Українська медична мова: проблеми та їх вирішення

Стаття у форматі PDF

Спочатку було Cлово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог.
Євангеліє від св. Івана

Наприкінці теж буде Слово. Нічого, крім Слова, не залишиться.
Юрій Іллєнко

Вміти правильно говорити… ще не заслуга, а не вміти – вже ганьба. Тому що правильне мовлення – не стільки чеснота вправного промовця, скільки властивість кожного громадянина.
Марк Туллій Цицерон

Мова є головним чинником розвитку людини, основним засобом творення, збереження й передачі інформації, основою процесу навчання. Національна наукова термінологія є свідченням зрілості й цивілізованості нації. На жаль, українська медична термінологія (та й мова загалом) страждає на кілька «хвороб», є засміченою словами з інших мов, які часто непотрібно, неадекватно чи надмірно в ній вживаються, та різноманітними покручами. Читаючи українську медичну літературу, статті в часописах, монографії, підручники, слухаючи доповіді на конференціях і з’їздах, можна знайти безліч таких прикладів.

«Пуризм – це боротьба за чистоту мови» [13]. Чистота мови вкладає свій внесок у гармонію Всесвіту. Це стосується й мови в українській медицині. Особливо важливим є вживання правильної медичної термінології лікарями на початку професійної діяльності, бо на цьому етапі закладаються в усне мовлення й письмо певні стереотипи, перемогти які надалі в їхній медичній практиці та науці досить важко.

Історія створення української медичної мови

Розвиток української мови був загальмований під владою Російської імперії, Польщі, де її обмежували й забороняли протягом останніх чотирьох сторіч – від XVII до XX. У Галичині під владою Австрії й Австро-Угорщини українська мова, медицина й термінологія почали розвиватися в другій половині XIX – на початку ХХ ст. [3], коли було засновано ­Наукове товариство Шевченка – НТШ (1873 р.) та його Лікарська комісія (1898 р.), яка почала видавати фаховий журнал «Лікарський збірник» НТШ. У журналі був термінологічний куток, який започаткував опрацювання сучасної української науково-медичної термінології. У 1910 р. було засновано Українське лікарське товариство (УЛТ), із 1920 р. почав видаватися часопис УЛТ «Лікарський вісник». У 1926 р. вийшов «Анатомічний словник» Є. Лукасевича, в 1933-1936 рр. видано «Українську загальну енциклопедію», в якій був розділ медицини. З’їзди українських лікарів проводилися що 2-3 роки. Із початком окупації Радянським Союзом у 1939 р. було заборонено всі українські організації, зокрема УЛТ, Українське гігієнічне товариство, насильно розпущено НТШ і його Лікарську комісію, скасовано видання «Лікарського вісника».

Розвиток української медичної науки й термінології було продовжено українською діаспорою, зокрема відновлено видання «Лікарського вісника» в США в 1954 р. Велику працю в цьому руслі проводив Павло Джуль (1921-2015) – багаторічний президент Світової федерації українських лікарських товариств (створена в 1977 р.), головний редактор часопису «Лікарський вісник». Упродовж багатьох років професор Павло Джуль працював над створенням української медичної термінології. Зорганізував переклад і видрук багатьох українських словників. Був натхненником і сприяв організації праці над Українсько-латинсько-англійським медичним тлумачним словником у 2 томах, який вийшов у 1995 р. Павло Джуль спільно з академіком Борисом Зіменковським очолював редакторський колектив капітального українського перекладу Ілюстрованого медичного словника Дорланда (2002, 2007 рр.).
В Українській РСР у 20-х рр. також розвивалася українська медична термінологія, створено Інститут української наукової мови та його Природничий відділ із Медичною секцією, було видано кілька медичних словників. Але наприкінці 20-х рр. почалися політичні репресії українських викладачів, науковців, лікарів, що негативно вплинуло на розвиток термінології. Наука велася російською мовою, відповідно, й термінологія розвивалася переважно російською. Відбулося зросійщення українського правопису, мови, медичної термінології. Багато українських термінів замінено на відповідні російські.

У незалежній Україні впродовж 30 років видано багато медичних словників, але надалі триває зросійщення медичної мови. Медичні монографії, підручники та словники багаті на неправильні терміни, особливо росіянізми (русизми), доповіді й лекції на конференціях викладаються дуже часто російською мовою, поширеною є ­практика: текст презентації українською, а доповідь – російською, й навпаки, що мово­знавець Юрій Шевчук назвав «мовною шизофренією» [14]. Медична наука в занепаді, а отже, не розвивається українська медична термінологія. Прогрес медицини в розвинених країнах призвів до калькування або автоматичного перекладу українською мовою англійських термінів без їх лінгвістичного опрацювання.

В Україні є такі організаційно-консультативні органи, як Комітет наукової термінології при Президії НАН України, Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології, Національна комісія зі стандартів державної мови МОН України. Проте їхнього впливу на розвиток медичної термінології не відчувається. У структурі МОЗ України, НАМН України серед підрозділів немає груп експертів із медичної термінології.

