0 %

Сучасні стандарти лікування раку передміхурової залози

02.04.2019

Шістнадцятого листопада в Національному інституті раку (м. Київ) відбулася науково-практична конференція «Сучасні стандарти лікування раку передміхурової залози». Захід був приурочений до всесвітньої акції Movember, або «Вусатий листопад», яка має на меті привернути увагу світової спільноти до проблеми раку передміхурової залози (РПЗ).

З вітальною промовою до учасників конференції звернувся голова ГО «Спілка онкоурологів України», завідувач науково-дослідного відділення пластичної та реконструктивної онкоурології Національного інституту раку (НІР), доктор медичних наук, професор Едуард Олександрович Стаховський. Розповідаючи про акцію «Вусатий листопад», Едуард Олександрович наголосив на важливості діагностики РПЗ на початкових стадіях захворювання.

Старший науковий співробітник ­науково-дослідного відділення пластичної та реконструктивної онкоурології НІР, кандидат медичних наук Юрій Васильович Вітрук виступив із доповіддю «Епідеміологія раку передміхурової залози».

– Згідно зі статистичними даними, захворюваність на РПЗ у світі постійно зростає. Так, якщо у 2008 р. зареєстровано 899 тис нових випадків захворювання та 258 тис смертей від цієї патології, то, за прогнозами експертів, до 2030 р. ці показники збільшаться до 1,7 млн та 499 тис випадків відповідно. Найвищий рівень захворюваності на злоякісні новоутворення ПЗ зареєстровано у США, Новій Зеландії та Австралії, хоча показники смертності в цих країнах є найнижчими, що пояснюється насамперед раннім виявленням РПЗ. Що стосується України, то у структурі захворюваності на злоякісні новоутворення в чоловіків РПЗ посідає 2-ге місце, у структурі смертності – ​3-тє. За даними Національного канцерреєстру, у 2002 р. зареєстровано 5225 випадків вперше виявленого РПЗ, а вже у 2017 р. цей показник становив 7065 випадків. Щороку ця патологія стає причиною смерті 3 тис чоловіків (середній показник), а у 2017 р. зареєстровано 3240 летальних випадків.

Необхідно зазначити, що спостерігається тенденція до збільшення кількості випадків виявлення РПЗ на початкових стадіях: станом на 2017 р. на І-ІІ стадії захворювання діагностують приблизно в 43% хворих, на ІІІ стадії – ​у 22%, на IV – ​у 21%, не вдається встановити діагноз у 12% випадків. Середня 5-річна виживаність пацієнтів із РПЗ становить майже 45%. Тривалість життя пацієнта після встановлення діагнозу «рак передміхурової залози» залежить від стадії, на якій виявили захворювання, і, відповідно, від результатів терапії, а саме: чи хворого буде вилікувано за допомогою радикальних методів, чи він отримуватиме лише паліативну та симптоматичну терапію.

Таким чином, враховуючи тенденцію до зростання захворюваності на РПЗ, надзвичайно важливою є рання діагностика цієї патології шляхом впровадження скринінгових програм для чоловіків із груп ризику.

Про організацію скринінгу РПЗ докладно розповів професор Е.О. Стаховський.

– Скринінг – ​це дослідження з метою виявлення осіб із високою ймовірністю наявності певної патології, аби запобігти розвитку захворювання та його ускладненням. Варто зазначити, що досі не розроблено універсального методу ранньої діагностики РПЗ, тому питання скринінгу цього захворювання залишається дискутабельним. Основними методами діагностики злоякісних новоутворень ПЗ є: пальцеве ректальне дослідження, визначення рівня простат-специфічного антигена (ПСА) та біопсія ПЗ. Пряму кореляцію між рівнем ПСА у крові та об’ємом пухлини ПЗ встановив T.A. Stamey ще у 1987 році. Застосування цього тесту покращило діагностику злоякісних новоутворень ПЗ на 32-37,5%. Так, завдяки впровадженню клінічних настанов із проведення тесту на ПСА в період із 1984 по 2005 рік частка хворих, в яких на момент встановлення діагнозу пухлина виходила за межі залози, знизилася з 79,3 до 24,7%, а середній вік пацієнтів зменшився з 72,2 року в 1988-1989 рр. до 67,2 року в ­2004-2005 рр. (Siegel R.L. et al., 2014).

