Порівняльне дослід­жен­ня Піаскледину та замісної гормональної терапії при менопаузі

Стаття у форматі PDF

До вашої уваги представлено короткий огляд відкритого рандомізованого клінічного дослідження, метою якого було порівняння ефективності та безпеки стандартної замісної гормональної терапії (ЗГТ) та препарату Піаскледин щодо полегшення припливів як одного з симптомів клімаксу. Повну версію матеріалу Y. Panahi et al. опубліковано в Iranian Journal of Pharmaceutical Research (2011; 10 (4): Р. 941‑951).

Більшість жінок скаржаться на різні симптоми під час клімактеричного періоду. Одним із таких проявів є припливи, що істотно впливають на якість життя. Приплив визначається як відчуття тепла або жару, що часто супроводжується пітливістю (Younus et al., 2003).

ЗГТ – ​найпоширеніша лікувальна тактика для купірування симптомів менопаузи. Проте варто зауважити, що дана терапія має низку обмежень, а саме певні протипоказання (рак молочної залози або ендометрія) та побічні ефекти (нерегулярні кровотечі, болючість молочної залози, тромбоемболічні події, мастальгія, нудота, мігрень, збільшення маси тіла, набряки) (Germain et al., 2001; Petri Nahas et al., 2004).

Останнім часом зріс інтерес до використання рослинних компонентів, особливо тих, що містять фітоестрогени, для полегшення клімактеричних симптомів (Rees, Mander, 2004). Ці сполуки містяться в деяких овочах і структурно та функціонально схожі на естрадіол (Petri Naha et al., 2004; Mackey, Eden, 1998; Knight, Eden, 1996; Hosseiny et al., 2004; Kiasalari, Khalili, 2008).

Існує чотири основні класи фітоестрогенів (Murkies et al.,1998):

• ізофлавони;
• лігнани;
• флавоноїди;
• куместрани.

Найпотужніший естрогенний ефект мають ізофлавони – ​геністеїн, дайдзеїн та гліцитин, що виділяються переважно з сої та її побічних продуктів (Petri Nahas et al., 2004). Вважається, що ізофлавони чинять як естрогенну, так і антиестрогенну дію залежно від локалізації впливу (Germain et al., 2001; Makela et al., 1994; Baker et al., 2000; Lissin, Cooke, 2000). Так, ці речовини здатні блокувати рецептор естрогену, що має антиестрогенний вплив на тканини матки та молочної залози, де надлишок естрогену може сприяти росту тканин (Germain et al., 2001; Makela et al., 1994; Santell et al., 1997). І навпаки, ізофлавони можуть зв’язуватися з рецептором естрогенів і стимулювати активність даних гормонів у інших тканинах (Mackey, Eden, 1998; Miksicek, 1994; Nahas et al., 2007; Germain et al., 2001; Makela et al., 1994).

У попередніх клінічних випробуваннях продемонстрований різний вплив ізофлавонів сої на вазомоторні симптоми. В австралійському дослідженні не було показано суттєвої різниці у полегшенні симптомів менопаузи в жінок, які вживали соєве або пшеничне борошно (Murkies et al., 1995). Проте у подвійному сліпому рандомізованому плацебо-контрольованому дослідженні, в якому брали участь жінки, що скаржилися на п’ять і більше епізодів припливів на день, ізофлавон сої значно перевершував плацебо щодо зниження виразності даного симптому (Nahas et al., 2007).

Тож головне питання полягає в тому, чи можуть ізофлавони сої бути ефективними при клімактеричних симптомах, особливо припливах, і якщо так, то чи здатні вони являти собою безпечну та ефективну альтернативну ЗГТ для жінок у постменопаузі. Метою дослідження Y. Panahi et al. (2011) було порівняння ефективності ЗГТ із Піаскледином (містить комбінацію олій авокадо та сої) для полегшення припливів, а також оцінка безпеки препарату.

