Слід створити належні умови праці в системі охорони здоров’я та навчити медиків чинним нормам законодавства, а не залякувати і карати

Останнім часом багато уваги приділяється темі корупції в медицині. Ні для кого не секрет, що в умовах, у яких нині функціонує вітчизняна система охорони здоров’я, існують зловживання як з боку лікарів, так і з боку керівників закладів (тіньові фінансові потоки з кишень пацієнтів трансформуються в «благодійні» внески в лікарнях і т. п.). Але ми маємо зрозуміти і визнати, що саме держава створила ситуацію, яка допускає такі дії, і врешті-решт розірвати це хибне коло.

Потрібно усвідомлювати, що єдиний спосіб запобігти порушенням – змінити «правила гри», запровадити нові механізми діяльності, які унеможливлять вчинення правопорушень та зловживань (наприклад, кошти за виконання аналізів та оперативних втручань пацієнти повинні сплачувати офіційно – на розрахунковий рахунок лікарні). Їхня вартість має бути чітко визначеною і (головне!) оплачуватися державою, страховим фондом (компанією) або (якщо йдеться про окремі послуги) пацієнтом.

Першочергова мета держави в боротьбі з корупцією в системі охорони здоров’я – забезпечити умови, за яких «відкати», «подяки в кишеню» просто зникнуть. Ключове завдання – створити нові підходи до фінансування медичної допомоги!

Сьогодні особлива увага приділяється корупційним ризикам під час здійснення закладами охорони здоров’я закупівель лікарських засобів та медичних виробів; моніторингу щодо оцінки залишків медикаментів у лікувальних установах; проведенню медичними закладами будівельних і ремонтних робіт; діяльності благодійних фондів тощо. Тобто обговорюються існуючі проблеми, про які давно всім відомо. Проте тематика дискусій акцентується не на дієвих шляхах запобігання порушенням, а сфокусована на пошуку відповіді на запитання: яким чином покарати винних – керівників та медичних працівників цих закладів?

У квітні поточного року Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) підписало з Національним антикорупційним бюро (НАБУ) Меморандум про співпрацю та обмін інформацією. Співробітники МОЗ збиратимуть повідомлення від громадськості про випадки корупції, а детективи НАБУ аналізуватимуть отримані матеріали та надсилатимуть їх на розгляд до відповідних правоохоронних органів. Директор НАБУ повідомив, що незабаром додатково призначать 50 детективів; це дасть змогу створити окремий підрозділ для боротьби з корупцією в системі охорони здоров’я.

Подія викликала активне обговорення в медіа-просторі й бурхливу реакцію в соціальних мережах, адже в «совкових» умовах, які не змінювалися десятиліттями, майже всі медичні працівники асоціюються з корупціонерами.
Звинувачення і залякування медиків без якісних змін у галузі можуть стати поштовхом для багатьох кваліфікованих спеціалістів шукати долі в інших сферах.

Очевидно, що основними причинами корупційних правопорушень у медицині є її кризовий стан, соціальна незахищеність працівників (у т.  ч. низька заробітна плата), слабка конкуренція в галузі, необізнаність медиків у юридичній царині, зокрема щодо вимог антикорупційного законодавства.

На мою думку, перед тим, як карати, спочатку слід запровадити нові умови оплати праці, забезпечити ­медичних працівників усім необхідним для належного виконання ними професійних обов’язків!

Інакше виникає несправедливість, у разі якої медики також мають право на «покарання держави в особі уряду» за невиконання прийнятих норм законодавства.

Так, ст. 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я чітко визначено право медичних працівників на:

• належні умови професійної діяльності;
• пільгове надання житла та забезпечення телефоном;
• безоплатне користування житлом з освітленням і опаленням (тим, хто проживає і працює в сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали медичними та фармацевтичними працівниками і проживають у цих населених пунктах);
• пільгові умови пенсійного забезпечення;
• соціальну допомогу з боку держави в разі захворювання;
• першочергове одержання медичної допомоги і забез­печення лікарськими та протезними засобами;
• судовий захист професійної честі та гідності тощо.

Варто зауважити, що хоча перелік є досить широким, вимоги закону виконуються далеко не завжди. У цьому контексті доречно нагадати вислів відомого діяча: «Влада не має права вимагати дотримання законів, якщо сама не поважає ці закони».

Аналізуючи чинне законодавство України, хочу наголосити, що не всі медики підпадають під дію Закону України «Про запобігання корупції»: до суб’єктів, на яких поширюється дія закону, належать посадові особи державних та комунальних закладів охорони здоров’я.
Відповідно до п. 3 Роз’яснення щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» від 11 серпня 2016 р., під такими посадовими особами слід розуміти працівників, які наділені посадовими повноваженнями здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції.

Так, адміністративно-господарські функції (обов’язки) – це обов’язки з управління або розпорядження державним, комунальним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення конт­ро­лю за цими операціями тощо).

Організаційно-розпорядчі функції (обов’яз­ки) – це обов’язки щодо здійснення керівництва галуззю ­промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують керівники державних, комунальних підприємств, установ або організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (завідувачі відділів, лабораторій, кафедр), їхні заступники.

До посадових осіб державних та комунальних закладів охорони здоров’я належать керівник установи, його заступники, керівники структурних підрозділів та їхні заступники, інші особи, які постійно чи тимчасово виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції. На практиці для визначення, чи є працівник посадовою особою, необхідно ознайомитися з його посадовою інструкцією або іншим документом, який визначає функціональні обов’язки та аналізується на предмет наявності повноважень щодо керівництва іншими працівниками, ділянкою робіт, управління майном тощо.

Тобто запобігати корупції і боротися з нею слід під час проведення закладами закупівель, здійснення адміністративно-господарської, фінансово-економічної діяльності закладів. А лікарі, які знаходяться біля ліжка хворого, в операційних, в поліклініках (тобто ті, що безпосередньо надають медичну допомогу), не підпадають під дію цього закону.

Водночас зауважу: вони можуть бути віднесеними до суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення в разі отримання неправомірної вигоди (йдеться про одержання медичними працівниками «подяк» від пацієнтів за надання медичної допомоги). Причому це стосується працівників усіх закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності. У таких випадках їхні дії класифікуються за ч. 3 та 4 ст. 354 Кримінального Кодексу України як підкуп працівника підприємства, установи чи організації.

Та я не втомлююся повторювати: саме держава створила умови, за яких лікарі вимушені вдаватися до подібних кроків, адже виживати на існуючі зарплати просто неможливо! Ми маємо боротися за збільшення медичних субвенцій на фонд заробітних плат і організацію належних умов праці, вчити та проводити роз’яснювальну роботу серед медичних працівників стосовно вимог антикорупційного законодавства, сприяти збільшенню прозорості системи закупівель лікарських засобів – і лише потім посилювати заходи щодо покарання.

Підбиваючи підсумки, хочу наголосити, що реалізація вимог законодавства насамперед державою сприятиме покращенню матеріального становища медичних працівників, запобіганню корупції у сфері охорони здоров’я, підвищенню престижу медичної професії, що, у свою чергу, позитивно вплине на якість надання медичної допомоги пацієнтам. А саме заради цього, власне, працюють і медики, і галузь охорони здоров’я в цілому.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 9 (406), травень 2017 р.