Вивчення впливу визначення рівня ПСА на результати лікування пацієнтів із РПЗ здійснювалось у численних рандомізованих дослідженнях. Найбільш інформативні – ​PLCO (Prostate, Lung, Colorectal and Ovarian Cancer Screening Trial), яке проводилось у США, та ERSPC (The European Randomized Study of Screening for Prostate Cancer), яке проводилось у Бельгії, Нідерландах, Швейцарії, Франції, Італії, Іспанії та Швеції за участі загалом 162 388 осіб. Згідно з опублікованими даними дослідження PLCO, через 7, 13 та 15 років спостереження не виявлено відмінності показників смертності між контрольною групою та групою скринінгу (Andrigole G.L. et al., 2012). Водночас аналіз результатів дослідження ERSPC встановив, що скринінг, заснований на визначенні рівня ПСА, забезпечив зниження смертності від РПЗ на 20% (р=0,04) при медіані спостереження 9 років (Shroder F.H. et al., 2012).

! За допомогою скринінгових програм локалізовану форму РПЗ діагностовано у 82% пацієнтів, регіонарну – ​у 10%, рак із віддаленими метастазами у лімфатичних вузлах – ​у 4%; при цьому 5-річна виживаність пацієнтів із локалізованою та регіонарною формами раку становила майже 100%, за наявності віддалених метастазів – ​29,3% (Siegel R.L. et al., 2017).

Слід звернути увагу на те, що, крім безумовних переваг, скринінг має також певні недоліки. Згідно з даними дослідження ERSPC, біопсію ПЗ призначають тоді, коли пороговий рівень ПСА дорівнює 2,5-4,0 нг/мл, при цьому хибно позитивний показник рівня ПСА становив 80%, що свідчить про гіпердіагностику РПЗ (Shroder F.H. et al., 2009). Крім цього, після біопсії ПЗ у перші 35 днів 43,6% пацієнтів скаржилися на біль, 17,5% – ​лихоманку, 65,8% – ​гематурію, 36,8% – ​наявність домішок крові в калі та 92,6% – ​гемоспермію (Rosario D.J. et al., 2008).

Безперечно, проведення скринінгу груп ризику – ​це дуже важливо. Однак доцільним є також пошук ефективних засобів профілактики РПЗ. Канцерогенез у ПЗ – ​результат тривалого молекулярного процесу (Gonzalgo L.M. et al., 2003). Передракові стани, які передують розвитку РПЗ, такі як дисплазія ПЗ, атипова простатична ацинарна проліферація або інтраепітеліальна неоплазія, можуть тривати дуже довго (Espetein J.I. et al., 2006). У пацієнтів із супутніми захворюваннями профілактика РПЗ дозволяє уникнути розвитку злоякісного процесу або його уповільнити. В аспекті використання з профілактичною метою дедалі більшу увагу привертає вплив інгібіторів ­5-α-редуктази на розвиток злоякісних новоутворень ПЗ. Адже відомо, що РПЗ – ​це андроген-залежна пухлина, а використання антиандрогенних препаратів гальмує перетворення тестостерону в дигідротестостерон, що відіграє важливу роль у запобіганні розвитку дисплазії та онкологічної патології. Доведено, що на тлі їх застосування ризик розвитку РПЗ знижується на 30%, а низькоагресивного РПЗ – ​на 43%.

Таким чином, прогресуюче зростання захворюваності на РПЗ та смертності внаслідок цієї патології, пізня діагностика й висока вартість лікування зумовлюють необхідність впровадження індивідуального скринінгу та профілактики злоякісних новоутворень ПЗ.

Із доповіддю «Сучасна стратегія лікування раку передміхурової залози» виступив старший науковий співробітник науково-дослідного відділення пластичної та реконструктивної онкоурології НІР, кандидат медичних наук Олександр Едуардович Стаховський.

– Згідно з оновленими даними Національного канцерреєстру, в Україні смертність протягом 1-го року після діагностування РПЗ становить 17%, локалізований рак на ранніх стадіях діагностують у 43,7% хворих, метастатичний рак – ​у 21,1%. Для порівняння – ​у США ці показники становлять 79 та 5% відповідно.

