0 %

Сучасні підходи до лікування циститу: роль фітотерапії

11.09.2019

Стаття у форматі PDF

Цистит – це запалення слизової оболонки сечового міхура [2]. Частота різних видів циститу варіює в широких межах і залежить від етіології й особливостей популяції пацієнтів. Щорічно в сексуально активних жінок відзначається 0,5-0,7 епізоду гострого бактеріального висхідного циститу на 1 пацієнтку із симптоматичною сечовою інфекцією [7]. В Україні поширеність гострого циститу становить 314, а хронічного – 135 випадків на 100 тис. населення [2].

Етіологія та патогенез

Серед причин циститу виокремлюють: наявність патогенних мікроорганізмів; порушення уродинаміки; дистрофія, розлади місцевого кровообігу (ішемія) чи порушення цілісності стінок міхура; порушення ритму сечовипускання. Здебільшого цистит спричиняють грамнегативні бактерії (у 80% випадків – Escherichia coli, в 11% – Staphylococcus saprophyticus). Причиною решти випадків може бути Enterococcus faecalis, Klebsiella spp., Proteus spp., Chlamydia trachomatis, Ureaplasma urealiticum, Trichomonas vaginalis тощо [2].

Інфекція потрапляє в сечовий міхур висхідним (сечівником), низхідним (із нирок), гематогенним і лімфогенним шляхами. Порушення уродинаміки нижніх сечовивідних шляхів і підвищення внутрішньоміхурового тиску зумовлюють фіксацію збудника до слизової оболонки сечового міхура.

Класифікація

За етіологією виділяють інфекційний (неспецифічний, специфічний), хімічний, променевий, медикаментозний, термічний цистит; за патогенезом: первинний і вторинний (як ускладнення раніше наявних захворювань або аномалій сечового міхура та статевих органів); за перебігом: гострий і хронічний (латентний або рецидивуючий); за поширеністю запального процесу: дифузний, осередковий, шийковий; за характером і глибиною патоморфологічних змін: катаральний, фолікулярний, геморагічний, виразковий, некротичний гострий цистит; інкрустуючий, поліпозний, кістозний, виразковий, інтерстиціальний хронічний цистит [2].

Клінічна картина

Основними симптомами гострого циститу є часте й болісне сечовипускання, нерідко з імперативними позивами та нетриманням сечі, біль у проекції сечового міхура. Гострий цистит у жінок може часто рецидивувати та спричиняти висхідний пієлонефрит.

Хронічний цистит може бути ускладненням гострого циститу або іншого захворювання сечового міхура, сечівника, нирок і статевих органів, опущення піхви тощо.

У чоловіків цистит є переважно вторинним, у складі симптомокомплексу гострого простатиту.

Діагностика та лікування

У загальному аналізі крові виявляють лейкоцитурію (при шийковому циститі може бути відсутня), бактеріурію, еритроцитурію, при бактеріологічному дослідженні (обов’язкове при хронічному циститі) – кількість колоній 
≥103 КУО/мл.

Пацієнту призначають спокій, молочно-­рослинну дієту, достатню кількість рідини.

Медикаментозна терапія

Фармакотерапія вирішує декілька завдань: ерадикація інфекції, запобігання ускладненням, полегшення симптомів (болю та дизурії). Антибактеріальна терапія призначається перорально, емпірично для профілактики висхідного пієлонефриту. Проте важливо запобігти виникненню протимікробної резистентності, й тому антибіотик має впливати на грамнегативну аеробну колонієформувальну інфекцію, зокрема E. coli.

У разі лікування гострого неускладненого циститу в невагітних [13] до препаратів першої лінії належать: нітрофурантоїн 100 мг 2 рази на добу 5 днів, або ко-­тримоксазол 160/800 мг 2 рази на добу 3 дні (в пацієнтів зі сприятливим алергологічним анамнезом і при бактеріальній резистентності <20%), або фосфоміцин 3,0 одноразово на ніч. Як препарати другої лінії використовують фторхінолони: ципрофлоксацин або левофлоксацин 250 мг 2 рази на добу протягом 3 днів. Альтернативна терапія β-­лактамами має тривати 7 днів (амоксицилін/клавуланат 875/125 мг 2 рази на добу чи 500/125 мг 3 рази на добу; цефдинір 300 мг 2 рази на добу, або цефаклор 500 мг 3 рази на добу, або цефподоксиму проксетил 100 мг 2 рази на добу). Якщо в анамнезі в пацієнта була сечова резистентна інфекція чи симптоми тривають понад 7 днів, антибактеріальна терапія призначається на 7-10 діб.

