Культура донорства – невід’ємна складова дієвої системи трансплантації

Тележурналістка Ірина Заславець, яка сама пережила трансплантацію кісткового мозку, стала співзасновницею і головою ГО «Всеукраїнська платформа донорства “iDonor”», поставивши перед собою завдання популяризувати донорство та створити дієву систему трансплантології в Україні. Про здобутки організації та проблеми, з якими стикаються медики й пацієнти при здійсненні процедури трансплантації, вона розповіла нам в інтерв’ю.

Ключові слова: донорство, iDonor, трансплантація.

? Якою є мета Всеукраїнської платформи донорства «iDonor»?

– Громадська організація «Всеукраїнська платформа донорства “iDonor”» представляє інтереси українців, які живуть із пересадженими органами, та тих, хто потребує трансплантації. Мета «iDonor» – рятувати українців в Україні, розвинувши дієву систему трансплантації органів та кісткового мозку.

? Всеукраїнська платформа донорства: як усе починалося?

– Поштовхом до створення Всеукраїнської платформи донорства стало внесення змін до закону про донорство 2019 року, початок фінансування, поява пілотних проектів та затвердження тарифів на трансплантацію. На щастя, знайшлися лікарі, які загорілися проводити трансплантації – як приклад, Олег Самчук, який спочатку проводив трансплантації у Ковелі, а потім у Львові. Підписання Меморандуму між Міністерством охорони здоров’я, Українським реєстром донорів кісткового мозку та Всеукраїнською платформою донорства «iDonor» дозволило протягом 2020 року виконати 10 трансплантацій серця, 94 операції з пересадки нирок та 20 – печінки. У грудні в Національному інституті хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова було проведено трансплантацію нирки 3-річній дівчинці, притому що трансплантація органів дітям – велика рідкість.

Загалом за останній рік в Україні було виконано більше трансплантацій органів, ніж за попередні 15 років. На 2021 рік прогнозується проведення щонайменше 250 трансплантацій органів та тканин. Попереду ще багато роботи, але ми впевнені: дієва система трансплантації вже започаткована, і цього руху не спинити!

? Яка на сьогоднішній день ситуація із донорством кісткового мозку?

– Донині українці, які хворіли на лімфоми, лейкемії, апластичні анемії чи імунодефіцити й не мали родинних донорів, у своїй країні були приречені. Відтепер це має змінитися. Є закон, який дозволяє користуватися недержавними реєстрами. В Україні вже створено Благодійний фонд «Український реєстр донорів кісткового мозку». Він налічує понад три тисячі потенційних  донорів, є членом WMDA – Світової асоціації донорів кісткового мозку й має право пошуку у світовому реєстрі. Це доступ до 37 млн потенційних донорів. 

Українські лікарі протягом багатьох років висловлювали готовність до алогенних трансплантацій, але не мали змоги таким чином рятувати своїх пацієнтів, бо не мали доступу до трансплантату. І ось нарешті така перспектива стає реальністю. Держава законодавчо дозволяє українським лікарям робити те, що давно робить увесь цивілізований світ – взаємодіяти з міжнародними реєстрами. 

? Хто фінансує трансплантації в Україні?

– У всіх закладах охорони здоров’я, де сьогодні проводять трансплантації органів, вони реалізуються за рахунок держави в рамках пілотного проекту. Є встановлені тарифи, згідно з якими лікарні отримують кошти за кожну трансплантацію. На 2021 рік фінансування «пілоту» збільшено в понад чотири рази – зі 112 млн гривень у 2020 році до 500 млн у 2021-му.

Ірина Заславець та команда трансплантологів Львівської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги

? Які складнощі виникають на різних етапах донорства органів?

– Більшість проблем виникають на першому етапі трансплантації – констатації смерті мозку. Насправді, смерть мозку – це діагноз, який також має бути встановлений. Поки цього не відбувається, лікарі продовжують тримати пацієнтів, які вже ніколи не повернуться до життя, на апаратах життєзабезпечення, а рідні у цей час чекають під реанімаціями й ладні віддати останнє, аби їхню близьку людину «витягнули» з того стану. Вони продовжують сподіватися, хоча вдіяти вже нічого не можна. Їм про це ніхто не каже, бо не знає напевне. Аби мати таку впевненість, потрібно скликати консиліум і провести відповідну процедуру, яка включає в себе кілька етапів, триває близько шести годин, а головне – яка виключає помилки й у достовірності якої не доводиться сумніватися. 

