Поширеність хронічної хвороби нирок VД стадії у світі та в Україні

Поширеність і захворюваність на хронічну хворобу нирок (ХХН) є важливою проблемою охорони здоров’я як в Україні, так і в усьому світі. Прогресуючий перебіг ХХН супроводжується розвитком термінальної (V стадії) хвороби, яка потребує лікування методами ниркової замісної терапії (НЗТ).

Пацієнти, які лікуються діалізними методами (гемо- та перитонеальним діалізом), кваліфікуються як хворі на ХХН VД стадії. Чисельність популяції хворих, які отримують лікування методами НЗТ, зростає швидше, ніж чисельність населення світу загалом [1]. Так, протягом останніх 10 років кількість хворих у світі, які перебувають на діалізі, збільшилася на 70%. Кількість пацієнтів, які лікуються НЗТ, коливається від 40 (Китай) до 1940 (Японія) і в середньому становить 125-700 на 1 млн населення, щороку збільшуючись на 7% (табл. 1) [2].

Понад 500 млн осіб у світі (кожен десятий дорослий) мають ураження нирок. Щороку мільйони хворих помирають від первинних гострих серцевих нападів, які є наслідком невизначеної раніше патології нирок. Крім того, протягом останнього десятиріччя спостерігається значне збільшення поширеності хвороб нирок, особливо нефропатій, зумовлених цукровим діабетом (ЦД) 1 та 2 типів, гіпертензивною, ішемічною, паранеопластичною нефропатіями, нефропатіями невідомої етіології тощо. На сьогодні у світі відсутні принципово нові досягнення щодо попередження розвитку хронічних ниркових захворювань або альтернативних НЗТ методів лікування [3]. Темпи збільшення кількості пацієнтів з ХХН VД стадії не залежать від прогнозів та економічної ситуації в державі. Очікується, що кожні 7-10 років кількість хворих на ХХН VД стадії зростатиме удвічі.
Причинами, що призводять до збільшення чисельності популяції хворих, які лікуються за допомогою методів НЗТ, є такі: глобальне постаріння населення, поширеність ЦД та гіпертоній, поліморбідність популяції, впровадження НЗТ в країнах, де нещодавно ці види лікування були недоступними, майже відсутність протипоказань до застосування методів НЗТ [4].
Так, у 2000 р. чисельність світової популяції діалізних хворих наближалася до 900 тис. [3], а у 2001 р. понад 1 млн пацієнтів проводилося лікування методами НЗТ. Наприкінці 2004 р. вже близько 1 млн 783 тис. пацієнтів перебували на НЗТ: 1 млн 371 тис. (77%) – на лікуванні діалізом, а 412 тис. (23%) жили з функціонуючим трансплантатом [2]. Наприкінці 2013 р. кількість хворих, які перебували на НЗТ, становила 3 млн 200 тис., з них 2 млн 522 тис. отримували лікування гемодіалізом (ГД) і перитонеальним діалізом (ПД), а 678 тис. осіб живуть із нирковим трансплантатом [5]. Таким чином, тільки з 2000 по 2013 р. кількість хворих, які перебувають на діалізі, збільшилася у 2,8 раза (рис. 1).

 

Кількість хворих, які лікуються методами НЗТ, є найбільшою у трьох основних географічних регіонах: США, Європейському Союзі (ЄС) та Японії. У цих регіонах лікуються понад 44% усієї популяції пацієнтів (рис. 2).

 

Понад 50% усіх пацієнтів, які перебувають на діалізі, лікуються в таких п’ятьох країнах: США, Китай, Японія, Бразилія та Мексика, але і в цих країнах поширеність діалізу різна (табл. 2). В інших 10 країнах лікуються ще 23% від усіх хворих діалізної популяції (тобто країни 6-15 у таблиці 2). Решта 25% діалізних пацієнтів лікуються приблизно в 135 різних країнах, які охоплюють 43% світового населення (тобто країни 16-150 у таблиці 2).

Аналізуються також і темпи приросту чисельності діалізної популяції в різних країнах світу. У США, Японії та ЄС у період 2012-2013 рр. темпи приросту кількості хворих, які лікуються діалізом, перебували в діапазоні 1-4% і були значно меншими, ніж темпи приросту в таких регіонах, як Азія, Латинська Америка, Близький Схід і Африка. Ця відмінність може пояснюватися демографічними відмінностями, задовільним станом надання НЗТ до 2012 р. у США, Японії та ЄС і розширенням доступу до методів діалізної терапії в країнах, що розвиваються (табл. 3).

Перелічені вище показники приросту кількості хворих, які лікуються діалізом, за регіонами, чітко простежуються під час аналізу показників за період 2000-2013 рр. (рис. 3).

