0 %

Перспективні лікарські засоби рослинного походження в гінекології при нейроендокринних синдромах

06.05.2019

Усі захворювання гінекологічного профілю поділяються на 3 групи: до першої належать ті, що пов’язані з розвитком інфекції в організмі жінки; друга група включає патологію ендокринної системи і порушення гормонального фону; до третьої відносять патологічні стани, що супроводжуються розвитком гіперпластичних або дистрофічних змін, та пухлинні процеси. Використання лікарських рослин може бути корисним при лікуванні багатьох гінекологічних захворювань. 

На сьогодні третину лікарських засобів отримують саме з рослинної сировини. Різні рослини використовують для лікування дисменореї, маткових кровотеч, клімаксу. Найчастіше в гінекології застосовуються квітки календули; насіння, корені та листя петрушки; квітки та листя прутняку звичайного; квітки та листя гадючника в’язолистого; трава та квітки підмаренника справжнього та ін.

Календула лікарська (Calendula оfficinalis L.)

Лікувальні властивості календули, однорічної рослини сімейства айстрових, використовуються протягом тисячоліть у народній та офіційній медицині. Сировиною є квіткові корзинки та квіткові язички, які призначають у вигляді настоїв і настойок. Квіткові корзинки містять β-каротин, лікопін, віолаксантин, рубіксантин, неолікопін А, цитраксантин, флавохром, флавоксантин і хризантемаксантин. Загальна кількість цих каротиноїдів у квітках – близько 3%. Крім того, квіткові корзинки містять аскорбінову кислоту, ефірну олію (0,02%), смоли (3,44%), слиз (до 4%), у тому числі азотовмісний (до 1,5%), альбуміни (0,64%), кислоти – яблучну (6,84%), пентадецилову та сліди саліцилової; незначну кількість алкалоїдів.

Препарати з календули мають протизапальну, бактерицидну, гіпотензивну, заспокійливу, кардіотонічну дію. Бактерицидні властивості календули суттєво виражені відносно низки збудників, особливо стафілококів і стрептококів. Фармакологію настойки, соку та порошку календули продовжують досліджувати. Препарати календули широко використовуються офіційною та народною медициною. У гінекологічній практиці ці засоби призначають для лікування ерозій шийки матки, трихомонадних кольпітів (у вигляді спринцювань розчином настойки календули). Настій і настойку рослини з успіхом застосовують при аменореї й олігоменореї як регулятор менструального циклу. У клізмах календулу призначають у терапії проктитів і парапроктитів. Календула широко застосовується при захворюваннях порожнини рота та горла, гінгівітах, пародонтитах і молочниці в дітей. Настойку календули часто використовують для лікування ангін у вигляді полоскань як самостійно, так і в комплексі із сульфаніламідами та антибіотиками.

При пародонтиті календулу застосовують шляхом рясної іригації порожнини рота до і після видалення зубних відкладень, шляхом закладання в патологічні ясеневі кармани турунд, змочених концентрованим розчином настойки календули. У домашніх умовах при пародонтиті замість чищення зубів рекомендують полоскати порожнину рота 2% розчином настойки календули. Останню застосовують також при блефаритах. У хворих з тяжкими рецидивуючими лусковими блефаритами вже після перших процедур відмічалося значне покращення, а наприкінці лікування (близько 20 змащувань) у переважної більшості пацієнтів мало місце повне клінічне одужання.

Як зміцнювальний засіб нагідки лікарські застосовують у разі дистрофічних процесів у слизових оболонках різних відділів травного тракту. Рослина досить ефективна при шлунково-кишкових захворюваннях: гастриті, коліті, ентероколіті, а також при запаленні жовчних шляхів. Указують на її здатність підвищувати апетит. Календулу широко використовують при запальних захворюваннях печінки (жовтяниці, гепатитах) та хворобах селезінки. Настій, настойка та відвар квіток діють як сечогінні та потогінні засоби при хворобах сечового міхура (утворенні каменів і піску), скрофульозі, рахіті, запамороченні, бронхіті, гастриті, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки. Препарати календули застосовують також і в лікуванні серцевих захворювань, що супроводжуються серцебиттям, задишкою та набряками. Підсилюючи серцеву діяльність, календула забезпечує зменшення набряків. Цьому сприяють також притаманні рослині сечо- та потогінні властивості. У клінічних умовах настойка календули добре переносилася хворими. У зв’язку з низькою токсичністю максимальна доза препарату не встановлена.

Льонок звичайний (Linaria vulgaris Mill.)

