Здоров’я українців: чи є вихід?

Профілактика хронічних неінфекційних захворювань – реальний шлях поліпшення демографічної ситуації в Україні

Людство віками стикалося з пандеміями – масовими захворюваннями, що мали катастрофічні наслідки для суспільства. Чума у Європі в ХІV ст., чорна віспа у ХІХ ст., іспанський грип на початку ХХ ст. і, нарешті, ВІЛ, або «чума ХХІ сторіччя», вже в наш час. Проте нещодавно світ визнав глобальну загрозу іншої пандемії, яка, на відміну від попередніх, має планетарний характер. До того ж істотною відмінністю нової пандемії є те, що вона неінфекційна, тобто не передається вірусами чи інфекціями. 

Головною причиною поширення хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ) у світі науковці вважають нездоровий спосіб життя (вживання тютюну та алкоголю, надмірна вага та відсутність фізичної активності, нездорове харчування). За статистичними даними, щороку внаслідок як безпосереднього вживання тютюну, так і пасивного куріння помирає майже 6 млн людей. До 2030 року ця кількість збільшиться до 7,5 млн що становитиме 10% усіх випадків смерті. Близько 3,2 млн людей щороку помирають через гіподинамію. В осіб з недостатньою фізичною активністю ризик смерті зростає на 30-40%.

Для нашої країни проблема ХНІЗ є однією з найактуальніших. Варто лише зазначити, що саме вони, особливо серцево-судинні, рак та діабет, – головні причини смертності в Україні, яка за цим показником посідає друге місце у Європі. 7 українців з 10 помирають внаслідок серцево-судинних захворювань. Кожен 4-й не доживає до 60 років, кожен 5-й – до 35. Середня тривалість життя українців становить 62-67 років, європейців – 78-83 роки. Не менш небезпечною є проблема поширення раку та діабету серед українців. Щороку реєструється 160 тис. випадків захворювань на рак, близько 90 тис. онкохворих помирають, з яких 35% – це особи працездатного віку.

Щодня діагностується близько 500 випадків онкологічних захворювань, щогодини 10 українців із цим діагнозом помирають. Ризик захворіти на рак мають понад 30% чоловіків працездатного віку. За розрахунками науковців, до 2020 року кількість тих, хто вперше захворів на рак, перевищить 200 тис., а це населення обласного центру в Україні. Левова частка випадків передчасної смертності в нашій країні припадає саме на серцеві хвороби, рак та діабет. Утворився так званий трикутник смерті, який забирає життя сотні тисяч українців, більшість з яких є особами працездатного віку.

Не додають українцям здоров’я і різноманітні агресії, які значно примножують людські втрати, як-от сільськогосподарська, харчова, ГМО, фармацевтична, побутова, вільнорадикальна, паразитарна, екологічна та ендоекологічна, а також дефіцит нутрієнтів, Омега‑3, йодо- та селенодефіцит, т. зв. солодка агресія (цукор і швидкі вуглеводи), електромагнітна тощо…

Що ж робити нам, пересічним громадянам, аби вберегтися від передчасної смерті? Які резерви здоров’я ми маємо мобілізувати і використовувати, аби не потрапити в міцні обійми інфаркту, раку, діабету і т. ін.? Сподіватися на дієвість медичної реформи та роботи сімейного лікаря? Не варто. У поле зору реформованої медицини в особі сімейного лікаря ми потрапимо вже хворими, тобто вже із сформованими клінічно і морфологічно хворобами.

Може, варто розвивати в Україні превентивну медицину з її комплексним багатовекторним, системним оздоровленням громадян ще на етапі факторів ризику (зона небезпечного здоров’я), спрямованим на мінімізацію їх дії, а також вищезгаданих смертоносних агресій, запровадження масових скринінг-тестів, універсальних програм активної профілактики з корекцією харчування, фізичної активності, застосування нутрицевтиків, фітопрепаратів тощо.

