Дитяча ендокринологічна служба України сьогодні

07.02.2017

22_1Кадри та штати дитячої ендокринологічної служби
Спеціалізовану ендокринологічну медичну допомогу дітям в системі Міністерства охорони здоров’я України (без урахування АР Крим, м. Севастополь та непідконтрольних Україні територій Донецької та Луганської областей) сьогодні надають 199 фахівців з дитячої ендокринології, що становить 0,03 на 1 тис. дитячого населення віком 0-17 років включно.

Найнижчою (0,01 на 1 тис. дитячого населення) забезпеченість дитячими ендокринологами продовжує залишатися в Харківській області (4 лікаря), а також у Волинській (3 дитячих ендокринологи), Закарпатській (4 фахівця), Миколаївській (2 дитячих ендокринологи), Донецькій (4 лікаря), що негативно впливає на своєчасність діагностування ендокринної патології та доступність надання спеціалізованої допомоги дітям з ендокринними розладами, кількість яких в світі і в Україні невпинно зростає. Найвищий рівень забезпеченості дитячими ендокринологами залишається у м. Києві (0,08), що пояснюється функціонуванням на території міста лікувальних закладів, що підпорядковані не лише міському Департаменту охорони здоров’я, але й інших медичних установ (Національної дитячої спеціалізованої лікарні «ОХМАТДИТ» МОЗ України, Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканини МОЗ України, Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України, Наукового центру радіаційної медицини НАМН України), а також у Київській, Запорізькій і Чернівецькій областях (0,04 на 1 тис. дитячого населення).

На території України певна кількість дитячих ендокринологів працюють в лікувальних закладах підпорядкування НАМН України і надають допомогу дітям з ендокринною патологією у поліклінічних та стаціонарних відділеннях цих закладів (крім згаданих вище установ м. Києва це Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків НАМН України, м. Харків). Крім того, лікувальну роботу з дитячої ендокринології також проводять працівники кафедр ендокринології Академій післядипломної освіти у м. Києві, м. Харкові та кафедр ендокринології (або педіатрії) медичних університетів України.

Серед загальної кількості дитячих ендокринологів кваліфікаційну категорію мають 152 лікарі (76,4%), з яких вищу категорію мають 88 лікарів, першу – ​42, другу – ​22 фахівця, і за останні 5 років кількість атестованих лікарів невпинно зростає (рис. 1).

Рис. 1. Питома вага атестованих дитячих ендокринологів (%)  у 2010-2015 рр. Рис. 1. Питома вага атестованих дитячих ендокринологів (%)
у 2010-2015 рр.

Найбільша питома вага лікарів, які мають категорію (100%), – ​в Чернігівській (7 лікарів), Житомирській (6 лікарів), Херсонській (5 лікарів), Донецькій і Кіровоградській (по 4 лікаря), Волинській (3 лікаря), Миколаївській (2 лікаря) областях.

Найменша кількість атестованих дитячих ендокринологів – ​в м. Києві – ​68,4% (26 атестованих з 38 фахівців). В Київській області не атестованими залишаються 6 лікарів (50%), по 4 фахівця в Одеській (69,2%) і Вінницькій областях (42,9%), у Запорізькій області – ​3 фахівця (72,7%), по 2 фахівця у Дніпропетровській (83,3%), Львівській (86,7%), Полтавській (66,7%), Хмельницькій (50%) та Чернівецькій областях (71,4%), по 1 фахівцю у Закарпатській (75%), Івано-Франківській (89%), Луганській (50%), Рівненській (87,5%), Сумській (83,3%), Тернопільській (83,3%), Харківській і Черкаській (по 75%) областях.
Протягом останніх п’яти років спостерігається позитивна тенденція до збільшення кількості дитячих ендокринологів, які мають вищу кваліфікаційну категорію (рис. 2).

Рис. 2. Кількість дитячих ендокринологів, які мають кваліфікаційні категорії (абсолютна кількість) у 2010-2015 рр. Рис. 2. Кількість дитячих ендокринологів, які мають кваліфікаційні категорії (абсолютна кількість) у 2010-2015 рр.