Ця багаторічна рослина сімейства норичникових має у своєму складі алкалоїд пеганін, флавоноїдні глікозиди, лінарин, що розщеплюється на акацетин та рутинозу; неолінарин, що утворює після розщеплення пектолінаригенін та рутинозу; пектолінарин. У траві містяться фітостерин, Н-трикантан та невелика кількість аскорбінової кислоти. Значний внесок у фармакологічну дію препаратів на основі льонку звичайного робить алкалоїд пеганін.

Найбільш детально вивчені токсикологічні та фармакологічні властивості алкалоїду пеганіну. З’ясовано, що він викликає у тварин загальне збудження та підвищення рухової активності. Крім пеганіну, льонок містить флавоноїди. Встановлено, що настойка льонку підвищує артеріальний тиск, водночас збільшує пульсову хвилю, а також має виражений інотропний ефект, який спостерігається з 3-5-ї хвилини після введення. Також настойка льонку збуджує непосмуговані м’язи та підсилює сечовиділення на 27-34% упродовж 2 днів після припинення введення препарату. Останнє пояснюється стимулюючою дією на серце.

Галенові препарати льонку здавна застосовували у хворих з атонією кишечнику. Доведено, що льонок діє як послаблюючий засіб, м’яко та надійно, без будь-яких побічних реакцій. Ефекти препаратів льонку проявлялися і при хронічних запорах. Льонок малотоксичний, навіть тривале застосування не викликало небажаних явищ.

Клінічні випробування льонку проводяться з 1958 р., після того як був досліджений пеганін і відкриті його цінні фармакологічні властивості. Алкалоїд пеганін використовували при атоніях, парезах, паралітичній кишковій непрохідності, зумовлених оперативним втручанням (видалення тромбованих вен нижніх кінцівок, компресійні переломи хребта тощо). Зазвичай через 2 дні розпочиналося самостійне відходження газів, покращувалася перистальтика кишечнику. В окремих випадках дія наступала вже через 2 год. Ефективність пеганіну в цьому відношенні перевищувала таку інших подібних препаратів. У пацієнтів з м’язовою дистрофією пеганін сприяв покращенню загального стану, збільшенню сили м’язів, підвищенню обсягу активних рухів у суглобах кінцівок; іноді спостерігали появу втрачених раніше сухожильних рефлексів, нормалізацію показників електрозбудливості м’язів, в окремих випадках – зменшення вмісту креатиніну в сечі. Ефективність використання пеганіну при міопатіях проявлялася значним збільшенням амплітуди електричних коливань при суб’єктивному відчутті наростання м’язової сили, відновленням сухожильних рефлексів, відсутніх протягом декількох років, збільшенням обсягу рухів тощо.

У народній медицині льонок широко використовується як сечогінний, послаблюючий, протиглистний засіб, а також при жовтяниці, хворобах серця та ін.

Завдяки біологічним активаторам, що містяться в льонку звичайному, настій та екстракт рослини усувають ниючий біль при сечокам’яній хворобі, діють як діуретики при сечокислому діатезі, особливо при фосфатурії. Наявність у льонку великої кількості органічних кислот забезпечує кисле середовище сечі при сольовому діатезі та запальних процесах у сечовивідних шляхах. З переходом лужної реакції сечі в кислу різко зменшується виділення кристаликів сечових солей.

У невеликій кількості льонок вживають при головному болю з блюванням (синдром Меньєра) та нічному нетриманні сечі. Чай з трави льонку використовують при хворобах печінки. У комбінації з дубовою корою та травою водяного перцю препарати льонку застосовують при геморої у вигляді мазі на свинячому жирі. При введенні мазі в пряму кишку відмічаються знеболення, зниження явищ запалення. Зовнішньо настій льонку зазвичай застосовують для обмивань, компресів при геморої, фурункульозі, виразках, різних хворобах шкіри.

Гадючник в’язолистий (Filipendula ulmaria L.)

