Хірургічне лікування ускладнених псевдокіст підшлункової залози другого типу за класифікацією D’Egidio-Schein

16.03.2018

Наявність різноманітних хірургічних операцій та широке впровадження в практику мініінвазивних втручань створює дилему щодо вибору методу оперативного лікування хворих з ускладненими псевдокістами (ПК) підшлункової залози (ПЗ). Наразі стандартом у лікуванні ускладнених ПК ПЗ є лапаротомні втручання, при застосуванні яких спостерігаються низка важких післяопераційних ускладнень, довготривале перебування хворих у стаціонарі та летальність у післяопераційному періоді. Незважаючи на те що лапаротомія залишається операцією вибору, її використання не дозволяє покращити результати хірургічного лікування пацієнтів з ускладненими ПК ПЗ. Більшість хірургів віддають сьогодні перевагу малотравматичним способам лікування ускладнених ПК ПЗ, через те що вони в деяких випадках збільшують вірогідність відстрочення лапаротомії, а іноді – ​є остаточними.

Однак дотепер не до кінця розроблені показання та протипоказання до виконання мініінвазивних втручань, залишаються незадовільними й віддалені результати оперативного лікування цих пацієнтів через велику кількість рецидивів ускладнень із прогресуванням хронічного панкреатиту, екзокринної та ендокринної недостатності ПЗ. Тому розробка діагностичної і лікувальної програми з використанням мініінвазивних втручань є актуальною проблемою сучасної хірургії.

Метою цього дослідження було поліпшення результатів хірургічного лікування ускладнених ПК ПЗ II типу за класифікацією А. D’Egidio і М. Schein (1991) (пост­некротичні псевдокісти, які виник­ли на тлі хронічного панкреатиту) із використанням мініінвазивних методик.

Проаналізовано результати оперативних втручань у 247 хворих на ускладнені ПК ПЗ II типу за класифікацією A. D’Egidio та M. Schein (1991), які знаходилися на лікуванні в хірургічних відділеннях Комунального закладу охорони здоров’я «Обласна клінічна лікарня – ​Центр екстреної медицини та медицини катастроф» та у відділі хірургії підшлункової залози і реконструктивної хірургії жовчовивідних проток ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантології ­­ім. О.О. Шалі­мова» НАМН України за період з 2000 по 2015 рік (з них чоловіків – ​78%, жінок – ​22%; вік – ​­21-79  років,  середній вік – ​43,3±1,2 року). Усіх пацієнтів було обстежено за загальноприйнятими методиками дослідження крові й сечі, біохімічного дослідження крові. Було застосовано інструментальні (ультразвукове дослідження (УЗД), ендосонографія, спіральна комп’ютерна томографія (КТ) ­(з/без контрастування), ендоскопічна фіброгастродуоденоскопія, ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія, магнітно-резонансна томографія (МРТ), ангіографія), а також морфологічні (бактеріологічні, цитологічні, гістологічні, гістохімічні та імуногістохімічні) методи дослідження. При виборі способу оперативного втручання брали до уваги вік пацієнта, оцінку за шкалою APACHE II, локалізацію ПК, вид ускладнення, а також ступінь дисфункції органу за шкалою SOFA (Sequential Organ Failure Assessmen). При SOFA <3 дисфункція органу вважалася помірною, при ≥3 – ​тяжкою.

У структурі ускладнень ПК ПЗ II типу переважали: компресія ПК шлунку та дванадцятипалої кишки (ДПК) – ​93 (37,6%) пацієнта; кровотеча в порожнину ПК – ​55 (22,3%) пацієнтів, нагноєння – ​54 (21,9%) пацієнта, механічна жовтяниця – ​35 (14,2%) пацієнтів, перфорація ПК – ​6 (2,4%), розрив ПК – ​4 (1,6%) пацієнта.

Як перший етап лікування до 119 хворих застосували мініінвазивні методики, до 128 – ​«відкриті» хірургічні втручання. Характер цих втручань у пацієнтів з ускладненими ПК ПЗ II типу наведений у таблиці.