Іншим проблемним питанням була наявність переліку баз вилучення органів – медичних закладів, у яких, на думку Уряду, дозволено забір органів. Уже сьогодні базою вилучення органів може бути кожен лікувальний заклад, де є реанімація. Це не потребуватиме жодного додаткового ліцензування. Однак дуже важливо, аби у цих закладах була апаратура для діагностики смерті мозку.

? Які плани щодо трансплантацій на 2021 рік?

– Найближчим часом планується пересадка легень. Відповідно до планів Міністерства охорони здоров’я у 2021 році в Україні почнуть проводити трансплантацію кінцівок. Це є особливо актуальним для українських військовослужбовців, які втратили кінцівки, захищаючи нашу країну.

Міністерство охорони здоров’я України вже розпочало співпрацю з провідними медичними закладами у сфері трансплантації Італії, Іспанії, Ізраїлю, Німеччини та США. Більше того, розпочато співпрацю у напрямі стажувань та розробки стандартів з Іспанією, яка є світовим лідером за кількістю трансплантацій на мільйон населення. Експерти МОЗ ведуть переговори з провідними клініками Ізраїлю щодо організації стажувань для українських лікарів, які спеціалізуються на трансплантації кісткового мозку. 

Протягом 2021 року буде активно проводитися навчання трансплант-координаторів та збільшено їх чисельність в Україні. Адже саме від їхньої оперативної та якісної роботи значною мірою залежить, чи відбудеться трансплантація. Зазначу, що з початку року у Єдиній державній інформаційній системі з питань трансплантації зареєструвалися 54 трансплант-координатори. Загальна ж потреба в Україні — 500 таких спеціалістів.

Дещо не зрозуміло, чому за законом трансплант-координатором може бути виключно анестезіолог. В Індії, наприклад, перемовинами з рідними потенційного донора займаються «радники з горя». Часто це волонтери, які втратили рідних через відсутність органа або врятувалися самі завдяки пересаджуванню. Як правило, сім’я потенційного посмертного донора перебуває у стані смутку або роздратування. Тож дуже важливо правильно підібрати слова для бесіди, і це не завжди має бути лікар. Саме завдяки непростому рішенню родини 45-річної львів’янки у 2021 році в Україні вже виконана перша посмертна трансплантація органів, яка врятувала життя одразу чотирьом людям.

? Чому важливо популяризувати культуру донорства?

– Популяризація культури донорства є невід’ємною складовою побудови дієвої системи трансплантації. На сьогодні 31% українців уже відповідають «так» на питання «Чи згодні ви у разі смерті стати донором органів?». Тепер важливо, як люди потраплятимуть до реєстрів донорів. У США, наприклад, під час отримання водійського посвідчення усі громадяни вказують своє ставлення до посмертного донорства. В Україні поки що немає дієвого механізму висловлення бажання стати посмертним донором. Тому важливо обговорювати ці питання в родині та повідомляти близьких про своє бажання.

Родини донорів переживають величезне горе, але в тому горі їх втішає думка, що їхні рідні продовжують жити – нехай і не з ними. Що хтось живе завдяки їм, людям, які жертвують частинку себе заради порятунку інших. 

Важливою складовою культури донорства є інклюзія людей, яких врятувала трансплантація, аби вони відчували себе вільними, активними та інтегрованими в соціум. Тому нами було організовано захід «#iDonorІдуНаГоверлу»: підкорення Говерли людьми з пересадженими органами. Його метою було сприяння формуванню позитивного ставлення суспільства до трансплантації та органного донорства через демонстрацію фізичних можливостей і досягнень людей, які живуть завдяки трансплантації. За цієї ж причини важливо показувати, що в Україні виконують успішні трансплантації, на реальних історіях реальних людей. 

? Але ж трансплантацією все не закінчується?..

– Будь-що вберегти донорський орган – з такими думками щодня прокидаються півтори тисячі українців, які живуть із пересадженими нирками, печінками, серцями та легенями. Для них надзвичайно важливою є імуносупресивна терапія. На щастя, цьогоріч уже сформовані плани закупівель з урахуванням усіх пацієнтів, які потребуть препаратів для імуносупресії, щоб пацієнт отримував тільки той препарат, що призначив лікар, і не було необхідності переходити на інший. Адже трансплантація в Україні – це не лише створення дієвої системи, завдяки якій кожен, хто потребує, міг би отримати орган. Це ще й можливість для кожного його зберегти.

Уже від початку цього року було здійснено дві пересадки серця та печінки й  шість пересадок нирок – це дуже хороший початок. І якщо найближчими роками така тенденція збережеться, Україна вийде на необхідний рівень за обсягами трансплантацій.

Підготувала Анастасія Романова

Тематичний номер «Урологія. Нефрологія. Андрологія» № 4 (21), 2020 р.