Проблеми в українській медичній термінології

Українська медична мова, усна й писемна, є значно зросійщеною, надмірно латинізованою, надмірно англізованою, слабує на орфографічні помилки, стилістичні огріхи та мовні покручі.

! Передовсім треба розрізняти росіянізми й уникати їх.

Хоча подані приклади – слова, яких рекомендовано уникати, є в українських словниках, зокрема в Словнику української мови: в 11 т. / АН УРСР (далі – СУМ) [11], не потрібно філологічної освіти, щоб помітити, що вони є копіями відповідних російських слів. Щодо останнього терміна, то «­закреп» зі словника М. Галина [1] як переклад латинського слова оbstipatio повсюдно використовується в медичній мові замість «запор».
Далі подаємо до окремих термінів пояснення, чому їх слід уникати.

У російській медичній термінології користуються виразом «гипертонический криз», який копіюється звідти до української медичної мови як «гіпертонічний криз». Мова піде передовсім про слово «криз» чоловічого роду, котре слід уникати, оскільки воно походить від давньогрецького слова κρίσις жіночого роду. В українських словниках «криза» також жіночого роду, зокрема в СУМ знаходимо: КРЗА, и, жін. 1. Різка зміна звичайного стану речей; злам, загострення становища. 2. мед. Переломний момент під час хвороби, після котрого стан хворого відразу поліпшується або погіршується. Отже, слово «криза» має застосування й у медицині. Крім того, термін «гіпер­тонічна» слід замінити на «гіпертензивна», бо гіпертонія – це надмірний тонус м’язів, а гіпертензія – якраз підвищений артеріальний тиск крові.

У СУМ [11] знаходимо: ГАРЧКА, и. … // Підвищена температура тіла; жар. Простудна (родильна, породільна і т. ін.) гарячка – старі назви різних захворювань, пов’язаних із великим підвищенням температури. ЛИХОМНКА, и, жін., розм. Хворобливий стан, при якому людину кидає то в жар, то в холод; гарячка. Отже, «гарячка» є більш відповідним терміном, який відображає як стан підвищеної температури тіла, так і входить у назви хвороб: гостра ревматична гарячка, плямиста гарячка Скелястих Гір тощо. Крім того, до нього є прикметник «гарячковий», тоді як слова «лихоманковий» не було в українській мові, а з’явилося лише в 1973 р. в четвертому томі СУМ [4].

У СУМ знаходимо: ШТВНИЙ, а, е. 1. Нерухомий, твердий, негнучкий. ТВЕРДЙ, а, е. 2. Який важко піддається стискуванню, згинанню, різанню тощо; протилежне м’який. НЕПІДДТЛИВИЙ, а, е. 1. Який не піддається або погано піддається якій-небудь дії, якомусь впливові.
Прикметник «штивний» якраз найкраще підходив би, щоб передати стан непіддатливого міокарда, який недостатньо розслабляється й розтягується в період діастоли. В англійській термінології маємо myocardial stiffness, stiff heart syndrome. В онлайн-бібліотеці «Горох» подано етимологію слова «штвний» як тупий, негнучкий – запозичення з німецької мови, від слова steif – тугий, негнучкий, застиглий, виструнчений, що споріднене з англ. stiff, ­голландським stijf, а також із латинським stīpes – стовбур, кіл, stīpo – набиваю, наповнюю.
У російській медичній термінології «штивному міокарду» відповідає словосполучення «жесткий ­миокард». В ­онлайн-словнику «Этимологический онлайн-словарь русского языка Семенова А. В.» подано етимологію: «Жест­кий. Вероятность его происхождения от слова «жесть». Существительное «жесть», в свою очередь, считается пришедшим с Востока (киргизское «жез» – медь)». У Російсько-­українському словнику [2] слово «жесть» перекладається українською як «бляха». Тому прикметник «жорсткий» – це калька з російської мови, він не має українського походження, хоч і фігурує в СУМ та інших словниках.

Те саме стосується й «жорсткого дихання», що може вислуховуватися під час авскультації легень. Правильно було би називати цей тип дихання «шорстким». Із СУМ: ШОРСТКЙ, а, е. … // Позбавлений ніжності, милозвучності (про слова, звуки і т. ін.).

Слово «вогнище» (хвороби) походить від російського слова «очаг» (болезни). «Толковый словарь Ожегова» тлумачить: ОЧАГ, а, м. 1. Устройство для разведения и поддержания огня. 2. перен. Место, откуда что-н. распространяется, средоточие чего-н. (книжн.).

Переклад: очаг (рос.) – вогнище, осередок (укр.) [2]. Згідно із СУМ: ВГНИЩЕ, а, сер. 1. Купа дров, хмизу і т. ін., що горить. 2. Місце, де розкладали вогонь. 3. перен. Джерело, місце, звідки що-небудь поширюється; центр, зосередження чого-небудь. ОСЕРДОК, дку, чол. 1. Місце зародження, виникнення, джерело поширення чого-небудь. 2. Основа, з якої розвивається, виростає, поширюється що-небудь… 6. мед. Сукупність нервових клітин, що регулюють окремі функції організму (наприклад, осередок пам’яті). Отже, слово «осередок» має застосування й у медицині.