Під час лікування інфікованих ПК ПЗ II типу (n=36) 22 пацієнтам виконані пункції під контролем УЗД, 9 – ​­черезшкірні дренування ПК під конт­ролем УЗД за типом «pig tail». Повторно під контролем УЗД здійснено пункції 11 хворим; 1 пацієнту, в якості другого етапу лікування, виконано черезшкірні дренування під контролем УЗД за типом «pig tail».

Останніми роками впроваджується застосування ендосонографічних і ендоскопічних методів дренувань ПК ПЗ для ліквідації біліарної гіпертензії. Ендосонографічні пункції інфікованих ПК ПЗ виконано 3 пацієнтам. Повторну ендосонографічну пункцію проведено 1 хворому, а через 4 доби – ​ендоскопічну цистогастростомію зі стентуванням. Обов’язковою умовою для ендоскопічного внутрішнього дренування було щільне прилягання ПК до задньої стінки шлунку та ДПК і локальне випинання ПК до їх просвіту. Ендоскопічні анастомози формували за допомогою пластикових стентів (7-10 F) за типом «double-pig tail». В якості першого етапу лікування 1 хворому з інфікованою ПК і компресією шлунку виконано ендоскопічну цистогастростомію зі стентуванням; у післяопераційному періоді ПК погано дренувалася, тому додатково було здійснено ендосонографічну пункцію ПК та через 5 діб – ​ендосонографічне дренування ПК. В анамнезі мали операції з приводу захворювань ПЗ 2 пацієнти, у яких виконувалися ендоскопічні втручання. Лапароскопічну цистоєюностомію виконано 1  хворому з інфікованою ПК ПЗ.

Хворим із ПК ПЗ, ускладненими механічною жовтяницею (n=7), проведено такі мініінвазивні втручання: 2 хворим – ​пункції ПК під контролем УЗД (у післяопераційному періоді потребували повторних пункцій); 1 пацієнту – ​черезшкірні дренування ПК під контролем УЗД за типом «pig tail»; 2 хворим – ​ендосонографічні пункції; 1 хворому – ​ендоскопічну цистодуоденостомію (у після­операційному періоді через 2 доби виник­ла дислокація стенту – ​було проведено повторну ендоскопічну цистодуоденостомію); 1 пацієнту з хронічним панкреатитом, ПК ПЗ, ускладненою механічною жовтяницею, гнійним холангітом, холедохолітіазом, стенозуючим папілітом попередньо виконано ендоскопічну папіло­сфінктеротомію з літоекстракцією.

У хворих із ПК ПЗ, ускладненими компресією шлунку та/чи ДПК (n=31), здійснено такі мінііінвазивні ­втручання: 11  хворим – ​пункції ПК ПЗ під контро­лем УЗД (повторно ­пунктовані 4 пацієнти); 1  хворому – ​черезшкірне дренування ПК під контролем УЗД за типом «рig tail»; 9  пацієнтам – ​ендосонографічні пункції ПЗ (повторно виконували ендосонографічні пункції 2 пацієнтам); 3 – ​ендоскопічні цистогастростомії. Як другий етап лікування після ендосонографічних пункцій 1  хворому з ПК голівки ПЗ, деформацією вихідного відділу шлунку й ДПК здійснено ендоскопічну цистогастростомію (у післяопераційному періоді виникла кровотеча, яку було зупинено консервативно); 1  пацієнту з ПК голівки ПЗ, субкомпенсованою дуоденальною непрохідністю проведено ендоскопічну цистодуоденостомію. Хворим із ПК ПЗ II типу, ускладненими компресією шлунку та/чи ДПК, здійснено такі лапароскопічні втручання: 4  пацієнтам – ​цистоєюностомію, 3 – ​зовнішні дренування ПК ПЗ.

Двом пацієнтам із ПК ПЗ II типу, ускладненими розривом, виконані черезшкірні дренування черевної порожнини під контролем УЗД. При ПК ПЗ II типу, ускладнених перфорацією, виконані такі мініінвазивні втручання: 1  хворому – ​­черезшкірні дренування ПК під контролем УЗД за типом «рig tail»; 2 хворим – ​пункції ПК ПЗ під контролем УЗД (1 хворий в анам­незі мав черезшкірні дренування ПК під контролем УЗД за типом «рig tail»).