У квітках цієї багаторічної трав’янистої рослини з родини розових міститься до 0,2% ефірної олії, саліцилова кислота, барвники та дубильні речовини, від 4 до 9,7% флавоноїдів, вищі жирні кислоти, віск; у листі та пагонах – до 11% протеїну, 3% жиру, 33% клітковини, до 6% золи та до 300 мг вітаміну С. Крім того, знайдено фенолкарбонові кислоти та їхні похідні (як-от кофейна, елагова), від 3,6 до 16,8% дубильних речовин, від 9,6 до 10,7% флавоноїдів, катехінів. На додачу до зазначених компонентів у корені гадючника є метилсаліцилова ефірна олія, завдяки чому він може замінити хімічний препарат метилсаліцилат. У вітчизняній та західноєвропейській народній медицині використовують підземні та наземні частини рослини. Гадючник виявляє антиспастичну та в’яжучу дію при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, а також ранозагоювальну, гемостатичну, потогінну та сечогінну активність. З урахуванням присутності саліцилового глікозиду рослину застосовують в терапії ревматизму, застуди та подагри. Відваром підземної частини рослини та квіток лікують нервові захворювання, гіпертонічну хворобу, кашель. Його рекомендують як антигельмінтний, болезаспокійливий засіб. У тибетській та монгольській народній медицині наземна частина застосовується при захворюваннях легенів, органів травлення, а також як жовчогінний та косметичний засіб. Настойка трави гадючника в’язолистого має антибактеріальні властивості, сприяє швидшому загоєнню ран, виразок, опіків. Корені гадючника в’язолистого застосовують у лікуванні ревматизму, запалення верхніх дихальних шляхів, сечових шляхів, геморою, для промивання гнійних ран, виразок, фурункулів. Відвар кореневищ з коренями вживають при лейкозах, проносі, геморої, ревматизмі, гінекологічних захворюваннях, хворобах травного тракту, ендометріозі, мастопатії, кровотечах, післяпологових ускладненнях. Місцево цей відвар використовують в лікуванні виразок, ран, фурункулів, для спринцювання при наявності виділень білого кольору з піхви.

Підмаренник справжній (Galium verum L.)

Хімічний склад підмаренника, багаторічної трав’янистої рослини з родини маренових, наразі не вивчений. Відомо лише, що в ньому наявні глікозид асперулозид, аскорбінова кислота, пігментні речовини. Підмаренник справжній має сечогінну, протизапальну, знеболювальну, кровоспинну, депуративну, ранозагоювальну та седативну дію.

Підмаренник справжній широко використовується в народній медицині. Настій трави разом з квітками вживають при діареї, гастриті, жовтяниці, запальних захворюваннях нирок і печінки, набряках, епілепсії, істерії, конвульсіях у дітей, а також при захворюваннях шкіри. При дизентерії з різями в животі приймають порошок трави. Відвар трави підмаренника використовують також для ванн, обмивань, примочок і компресів при псоріазі. При скрофульозі, абсцесах і фурункулах застосовують мазь: траву з квітками розтирають з вершковим маслом. Порошок квіток підмаренника сприяє швидкому загоєнню опіків, виразок і кровоточивих ран. Виражений протизапальний ефект спостерігався при лікуванні гострого пієліту та гострого циститу.

Петрушка городня (кучерява) (Petroselinum sativum L.)

Це дворічна трав’яниста рослина з родини зонтичних. З лікувальною метою використовують її насіння, рідше – корені та листки. Насіння петрушки городньої містить ефірну олію (близько 2,4-3,2%), апіол (18%), міристицин (10%), алілтетраметоксибензол (38%), флавоноїди (1,12-1,87%), у т. ч. апіїн (1,4%), лютеолінапіозид, жирну олію (гліцериди петрозелінової та петрозелідонової кислот), бергаптен, кумарин. Апіол і міристицин посилюють скорочення непосмугованих м’язів. У корені петрушки є ефірна олія (0,05-0,08%), апіол, міристицин, флавоноїди (апіїн, ін.), інозит, слизисті сполуки, смоли і цукри; у листках – каротин, лютеолін, апігенін, аскорбінова кислота. Завдяки діуретичним та спазмолітичним властивостям препарати петрушки застосовуються в народній медицині як сильний сечогінний та потогінний засіб при сечокам’яній хворобі, інших захворюваннях сечостатевої системи, набряках серцевого походження. Для лікування хвороб сечовивідних шляхів здебільшого використовують насіння рослини. Сечогінні властивості зумовлені наявністю ефірної олії і флавоноїдів. У зв’язку з тим, що біологічно активних речовин набагато більше в насінні, ніж у коренях, дія препаратів насіння значно сильніша. Ефірна олія петрушки сприяє збільшенню виділення сечі, розширює кровоносні судини і знижує артеріальний тиск. Сечогінні властивості флавоноїдів тісно пов’язані з їхньою спазмолітичною дією. Так, апіїн усуває спазм ізольованої кишки кроля в експерименті дещо слабкіше від папаверину. Ефірна олія та настойка насіння петрушки у великих дозах мають певний вплив на функцію центральної нервової системи. Надмірно великі дози посилюють скоротливість матки, викликають передчасну менструацію і можуть стати причиною аборту. Водні екстракти, які містять мало ефірної олії, не мають таких різко виражених властивостей. У народній медицині відвар насіння або коренів петрушки городньої застосовують як засіб, що викликає апетит і прискорює травлення. Його п’ють при хворобах нирок, сечового міхура, кольках і спазмах кишок, при метеоризмі та для регуляції менструального циклу. Розтерте насіння рослини в минулому вживали при малярії замість хініну. Свіжі листки петрушки прикладають до уражених місць при абсцесах, забитті, комариних і бджолиних укусах для зменшення запального процесу і болю. З цією метою використовують також свіжий сік листків. Товчене насіння втирають у шкіру голови при облисінні та педикульозі. Петрушку використовують і як косметичний засіб. Міцним відваром коренів, змішаним із соком лимона, змазують вранці та ввечері ластовиння і темні пігментні плями на шкірі.