Виділяють 5 основних груп пацієнтів із РПЗ:

  • із дуже низьким ризиком (стадія Т1с за TNM, в яких індекс за гістологічною шкалою Глісона <6, рівень ПСА <10 нг/мл);
  • із низьким ризиком (стадія Т1-Т2а, індекс за шкалою Глісона <6 балів, рівень ПСА <10 нг/мл);
  • із середнім ризиком (стадія T2b-T2c, індекс за шкалою Глісона 7 балів, рівень ПСА 10-20 нг/мл);
  • із високим ризиком (стадія Т 3а, індекс за шкалою Глісона 7 балів, рівень ПСА >20 нг/мл);
  • із дуже високим ризиком (індекс за шкалою Глісона 8-10 балів, рівень ПСА >20 нг/мл).

Вибір основних підходів у лікуванні конкретного пацієнта залежить від групи ризику, до якої хворий належить. Згідно з рекомендаціями Європейської асоціації урологів (EAU‑2017) у пацієнтів груп дуже низького та низького ризику можна проводити активне спостереження та фокальну терапію, груп середнього та високого ризику – ​радикальну простатектомію, променеву та гормонотерапію, групи дуже високого ризику – ​гормональну терапію та хіміотерапію.

Тактика активного спостереження хворих на РПЗ ­полягає в моніторингу перебігу захворювання з ініціацією лікування в разі його прогресування, яке проявляється збільшенням об’єму ПЗ, підвищенням рівня ПСА та збільшенням індекса за шкалою Глісона. Ця методика була розроблена для того, щоб уникнути «надмірного» лікування, яке доволі часто проводилося таким пацієнтам.

Фокальна терапія передбачає прицільний вплив на пухлину. До методів фокальної терапії належать сфокусований ультразвук високої інтенсивності, кріо­терапія та використання лазерних технологій. Але дотепер дані про віддалені результати застосування цих технологій відсутні, тому їх не включено у стандартизовані протоколи терапії РПЗ.

У лікуванні злоякісних новоутворень ПЗ широко використовується променева терапія. Сьогодні доступні 2 основні методики: зовнішня і внутрішня (брахітерапія). Перша методика включає променеву терапію під візуальним контролем (Image Guided Radiation Therapy – ​IGRT) і променеву терапію з модульованою інтенсивністю (Intensity Modulated Radiation Therapy – ​IMRT). Треба зазначити, що спостерігається тенденція до зменшення тривалості курсу лікування та збільшення разової дози опромінення, що дозволяє скоротити термін перебування пацієнта у стаціонарі та дещо знизити вартість лікування. Брахітерапія передбачає імплантацію в товщу тканини пухлини радіоактивних речовин, які поступово розпадаються й чинять тривалий вплив на новоутворення. Для цього використовують низькодозові (Lower Dose Rate – LDR) імплантати та високодозові (Higher Dose Rate – HDR) інтрастати. Проте ця методика не набула широкого поширення в Україні.

Радикальну простатектомію виконують за однією з трьох методик – ​відкритим, лапароскопічним та робот-асистованим доступом. На підставі результатів рандомізованих досліджень, в яких проводилося порівняння рівня тримання сечі, сексуальної функції та частоти периопераційних ускладнень у разі використання зазначених методик, ці показники були подібними (Yaxley J.W. et al., 2016). Отже, доведено, що якість життя пацієнта в подальшому не залежить від методу проведення радикальної операції, натомість навики та досвід хірурга відіграють визначальну роль.