П’ятнадцяти хворим із ПК ПЗ, ускладненими кровотечею в їх порожнину, виконували рентгенендоваскулярну оклюзію (РЕО) судини, що спровокувала кровотечу. Основними протипоказаннями до РЕО були: кровотечі з венозних судин, а також судин, недоступних для емболізації; наявність вираженого колатерального кровотоку в ділянці кровотечі; кровотеча з магістральної судини, емболізація якої загрожувала життю пацієнта; відсутність технічної можливості оклюзії всіх джерел геморагії. У 2 пацієнтів із псевдоаневризмою селезінкової артерії (СА) на 2-гу добу після РЕО СА виник рецидив кровотечі, яку було ліквідовано за допомогою повторної РЕО. Після зупинки кровотечі, знову ж таки за допомогою РЕО, як другий етап терапії було здійснено: ендосонографічну пункцію ПК – ​1 хворому; пункцію ПК під конт­ролем УЗД – ​1 пацієнту; черезшкірне дренування ПК під контролем УЗД за типом «рig tail» – ​1  хворому. ­­­­­­­­В 1 па­цієнта з кровотечею з магістральної судини (загальна печінкова артерія) було встановлено стент-графт як метод альтернативного рентгенендоваскулярного втручання, що дозволило зберегти кровоток по судині й закрити дефект судинної стінки. Пункції ПК під контролем УЗД виконані у 18  пацієнтів (у 7 – ​по­вторні пункції ПК), черезшкірне дренування ПК під контролем УЗД за типом «рig tail» – ​у 3 (в 1 хворого – ​повторні пункції під контролем УЗД). У 2 хворих, як другий етап терапії, проведено черезшкірне дренування ПК під контролем УЗД за типом «рig tail». Ендосонографічні пункції були виконані у 2 хворих із ПК ПЗ, ускладненими кровотечею (в 1  пацієнта пункцію ПК виконано вдруге через 7 діб внаслідок рецидиву ПК).

«Відкриті» втручання у хворих на ускладнені ПК ПЗ II типу здійснювались і як самостійні операції, і в якості другого етапу лікування після мініінвазивного втручання. За наявності інфікованих ПК ПЗ II типу (n=18) 7 хворим виконано цистоєюностомію (у тому числі 1 пацієнту з інфікованою ПК голівки ПЗ, ПК хвоста ПЗ, механічною жовтяницею, компресією ДПК – ​цистоєюностомію з зовнішнім дренуванням ПК хвоста ПЗ); 10 – ​зовнішні дренування ПК ПЗ. Дистальну резекцію ПЗ зі спленектомією виконано 1 хворій із посттравматичною інфікованою ПК хвоста ПЗ, посттравматичною кістою селезінки. В 1 хворої після зовнішнього дренування панкреатичної ПК на 14-ту добу виникло рідинне скупчення в заочеревинному просторі, яке було пунктовано під контролем УЗД. У ранній післяопераційний період в 1  хворого на 3-тю добу після цистоєюностомії розвинувся лівобічний ексудативний плеврит, який було ліквідовано за допомогою пункції лівої плевральної порожнини.

При ПК ПЗ, ускладнених компресією шлунку та/або ДПК (n=62), 7 пацієнтам виконані лапаротомії, зовнішні дренування ПК ПЗ (у тому числі в 1 хворого з цистогастральною норицею операцію доповнено ушиванням отвору шлунка). В 1 хворого на 9-ту добу після оперативного втручання виникла арозивна кровотеча в порожнину ПК, за допомогою РЕО нижньої панкреатодуоденальної артерії кровотечу було зупинено. При ПК ПЗ, ускладнених компресією шлунку та/або ДПК, 52 пацієнтам здійснено лапаротомії, цистоєюностомії (з них 1 хворому з ПК голівки і тіла ПЗ, частковою дуоденальною непрохідністю цистоєюностомію було доповнено гастроентеростомією; 2 хворим виконані цистоєюностомії на зовнішньому дренажі; 1 пацієнту проведено зовнішнє дренування головної панкреа­тичної протоки).

