Запобігання самогубствам: пріоритетність на найвищому рівні

10 вересня відзначали Всесвітній день запобігання самогубствам, який запроваджено для підвищення обізнаності населення про ризики самоушкодження, розпізнавання суїцидальних настроїв і вплив на ситуацію, що склалася, щоб допомагти зменшити кількість смертей. Особливо профілактика самогубств стає важливою зараз, після повномасштабного вторгнення РФ в Україну, коли багато людей опинились в умовах тривалої та непередбачуваної загрози власному життю і добробуту.

Щороку внаслідок самогубств помирає понад 700 тис. осіб, серед яких — ​представники ­різних соціально-економічних груп. 

Самогубство — ​четверта за поширеністю причина смерті серед ­молоді ­віком 15–29 років та третя — ​серед дів­чат віком 15–19 років. Більшість випад­ків умисного спричинення власної смерті (77 %) припадає саме на ­країни із середнім і низьким рівнями ­доходів (WHO, 2021). ­

Кожне само­губство — ​це трагедія з довго­строковими ­наслідками для родини, друзів, ­громади. Зменшення на третину світових показників смертності внаслі­док самогубств — ​мета і показник (єдиний у сфері охорони психіч­ного здоров’я), зазначені у «­Цілях сталого розвитку» Організації об’єднаних націй (ООН) (IAEG-SDGs, 2021) і «Комплексному плані дій у ­галузі психічного здоров’я на 2013–2030 рр.» Всесвітньої органі­зації охорони здоров’я (ВООЗ) (WHO, 2013). 

Також зменшення смертності через самогубство на 15 % до 2023 р. є одним із пріоритетів «Тринадцятої загальної програми на 2019–2023 рр.» ВООЗ (WHO, 2021). 

Почи­наючи з 2010 р., спостерігається незначне змен­шення глобального стандартизованого коефіцієнта смертності внаслідок самогубств. Хоча глобальна тенденція маскує ­тенденції регіональні та національні. Не всі ­країни приділяють належну увагу запобіганню самогубствам, а в деяких — кількість випадків ­позбавлення себе ­життя навіть зростає. 

Шанси досягти глобальних цілей у цій сфері до 2030 р. досить при­марні. Це озна­чає, що якщо ­терміново не ­вжити належних послідовних заходів для ­запобігання самогубствам, глобальних цілей не буде досягнуто, а багато смертей, які можна було відвернути, на жаль, стануть реальністю. 

Тому ВООЗ розробила концепцію LIVE LIFE щодо профілактики само­губств, яка допомагатиме ­країнам здійсню­вати ефективні заходи для зменшення кількості випадків умисного спричинення власної смерті.

Як зазначають фахівці ВООЗ, комплексна ­національна урядова ­стратегія — ​це потужний інструмент і гарантія того, що влада та інші зацікавлені сторони докладатимуть зусиль для запобігання самогубствам у країні; що їхні дії будуть ­моніторити та координувати; що ці питання будуть важливими і що виділятимуться належні кошти для запровадження всіх необхідних кроків на цьому шляху. 

Попри певний прогрес і те, що деякі країни активно ­займаються запобіганням само­губствам, 2018 р. лише 38 країн мали спеціальні відповідні національні стратегії (WHO, 2018). 

Брак комплекс­них національних стратегій, не має стати пере­поною для вживання заходів із ­запобігання само­губствам. 

Тому у бага­тьох країнах, що не мають такої стратегії, розгорнуто активну діяльність — ​від ­створення груп ­підтримки тих, хто вижив ­після спроби самогубства, до ­просвітницької ­роботи та адвокації груп ризику.

Основні принципи LIVE LIFE

LLIVE LIFE покликана допомогти у впровадженні та зробити загальнонаціональними такі чотири основні доказові підходи до запобігання самогубствам, а саме:

• Обмеження доступу до засобів вчинення самогубства (наприклад, заборона вільного продажу особ­ливо ­небезпечних пестицидів).
• Взаємодія із засобами масової інформації (ЗМІ) щодо відповідального висвітлення теми самогубств.
• Розвиток соціально-емоційних життєвих навичок у підлітків.
• Завчасне виявлення, ­оцінювання, ведення і супровід осіб із намірами здійснення самогубства.

Власне, передумовами для ­успішного впровадження та ­масштабування цих основних підходів є шість фундаментальних принципів, які формують основу для успішного ­втілення в життя ключових підходів, що комплексно сприяють ­запобіганню само­губствам. 

До основних принципів цієї концепції належать:

1. Аналіз ситуації (­показники рівня ­самогубств та само­ушкод­жень, найпоширеніші способи ­суїцидальної ­поведінки, чинники, що ­провокують  суїцид чи пере­дують йому).
2. Мультисекторальна співпраця (залучення неуря­дових та громадських груп для полегшення обміну ­знаннями, методологіями та досвідом, а також даними досліджень, що стосуються самогубств).
3. Підвищення обізнаності та адвокація (наприклад, організація процесу спілкування, орієнтованого на пуб­лічну аудиторію, щодо підвищення обізна­ності та адвока­ції запобігання самогубствам).
4. Розбудова спроможностей (запровадження тактик запобігання само­губствам до навчальної програми або програми підвищення кваліфікації ­медичних праців­ників).
5. Фінансування (вивчення та визначення потенційних спонсорів, ­вибудова пропозицій та підтримка стосунків з особами, які фінансують заходи запобігання самогубствам).
6. Нагляд, моніторинг та оцінювання (визначення ­результатів та показників діяльності щодо зменшення ­рівня само­губств та самоушкоджень).