При лікуванні гострого ускладненого циститу в невагітних [13] (виникнення ускладнень зумовлюють цукровий діа­бет, тривалість симптоматики ≥7 діб, ниркова недостатність або вегетативні порушення сечового тракту, трансплантація нирок, імуносупресія) застосовують ципрофлоксацин 500 мг 2 рази на добу 7-10 днів, або левофлоксацин 1 раз на добу в дозі 750 мг, або нітрофурантоїн 100 мг 2 рази на добу 7 днів, або фосфоміцин 3,0 по 2 дози кожні 3 доби.

У разі лікування гострого циститу у вагітних [13] показані короткі курси антибіотикотерапії, при цьому фторхінолони протипоказані. Рекомендують нітрофурантоїн 100 мг 2 рази на добу 5-7 днів, або амоксицилін/клавуланат 500/125 мг 2 рази на добу 5-7 днів, або цефалексин 500 мг 4 рази на добу 3-5 днів, або цефподоксим 100 мг 2 рази на добу 5-7 днів, або фосфоміцин 3,0 одноразово.

Гострий цистит у чоловіків [13] за відсутності клініки простатиту: призначають ципрофлоксацин 500 мг 2 рази на добу 7 днів, або левофлоксацин 750 мг 1 раз на добу, або нітрофурантоїн 100 мг 2 рази на добу 7 днів, або фосфоміцин 3,0 кожні 3 дні по 2 дози.

Як аналгетичну терапію використовують нестероїдні протизапальні засоби (кеторолак, диклофенак натрію), спазмолітичну терапію – дротаверин.

При раціональному та своєчасному лікуванні гострий катаральний цистит регресує протягом 2-3 діб, у разі більш тяжких форм – близько 2 тиж. Триваліший перебіг розцінюють як затяжний, що є показанням до додаткового рентгенологічного й інструментального обстеження, гінекологічного огляду (в жінок), дослідження передміхурової залози (в чоловіків). Якщо стан упродовж 3-8 діб не покращується, проводять заміну антибіотика чи призначають комбіновану антибактеріальну терапію [2].

Пацієнткам із циститом, який часто рецидивує (>2 загострення протягом 6 міс і >3 загострення впродовж 1 року), з профілактичною метою призначають фторхінолони в низьких дозах кожні 10 діб упродовж 3 міс; також рекомендують прийом антибіотика після коїтусу з поступовим зниженням дози препарату [2].

Фітотерапія

Зважаючи на проблему прогресування антибіотикорезистентності, велике значення при лікуванні інфекцій сечовивідних шляхів має використання фітотерапії.

Відомо, що фітотерапія сприяє зменшенню адгезії бактерій до слизової оболонки (сечогінна дія), зменшує запалення, печію та біль при сечовипусканні (протизапальна дія), усуває спазм сечового міхура (спазмолітична дія) [2].

Необхідно зазначити, що сучасні рослинні препарати виробляються із застосуванням високих технологій і проходять багатоступінчастий контроль якості [5]. Серед стандартизованих сучасних фітопрепаратів для лікування інфекції сечової системи, особливо в пацієнтів із сечокам’яною хворобою, виняткове місце посідає Уронефрон. Фітоекстракт препарату включає лушпиння цибулі (Allium Cera L.), коріння пирію (Rhizoma Agropyri), листя берези (Betulae folium), насіння пажитника (Foengraeci semen), коріння петрушки (Radix Petroselini), траву золотарника (Solidaginis herba), траву хвоща польового (Equiseti herba), траву гірчака пташиного (Polygoni avicularis herba), коріння любистку (Radix Levistici).

Відомо, що лушпиння цибулі ріпчастої містить ефірну олію, вітамін С, рибофлавін, тіамін, каротиноїди, фітинову, лимонну та яблучну кислоти, цукри (глюкозу, фруктозу, сахарозу), флавоноїди, сполуки калію, заліза, марганцю, цинку й кобальту. Найважливішим компонентом лушпиння цибулі є флавоноїд кверцетин [3, 8], який зумовлює його протизапальну, антиоксидантну [9], протимікробну [10], гіполіпідемічну [16] дії.