Операцію Бегера з зовнішнім дренуванням холедоха виконано 1 хворому з хронічним фіброзно-дегенеративним панкреатитом, ПК голівки ПЗ, субком­пенсованим стенозом ДПК завдяки компресії збільшеною голівкою ПЗ (в анамнезі хворому 2 міс тому було виконано цистоєюностомію). Через деякий час після операції виникла недостатність панкреатоєюноанастомозу. Бернську модифікацію операції Бегера проведено 1  пацієнту з ПК голівки ПЗ, субкомпенсованим стенозом ДПК. Дистальна резекція ПЗ, драбинчаста резекція шлунку виконані 1 хворому з гігантською (65×35 см) посттравматичною ПК хвоста ПЗ, компресією шлунку й ДПК.

При ПК ПЗ, ускладнених механічною жовтяницею (n=28), 13 хворим виконані цистоєюностомії. У післяопераційному періоді в 1 хворого на 2-гу добу виник­ла кровотеча в порожнину ПК; було ­здійснено релапаротомію, знято цистоєюностому, виконані гемостаз, зовнішнє дренування порожнини ПК, рецистоєюностомія. Двом пацієнтам виконано повздовжню панкреатоєюностомію, гепатікоєюностомію; 1 пацієнту – ​цистоєюностомію, холедоходуоденоанастомоз, холецистектомію; 3 хворим – ​цистоєюностомію, холецистоєюностомію. Проведено гепатікоєюностомію і, як другий етап лікування, здійснено пункцію та черезшкірне дренування ПК під контролем УЗД 1 хворому з ПК голівки ПЗ, механічною жовтяницею. У ранньому післяопераційному періоді у хворого виникла зовнішня панкреатична нориця. Холецистостому для декомпресії жовчовивідних протоків виконано 1  пацієнту з ПК ПЗ, гострою механічною жовтяницею і супутньою патологією серця після невдалих спроб ендоскопічної ретроградної холангіопанкреатографії. Здійснено лапаротомію, санацію та зовнішнє дренування ПК ПЗ, холецистектомію, холедохолітотомію, зовнішнє дренування холедоха 1  хворому з постнекротичною ПК хвоста ПЗ, гострою механічною жовтяницею, біліарною гіпертензією, хронічним калькульозним холециститом, станом після ендоскопічної папілосфінктеротомії, літоекстракції.

Резекцію ПЗ за Фреєм виконано 4 пацієнтам: 1 пацієнту з хронічним фіброзно-дегенеративним панкреатитом, ПК ПЗ із компресією інтрапанкреатичної частини холедоха, механічною жовтяницею (операцію Фрея доповнено повздовжньою цистопанкреатоєюностомією, дуктопанкреатоцистостомією); 1 – ​з ПК голівки-тіла ПЗ, ускладненою механічною жовтяницею, холестатичним гепатитом (операцію Фрея доповнено холецистоєюностомією); 1 – ​з ПК голівки ПЗ, ускладненою гострою механічною жовтяницею, хронічним холециститом (операцію Фрея доповнено холецистектомією, гепатікоєюностомією); 1 – ​з ПК голівки ПЗ, тубулярним стенозом холедоха, гострою механічною жовтяницею. В 1 хворого на 1-шу добу після операції виникла черевна кровотеча (за допомогою дренажів отримано до 100 мл геморагічного ексудату), в ургентному порядку виконано релапаротомію, черевну кровотечу зупинено, проведені санація й дренування черевної порожнини. Дистальну резекцію ПЗ зі спленектомією виконано 1 хворому з хронічним фіброзно-дегенеративним панкреатитом, ПК тіла-хвоста ПЗ, механічною жовтяницею, станом після ендосонографічної пункції ПЗ (1 міс тому). Бернську модифікацію операції Бегера виконано 1 пацієнту з хронічним фіброзно-дегенеративним панкреатитом, ПК голівки ПЗ, механічною жовтяницею, біліарною гіпертензією.

При ПК ПЗ, ускладнених перфорацією (n=3), 1 пацієнту проведено цистоєюностомію; 1 – ​зовнішнє дренування ПК. Дистальну резекцію ПЗ зі сплен­ектомією, ушиванням дефекту товстої кишки виконано 1 пацієнту з хронічним фіброзно-дегенеративним панкреатитом, інфікованою ПК ПЗ, ускладненою перфорацією в товсту кишку.

При ПК ПЗ, ускладнених нагноєнням і розривом, розповсюдженим перитонітом, 1 пацієнту виконано лапаротомію, санацію та дренування черевної порожнини; 1 хворому з ПК ПЗ, ускладненій проривом у грижовий мішок, виконано герніолапаротомію, зовнішнє дренування ПК ПЗ.