«Не надійся на медицину, вона непогано лікує, але не може зробити людину здоровою. Вона навіть не може навчити її бути здоровою» – стверджував М. Амосов. За даними ВООЗ, здоров’я громадян залежить від медицини лише на 12%, від екології – на 25%, спадковості – на 25% і здорового способу життя – на 50%. Загалом причини смерті, яким можна запобігти з допомогою системних превентивних заходів, становлять 40%, а в працездатному віці цей показник сягає 70%. Замислимося, скільки це завчасно попереджених інфарктів, онкологічних хвороб, діабетів з їх трагічними наслідками. «Протидій хворобі на початку – марно ­сподіватися на лікування, коли хвороба вкоренилася від довгого зволікання», – підкреслював Овідій.

Сьогодні профілактика розуміється лише як індивідуальний підхід, який виявляється в кращому разі у порадах щодо здорового способу життя, а частіше – у призначенні лікарем медикаментів. Немедикаментозні методи і популяційна профілактика майже не використовуються. Як підтверджує досвід, для досягнення ефекту потрібні популяційні підходи, які не тільки змінюють поведінку населення, а й формують здорове соціальне середовище.

Отже, зниження захворюваності можливе шляхом здійснення, з одного боку, стратегій, що заохочують здоровий спосіб життя і створюють сприятливе для здоров’я середовище (на рівні всього населення), а з іншого – стратегій, спрямованих на зниження ступеня ризику за рахунок профілактичних заходів на індивідуальному рівні (для категорій підвищеного ризику). Тобто будь-яка профілактична програма повинна включати комплекси популяційних (нешкідливих і дешевих) та індивідуальних (з максимальною користю в конкретних випадках) профілактичних заходів.

«Відповідально заявляю: більше 70% ліків призначаються даремно, а лікарі просто засліплені вірою в могутність таб­леток. Бійтеся потрапити в полон до лікарів, тому що будь-який лікар завжди націлюється на хворобу, але тільки не на здоров’я!» (М. Амосов). «Майбутнє належить медицині профілактичній» (М. Пирогов).

Лікарі-практики майже не вдаються до профілактичних заходів через відсутність достатнього рівня знань, часу і бажання, тобто стратегії індивідуальної профілактики немає. Та ніхто їх і не зобов’язує до цього, у т. ч. і МОЗ України. З іншого боку, вони не обізнані в популяційних підходах, внаслідок чого і популяційна профілактика не розвивається.

У країні немає єдиної системи стандартів навчання методам профілактики ХНІЗ як на перед-, так і на післядипломному рівні. Таким чином, існує потреба в зміцненні організаційно-кадрового потенціалу служб охорони здоров’я для здійснення профілактики ХНІЗ. Це означає подальший розвиток системи підготовки кадрів і поліпшення роботи щодо розповсюдження знань.

Зважаючи на катастрофічну демографічну ситуацію стосовно здоров’я українців та основних причин виникнення ХНІЗ, логічно було б розвивати превентивну медицину в таких напрямах:

1.  Натуральне харчування (більшість людей помирає від неповноцінного харчування, тобто від дефіциту харчових речовин).
2.  Фізична активність. «Потрібно, щоб до фізичних вправ долучилась кожна людина. Без цього нікчемні всі розмови про здоровий спосіб життя» (М. Амосов).
3.  Рання діагностика (масові скринінг-тести).
4.  Боротьба зі шкідливими звичками. «Люди не помирають – люди вбивають себе» (Сенека).
5.  Активна профілактика із застосуванням нутрицевтиків, фітопрепаратів ще на доклінічній стадії задля зниження впливу факторів ризиків, у першу чергу кардіо-, онко-, метаболічних та інших ризиків виникнення хронічних захворювань.

Профілактичні заходи, у тому числі фітотерапевтичні, – це передусім дієта з обмеженням калорій, уживання морепродуктів, рухова активність, регулярне застосування адаптогенів, геро- та гепатопротекторів, біопептидів, натуральних антиоксидантів, полівітамінних комплексів, регулярна дегельмінтизація, Омега‑3, йодо-, селенопрофілактика, споживання продуктів бджільництва, рибні дні, дотримання водного режиму, ендоекологічна детоксикація організму (натуральні фітосорбенти, клітковина), ­покращення ­реологічних властивостей крові, контроль ваги тіла (ІМТ), фунго- та фітоонкопрофілактика, відмова від шкідливих звичок та багато інших доступних та дешевих резервів зміцнення здоров’я громадян.