Кореневище пирію повзучого містить полісахариди, цукри, спирти, глікозиди, вітаміни, ефірні та жирні олії, органічні кислоти. Вважається, що основна дія – діуретична, але також забезпечується регулювання обміну речовин. Традиційно коріння пирію використовується для лікування неускладненої інфекції сечового тракту [6], зокрема воно виявляє антиадгезивні властивості проти уропатогенної E. coli [14].

Листя берези містить ефірні олії, сапоніни, дубильні речовини, смоли, аскорбінову та нікотинову кислоти. Основна дія – діуретична, жовчогінна, спазмолітична, протизапальна.

Насіння пажитника містить тригонелін, нікотинову кислоту, рутин, стероїдні сапоніни й фітостерини, флавоноїди, ефірні олії. Основна дія – протизапальна [15], а також загальнозміцнювальна, ранозагоювальна.

Трава золотарника містить такі флавоноїди, як кемпферол, кверцетин і їхні глікозиди – астрагалін, рутин. Основна дія – діуретична, антибактеріальна, протизапальна.

Хвощ польовий містить флавоноїди: похідні апігеніну, лютеоліну, кемпферолу, кверцетину, а також фенол, карбонові кислоти, дубильні речовини, сапоніни. Доведено наявність у трави хвоща польового протимікробних властивостей щодо E. coli [12].

Корінь петрушки містить апоніл, міристицин, флавоноїди. Основна дія – діуретична, протизапальна, літолітична.

Трава гірчака пташиного містить флавоноїди, фенолокислоти, каротин, аскорбінову кислоту, дубильні речовини. До основних дій належать діуретична та кровоспинна.

Надземна маса й корені любистку містять ефірну олію, цукри, органічні кислоти, мінеральні речовини, смоли, крохмаль. До складу ефірної олії входять терпінеол, цинеол, оцтова, ізовалеріанова та бензойна кислоти. Основна дія – сечогінна, протизапальна.

Отже, кверцетин та інші флавоноїди містяться практично в усіх компонентах Уронефрону. Доведено, що флавоноїди, особливо кверцетин, пригнічують нейтральну ендопептидазу, котра відповідає за інактивацію передсердного натрійуретичного пептиду й тому регулює формування сечі через екскрецію іонів натрію. Пригнічення нейтральної нейропептидази й ангіотензинперетворювального ферменту сприяє прискоренню формування сечі [11]. Сечогінна дія Уронефрону також зумовлена інозитом, сапонінами та силікатами. Останні посилюють виведення сечової кислоти при уратних відкладеннях у нирках. Сапоніни зменшують поверхневий натяг, утворюють захисні колоїди й емульгують патогенні компоненти сечі, запобігають утворенню піску та каменів у нирках.

У більшості пацієнтів із сечокам’яною хворобою розмір конкрементів у сечових шляхах дорівнює 0,3-1,0 см. Доведено, що Уронефрон запобігає кристалізації мінеральних компонентів у сечовивідних шляхах, сприятливо впливає на зберігання рівноваги між колоїдами та кристалоїдами сечі, покращує вимивання піску та дрібних конкрементів, запобігає збільшенню конкрементів або появі нових [4].

Проведено низку досліджень з оцінювання ефективності та безпечності Уронефрону при лікуванні пацієнтів із сечовою інфекцією. В одному з них [1] узяли участь 121 особа чоловічої статі віком від 27 до 71 року 
(середній вік – 47±1,4 року) з інфекцією сечовивідних шляхів. Пацієнти були розподілені на дві групи: група 1 – 60 чоловіків, які отримували антибактеріальну терапію; група 2 – 61 пацієнт, які отримували антибіотик і одночасно з першого дня лікування протягом 30 діб Уронефрон 30 крапель 3 рази на добу, розчинивши в 100 мл теплої води після їжі. Встановлено, що застосування Уронефрону протягом 1 міс у комплексі зі стандартною 14-денною терапією фторхінолоном при інфекції сечової системи в чоловіків достовірно знижує частоту та вираженість скарг, які зберігаються в пацієнтів з асептичним запаленням при нормальних аналізах сечі. Крім того, Уронефрон давав змогу досягти більш раннього й вираженого покращення лабораторно-­діагностичних показників сечі, регресу клінічних симптомів і покращення загального стану пацієнтів.