При ПК ПЗ, ускладнених кровотечею в їх порожнину (n=15), 9 пацієнтам виконано лапаротомії, гемостаз, зовнішнє дренування ПК ПЗ (у тому числі 1 хворому з ПК ПЗ, ускладненою кровотечею в її порожнину та механічною жовтяницею, гнійним холангітом зовнішнє дренування ПК доповнено гепатікоєюностомією, холецистектомією, в 1 пацієнта операцію закінчено оментобурсостомією). В 1 хворого післяопераційний період ускладнився гіпостатичною двобічною пневмонією, анемією, лівобічним гідротораксом; пацієнту проведено консервативну замісну гемостатичну терапію, дренування лівої плевральної порожнини за Бюлау. Трьом хворим здійснено лапаротомію і цистоєюностомію. Дистальну резекцію зі спленектомією виконано 2 хворим із ПК хвоста ПЗ, ускладненою кровотечею в її порожнину (в 1 пацієнта ПК ПЗ ускладнена аневризмою СА, ще в 1 – ​арозією стінки СА та вени, інфарктом селезінки, окрім того, в анамнезі – ​РЕО СА 1 міс тому). Панкреатодуоденальну резекцію було зроблено 1 пацієнту з ПК ПЗ, ускладненою кровотечею в її порожнину, аневризмою гастродуоденальної артерії до 10 см, механічною жовтяницею, холангітом (емболізувати аневризму не було можливості через її гігантські розміри).

Як другий етап лікування 22 хворим на ускладнені ПК ПЗ були виконані лапаротомії з наступною ліквідацією самої ПК. При лікуванні інфікованих ПК ПЗ II типу, як другий етап, після пункцій під контролем УЗД та черезшкірні дренування ПК під контролем УЗД 4 хворим виконані лапаротомії, зов­нішнє дренування ПК, 1 пацієнту – ​лапаротомію, цистоєюностомію. В 1  хворого після зовнішнього дренування ПК на 11-ту добу в черевній порожнині виникло рідинне скупчення, яке ліквідоване пункцією під контролем УЗД. Операцію Фрея з повздовжньою панкреатоєюностомією після пункції та черезшкірне дренування ПК виконано 1 пацієнту з хронічним фіброзно-дегенеративним панкреатитом, інфікованою ПК ПЗ, субкомпенсованою жовчною гіпертензією. Дистальна резекція ПЗ зі спленектомією здійснена 1 хворому з хронічним фіброзно-дегенеративним панкреатитом, багатокамерною постнекротичною ПК ПЗ з інфікуванням, станом після лапаротомії, цистоєюностомії 2 міс тому. Післяопераційний період ускладнився ексудативним лівобічним плевритом, який був ліквідований за допомогою пункції лівої плевральної порожнини під контролем УЗД.

При лікуванні ПК ПЗ, ускладнених компресією шлунку та/або ДПК, в якості другого етапу лікування після пункції під контролем УЗД 2 хворим проведені лапаротомії, цистоєюностомія (в 1 хворого в анамнезі виконувалось ендобіліарне стентування холедоха), 1 хворому було проведено лапаротомію, зовнішнє дренування ПК; 1 пацієнту після ендосонографії, як другий етап, – ​лапаротомію і зовнішнє дренування ПК, ще 1  пацієнту – ​резекцію голівки ПЗ за Бернською модифікацією операції Бегера.

Одному хворому з інфікованою ПК ПЗ, ускладненою механічною жовтяницею та деформацією шлунку, після черезшкірного дренування ПК під контролем УЗД, як другий етап лікування, виконані лапаротомія, зовнішнє дренування ПК ПЗ. Одному пацієнту з хронічним фіброзно-дегенеративним панкреатитом, ПК ПЗ, ускладненою механічною жовтяницею, гнійним холангітом, холедохолітіазом, стенозуючим папілітом попередньо було проведено ендоскопічну папілосфінктеротомію з літоекстракцією, з наступною лапаротомією, цистоєюностомією, ­холецистектомією, зовнішнім дренуванням холедоха.