В цілому в закладах охорони здоров’я, що перебувають у сфері управління МОЗ України, укомплектованість штатних посад дитячих ендокринологів зайнятими посадами у 2015 році становила 86,85%, основними правниками на зайнятих посадах – ​74,70%. На кінець 2015 року у цих закладах різниця між штатними посадами та основними працівниками у лікувально-профілактичних закладах дещо зменшилась і досягла 63 посади проти 75,35 у 2014 році, 75,61 посади – ​у 2013 році, 76,25 – ​у 2012 році, 80,5 посад – ​у 2011 році, 87,75 – ​у 2010 році, 82,75 посади у 2009 році.

Найбільшою різниця між штатними посадами та основними працівниками у 2013 році продовжує залишатись у Дніпропетровській області (8,75 посади), у м. Києві (8,25 посади) та Київській області (6,75 посади) (рис. 3).

Рис. 3. Укомплектованість штатних посад зайнятими посадами та основними правниками на зайнятих посадах на окремих адміністративних територіях у 2015 рр. (%) Рис. 3. Укомплектованість штатних посад зайнятими посадами та основними правниками на зайнятих посадах на окремих адміністративних територіях у 2015 рр. (%)

Найвищою укомплектованість штатних посад дитячих ендокринологів зайнятими посадами залишається в обласних дитячих лікарнях (94,89%) і в поліклініках (85,06%), де сконцентровано більшість фахівців, найнижчою – ​в центральних районних лікарнях (69,34%). З одного боку, це сприяє можливості кваліфікованого підходу до діагностики та лікування ендокринних порушень в дітей, з іншого – ​недостатня кількість дитячих ендокринологів на рівні вторинної медичної допомоги знижує своєчасність і якість діагностування ендокринних хвороб.

Поширеність і захворюваність на хвороби ендокринної системи серед дитячого населення України
Патологія ендокринної системи в загальній структурі усіх хвороб, що зареєстровані в дитячого населення України, займає 4,20%.

Рис. 4. Поширеність хвороб ендокринної системи у дітей віком 0-17 років включно у 2010-2015 рр. (на 1 тис. дитячого населення) Рис. 4. Поширеність хвороб ендокринної системи у дітей віком 0-17 років включно у 2010-2015 рр. (на 1 тис. дитячого населення)

Поширеність хвороб ендокринної системи, розладів харчування у дітей віком 0-17 років включно у 2015 році становила 73,1 на 1 тис. відповідного населення. Цей показник має негативну тенденцію до постійного зменшення впродовж останніх років (рис. 4), незважаючи на загальну світову тенденцію до зростання цієї патології в дітей різного віку. Такий стан в Україні є свідченням не лише погіршення діагностування, але й недостатньої реєстрації патології лікарями первинної і вторинної ланок, що відбувається на тлі скорочення загальної кількості дитячого населення України (рис. 5).

Рис. 5. Чисельність дитячого населення України у 2002-2015 рр. (абсолютна кількість) Рис. 5. Чисельність дитячого населення України у 2002-2015 рр. (абсолютна кількість)

Найвищий рівень поширеності хвороб ендокринної системи, розладів харчування у 2015 році зареєстрований у дітей Рівненської (184,05 на 1 тис. відповідного населення), Київської (158,88), Волинської (155,41) областей. Одночасно найнижчий показник був зафіксований в Одеській (28,72), Луганській (31,50), Запорізькій (31,81), Херсонській (35,98), Полтавській (36,08), Миколаївській (37,47) і Донецькій (37,93) областях (рис. 6).

Рис. 6. Поширеність хвороб ендокринної системи у дітей віком 0-17  років включно в різних регіонах України у 2015 році (на 1 тис. дитячого населення) Рис. 6. Поширеність хвороб ендокринної системи у дітей віком 0-17  років включно в різних регіонах України у 2015 році
(на 1 тис. дитячого населення)

Захворюваність на ендокринну патологію серед дітей віком 0-17 років має аналогічну тенденцію до зменшення показника протягом останніх 6 років (рис. 4). Цей показник у 2015 році найвищим був серед дитячого населення Тернопільської і Рівненської областей, найнижчим – ​Донецької, Одеської та Запорізької областей (рис. 7).