Тобто в російській мові є одне слово – «очаг» у значенні й вогнища, й осередка. В українській мові є два ці слова, тож можна вживати й «осередок», і «вогнище» (наприклад, запалення), та прикметники до них: осередковий, вогнищевий. Утім, варто переходити на «осередок» як відповідніше слово.

Треба було б усталити, чи вживати «шпиталь», чи «госпіталь». Це слова одного походження – від латинського hospitalis, але «шпиталь» прийшло до нас із латинської через німецьку – від Spitál, як і до польської мови – szpital.

Згідно із СУМ: ШПИТЛЬ, ю, чол. 1. Військово-медичний заклад для стаціонарного лікування хворих і поранених; госпіталь. 2. заст. Лікарня.

«Шпиталь» – давно запозичене й зукраїнізоване слово, тому, на нашу думку, йому слід було би віддати перевагу.

Згідно із СУМ: ГОСПІТАЛІЗУВТИ, ую, уєш, недок. і док., перех. Поміщати хворого в лікарню, в госпіталь для лікування.

Останнім часом в українській медичній мові вживають слова «шпиталізувати» й «ушпиталити» замість «госпіталізувати». Мовознавець Олександр Пономарів у своєму блозі зазначав, що слова «шпиталізувати» й «ушпиталити» – синоніми, тож їх можна вживати, чергуючи одне з одним.

Що означає слово «чужорідний» – одночасно й чужий, і рідний? У російській мові «чужерóдний» означає «чужого рода», тобто чужий. Таки не «чужероднóй» (и чужой, и родной). Якщо вже калькувати з російської, то українською мало би бути «чужородний» (тобто чужого роду). Проте навіщо копіювати, коли є слова «сторонній» і «чужий»: стороннє тіло, чужий білок.

Із СУМ: ВЛО, а, сер. … 3. Пухлина щитовидної залози при базедовій хворобі. Слова «зоб» не знайдено. С. Нечай [7] перекладає російське слово «зоб» українською як «воло, зоб». У словнику М. Галина [1]: struma – воло.

Згідно зі словником М. Галина [1], frigor s. frigus – холод, мороз, дрощі. Д. І. Ганич та І. С. Олійник [2] перекладають «озноб» як «остуда», продовжуючи переклад: «у больного озноб – хворого морозить». Однак «остуда» більше асоціюється з простудою. Із СУМ: ОСТДА, и, жін. 1. діал. Простуда. У словнику Б. Грінченка [9] знаходимо слово ДРІГОТ, т, ж. Дрожь. В. Ф. Кисільов [5] перекладає «озноб» як «дригота, трясця, трясовиця».

Відповідно до СУМ: ТРСЦЯ, і, жін. 1. Хворобливий стан, при якому людину морозить, кидає то в жар, то в холод; лихоманка. // Малярія. ТРЯСОВЦЯ, ТРЯСАВЦЯ, і, жін. ... 2. Те саме, що трясця 1. ДРИЖАК, ів, мн. Часте здригання, тремтіння тіла від холоду, страху, хворобливого стану і т. ін. ДРИҐОТИ, гот, мн. (одн. дриґота, и, жін.). Часте здригання тіла від холоду, нервового збудження і т. ін.

На нашу думку, слово «озноб» є цілком російським і повинне бути замінене на відповідне українське слово, найкраще підходить «дрощі» за М. Галином [1]. Хоча було би бажано обмежитися дієсловом «морозити». МОРОЗИТИ, ожу, озиш, недок. … 4. тільки 3 ос. перех., безос., перен. Про хворобливе відчуття холоду, гарячковий стан.

С. Нечай [7] перекладає російське слово «грудина» українською як «груднина». У словнику М. Галина [1]: sternum – груд(н)ина. У словнику М. Нетлюха [6] знаходимо: sternum – грудина. Згідно із СУМ: ГРУДНА, и, жін. анат. Те саме, що груднина 2. ГРУДННА, и, жін. … 2. анат. Довгаста кістка, з якою з’єднані передні кінці грудних ребер і частини плечового пояса. Отже, термін «груднина» має перевагу.

У Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ‑10) зазначено назву хвороби: кишкові зрощення (спайки) з непрохідністю (K56.5).

Зрощення – це смуги рубцевої тканини, які утворюються між органами; ненормальне прилипання поверхонь унаслідок запалення чи травми.

Відповідно до СУМ: ЗРЩЕННЯ, я, сер. 1. Дія за значенням зростися. 2. Те, що зрослося. ЗРІСТ, зросту, чол. 1. Те саме, що зростання. (Множина – зрóсти). ЗРОСТННЯ, я, сер. Дія за значенням зростати та зрос­татися. ЗЛКА, и, жін., рідко. Те саме, що з’єднання. З’ЄДНАННЯ, я, сер. 1. Дія за значенням з’єднати та з’єднатися. 2. Те, що з’єднує що-небудь із чимось; місце, де що-­небудь з’єднано з чимось.