В 1 хворого з хронічним фіброзно-дегенеративним панкреатитом, ПК тіла та хвоста ПЗ, псевдоаневризмою СА після зупинки кровотечі за допомогою РЕО СА після стабілізації стану ­виконано лапаротомію, цистоєюно­стомію за Ру.

У 4 хворих із ПК ПЗ, ускладненими кровотечею в їх порожнину, після попередніх пункцій під контролем УЗД для декомпресії виконані лапаротомії, санація та зовнішнє дренування ПК, в 1 хворого на 15-ту добу виник рецидив ПК, який був ліквідований за допомогою пункції ПК під контролем УЗД. У 2 хворих після УЗД пункцій ПК виконані цистоєюностомії. В 1 пацієнта з ПК голівки ПЗ із розривом та кровотечею в її порожнину після пункції під конт­ролем УЗД були виконані лапаротомія, санація й дренування черевної порожнини; на 5-ту добу післяопераційного періоду розвинулася черевна кровотеча, для її ліквідації було виконано пункцію ПК під контролем УЗД, призначено консервативну гемостатичну терапію, але через 10 діб відбувся рецидив кровотечі – ​пацієнту були проведені релапаротомія, гемостаз, санація та дренування черевної порожнини. У після­операційному періоді у хворого виникла двобічна нижньодольова гіпостатична пневмонія, проведено консервативну терапію, на 39-ту добу пацієнт був виписаний із лікарні.

Висновки

У ході лікування хворих із ПК ПЗ II  типу необхідно застосовувати індивідуалізовану лікувальну тактику, що базується на новітніх мініінвазивних методах втручання. У хворих з ускладненими ПК ПЗ у 81,5% випадків мініінвазивні методики були заключним етапом лікування. У 18,5% випадків ці методики використовувалися як «вичікувальна» тактика, для полегшення загального стану хворого, з подальшим виконанням лапаротомного втручання. Виконання радикальних оперативних втручань залежало від тяжкості стану пацієнтів, розповсюдженості хронічного панкреатиту, локалізації ПК, стану протокової системи, а також наявності ускладнень з боку суміжних органів. Отже, при лікуванні ускладнених ПК ПЗ мініінвазивні та «відкриті» втручання доцільно застосовувати як взаємодоповнюючі, з великим діапазоном діагностичних і лікувальних можливостей.

Література

1.    Ендоскопічні та лапароскопічні методи лікування ускладнених псевдокіст підшлункової залози / В.М. Копчак, К.В.  Копчак, І.В. Хомяк та ін. // Архів клінічної медицини. – 2014. – № 2 (20), ч. ІІ. – ​С. 56-58.
2.    Етапні хірургічні втручання при ускладненому хронічному панкреатиті / А.І. Суходоля, В.В. Петрушенко, О.О. Підмурняк та ін. // Харківська хірургічна школа. – 2013. – № 2. – ​С. 85-88.
3.    Каніковський О.Є. Вибір обсягу хірургічного лікування ускладнених форм хронічного панкреатиту / О.Є. Каніковський, І.В.  Павлик // Науковий вісник Ужгородського університету. – 2014. – № 1 (49). – ​С. 90-93.
4.    Ковальчук Л.Я. Досвід лікування постнекротичних кіст підшлункової залози / Л.Я. Ковальчук, Б.Т. Степан // Шпитальна хірургія. – 2009. – № 3. – ​С. 48-50.
5.    Оценка эффективности органосохраняющей хирургической тактики при осложненном хроническом панкреатите / Т.А. Кадощук, О.Е. Каниковский, В.В. Петрушенко и др. // Клінічна хірургія. – 2009. – № 7-8. – ​С. 48-50.
6.    D’Egidio A. Pancreatic pseudocysts: a proposed classification and its management implications / А. D’Egidio, М. Schein // Br. J. Surg. – 1991. – ​Vol. 78, № 8. – ​Р. 981-984. 
7.    Systematic review of minimally invasive pancreatic resection / C.D. Briggs, C.D. Mann, G.R.B. Irving et al. // J. Gastrointest. Surg. – 2009. – ​Vol. 13. – ​P. ­1129-1137. 
8.    Short- and long-term results of  pancreaticojejunostomy for chronic pancreatitis: a retrospective Japanese single-center study / T. Sudo, Y. Muracami, Y. Uemura [et al.] // Hepatobiliary Pancreat. Sci. – 2014. – № 21. – ​P. 426-432.