Рис. 7. Захворюваність на хвороби ендокринної системи в дітей віком 0-17 років включно в різних регіонах України у 2015 році (на 1 тис. дитячого населення) Рис. 7. Захворюваність на хвороби ендокринної системи в дітей віком 0-17 років включно в різних регіонах України у 2015 році (на 1 тис. дитячого населення)

Протягом останніх 6 років поширеність хвороб ендокринної системи і розладів харчування мала певні відмінності серед дитячого населення різних вікових категорій. Так, відмічено зростання показника серед дітей підліткового віку (15-17 років), з одночасним його зниженням серед дітей віком 0-14 років (рис. 8).

Рис. 8. Поширеність хвороб ендокринної системи  в дітей окремих вікових груп у 2010-2015 рр.  (на 1 тис. дитячого населення відповідного віку) Рис. 8. Поширеність хвороб ендокринної системи
в дітей окремих вікових груп у 2010-2015 рр.
(на 1 тис. дитячого населення відповідного віку)

Проте первинне діагностування ендокринної патології (показник захворюваності) мало негативну динаміку в обох вікових групах (рис. 9).

Рис. 9. Захворюваність хворобами ендокринної системи в дітей окремих вікових груп у 2010-2015 рр. (на 1 тис. дитячого населення відповідного віку) Рис. 9. Захворюваність хворобами ендокринної системи в дітей окремих вікових груп у 2010-2015 рр. (на 1 тис. дитячого населення відповідного віку)

В структурі усіх зареєстрованих хвороб ендокринної системи перше місце стабільно належить дифузному зобу І ступеня (52,03%), друге – ​ожирінню (18,47%), на третьому місці стоїть дифузний зоб ІІ ступеня (3,62%), меншу частку становлять інші хвороби щитоподібної залози (тиреоїдит – ​1,22%, гіпотиреоз – ​0,68%, вузловий зоб – ​0,40%, тиреотоксикоз – ​0,06%, післяопераційний гіпотиреоз – ​0,03%), а також цукровий діабет (1,51%) та нецукровий діабет (0,03%) (рис. 10).

Рис. 10. Структура поширеності хвороб ендокринної системи в дітей віком 0-17 років у 2015 р. (%) Рис. 10. Структура поширеності хвороб ендокринної системи в дітей віком 0-17 років у 2015 р. (%)

Структура ендокринних хвороб серед дітей окремих вікових груп є подібною: перше місце займає дифузний зоб І ступеня, на другому місці стоїть ожиріння, третє місце належить дифузному зобу ІІ ступеня, четверте місце посідає цукровий діабет.

У структурі хвороб ендокринної системи, що зареєстровані вперше в житті (захворюваності), перше місце належить дифузному зобу І ступеня (38,20%), друге – ​ожирінню (17,30%) і на третьому місці стоїть дифузний зоб ІІ-ІІІ ступенів (2,64%). Інші хвороби реєструються з частотою менше одного відсотка, зокрема, патологія щитоподібної залози (тиреоїдит – ​1,20%, гіпотиреоз – ​0,72%, вузловий зоб – ​0,50%, тиреотоксикоз – ​0,07%, післяопераційний гіпотиреоз – ​0,04%), цукровий діабет (0,97%) та нецукровий діабет (0,02).
Серед дитячого населення допідліткового віку поширеність хвороб ендокринної системи вища в дітей 7-14 років, ніж в дітей віком 0-14 років (рис. 11).

Рис. 11. Динаміка поширеності хвороб ендокринної системи  серед дітей допідліткового віку протягом 2010-2015 рр.  (на 1 тис. дитячого населення відповідного віку) Рис. 11. Динаміка поширеності хвороб ендокринної системи
серед дітей допідліткового віку протягом 2010-2015 рр.
(на 1 тис. дитячого населення відповідного віку)

Поширеність хвороб ендокринної системи за місцем проживання дітей 0-17 років включно має значні відмінності. Так, показник у сільських жителів України значно перевищує відповідний рівень поширеності хвороб у міських жителів. І такий стан спостерігається впродовж останніх 6 років (рис. 12).