Англійською «зрощення» – adhesions (від adhere – прилипати, приростати). Тобто українською «зрощення» не треба називати «спайками» (від дієслова «паяти»), бо вони утворюються не через зовнішній вплив, подібний до «пайки», злютовування, а через склеювання (прилипання, приростання, зрощення, з’єднання) внаслідок запального процесу.

ПАЯТИ, яю, яєш, недок., перех. З’єднувати металеві час­тини чого-небудь за допомогою розплавленого металу чи сплаву – припою. Крім того, «паяти» – це російське слово, українською буде «лютувати, злютовувати». ЛЮТУВАТИ 2, ую, уєш, недок., перех., заст. Паяти. ЗЛЮТОВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗЛЮТУВАТИ, ую, уєш, док., перех. 1. Скріп­люючи, спаюючи, робити міцним, твердим.

! Не слід уживати російські слова, яких немає в словниках української мови.

Далі подаємо до окремих термінів пояснення. Щодо останнього: СТІЛЦЬ, льця, чол. Вид меблів у вигляді короткої лави.

Згідно із СУМ: УСТАНОВЛЮВАТИ (ВСТАНОВЛЮВАТИ), юю, юєш, УСТАНОВЛЯТИ (ВСТАНОВЛЯТИ), яю, яєш, недок., УСТАНОВИТИ (ВСТАНОВИТИ), новлю, новиш; мн. установлять; док., перех. … 3. Визначати, розпізнавати за певними ознаками. Відкривати або стверджувати що-небудь, довівши, обґрунтувавши.

Дієслово «поставити» такого тлумачення не має. Встановити діагноз – це встановити істину. Ми ж не кажемо «поставити істину».

У МКХ‑10 під шифром D65 зазначено назву хвороби: дисеміноване внутрішньосудинне згортання (ДВЗ) крові. Також «згортання крові» фігурує в наказах МОЗ України. Проте це калька з російського виразу «свертывание крови», а «згорток» – зі слова «сверток». Натомість в українській мові кров не згортається, а зсідається, утворюючи згусток (тромб).

Згідно із СУМ: ЗСІДННЯ, я, сер. Дія за значенням зсідатися. ЗСІДТИСЯ, ається, недок., ЗССТИСЯ, зсядеться, док. 1. Гуснути, утворюючи згустки (про молоко, кров та деякі інші рідини); запікатися згустком (про кров).

«Розрішення» – це калька з російського «разрешиться», в українській мові зовсім не означає закінчення якогось процесу. Згідно із СУМ: РОЗРШЕННЯ, я, сер. 1. церк. Відпущення гріхів. 2. розм., рідко. Дозвіл, санкція на здійснення чого-небудь. У російсько-українському словнику Д. І. Ганича та І. С. Олійника [2]: разрешиться (закончиться) – закінчитися, завершитися.

Із СУМ: ФРМЕНИЙ, а, е. 1. Прикм. до форма 10; який є формою або частиною форми. ФРМА, и, жін. … 10. Спеціальний однаковий за кольором, кроєм та іншими ознаками одяг для осіб певної категорії (військових, учнів, спортсменів та ін.). Тобто формені елементи крові – це невідповідне, застаріле й непотрібне словосполучення.

Слів «тютюнопаління» та «тілобудова» в СУМ не знайдено. КУРЦЬ, рця, чол. і жін. Той, хто курить, має звичку курити. Тому більш властивим є слово «куріння», а не «паління», бо курець (цигарок), а не палій. ПАЛІЙ, я, чол. Той, хто зробив підпал.

«Наднирник» – неправильно утворене слово, скальковане з російського «надпочечник». Слово «надпочечник» утворено цілком правильно, а саме: над (префікс) + почечник – від «почечный». Як же утворено слово «наднирник»? Над (префікс) + нирник – від «нирний»? Але такого прикметника не існує! І де поділася «нирка» (корінь -нирк-) і прикметник до неї – «нирковий»?

В українській мові правильною є схема утворення цього слова від «нирковий» → «нирковик» → «наднирковик». Слово «наднирковик» є в: «Словники України», «Словник.ua», «Словник української мови online». В останньому знаходимо: НАДНИРКОВИК, в, мн. (одн. наднирковк, , ч.), анат. – те саме, що надниркв злози.

Чи можна утворити прикметник до «надниркова залоза»? Можливо, наднирково-залозистий (у СУМ: ЗАЛЗИСТИЙ, а, е. Прикм. до залоза). Наприклад, наднирково-залозиста недостатність. Але все-таки краще «недостатність наднир­кових залоз».
Не слід уживати «наднирникова недостатність», бо, крім вищесказаного щодо слова «наднирник», прикметника «наднирниковий» немає в словниках. Також не «надниркова недостатність», бо НАДНИРКОВЙ, кова, кове, анат. – який міститься над ниркою (СУМ). Тобто «наднирковий» стосується всіх тканин і органів, які містяться над ниркою, зокрема печінки й селезінки.