Тематичний номер «Хірургія, Ортопедія, Травматологія» № 1 (31), лютий 2018 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Хірургія, ортопедія та анестезіологія

16.03.2024 Хірургія, ортопедія та анестезіологія Лікування розладів ковтання у пацієнтів відділення інтенсивної терапії

Дисфагія є поширеним явищем у пацієнтів відділення інтенсивної терапії (ВІТ), але вона часто залишається недостатньо розпізнаною та неконтрольованою, незважаючи на те що пов’язана з небезпечними для життя ускладненнями, тривалим перебуванням у ВІТ та госпіталізацією. Запропонований у статті експертний висновок щодо діагностики й лікування дисфагії розроблений на основі доказових клінічних рекомендацій та думок лікарів-практиків. Автори рекомендують прийняти ці клінічні алгоритми для надання стандартизованої та високоякісної допомоги, яка передбачає своєчасний систематичний скринінг, оцінку та лікування дисфагії в екстубованих пацієнтів і пацієнтів із трахеостомою у ВІТ. ...

16.03.2024 Хірургія, ортопедія та анестезіологія Контроль болю в хірургії ран та трофічних дефектів м’яких тканин різної етіології

Больовий синдром при хронічних ранах є рутинним явищем хірургічної практики. Рана вважається такою, що тривало не загоюється, якщо, незважаючи на відповідну терапію та достатній термін лікування (4-6 міс), відсутні або практично відсутні ознаки загоєння. Неопіоїдні та опіоїдні анальгетики є основними препаратами, що застосовуються для лікування больового синдрому при ранах. На науково-практичній конференції «Міждисциплінарний підхід у лікуванні коморбідних хірургічних пацієнтів», що відбулася наприкінці 2023 року, тему менеджменту хронічної ранової хвороби представив у доповіді «Контроль болю в хірургії ран та трофічних дефектів м’яких тканин різної етіології» завідувач кафедри хірургії та судинної хірургії Національного університету охорони здоров’я України ім. П.Л. Шупика (м. Київ), доктор медичних наук, професор Сергій Іванович Саволюк. Ключові слова: ранова хвороба, трофічна виразка, ВАК-терапія, больовий синдром, нестероїдні протизапальні препарати, Дексалгін®....

16.03.2024 Хірургія, ортопедія та анестезіологія Підтримка статусу вітаміну D та кальцію у пацієнтів ортопедо-травматологічного профілю: первинна і вторинна профілактика переломів та оптимізація відновних процесів

Актуальність проблеми переломів на сьогодні не залишає сумнівів, зокрема в контексті старіння населення та поширеності остеопорозу. Кальцій та вітамін D, виконуючи ключову роль у формуванні та підтриманні щільності кісткової тканини, є необхідними елементами для успішної профілактики переломів, особливо у вразливих груп населення. Також важливим є достатній рівень кальцію та вітаміну D в організмі для оптимального зрощення переломів і посттравматичної зміни кісток. У цьому контексті велике значення має вибір конкретного комплексу Са + D із позицій ефективності, безпеки та високого комплаєнсу. Ключові слова: остеопороз, крихкість кісток, кальцій, вітамін D, профілактика переломів. ...

16.03.2024 Хірургія, ортопедія та анестезіологія Центральні венозні катетери: використання та профілактика ускладнень

З установленням центральних венозних катетерів (ЦВК) пов’язані різноманітні ускладнення, включаючи ті, що зумовлені безпосередньо введенням і/або доступом, через який уводиться катетер, а також віддалені (>1 тижня) ускладнення, такі як дисфункція катетера, стеноз або тромбоз центральної вени та розвиток інфекції. Кількість і тяжкість ускладнень зростають зі збільшенням розміру катетера, кількості використовуваних катетерів та часу їх перебування в організмі. У статті наведено огляд сучасних даних щодо ускладнень, пов’язаних із ЦВК, а також стратегії їх профілактики та лікування. Ключові слова: центральний венозний катетер, ускладнення, пункція артерії, пневмоторакс, тромбоз центральної вени, інфекції кровотоку, дисфункція катетера. ...