Матеріали й методи дослідження

Загалом під спостереженням знаходилися 66 пацієнток. Критерії включення: жінки в постменопаузі віком від 40 до 70 років; остання менструація датувалася щонайменше за шість місяців до початку дослідження; фолікулостимулювальний гормон (ФСГ) понад 20 МО/л; скарги на припливи. Критеріями виключення були сувора вегетаріанська, високожирна дієта або харчування, що містило велику кількість сої; непереносимість сої; рак молочної залози в анамнезі; карцинома ендометрію, серцево-судинні захворювання; патології печінки або нирок, хронічні шлунково-кишкові хвороби та недіагностовані вагінальні кровотечі. Протягом попередніх шести місяців жодна пацієнтка не отримувала гормональної терапії чи фітоестрогенів. Жінки були виключені з дослідження, якщо вони приймали ліки, які могли спричинити або перешкодити припливам у постменопаузі (як-то ніацин, гідралазин, нітрати та сульфат магнію).

Пацієнток випадковим чином рандомізували на дві групи по 33 особи:

• група А – ​щодня отримували Піаскледин у дозі 300 мг;
• група Б – ​щоденно отримували естроген по 0,625 мг та медроксипрогестерону ацетат у дозі 2,5 мг перорально.

Базові характеристики учасниць у групах не мали суттєвої різниці. Період спостереження тривав шість місяців.

Результати дослідження

Із групи А – одна та із групи В ​– 27 учасниць з тих чи інших причин не завершили випробування. Таким чином, загальна кількість пацієнток на кінець дослідження для групи Піаскледину становила 32, а для ЗГТ – ​6. До початку спостереження 12 осіб (37,5%) у групі Піаскледіну та 15 (88,2%) на ЗГТ прокидалися під час нічного сну через напад припливу (р=0,001). Наприкінці дослідження даний показник становив 3 (9,4%) та 2 (33,3%) відповідно (р=0,111).

Перед початком випробування на напади припливів тривалістю щонайменше шість хвилин на час завершення спостереження скаржилися 2 пацієнтки (33,3%) у групі ЗГТ та 9 (28,1%) при застосуванні Піаскледину (p=0,796). 

Із метою оцінки ступеня виразності припливу було використано три різні методи:

1. Дані щоденного опитувальника.
2. Дані щодо кількості заходів, які пацієнтки здійснювали через припливи (знімали одяг, переходили до прохолоднішого місця, приймали душ тощо).
3. Дані, зібрані за допомогою візуальної аналогової шкали інтенсивності припливу, що представлена як 100-міліметрова горизонтальна лінія без масштабування (0 – ​відсутність припливів, 100 – ​нестерпний напад).

Динаміка виразності припливів на тлі лікування в обох групах показана на рисунку. Як видно із представлених даних, інтенсивність припливів протягом спостереження стабільно знижувалася в обох групах.

Індекс Блатта – ​Куппермана, що являє собою шкалу вимірювання симптомів постменопаузи у жінок, зменшився на 8,55±4,83 у групі Піаскледину та на 8,33±4,89 – ​ЗГТ. Загальний ступінь індексу (p=0,571), психологічні проблеми (p=0,399), тривожність (p=0,185), депресія (p=0,770), соматичні аспекти (p=0,830), вазомоторні симптоми (p=0,682) та статева активність (р=0,422) не мали суттєвої різниці між досліджуваними групами.

Висновки

Результати дослідження продемонстрували зіставну ефективність препарату Піаскледин зі стандартною ЗГТ щодо зменшення виразності припливів та пов’язаних із цим проблем. Піаскледин добре переносився усіма пацієнтками відповідної групи та не викликав небажаних явищ на тлі тривалого приймання. На противагу, в групі, де проводили ЗГТ, були зафіксовані побічні ефекти, а саме болючість молочної залози та вагінальна кровотеча, які призвели до припинення терапії. Крім того, отримані дані показали високу прихильність пацієнток до лікування препаратом Піаскледин, тоді як у групі ЗГТ відзначено низький комплаєнс щодо початку гормональної терапії та її продовження.

Таким чином, лікування симптомів клімаксу ізофлавонами сої може бути розумною альтернативою ЗГТ. Цей напрям виглядає перспективним та потребує наступного вивчення.

Підготувала Наталія Нечипорук

Тематичний номер «Кардіологія, Ревматологія, Кардіохірургія» № 6 (67), 2019 р.