! Перевагу варто віддавати українським термінам перед словами іншомовного походження, що мають відповідники в українській мові.

Надмірна латинізація

Надто часто в українській медичній мові вживаються слова латинського та грецького походження. Особливо часто вживаються латинські прикметники, що недоцільно, бо існують відповідні українські медичні терміни-­прикметники. Хоча медична термінологія й має у своїй основі латинську та грецьку мови, багато українських слів-відповідників, які є справжніми медичними термінами, повинні мати перевагу у використанні. А терміни іншо­мовного походження можна вживати час від часу як синоніми для уникнення повторень.

Іменники латинського походження також недоцільно часто застосовуються в медичній мові. Те саме стосується префіксів: пост – після, суб – під, супра – над, транс – через, анти – проти тощо.

Останнім часом в усній і письмовій медичній мові почали вживати слово-покруч «профілактувати». У СУМ слова «профілактувати» не знайдено. Та й навіщо воно, коли є «запобігати»?

Треба сказати, що в багатьох випадках уникнути терміна латинського походження неможливо на цьому етапі розвитку української медичної термінології, і тоді його вживання є доречним. Такі терміни, як фіброма, гіпертрофія, петехія, гастроентерологія, неопластичний, альвеола, бронх, гіпоксія, плеврит тощо, застосовуємо в латинському варіанті. Хоча в польській медичній термінології (а польська мова – найближча до української) в більшості випадків опрацьовано й застосовуються якраз польські терміни: плевра – opłucna, лейкемія – białaczka, лімфома – chłoniak, гіпер­трофія – przerost, анемія – niedokrwistość, ішемія – niedokrwienie, інфаркт – zawał тощо. Може, й у нас колись складуться сприятливі обставини для такого процесу – творення ­українських ­неологізмів або перехід до питомих українських термінів, які застосовувалися в минулому: еритроцит – червонокрівець, лейкоцит – білокрівець, анемія – недокрів’я, лейкемія – біло­крів’я. Сподіватимемося.

Надмірна англізація

Сучасна медична наука розвивається й наповнюється новими термінами, звичайно створеними в англійській мові. Ці нові слова, як-от скавенджер, сканування, комп’ютерний, кластер тощо, здебільшого не мають опрацьованих українських неологізмів. Хоча в багатьох випадках англіцизми мають або можуть мати українські відповідники. Тобто там, де це можливо й доречно, слід перекладати англійські терміни українською мовою. Подеколи вживання англійських слів переходить усі межі: наприклад, не варто вживати «комплаєнс», бо це є «прихильність» (до лікування).

Правопис слів іншомовного походження

Подаємо медичні терміни згідно з Українським правописом 2019 р. [12] (далі – Правопис).

Буквосполучення au

У словах, що походять із давньогрецької й латинської мов, au звичайно передається через «ав» (а не через «ау»): авто- (від грец. αυτος – сам), автоімунний, аврикула, авскультація, авдіограф, авреоміцин. У запозиченнях із давньогрецької мови допускаються орфографічні варіанти: аудиторія й авдиторія, пауза і павза. Можливо також: аутизм і автизм, аура й авра.

М’який звук [l]

Звук [l] у словах іншомовного походження передаємо м’яким «л» (ль, ля, льо, лю): туберкульоз (лат. tuberculosis). Аналогічно й у слові «гранульома» цей звук є м’яким. У словнику іншомовних слів [10] знаходимо: гранульома, гранульоматозний (від лат. granuloma). Відповідно до СУМ: ­ГРАНУЛЬВАНИЙ, а, е, спец. 2. у знач. прикм. Який має форму гранул.

Російською мовою «гранульома» перекладається як «гранулема» (гранулёма). Якщо прочитати українською, то вийде «гранулема» – ось звідки взялося це неправильне слово!

М’який знак пишемо: після «л» перед наступною буквою на позначення приголосного: міальгія, артральгія. Звук [l] у словах іншомовного походження передаємо твердим або м’яким «л» – залежно від того, як узвичаєне те чи те слово в українській мові: альбом, альбумін, альгін, альдегіди, альдолаза, альдостерон, регулятор. Також і термін «дилятація» з м’яким «л» є ближчим за звучанням і до латинської, і до української мови, на противагу слову «дилатація», котре є калькою з російського «дилатация».

Буквосполучення sch

Із російської мови до нас перейшли й терміни грецького походження з буквосполученням sch, яке читається на німецький триб – як «ш». А, наприклад, в польській і англійській мовах sch читається, відповідно, як [сх] і [ск]. І в нашій мові мало би бути: ісхемія (а не ішемія), схізофренія (а не шизофренія), схістоцит (а не шизоцит), схістосома (а не шизосома) тощо. Хоча поки що залишаємося при вже звичному вживанні «ш».

Голосні [e], [u]

Голосний [e] звичайно передаємо буквою Е. Тому латинське слово chemia слід передавати українською як «хемія». Аналогічно в англійській мові є сhemistry, в польській – chemia. Голосний [u] слід передавати буквами У або В, але не буквою Й. Тому латинське neuro- треба перекладати українською як «невро-», а грецьке leuko- – як «левко-». Проте в українських словниках поки що зберігаються «нейро-», «лейко-» та «хімія», на жаль.