Вплив тестостерону на РПЗ ще в 1941 р. вперше довів американський хірург-онколог та фізіолог Чарльз ­Брентон Хаггінс, який у 1966 р. був удостоєний Нобелівської премії за вагомий внесок у розвиток гормональної терапії. Зниження рівня тестостерону можна досягти шляхом хірургічної чи медикаментозної кастрації в комбінації з антиандрогенами. Останні в монорежимі або поєднанні з променевою терапією застосовують при локалізованому раку середнього та високого ризику, а також у разі міcцевопоширеного злоякісного процесу в ПЗ. Зокрема, препарат Кстанді (ензалутамід) призначають дорослим чоловікам із метастатичним кастраційно-резистентним РПЗ, в яких захворювання прогресує під час або після хіміотерапії, що включала доцетаксел. Препарат Кстанді пригнічує ріст пухлини ПЗ, а також може інгібувати загибель клітин і забезпечувати регресію пухлини. Зокрема, середній час підвищення рівня ПСА, що свідчить про прогресування захворювання, становив 8,3 міс у пацієнтів, які отримували ензалутамід, та 3 міс – ​у хворих із групи плацебо. Таким чином, використання антиандрогенів подовжує життя пацієнтів навіть із поширеним РПЗ.

Оптимальний алгоритм лікування злоякісних новоутворень ПЗ високого ризику має включати радикальну простатектомію з подальшими гістологічною верифікацією та стадіюванням захворювання, а також, за необхідності, доповнюватись ад’ювантною терапією, яка передбачає променеву та гормональну терапію антиандрогенними препаратами. На пізніх стадіях захворювання необхідно проводити сальважне лікування за допомогою заочеревинної лімфодисекції, променевої та хіміотерапії.

Професор Е.О. Стаховський представив ще одну програмну доповідь, присвячену аспектам діагностики та принципам лікування біохімічного рецидиву РПЗ.

– Рецидив РПЗ після первинної простатектомії виникає протягом 10 років у 20-30% пацієнтів (Freedland S.I. et al., 2003), після променевої терапії – ​протягом 5 років приблизно у 53% пацієнтів (Chism D.S. et al., 2004). Медіана часу до виникнення біохімічного рецидиву становить 2-3 роки. Середній час від виникнення біохімічного рецидиву до формування метастазів (у 34% пацієнтів) становить 8 років, а час від появи метастазів до смерті – ​приблизно 5 років. Рецидив РПЗ здебільшого має безсимптомний перебіг, його діагностують за даними аналізу крові на ПСА (основний показник рецидиву). Результати сцинтиграфії є запізнілими, цей метод найбільш інформативний тоді, коли в пацієнта вже наявні деструктивні зміни в кістках. Для діагностики локального рецидиву використовують комп’ютерну томографію (КТ) та магнітно-резонансну томографію. Як локальний, так і віддалений (метастатичний) рецидив можна діагностувати за допомогою позитронно-емісійної КТ (ПЕТ-КТ).

! Основними підходами до ведення пацієнтів із ПСА-рецидивом РПЗ є: динамічний нагляд, сальважне місцеве лікування з метою ерадикації всіх пухлин та паліативна гормонотерапія. Динамічне спостереження можна рекомендувати у хворих з очікуваною тривалістю життя понад 8 років, індексом за шкалою Глісона <7, біо­хімічним рецидивом, який виник більш ніж через 2 роки після радикального лікування, а також якщо час до підвищення рівня ПСА вдвічі становить >10 місяців.

Ретельно відібраним пацієнтам після радикальної простатектомії з підвищеним рівнем ПСА внаслідок локального рецидиву можна проводити сальважну променеву терапію в дозі >64 Гр. Після закінчення лікування значуще зниження рівня ПСА спостерігається в 60-90% хворих, однак протягом наступних 5 років ПСА-рецидив виникає в 10-45% випадків. Показанням для сальважного місцевого лікування після опромінення є локальний рецидив, обмежений капсулою ПЗ, у пацієнтів без метастазів з очікуваною тривалістю життя понад 10 років та рівнем ПСА <10 нг/мл. Найбільш вивченим методом сальважної терапії вважається радикальна простатектомія. Проте вона асоційована зі значними технічними труднощами, зумовленими променевим фіброзом, що підвищує ризик хірургічних ускладнень. Зокрема, частота пошкодження прямої кишки становить 1,5-15%, стриктури везікоуретрального анастомозу розвиваються в 1,5-30% пацієнтів, нетримання сечі різного ступеня реєструється майже в 64% хворих. Однак загалом віддалені результати сальважної радикальної простатектомії задовільні: 10-річна виживаність без ПСА-прогресування становить 33-44%, виживаність без клінічного прогресування – ​42-81%, канцер-специфічна виживаність – ​60-87%.