 

Аналіз розподілу хворих за модальностями НЗТ свідчить, що ГД був та залишається найбільш поширеним методом НЗТ у багатьох країнах. Так, згідно з даними за 2013 р. ГД був призначений 2 млн 250 тис. пацієнтів, що становить 89% від усіх діалізних хворих, а ПД – 272 тис. пацієнтів (11%).
Аналіз даних 15 країн з найбільшою діалізною популяцією демонструє, що коефіцієнт розподілу хворих на ГД та ПД є різним. У таких країнах, як Таїланд і Мексика, ПД застосовували досить часто (20-60%), а у США, Японії, Німеччині, Єгипті та багатьох інших країнах переважають хворі, які отримують лікування ГД (рис. 4).

Розподіл хворих, які лікуються гемодіалізом, наведено на рисунку 5, а хворих, які отримують лікування ПД, – на рисунку 6.

Рівень зростання кількості хворих, які лікуються ГД, відповідає приросту чисельності діалізної популяції загалом, що добре видно з таблиці 4.

Рівень зростання кількості хворих, які лікуються ПД, у США, ЄС та інших країнах подано в таблиці 5. Так, у США за 2013 р. кількість хворих, які отримують лікування ПД, збільшилася на 6%, в ЄС цей показник майже не змінився – залишився на рівні 0-1%. В Японії кількість таких пацієнтів зменшилася на 4%, однак загалом у всіх країнах світу зазначений показник зріс на 8% [5].

Слід звернути увагу на те, що часто ХХН діагностують надто пізно. Навіть у розвинених країнах світу у 25% хворих, які впродовж року потрапляють до лікарні для проведення діалізних методів лікування, діагноз ниркового захворювання встановлюється вперше. На останніх стадіях ХХН визначити, що спричинило такий стан, практично неможливо, як і застосувати доступні методи сучасного лікування [3, 6].
У розвинених країнах інтегроване лікування з використанням сучасних методів ренопротекції дає змогу продовжити життя хворим з недіабетичним ураженням нирок у середньому на 20-25 років, з діабетичним – на 12-15 років. Середній вік пацієнтів, які лікуються діалізом, у Європі становить 64 роки, при цьому до 20% хворих мають вік понад 75 років. На жаль, в Україні подібних «довгожителів» – одиниці, а середній вік пацієнтів, які отримують лікування за допомогою діалізних технологій, становить лише 42 роки. Більше того, для українських громадян цей вид медичної допомоги все ще є малодоступним [7].
Кількість хворих, які потребують спеціалізованої нефрологічної допомоги, в Україні щорічно зростає; так, щороку на 1 млн населення реєструють 250 пацієнтів з ХХН V стадії. Слід зазначити, що за даними річного реєстру ERA-EDTA за 2012 р., Україна за кількістю хворих, які лікувалися діалізом, має найгірше положення серед 30 країн, що входять до реєстру [8, 9].
В Україні захворюваність на ХХН у 2007 р. становила 49 267 випадків (106,0 на 100 тис. населення), у тому числі у 1031 пацієнта (2,2 на 100 тис. населення) вперше виявлено хворобу в термінальній стадії. Забезпеченість НЗТ становила 8,4 на 100 тис. населення, тобто значна частина хворих із V стадією ХХН не отримувала НЗТ [10].
Дані щодо забезпеченості населення України НЗТ загалом та за окремими її видами у 2009 та 2014 рр. наведено в таблиці 6.

При розрахунку на 1 млн населення бачимо, що кількість діалізних пацієнтів становить лише 147 на 1 млн населення, тоді як у середньому в розвинених країнах світу цей показник досягає 355 на 1 млн населення (табл. 2). Безумовно, є багато країн світу (до 90 з населенням 186 млн), у яких методи НЗТ залишаються недоступними. У нашій країні залишається нерівномірним забезпечення методами НЗТ за адміністративними територіями. Так, у Дніпропетровській, Донецькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Сумській, Херсонській, Чернівецькій областях цей показник на 10-50% менший, ніж загалом по країні впродовж усіх років спостереження. Наприклад, у Херсонській області рівень забезпеченості становить 10,1 на 100 тис. населення, у Івано-Франківській – до 27,8 на 100 тис. населення.
Аналіз за модальностями діалізної терапії також свідчить про коливання в забезпеченості населення лікуванням як ГД, так і ПД. Так, забезпеченість ГД становить від 8,4 на 100 тис. населення у Херсонській області та 24,6 на 100 тис. населення у м. Івано-Франківську. Простежуються суттєві коливання і рівня забезпеченості населення ПД: від 0,3 на 100 тис. населення у Волинській області до 4,5 на 100 тис. у м. Києві [11].
Кількість діалізних хворих на 1 млн населення у м. Києві з 2012 по 2015 р. збільшилася на 55%. Динаміку кількості хворих, які отримують лікування діалізними методами загалом та методами діалізної терапії (ГД і ПД) у м. Києві з 2012 р. по 2015 р., подано в таблиці 7.