Правило дев’ятки

Після дев’яти приголосних (для запам’ятовування: Реве Та Стогне Дніпр Широкий, Човен З Циганами Жене) в словах іншомовного походження перед наступним приголосним (окрім Й) пишемо «и»: тимус, димедрол, ривароксабан. Але перед наступним голосним (та буквами Є, Ї, Й) пишемо «і»: дилтіазем, тіотріазолін (не тіотриазолін, як в офіційній назві препарату).

Після інших приголосних (б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н) також пишемо «і»: наприклад, кіста (не киста, як часто тепер неправильно вживають).

Латинські літери в буквених позначеннях і абревіатурах

Потрібно читати по-латинськи, а не по-англійськи чи по-російськи:

• зубці ЕКГ PQRST: пе, ку (не кю!), ер, ес, те;
• вітаміни А, В, С, D, Е («е», не «є»), К, Н;
• Ig A, D, E, G, M («а, де, е, ґе, ем», а не «ей, ді, і, джі»).

Важкі ланцюги імуноглобулінів позначено грецькими літерами (α, δ, ε, γ та μ), а імуноглобуліни – відповідними латинськими літерами (A, D, E, G, M). До англійської мови це не має стосунку.

Як читати абревіатури з англійських термінів – по-англійськи чи по-латинськи? Наприклад, RBC (red blood cell) – «ар, бі, сі» або «ер, бе, це»? Щоб уникнути плутанини, на нашу думку, краще всі абревіатури читати по-латинськи.

Буква Г чи Х?

Звук [h] переважно передаємо буквою Г. Буква Х у наведених словах – це калька з російської мови, в якій немає звука [г], а є тільки [ґ] і [х].

Буква Г чи Ґ?

Звук [g], що позначається на письмі буквою G, звичайно передаємо буквою Г (окрім власних назв). У прізвищах та іменах людей допускається передавання звука [g] буквою Ґ (синдром Ґудпасчера, шум Ґрагама Стілла).

Буква Ґ вживається в українських і давно запозичених і зукраїнізованих словах: ґатунок, ґвалт, ґрати, ґрунт, ґудзик, ґуля тощо. Категорично не слід уживати літеру Ґ у термінах, які походять із давньогрецької мови: в словах із -граф-, -грам-, -лог-. Професор Пономарів у своєму блозі зазначав: «Щодо «ґекання». Українська мова належить до тих індоевропейських мов, де проривний задньоязиковий приголосний [g] перейшов у глотковий, або фарингальний, [h]. З инших слов’янських мов до таких належать білоруська, верхньолужицька, словацька й чеська. З неслов’янських мов сюди потрібно віднести новогрецьку. З огляду на це, в усіх словах грецького походження вживаємо лише Г: галактика, гімназія, програма й под.».

У деяких словниках, як-от Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник (Львів, 1995) та Українсько-латинсько-англійський медичний енциклопедичний словник (Київ, 2012-2016), надмірно вживається буква Ґ в словах іншомовного походження, що не узгоджується з правописом, як сучасним (2019 р.), так і попередніми. Хоча згадані словники загалом є ретельно опрацьованими, містять близько 33 тис. і 52 тис. медичних термінів відповідно та рекомендуються для користування.

Прикметникові та дієприкметникові суфікси

Останнім часом у медичній літературі зустрічаємо «периферійний», «алергійний», хоча ми звикли до «периферичний», «алергічний». Але й ті, й ті прикметники є правильно утвореними.

Із Правопису: 1. Суфікс -н- – один з основних прикметникових суфіксів, приєднуваний до основ іншомовних іменників на -ія: гармонійний, емоційний, категорійний, традиційний, пропорційний.

2. Після букв Д, Т, З, С, Ц, Ж, Ч, Ш, Р у прикметниках, утворених від основ іншомовного походження, пишемо похідний суфікс -ичн- (ий): історичний, класичний, математичний, ортопедичний; після решти приголосних – -ічн- (ий): академічний, органічний; після голосних – -їчн- (ий): архаїчний, мозаїчний.

Тому прикметниками до «периферія» може бути «периферійний» і «периферичний», а до «алергія» – «алергійний» і «алергічний». У СУМ є слова «периферичний», «алергічний», а «периферійний» і «алергійний» – немає. На нашу думку, перші терміни є кращими, тим більше що Правопис наводить подібний приклад із медицини – «ортопедичний».

Правопис неслов’янських прізвищ та імен

Англійські дифтонги au, ei, ou звичайно передаємо, імітуючи їхнє звучання в мові оригіналу, через «ау», «ей», «оу». Тому «вірус Епстейна – Барр», а не «вірус Епштейна – Барр», бо Anthony Epstein – британський патолог і академік. Хоча згідно зі словником Дорланда [15] прізвище Epstein вимовляється як Епстайн. Але не «Епштейн», бо він не є німцем.