Паліативна гормонотерапія рекомендована пацієнтам із біохімічним рецидивом РПЗ, в яких неможливе проведення динамічного нагляду та радикальної сальважної терапії. Для цього використовують антиандрогенні препарати. Зокрема, препарат Кстанді продемонстрував статистично значущу перевагу за показниками загальної виживаності пацієнтів, які його приймали, порівняно з контрольною групою. Так, медіана загальної виживаності становила 18,4 міс на тлі терапії препаратом Кстанді та 13,6 міс – ​у контрольній групі. Крім покращення загальної виживаності на користь ефективності Кстанді свідчать основні другорядні критерії оцінки – ​показники динаміки змін рівня ПСА, рентгенологічні дані, виживаність без прогресування і час до виникнення першого ускладнення з боку кісткової тканини, які статистично значуще відрізнялися від таких на тлі застосування плацебо.

Отже, після радикальної простатектомії або первинної променевої терапії необхідно в конкретного ­пацієнта слід оцінити ризик рецидиву й метастазування для вибору оптимальної тактики лікування.

З проблематикою кастраційно-резистентного РПЗ (КРРПЗ) та сучасними підходами до його лікування ознайомив присутніх старший науковий співробітник науково-дослідного відділення пластичної та реконструктивної онкоурології НІР, кандидат медичних наук Юрій Васильович Вітрук.

– Пацієнти з локалізованим РПЗ високого ризику та метастатичним раком мають несприятливий прогноз. Паліативна антиандрогенна терапія, що призводить до гормональної кастрації, забезпечує тільки тривалу ремісію, у таких випадках розвиток кастраційно-резистентного синдрому є неминучим.

Діагноз КРРПЗ встановлюють у разі кастраційного рівня тестостерону <50 нг/дл, або 1,7 нмоль/л, та за наявності біохімічної прогресії (3 послідовні визначення підвищеного рівня ПСА з інтервалом не менше тижня, у результаті чого рівень ПСА перевищує 2 нг/мл) або радіологічної прогресії (поява ≥2 кісткових вогнищ за даними остеосцинтиграфії, нових вогнищ у м’яких тканинах чи збільшення їх розмірів).

Виживаність хворих на КРРПЗ без клінічних симптомів та метастазів із підвищеним рівнем ПСА становить 24-27 міс, за наявності мінімальної кількості метастазів – ​16-18 міс, масивного метастатичного ураження – ​9-12 міс; клінічних симптомів та мінімальної кількості метастазів – ​14-16 міс, множинних метастазів – ​9-12 місяців.

Дотепер у лікарів немає однієї думки щодо вибору препарату для збільшення виживаності пацієнтів із КРРПЗ. З точки зору базових принципів медикаментозної терапії в онкології, якщо результати проспективних досліджень відсутні або препарати за своєю терапевтичною ефективністю еквівалентні, першим призначають препарат із найбільш високим профілем безпеки.

За результатами оцінки показників виживаності, які враховують при виборі лінії терапії, свою перевагу продемонстрував ензалутамід (Кстанді). На тлі його застосування медіана загальної виживаності хворих на КРРПЗ становила 35,3 міс, зазначалося також зниження ризику смерті на 23%. Препарат Кстанді рекомендовано використовувати в пацієнтів, в яких досягнуто хорошу відповідь на гормональну терапію (>12 міс); за наявності мінімальних симптомів; при низькому та середньому ступені вираженості метастатичного процесу; перебігу захворювання, що повільно прогресує; неможливості проведення поліхіміотерапії, а також під час лікування доцетакселом при гормончутливому РПЗ. У пацієнтів із цими показаннями також можна застосовувати абіратерон. Доцетаксел доцільно призначати хворим із нетривалою відповіддю на гормональну терапію (<12 міс), вираженими симптомами, множинними метастазами, швидко прогресуючим захворюванням, вісцеральними метастазами.

Вибір оптимальної терапії також залежить від визначення індивідуального профілю токсичності. Треба зазначити, що препарат Кстанді набагато краще переноситься пацієнтами: слабкість розвивалась у 36% хворих, діарея – ​у 16%, набряки – ​у 11%, у той час як ці показники для доцетакселу становили 53; 32 та 19% відповідно, а для абіратерону – ​39; 22 та 31% відповідно (Tannock et al., 2004; Ryan et al., 2015; Ryan et al., 2013).