Аналіз надання медичної допомоги хворим на ХХН V стадії у м. Києві за модальностями діалізної терапії засвідчив, що у 2012 р. на лікуванні діалізними методами перебували 342 пацієнти, з них 217 на гемодіалізі, 125 – на перитонеальному діалізі. Тобто лікування за допомогою методу ГД проводилося 63%, ПД – 37% хворих.
Порівняно з 2012 р. у 2015 р. кількість хворих, які лікувалися ГД, збільшилася на 87%, а кількість хворих, які отримували лікування ПД, – на 1,6%. У 2012 р. в Україні було зареєстровано 840 пацієнтів із функціонуючим нирковим трансплантатом. У структурі НЗТ їх частка становила 12,6%. У 2008 р. таких пацієнтів було 595, тобто на 41,2% менше, що становило 12,8% серед хворих, які лікувалися НЗТ. Найбільше зареєстровано осіб віком 18-44 роки – 67,1%.
Разом з тим у 3,6 раза зросла частка осіб, старших 64 років, та в 1,4 раза – 0-17 років. Більшість пацієнтів зосереджено в Дніпропетровській (103), Донецькій (98), Запорізькій (77), Львівській (75), Одеській (68), Харківській (54) областях та в м. Києві (46) [12]. У 2014 р. кількість пацієнтів із функціонуючим нирковим трансплантатом становила 845, таким чином, приріст чисельності таких хворих з 2012 по 2014 р. становив 0,6% [13].
Проаналізувавши всі дані, можна впевнено говорити про те, що кількість хворих, які лікуються НЗТ, в Україні, як і у всьому світі, невпинно зростає, однак темпи зростання є значно повільнішими, а стан надання медичної допомоги хворим методами НЗТ бажає бути кращим.

Література
1.    ESRD patientsin 2012 «A Global Perspective» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http // www. Visionfmc. Com /files /pdf_2/ ESRD _Patients_2012.pdf.
2.    Aileen Grassmann, Simona Gioberge, Stefan Moeller and Gail Brown ESRD patientsin 2004: globaloverviewofpatientnumbers, treatmentmodalitiesandassociatedtrends // NephrologyDialysisTransplantation. – 2005. – Vol. 20, № 12. – P. 2587-2593.
3.    Аналіз структури смертності пацієнтів, які отримують лікування гемодіалізом / І.М. Шифріс, І.О. Дудар, Ю.І. Гончар, В.Ф. Крот, Е.К. Красюк, Н.Г. Алексєєва, М.Ю. Хміль // Український журнал нефрології та діалізу. – 2013. – № 1(37). – С. 14-20.
4.    Предиктори госпіталізації пацієнтів, які лікуються гемодіалізом / І.О. Дудар, Ю.І. Гончар, В.М. Савчук, І.М. Шифріс // Український журнал нефрології та діалізу. – 2014. – № 2(42). – С. 35-39.
5.    ESRD patients in 2013 «A Global Perspective» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www.usrds.org/2013/pdf/v2_ch1_13.pdf.
6.    Бикбов Б.Т., Томилина Н.А. Заместительная терапия больных с хронической почечной недостаточностью в Российской Федерации в 1998-2011 гг. (Отчет по данным Российского регистра заместительной почечной терапии. Часть первая). Нефрология и диализ, 2014 год; 16(1): 11-127.
7.    Бикбов Б.Т., Томилина Н.А. Заместительная терапия больных с хронической почечной недостаточностью методами перитонеального диализа и трансплантации почки в Российской Федерации в 1998-2011 г. (Отчет по данным Российского регистра заместительной почечной терапии. Часть вторая). Нефрология и диализ, 2014 год; 16(2): 192-227.
8.    Fresenius Medical Care [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.fresenius.com.ua/.
9.    ERA-EDTA 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.era-edta.org/page-6-41-0-41-eraedtaeducationalprogramme.html.
10. Колесник М.О., Сайдакова Н.О., 2006; Ansell D., 2007; ERA-EDTA Registry, 2007.
11. Медико-профілактична допомога хворим нефрологічного профілю 2009-2012, що робити далі? / М.О. Колесник, Н.О. Сайдакова, Н.І. Козлюк, С.С. Ніколаєнко // Український журнал нефрології та діалізу. – 2013. – № 3(39). – С. 3-14.
12. Національний реєстр хворих на хронічну хворобу нирок: 2012 рік / уклад. Н.І. Козлюк, С.С. Ніколаєнко, М.В. Кулизький; Державна установа «Інститут нефрології НАМН України»; гол. ред. М.О. Колесник. – К., 2013. – 158 с.
13. Національний реєстр хворих на хронічну хворобу нирок: 2014 рік / уклад. Н.І. Козлюк, С.С. Ніколаєнко; Державна установа «Інститут нефрології НАМН України»; гол. ред. М.О. Колесник. – К., 2015. – 202 с.