Подвоєння букв на позначення приголосних переважно зберігаємо у власних назвах, як-от Стровсс (Strauss), Допплер (Doppler), і в загальних назвах, які від них утворені за допомогою афіксів: допплерографія.

Не відмінюємо жіночі особові імена іншомовного походження, що закінчуються на Й і на твердий приголосний (окрім губних). Тому «вірус Епстайна – Барр», а не «вірус Епстайна – Барра», оскільки Yvonne Barr – вірусологиня родом з Ірландії. Також не «васкуліт (синдром) Черджа – Стросса (Чарга – Стросса)», як зустрічається в літературі, а «васкуліт Черґа – Стровсc» (так Churg – Strauss вимовляється за Дорландом [15]), бо Lotte Strauss – німецько-американська патологиня.

Німецьке буквосполучення еі відповідно до вимови передаємо українською мовою через «ай» («яй»): синдром Райтера (не Рейтера), бо Hans Reiter – німецький нацистський лікар; хвороба Альцгаймера (не Альцгеймера), бо Alois Alzheimer – німецький психіатр і невролог.

Німецьке буквосполучення еu відповідно до вимови передаємо українською мовою через «ой»: Зиґмунд Фройд (не Фрейд), бо Sigmund Freud – австрійський психолог і нев­ролог.

Щодо останніх прикладів: згідно зі словником Дорланда [15] Duke вимовляється як Дук (William W. Duke – американський патолог), а Leede – як Лід (Carl S. Leede – американський лікар).

Фальшива українізація

Останнім часом можемо спостерігати намагання привести терміни, які звучать подібно до російських, до нібито українського звучання, тобто «українізувати» їх, не заглядаючи в словники. Прикладом є слово «покази» замість «показання». Проте в СУМ: ПОКАЗ, у, чол. Дія за значенням показувати, показати. Слова «протипоказ» не знайдено.

Згідно із СУМ: ПОКАЗННЯ, я, сер. … 3. перев. мн. Симптоми, ознаки, що вказують на доцільність лікування певними ліками. ПРОТИПОКАЗННЯ, я, сер. 1. Стан організму чи певна ознака, що свідчить про шкідливість або неможливість застосування яких-небудь ліків, способу лікування і т. ін.

Замість звичного «жовчний» останнім часом часто вживають «жовчевий». У словнику М. Галина [1]: biliaris – ­жовчо(е)вий, жовчний. У словнику С. Нечая [7]: жовчний, жовчевий, жовчовий. Із СУМ: ЖВЧНИЙ, а, е. 1. Прикм. до жовч. А от слова «жовчевий» у СУМ не знайдено. У підсумку слід зупинитися на одному терміні з-поміж двох. На нашу думку, краще «жовчний».

Також слово «яйник» уживають замість звичного «яєчник». У словнику М. Галина [1]: ovarium – яєшник, яйник. У словниках М. Нетлюха [6], С. Нечая [7]: яєчник. Слова «яйник» у СУМ не знайдено. Це калька з польської мови, де «яєчник» перекладається як jajnik. Тому повертаємося до терміна «яєчник».

У словнику М. Галина [1]: processus – виросток, парос­ток. У словнику М. Нетлюха [6]: відросток. У словнику С. Нечая [7]: паросток, відросток. Із СУМ: ВІДРСТОК, тка, чол., рідко. 1. Пагін, що росте від гілки, стовбура, кореня або стебла рослини. 2. Частина чого-небудь, яка відгалужується, відходить убік. 3. анат. Відгалуження якогось органа в організмі. ПРОСТОК, тка, чол. 1. Молоде стебло рослини. Отже, зупинимося на звичному «відросток».

Згідно із СУМ: ПЛИН, у, чол. Маса, потік якої-небудь рідини, що безперервно ллється. ТОК, у, чол. Потік, струмування рідини. Наприклад, за током крові. ТІК, току, чол. 1. Розчищене місце, спеціально підготовлений майданчик надворі або в приміщенні для молотьби, очищення і просушування зерна. 2. Скирти, стіжки, ожереди і т. ін., що стоять на такому місці.

Згідно із СУМ: ПУХИРЧАСТИЙ, а, е. Вкритий пухирями, пухирцями; який містить у собі пухирці повітря. Слова «міхурцевий» не знайдено.

У медичній літературі останнім часом з’явилося слово­сполучення «грудна клітина» замість «грудна клітка». Тоді як грудна клітка подібна до клітки для птаха. Із СУМ: КЛíТКА, и, жін. Закрите приміщення для птахів, тварин і т. ін. зі стінками з металевих або дерев’яних прутів. Грудна клітка – верхня частина кістяка людини й тварини, що складається з груднини, грудних хребців і ребер, а також утворена ними порожнина, в якій містяться легені, серце та страво­хід; огруддя. У словнику М. Нетлюха [6]: thorax – грудна клітка, огруддя.

Відповідно до СУМ: СЕРПСТИЙ, а, е. Формою схожий на серп. СЕРПОПОДБНИЙ, а, е. Який має форму серпа; серпастий. СЕРПОВДНИЙ, а, е. Те саме, що серпоподібний.