Отже, оптимальну методику лікування КРРПЗ необхідно підбирати індивідуально для кожного конкретного пацієнта, ураховуючи дані об’єктивного обстеження, ступінь вираженості злоякісного процесу, а також індивідуальну переносимість призначеного препарату.

Стандартам гормональної терапії РПЗ присвятив свою доповідь провідний науковий співробітник ДУ «Інститут урології НАМН України» (м. Київ), доктор медичних наук, професор Сергій Миколайович Шамраєв.

– У 1941 р. Чарльз Брентон ­Хаггінс довів, що рівень тестостерону в крові знижується на тлі застосування стильбестролу. Цей препарат має виражений естрогенний ефект. Так розпочала свій розвиток антиандрогенна терапія (androgen deprivation therapy, ADT), спрямована на пригнічення тестостерону. Згодом було виділено та синтезовано лютеїнізуючий рилізинг-гормон (ЛРГ), агоністи якого спричиняли секрецію гонадотропних гормонів гіпофіза та значне зниження рівня тестостерону в крові. ­Водночас їм була притаманна низька токсичність. Використання цих препаратів забезпечувало медикаментозну кастрацію в чоловіків шляхом гіперстимуляції та поступового ви­снаження рецепторів до гонадотропного рилізинг-гормону, що зумовлювало зниження продукції тестостерону в яєчках. Сьогодні вже синтезовано понад 3 тис суперактивних аналогів ЛРГ. Серед них найбільш широко застосовують трипторелін, лейпролід, бусерелін і гозерелін. Активність цих препаратів у 50-100 разів перевищує активність ЛРГ.

Головна мета гормональної терапії РПЗ – ​збільшення виживаності без рецидивів захворювання чи його прогресування та зменшення кількості ускладнень. Згідно з рекомендаціями Європейської асоціації урологів (EAU-2018) гормональна терапія в лікуванні метастатичного РПЗ показана при пухлинах М+ чи N+ M0 стадії за TNM, місцевопоширеному злоякісному процесі на стадії Т3-Т4 за TNM, а також за наявності вираженої симптоматики, якщо рівень ПСА становить >25 нг/мл, а індекс за гістологічною шкалою Глісона ​>6. У разі РПЗ стадії Т1b-T2b за TNM гормонотерапія показана пацієнтам із вираженою симптоматикою, в яких є протипоказання для використання радикальних методів лікування. Таким чином, гормональна терапія – ​це основний метод лікування РПЗ на пізній стадії.

Цільовий рівень тестостерону в крові становить 15-16 нг/дл, цей показник еквівалентний такому при білатеральній орхіектомії. Збільшення цих показників може призвести до прогресування захворювання. Саме тому на початку лікування надзвичайно важливим є визначення рівня не лише ПСА, а й тестостерону в крові протягом кожних 3 місяців. Це допоможе своєчасно встановити рецидив захворювання, скоригувати медикаментозну терапію і таким чином запобігти подальшому прогресуванню захворювання. Доведено, що в пацієнтів із рівнем тестостерону в крові <32 нг/дл середня виживаність без прогресування становить 137 міс за умови відсутності раптового «стрибка» його показників, та 88 міс – ​якщо спостерігався такий «стрибок» показників (Morote I., 2007). Необхідно зазначити, що різке збільшення рівня тестостерону в крові асоціюється з підвищенням ризику смерті в 1,33 раза (Perihalo М. et al., 2008).

! Згідно з результатами рандомізованих досліджень використання агоністів і антагоністів ЛРГ (медикаментозна кастрація) та білатеральна орхіектомія (хірургічна кастрація) є оптимальними та однаково ефективними методами лікування пацієнтів із РПЗ.