Існує загальносвітова практика застосування стандартів лікування (клінічних протоколів), розроблених ВООЗ і рекомендованих лікарям для лікування хвороб. Згоден, світова практика. Але чому вітчизняна медицина бачить себе на етапі уже сформованих захворювань? Чи не занадто близько і пізно ми підпускаємо вже сформовані хвороби? Якщо б в Україні пріоритетною була превентивна медицина, як це в країнах Європи, Середземномор’я, Скандинавії, Японії, де середня тривалість життя становить понад 80 років, то тоді було б доречно говорити про стандарти профілактики (доклінічні протоколи), які варто застосовувати ще на стадії наявних факторів ризику.

Іншими словами, існують світові стандарти лікування, а де ж стандарти профілактики ХНІЗ, якщо йдеться про пандемію останніх у світі і, зокрема, в Україні?

Враховуючи надвисоку смертність українців від хронічних захворювань, це саме на часі. Йдеться про впровадження в практику універсальних програм активної профілактики захворювань. Ці програми розроблені в медичному центрі «Горицвіт» (Буковина), отримали позитивну оцінку науковців і рекомендовані для широкого застосування в практичній медицині. Ми пропонуємо санітарно-освітню літературу, буклети, таблиці здоров’я, компакт-диски з профілактичної тематики, слайд-матеріали для проведення лекторіїв здоров’я тощо.

Алгоритм профілактики ХНІЗ

З допомогою розроблених універсальних скринінг-тестів і масового їх застосування доцільно було б умовно поділити населення України на 3 категорії:

•  практично здорові;
•  громадяни з наявними факторами ризику;
•  хворі (чим і займається, власне, система охорони здоров’я).

На жаль, сьогодні в системі охорони здоров’я відсутня структура з питань профілактики захворювань. Це не належить до сфери діяльності сімейної медицини при надмірній її завантаженості (1600 пацієнтів на лікаря).

Медичний центр «Горицвіт» пропонує створити окрему структуру – від Націо­нального інституту здоров’я до центрів, кабінетів здоров’я при лікувально-профілактичних установах, оздоровчих центрів, у т.  ч. на територіях новостворених об’єднаних громад.

Лікарі мають заробляти на здоров’ї громадян, а не на їхніх хворобах. За визначенням професора Г. Л. Апанасенка, у зоні безпечного здоров’я перебуває менше 1% українців, натомість як 10 років тому цей показник становив 8%.

Пропонуються 4 напрями діяльності:

•  підготовка населення (саносвітня робота, школи здоров’я);
•  підготовка медперсоналу (лікарі-санологи);
•  підготовка медичної інфраструктури (центри, кабінети здоров’я);
•  підготовка соціально-оздоровчої інфраструктури (спортмайданчики, басейни, фітнес-клуби тощо).

Це єдиний шлях системного оздоровлення населення, який за декілька років зможе суттєво поліпшити демографічну ситуацію в Україні. Перш ніж запропонувати програму розвитку превентивної медицини, нам довелося вивчити, систематизувати досвід тих країн, які з допомогою останніх зуміли зупинити високу захворюваність та смертність громадян.

Йдеться про фінський досвід (програма «Північна Карелія») і досвід Японії, Швеції та Італії. Завдяки тривалому перебуванню в Норвегії і вивченню здорового способу життя її громадян, я переконався, що пріоритет розвитку профілактики в медицині має бути визначальним, якщо держава дійсно хоче вибратися з демографічної ями.

Без вирішення цих проблем, без впровадження превентивної медицини реформа в медичній галузі не зупинить стрімку депопуляцію населення, основною причиною якої є надвисока смертність українців саме через ХНІЗ.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 13-14 (434-435), липень 2018 р.