Селера пахуча (Apium graveolens L.)

Дворічна трав’яниста рослина з родини зонтичних; з лікувальною метою в народній медицині використовують корені, траву і насіння. Хімічний склад селери достеменно не вивчений, лише відомо, що рослина містить велику кількість солей калію і натрію, глікозиди, щавлеву кислоту, пурини, ефірну олію, невелику кількість вітамінів С, В1, В2, РР. Найвищий уміст вітамінів у молодому листі (переважають вітамін С та каротин).

Селеру пахучу використовують в народній медицині як сечогінний, депуративний, протиалергічний засіб. Здавна підмічена здатність селери підвищувати загальний тонус організму та підсилювати фізичну і розумову працездатність. У народній медицині багатьох країн настій коренів і листків селери пахучої застосовують при метеоризмі, як сечогінний засіб – при набряках, послаблюючий – при запорах. Її настої вживають також при хворобах нирок, сечового міхура, подагрі, поліартриті і як протиалергічний засіб при кропив’янці, лишаях й інших ураженнях шкіри. Настій насіння рослини використовують проти метеоризму при атонії кишок; він особливо ефективний при дисменореї та аменореї. Селеру пахучу застосовують при пухлинах, що супроводжуються запаленням, «дерев’янистих» флегмонах, а також при забоях – як розсмоктувальний та болезаспокійливий засіб. Настоєм коренів і листків селери пахучої обмивають гнійні рани та виразки. До них також прикладають свіжі подрібнені листки або мазь, приготовану з розтертих листків рослини та вершкового масла або соняшникової олії.

Вітекс священний (Vitex agnus-castus L.)

Рослина належить до родини вербенових. Лікарською сировиною є листя, квітки, плоди, гілки, рідше кора. До основних груп біологічно активних речовин вітексу священного належать іридоїди, флавоноїди, дитерпени, прогестини, ефірні олії та кетостероїди. За хімічним складом переважають флавонові похідні: кемпферол, вітексин, кверцетагетин і кастицин; дещо менше апігеніну, лютеоліну, цинарозиду. Виявлені також флаванони (орієнтин, ізокемпферид). Виділені із сировини вітексу священного флавоноїди мають широкий спектр фармакологічної дії: протипухлинну (апігенін, кастицин), дофамінергічну (вітексин), гіпоглікемічну (лютеолін), антиоксидантну, протизапальну та ін. Ферулова, кавова та хлорогенова кислоти, ймовірно, зумовлюють високу протисудомну й седативну активність витяжок. Одними з головних біологічно активних речовин у рослинній сировині вітексу священного є іридоїди. Серед іридоїдних глікозидів, виділених з листя і плодів вітексу священного, велике значення має агнузид. Особливістю агнузиду, виділеного з рослин роду Vitex L., є його естрогеноподібна, а також потужна фунгіцидна активність. У листі та квітках вітексу священного присутні невеликі кількості прогестерону, гідроксипрогестерону, тестостерону, епітестостерону, андростендіону. Можливо, означені біологічно активні речовини доповнюють дію вітексину та агнузиду, створюючи потужний комплекс з естрогеноподібною дією на організм.

Вітекс священний використовується в медицині понад 2 тис. років. У народній медицині відваром і настойкою з плодів, листя і кори здавна лікують хвороби печінки, селезінки, безпліддя, мастопатію, міому в жінок, імпотенцію у чоловіків, малярію. Плоди використовують як пряність, замінник перцю. Клінічні дослідження доводять, що плоди вітексу священного полегшують перебіг передменструального синдрому (ПМС) при недостатності жовтого тіла, менопаузальних симптомів. Завдяки дофамінергічному ефекту вітекс священний застосовується при недостатності лактації, болях у молочних залозах. Побічні ефекти при його використанні виникають рідко і включають у себе висипи, головний біль, посилення менструальних кровотеч.