Виявлено [5], що застосування ­Уронефрону в комплексному лікуванні пацієнтів із хронічним пієлонефритом на тлі сечокам’яної хвороби сприяє більш швидкому й ефективному зменшенню запальних процесів у мисках нирок і зниженню бактеріурії порівняно з традиційною терапією. У 94,3% пацієнтів, які приймали Уронефрон, відзначалося зниження протеїнурії, тоді як у групі порівняння – в 74,4%. При застосуванні Уронефрону для лікування сечокам’яної хвороби 78% лікарів оцінили результати як добрі, 21% – як задовільні, 0,6% – як незадовільні. У 1,6% пацієнтів відзначалася несприятлива побічна реакція (алергічна) незначної тяжкості [4]. Через 1 міс після початку лікування в більшості пацієнтів конкременти в сечових шляхах не виявлялися [4].

Таким чином, фітотерапія може розглядатись як важливий аспект підвищення ефективності лікування циститу та зменшення рецидивів захворювання, особливо в пацієнтів із сечокам’яною хворобою. Комплекс­ний фітопрепарат Уронефрон проявляє протизапальну, сечогінну, спазмолітичну, протимікробну, літолітичну, загальнозміцнювальну та дезінтоксикаційну дію, що зумовлює його ефективність. Лікарський засіб Уронефрон представлений досить широкою лінійкою: сироп, гель, краплі й таблетки. У таблетованій формі препарат приймають по одній таблетці 3-4 рази на добу після їди, запивши достатньою кількості води, впродовж 2-6 тиж.

Література

1. Іванов Д.Д., Корж О.М. Досвід застосування лікарського засобу Уронефрон при інфекції сечовивідних шляхів у чоловіків у практиці сімейного лікаря. Здоров’я України ХХІ сторіччя, 2019; 4: 64-65.
2. Пасєчніков С.П. Цистит: етіопатогенез, класифікація, клінічна картина, діагностика, лікування. Український медичний часопис, 2016; 114 (4): https://www.umj.com.ua/article/99100.
3. Пешук Л.В., Іванова Т.М., Гавалко Ю.В. Перспективи використання вторинної кверцетинвмісної сировини (лушпиння цибулі та часнику) і лікарських трав у технології спеціальних м’ясних продуктів. Наукові праці Національного університету харчових технологій, 2016; 22 (5): 230-236.
4. Стусь В.П., Агеев В.А., Амбросийчук А.Я. ­Открытое исследование по изучению ­клинико-эпидемиологических ­характеристик мочекаменной болезни в Украине. Урологія: Український науково-практичний журнал урологів, андрологів, нефрологів, 2015; 74 (3): 109-118.
5. Топчий И.И., Щербань Т.Д., Семеновых П.С. Терапевтические эффекты фитопрепарата Уронефрон у больных хроническим пиелонефритом в сочетании с мочекаменной болезнью. Медицинские аспекты здоровья мужчины, 2012; 1 (3): 1-4.
6. Beydokthi S.S., Sendker J., Brandt S., Hensel A. Traditionally used medicinal plants against uncomplicated urinary tract infections: Hexadecyl coumaric acid ester from the rhizomes of Agropyron repens (L.) P. Beauv. with antiadhesive activity against uropathogenic E. coli. Fitoterapia, 2017; 117: 22-27.
7. Hooton T.M., Scholes D., Hughes J.P. et al. A prospective study of risk factors for symptomatic urinary tract infection in young women. N. Engl. J. Med. 1996 Aug 15; 335 (7): 468-474.
8. Kwak J.H., Seo J.M., Kim N.H. et al. Variation of quercetin glycoside derivatives in three onion (Allium cepa L.) varieties. Saudi J. Biol. Sci. 2017 Sep; 24 (6): 1387-1391.
9. Lee B.K., Jung Y.S. Allium cepa extract and quercetin protect neuronal cells from oxidative stress via PKC-ε inactivation/ERK1/2 activation. Oxid. Med. Cell. Longev. 2016: 2495624.
10. Marrelli M., Amodeo V., Statti G., Conforti F. Biological properties and bioactive components of Allium cepa L.: focus on potential benefits in the treatment of obesity and related comorbidities. Molecules, 2018; 24 (1). pii: E119.
11. Melzig M.F., Major H. New aspects for understanding the aquaretic mechanism of Betulae folium and Solidaginis virgaureae herba. https://www.researchgate.net/publication/286573004.
12. Orlando Z., Lengers I., Melzig M.F. et al. Autodisplay of human hyaluronidase hyal-1 on Escherichia coli and identification of plant-derived enzyme inhibitors. Molecules, 2015 Aug 26; 20 (9): 15449-15468.
13. Patolia S.S. et al. Cystitis Empiric Therapy. 2017. 
https://emedicine.medscape.com/article/1976451-overview.
14. Rafsanjany N., Lechtenberg M., Petereit F., Hensel A. Antiadhesion as a functional concept for protection against uropathogenic Escherichia coli: in vitro studies with traditionally used plants with antiadhesive activity against uropathognic Escherichia coli. J. Ethnopharmacol. 2013; 145 (2): 591-597.
15. Szentmihályi K., May Z., Süle K., Then M. Mineral content of some herbs and plant extracts with anti-inflammatory effect used in gastrointestinal diseases. Orv. Hetil. 2013 Apr 7; 154 (14): 538-543.
16. Yang W.S., Kim J.C., Lee J.Y., Kim C.H., Hwang C.W. Antihyperlipidemic and antioxidative potentials of onion (Allium cepa L.) extract fermented with a novel lactobacillus casei HD-010. Evid. Based Complement Alternat. Med. 2019: 3269047.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 15-16 (460-461), серпень 2019 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Урологія та андрологія