Слово «серпоподібний» важко вимовляється, є громіздким, із повторенням «-попо-». Слово «серпоподібно­клітинна» ще важче вимовити. Тому, звичайно, краще «серповидний», а ще краще – «серпастий», бо останнє слово коротке та влучне, йому віддається перевага в СУМ. Хоча в медичній літературі воно не трапляється, але варто було би застосовувати.

Тучна клітина (мастоцит, лаброцит) – це клітина діамет­ром до 10-20 мкм, багата на гранули з гістаміном, гепарином, ферментами й цитокінами. Під час активації тучна клітина виділяє з гранул медіатори запалення (процес дегрануляції). Із СУМ: ТЧНИЙ, а, е 1. Добре вгодований, гладкий. // Густий, буйний, соковитий (про рослини). 2. Жирний, родючий (про землю, ґрунт). ОПСИСТИЙ, а, е. Товстий, огрядний.

Слово «опасистий» відображає лише те, що клітини великі, але не означає, що вони багаті на гранули, які вивільняють численні активні речовини. Тобто ці клітини – «тучні», «буйні», «пишні», подібно до «тучні жита». Також і в польській мові маємо komórki tuczne, в російській – «тучные клетки».

Треба визначитися зі складними словами, другою частиною яких є «-видний» або «-подібний», як-от «щитовидний» або «щитоподібний». Із СУМ: ЩИТОПОДБНИЙ, а, е. Який має вигляд, форму щита. ЩИТОВДНИЙ, а, е. Те саме, що щитоподібний.

Слід було б усталити, чи вживати «щитовидна залоза, щитовидний хрящ», чи «щитоподібна залоза, щитоподібний хрящ», бо в медичній літературі трапляється й одне, й інше. Це стосується багатьох інших подібних складних термінів. На нашу думку, прикметник із «-видний» є милозвучнішим. Тим більше що в словнику М. Нетлюха [6] знаходимо: thyroideus – щитовидний.

Згідно із СУМ: НОВОУТВРЕННЯ, я, сер. Те саме, що ­новотвір. НОВОТВР, вору, чол. Форма, елемент, слово і т. ін., що утворилися заново. Слова «новоутвір» не знайдено.

! Суперечливим є застосування активних дієприкметників (із суфіксами -ач-, -яч-, -уч-, -юч-).

Більшість мовознавців, зокрема Юрій Шевельов, Олександр Пономарів, Василь Сімович, радять уникати їх, оскільки вони є невластивими українській мові. Це морфологічні росіянізми. Проте чи завжди можливо їх замінити?

Один зі способів заміни – за допомогою прикметника із суфіксом -альн-, як-от «навчальний». Чи можливо вживати «зволожувальний», «освіжальний», «знеболювальний», «анкілозувальний», «оперізувальний», «склерозувальний»? Чи ні? Бо це повинні бути не прикметники, а дієприкметники активного стану теперішнього часу, вживані в значенні прик­метників: який знеболює (про лікарський засіб); який анкілозує (про спондиліт); який склерозує (про холангіт); який оперізує (про лишай). Питання дискусійне, має бути ретельне опрацювання цієї проблеми філологами спільно з медиками.

Згідно з Правописом в українській мові є «дієприкметники активного стану теперішнього часу на -чий (-а, -е) (вживані переважно в значенні прикметників та іменників)»: квітучий, живучий, лежачий, стоячий.

У лівому стовпчику дієприкметники активного стану теперішнього часу на -чий (-а, -е) вживаються в значенні прикметників. Слів «анкілозивний», «склерозивний» у СУМ не знайдено. У Правописі серед прикметникових і дієприк­метникових суфіксів немає суфікса -ивн-.

У Великому тлумачному словнику сучасної мови знаходимо: ПЕРСИСТНТНИЙ -а, -е. Незмінний, тривкий, постійний. // Стос. до персистентності. Персистентні форми – організми, які зберігаються в процесі еволюції в незмінному вигляді.

!  Треба правильно ставити наголоси.

«Правильність наголошування є однією з ознак культури мовлення» (Олександр Пономарів) [8]. Багато неправильних наголосів – це калька з російської мови, наприклад: мочá – сечá, железá – залозá, пóчечный – нúрковий.

Приклади правильних наголосів: сéча, зáлоза, нирковúй (наднирковúй і надниркóвий), спúна, сирóватка, задúшка, алкогóль, -грáфія (кардіо-, рентгеногрáфія), психопáтія, міопатíя, цитомéтрія, рН-мéтрія.

Висновки

1.  Правильна медична мова є свідченням якісної освіти, загальної культури та кваліфікації лікаря.
2.  Украй важливо в медичних освітніх закладах із перших курсів використовувати в навчальному процесі правильну українську медичну мову.
3.  Українська медична спільнота повинна постійно вдосконалювати, розвивати термінологію та збагачувати її правильно створеними неологізмами.
4.  Усім медичним працівникам і науковцям слід неухильно дотримуватися Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та Правопису.

Список літератури знаходиться в редакції.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 17 (510), 2021 р.