Екстракт рослини має прогестероноподібну дію, сприяє продукції фолікулостимулюючого гормона, вивільненню лютеїнізуючого гормона. Вітекс виявляє дофамінергічну активність, пригнічує секрецію пролактину, зв’язуючи D2-дофамінергічні рецептори гіпофіза. Підтверджено його протизапальні, антимікробні, седативні, бактерицидні, антифунгальні та знеболювальні властивості. Екстракт вітексу священного знижує рівень пролактину, який, своєю чергою, регулює рівень статевих гормонів і гонадотропінів. Пролактин впливає на емоційну поведінку людини. Підвищена концентрація цього гормона може призвести до порушень менструального циклу і мастопатії. Вітекс священний (прутняк звичайний) та інші лікарські рослини використовуються як самостійно, так і в складі лікарських засобів.

Використання фітопрепаратів у терапії гінекологічної патології

Засоби на основі лікарських рослин широко застосовуються в лікуванні захворювань жіночої репродуктивної системи (табл.).

Індивідуалізація лікування з урахуванням особливостей організму конкретного пацієнта, умов його життя, характеру захворювання є основою принципу адекватності фітотерапії.

Перевірене часом використання суміші лікарських рослин – гадючника, селери, петрушки, нагідок, льонку звичайного, підмаренника, прутняку звичайного – внесли великий емпіричний досвід у народну медицину в аспекті лікування ендокринних гінекологічних захворювань. Це заклало основу для формування традиційних схем фітотерапії, ефективність яких стала предметом дослідження та подальших розробок наукової медицини.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 7 (452), квітень 2019 р

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Терапія та сімейна медицина

11.09.2019 Терапія та сімейна медицина Кислотозалежні захворювання у хворих на цукровий діабет: особливості клінічного перебігу та лікування

Цукровий діабет (ЦД) – хвороба ХХ і ХХІ століть, неінфекційна епідемія, глобальна медико-соціальна проблема. Кількість хворих на ЦД, за даними Міжнародної діабетичної федерації (МДФ), 2017-го зросла більш ніж у 10 разів порівняно з 1980 роком, переважно через ЦД 2 типу. Останній у високорозвинених країнах становить до 91% у структурі ЦД і свідчить про динамічне поширення факторів, які призводять до інсулінорезистентності. ...

11.09.2019 Терапія та сімейна медицина Слово про Вчителя

Учитель – це не той, хто навчає, а той, у кого навчаються… Людина, яка чітко бачить мету, знає, як її досягти, й іншим указує цей шлях, і є гідною звання Вчителя. У кожного з нас були гарні вчителі в роботі та в житті. Серед багатьох одним з перших ми з великою повагою називаємо сьогодні професора Максима Андрійовича Дудченка, якому 26 серпня виповнилося 100 років. ...

11.09.2019 Терапія та сімейна медицина Антибіотикотерапія в еру полірезистентності: велике майбутнє фосфоміцину

Фосфоміцин має майже 50 років клінічного застосування, проте цей препарат у клінічній практиці і сьогодні посідає гідне місце. За даними доказової медицини, фосфоміцин демонструє ефективність як засіб моно- та комбінованої терапії інфекцій, спричинених стійкими мікроорганізмами. Крім того, останнім часом посилена увага до нього пов’язана з наростанням резистентності мікроорганізмів до різних груп антимікробних засобів і переглядом стратегії антибактеріальної терапії щодо певних нозологій. ...

11.09.2019 Терапія та сімейна медицина Повернення до профілактичного напряму медицини – своєчасний захід поступового піднесення рівня народного здоров’я тепер і надалі

На запитання, чи доцільно повертатися до десятиліттями випробуваної профілактичної медицини, відповідь однозначна: «Так!». Повернення до неї не тільки доцільне, а й гостроактуальне, хоч би з тієї причини, що запобігти хворобі значно легше, ніж лікувати її, коли недугу занедбано. Певен, що мій 67-річний (з 1952-го) лікарський стаж дає мені змогу порівняти позитиви і негативи й критично оцінити стан колишньої і сучасної медицини. Адже повоєнний розвиток системи охорони здоров’я відбувався в мене перед очима і з моєю безпосередньою участю....