18.10.2019 Кардіологія Урологія та андрологія Бета-блокатори та еректильна дисфункція – який препарат є найбезпечнішим?

Еректильна дисфункція (ЕД) зазвичай трапляється у пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ), серцево-судинними (СС) факторами ризику та клінічно вираженими серцево-судинними захворюваннями (ССЗ). Переважна більшість наявних відомостей виявляє згубну роль β-блокаторів (ББ) щодо впливу на еректильну функцію. На противагу, експериментальні та клінічні дані чітко вказують на сприятливу дію на ерекцію вазодилатуючого ББ небівололу за рахунок підвищення біодоступності оксиду азоту. ...

11.10.2019 Терапія та сімейна медицина Урологія та андрологія Актуальні питання ведення неускладненої інфекції сечовивідних шляхів у практиці й викладанні сімейної медицини

Інфекція сечовивідних шляхів (ІСШ) – ​друге за поширеністю інфекційне захворювання, що уражає насамперед жінок. Неускладненою вважається проста ІСШ в осіб без анатомічних і функціональних проблем сечовидільної системи або без попередніх операцій. Вважаємо за доцільне проаналізувати основні настанови Європейського клінічного протоколу (Хорватія) з ведення неускладненої ІСШ, створеного на засадах доказовості....

11.10.2019 Урологія та андрологія Ефективність лікування рецидивуючого пієлонефриту з використанням Канефрону Н у хворих зі зниженою функцією нирок

Протягом останніх років інфекції сечової системи (ІСС) залишаються актуальною проблемою внутрішньої медицини [1]. ІСС загалом і пієлонефрит (ПН) зокрема є найпоширенішими захворюваннями в усіх країнах світу (понад 150 млн випадків на рік) і за частотою звернень по медичну допомогу в амбулаторній практиці посідають 2-ге місце серед усіх інфекцій, поступаючись лише інфекціям дихальних шляхів [2, 3]. ...

10.10.2019 Урологія та андрологія Современные инфекции мочевыводящих путей: эпоха возрождения фосфомицина

На протяжении последних нескольких десятилетий инфекции мочевыводящих путей (ИМП) представляют собой ключевую проблему здравоохранения в глобальном масштабе. Будучи одной из распространенных патологий среди заболеваний органов мочевыводящего тракта, ИМП имеют ярко выраженную тенденцию к увеличению распространенности и заболеваемости. ...