Кожен із принципів і підходів LIVE LIFE сприятиме зменшенню кількості самогубств, а їхнє поєднання ­матиме синергетичний ефект, коли всі компоненти, взаємодіючи, ­створюватимуть додаткові переваги (Harris et al., 2016; Yip and Tang, 2021). 

Наприклад, ­захід щодо ­підвищення обізнаності може сприяти поширенню тренінгів із ­розбудови спроможностей, що, своєю чергою, допоможе ­раніше вияв­ляти осіб із намірами позбавлення себе життя.

Запобігання самогубствам в умовах надзвичайної ситуації

Гуманітарні кризи та надзвичайні ­ситуації (наприклад, стихійні лиха, збройні конфлікти, надзвичайні ситуа­ції в галузі охорони здоров’я) створюють низку пере­шкод для запобігання самогубствам, як-от зміни керівництва, системи чи пріоритетів, ­питання без­пеки та обмеження ресурсів. ­

Зокрема, під час надзвичайних ситуа­цій можуть зростати чинники ризику самогубства  (наприклад, фінансові труднощі, безробіття та соціальна ізоляція). Тому зусилля, спрямо­вані на запобігання самогубствам, є критично ­важливими. 

Як зазначають вчені, за таких обста­вин, можливо, ­доведеться зосередитись саме на найнагальніших та здійснен­них пріоритетах запобігання само­губствам (Gunnell et al., 2020). 

Варто згадати про таке:

• Враховуючи вплив надзвичайної ситуації на ­чинники ризику самогубства, намагайтеся пом’якшувати наслідки за допомогою мультисекторальної спів­праці. Це може бути спільна діяльність із секторами праце­влаштування та соціаль­ного забезпечення, сектором охо­рони здоров’я та гуманітарними організаціями, що допомагають людям у скрутному фінансовому становищі; ­обмеження доступу до засобів самогубства (­розроблення правил чи інструкцій для роздрібних торговців або керів­ників тимчасових ­таборів); спрощення ­доступу до послуг служб психологічної та іншої підтримки у кризових ситуаціях.
• Країни, що надають прихисток особам, які постраж­дали внаслідок надзвичайних ситуацій, ­наприклад біжен­цям та мігрантам, мають брати до уваги ­конкретні чинники ризику та потреби цієї популяції ­населення як частину захо­дів із ­запобігання самогубствам.
• Необхідно визначати та ­проводити сукупність дій серед груп ризику, які особливо постраждали внаслі­док надзвичайної ситуації, наприклад молодих людей або осіб похилого віку, які втратили або загубили свою родину.
• Працювати зі ЗМІ, щоб мінімізувати кількість сенса­ційних повідомлень про випадки самогубств у громадах, що постраждали внаслідок надзвичайної ­ситуації.
• Підвищувати компетентність персоналу системи охорони здоров’я та місцевих працівників щодо ­раннього виявлення, оцінювання, контролю та відстеження ризиків само­губства. Спостерігачі в громадах та ­неспеціалізовані медпрацівники мають уміти ­виявляти, підтримувати та працювати з особами, схильними до самогубства, зокрема за допомогою психологічних втручань, які застосовують у несприятливих умовах (WHO, 2016b). Надання послуг ­особам із груп ризику має стати пріо­ритетним, ­наприклад, послуги первинної медико-­санітарної ­допомоги та програми, спрямовані на розв’язання проблем, пов’язаних із захис­том (­зокрема, захистом дітей та жертв ­гендерного насильства).
• Якщо засоби надання особистої психологічної підтримки обмежені, слід створити систему дистанційної допомоги (WHO, 2018). ­Переконайтеся, що персонал проходить відповідне навчання і  почувається впевнено під час спілкування на відстані (онлайн), особ­ливо в управлінні ризиками (IASC, 2020).
• Щоб забезпечити необхідний ­рівень охоплення потреб, слідкуйте за тим, щоб основний персонал, який  працює із запобіганням самогубствам та охороною психічного здоров’я, не відволікали на інші ­завдання.
• Інформуйте постраждале населення про те, як піклуватися про своє психічне здоров’я та про ­доступні послуги з охорони психічного здоров’я. ­Співпрацюйте з гуманітарними організаціями (наприклад, тими,  які працюють у сфері охорони здоров’я, захисту прав людини, подолання неграмот­ності, забезпечення харчуванням, управління таборами тощо), це полегшить надання допомоги особам, які постраждали та потребують психологічної ­підтримки.
• Переконайтесь, що служби оперативного ­реагування мають доступ до надання психологічної підтримки.

Висновки

Запобігання самогубствам — ​обов’язок не лише ­держави. Виявляючи ­увагу до своїх друзів, родини і ­колег, пропонуючи їм свою підтримку, коли є під­стави ­вважати, що вона їм потрібна, кожен із нас може допомогти. Це може мати вирішальне значення. 

Як зазначив генеральний директор ВООЗ Тедрос ­Аданом Гебреїсус, ми не можемо — ​і не ­маємо права — ​ігно­ру­вати проблему самогубства. ­Попри те, що деякі країни роб­лять питання запобігання самогубствам нині пріоритетним, надто багато країн досі лишаються осторонь. Тож ми не зможемо скоротити смертність внаслідок ­вчинення суїцидальних дій, якщо не трансформуємо наші ­зусилля в ефективні заходи для запобігання само­губствам.

Підготувала Лариса Мартинова

За матеріалами www.who.int

Тематичний номер «Неврологія. Психіатрія. Психотерапія» №3(62) 2022 р.