За даними Національної онкологічної мережі (NCCN) США (2017), у пацієнтів із метастазами максимальна андрогенна блокада не забезпечує додаткових ефектів, якщо порівняти тільки з кастрацією. Терапія антиандрогенами має передувати або проводитися одночасно із застосуванням агоністів ЛРГ. Тривалість цієї терапії має становити щонайменше 7 днів у пацієнтів із метастазами, які мають ризик «феномену спалаху» пухлини при монотерапії аналогом гонадотропін-­рилізинг-гормону (ГнРГ) лейпрореліном (Елігард). Монотерапія антиандрогенами є менш ефективною проти медикаментозної чи хірургічної кастрації, тому не рекомендована.

Є різні схеми гормонотерапії для використання як у монорежимі, так і в поєднанні з іншими методами. Пацієнтам із вперше виявленими метастазами, яким можна проводити хіміотерапію, рекомендована кастрація в комбінації з доцетакселом. Згідно з останніми рекомендаціями ця методика лікування вважається першою лінією терапії в таких хворих. Якщо пацієнти відмовляються від цієї схеми лікування або їм не рекомендована хіміотерапія, треба проводити хірургічне лікування в поєднанні з кастрацією і терапією сучасними антиандрогенними препаратами. Їх призначають хворим для зниження ризику «феномену спалаху» пухлини протягом 4 тиж одночасно з введенням аналога ГнРГ (Елігард) чи за 7 днів до його ін’єкції за наявності у хворого симптомів (Moret N. et al., 2017). З точки зору ефективності застосування, добре зарекомендували себе абіратерон і ензалутамід (Кстанді). Доведено, що препарат Кстанді добре переноситься пацієнтами, а також збільшує загальну виживаність та уповільнює прогресування захворювання.

Отже, золотим стандартом медикаментозної кастрації залишається використання аналогів ГнРГ (Елігард), до них після розвитку кастраційної резистентності необхідно додати антиандрогени ІІ покоління – ​ензалутамід (Кстанді) чи абіратерон.

Підготувала Роксоляна Щеглюк

Тематичний номер «Урологія. Нефрологія. Андрологія» №3  (14), листопад-грудень 2018 р.

 

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Онкологія та гематологія

11.07.2019 Урологія та андрологія Инфекции нижних мочевых путей: в поисках правильных решений

14 июня в г. Киеве прошла Европейская школа урологов, включавшая серию докладов иностранных делегатов и разбор клинических случаев. Мероприятие состоялось в рамках конгресса Ассоциации урологов Украины и привлекло внимание многих отечественных специалистов в области урологии и нефрологии....

06.05.2019 Урологія та андрологія Препарат ЕСПА-ФОЦИН при інфекціях сечових шляхів: визнаний препарат першого вибору

Інфекції сечових шляхів (ІСШ) є надзвичайно частою причиною звернення за медичною допомогою. Клінічні прояви ІСШ варіюють від асимптоматичної бактеріальної колонізації сечового міхура до виражених скарг на гарячку, озноб, різі, часті позиви та біль (Patterson T. F., Andriole V. T., 1987; Mikhail M. S., Anyaegbunam A., 1995). 80-90% ІСШ зумовлює Escherichia coli. Більш рідкісними причинами є інші грамнегативні палички (Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae), стрептококи групи В та сапрофітні стафілококи (Khawaja A. R. et al., 2015)....

03.04.2019 Урологія та андрологія Тамсулозин у лікуванні доброякісної гіперплазії передміхурової залози в рутинній клінічній практиці

З проблемою утрудненого сечовипускання й частих до нього позивів стикається більшість чоловічої популяції у віці понад 60 років. Саме ці симптоми є зазвичай першими й головними під час діагностики такого захворювання, як доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ)....

02.04.2019 Онкологія та гематологія Дослідження TRIBE-2: пошук оптимальної стратегії 1-ї та 2-ї ліній терапії при метастатичному колоректальному раку

Перша лінія терапії є ключовою відправною точкою для кожного пацієнта з метастатичним колоректальним раком (мКРР). Стратегічна важливість вибору схеми 1-ї лінії терапії полягає у необхідності зменшення вираженості симптомів, досягнення контролю та запобігання прогресуванню хвороби. Крім того, 1-ша лінія терапії надає унікальний шанс вилікування певної частки пацієнтів, а також дозволяє розширити вибір методів подальшого лікування, як системних, так і хірургічних і локорегіонарних....