Рис. 12. Поширеність хвороб ендокринної системи серед дітей,  які мешкають у сільській і міській місцевості у 2010-2015 рр.  (на 1 тис. дитячого населення) Рис. 12. Поширеність хвороб ендокринної системи серед дітей,
які мешкають у сільській і міській місцевості у 2010-2015 рр.
(на 1 тис. дитячого населення)

В міських дітей частіше реєструють такі нозологічні форми, як гіпотиреоз, вузловий зоб, тиреотоксикоз, тиреоїдит, цукровий діабет, нецукровий діабет та післяопераційний гіпотиреоз (табл. 1).

23_9

Захворюваність на ендокринні хвороби дещо вища серед дитячого населення сільської місцевості; в цих дітей частіше вперше реєструють дифузний зоб і ожиріння, проте значно гірше виявляють такі хвороби, як набутий та вроджений гіпотиреоз, вузловий зоб, тиреоїдит (табл. 2). Це свідчить про недостатню якість профілактичних оглядів дитячого населення сільської місцевості і низьку доступність доспеціалізованої ендокринологічної допомоги.

23_10

Незважаючи на те що цукровий діабет займає лише 1,5% в структурі ендокринних хвороб в дітей, ця патологія є найбільш значущою, оскільки потребує значної уваги у медичному супроводі, зважаючи на значну частку дітей із тяжким перебігом хвороби і високу частоту гострих і хронічних ускладнень.

Поширеність цукрового діабету серед дитячого населення України невпинно зростає і у 2015 р. становила 11,06 на 10 тис. дитячого населення (рис. 13); в 2015 р. хворобу було зареєстровано у 8424 дітей віком 0-17 років включно.

Рис. 13. Поширеність цукрового діабету серед дітей 0-17 років включно (на 10 тис. дитячого населення) Примітка. Інформація починаючи з 2014 року (з урахуванням фактора міграції населення з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей) Рис. 13. Поширеність цукрового діабету серед дітей 0-17 років включно (на 10 тис. дитячого населення)
Примітка. Інформація починаючи з 2014 року (з урахуванням фактора міграції населення з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей)

Найбільш повільними темпами поширеність цукрового діабету зростає серед дітей підліткового віку і найбільш швидкими – ​серед дітей наймолодшого віку (рис. 14). Аналіз поширеності хвороби серед дитячого населення України різних вікових груп за останні 13 років (з 2002 до 2015 року) показав, що показник загалом серед дітей 0-17 років включно зріс на 42,4%, найменше – ​серед дітей підліткового віку – ​в 1,5 рази, але найбільш високими темпами поширюється хвороба серед дітей віком до 6 років: від 1,68 до 3,95 на 10 тис. дитячого населення цього віку.

Рис. 14. Поширеність цукрового діабету серед дітей  окремих вікових груп в Україні у 2010-2015 рр.  (на 10 тис. дитячого населення) Примітка. Інформація починаючи з 2014 року (з урахуванням фактора міграції населення з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей) Рис. 14. Поширеність цукрового діабету серед дітей
окремих вікових груп в Україні у 2010-2015 рр.
(на 10 тис. дитячого населення)
Примітка. Інформація починаючи з 2014 року (з урахуванням фактора міграції населення з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей)

В 2015 році вперше цукровий діабет було зареєстровано в 1154 дітей віком до 17 років включно, і за останні 6 років показник захворюваності коливається від 1,41 до 1,58 на 10 тис. дитячого населення (рис. 15). За період 2010-2015 рр. захворюваність серед дітей віком 0-6 років зросла від 1,05 до 1,18 на 10 тис. населення відповідного віку, майже не змінилась серед дітей 7-14 років – ​від 1,84 до 1,99 і навіть дещо зменшилась серед дітей підліткового віку – ​з 1,27 до 1,18 (хоча у 2014 році зафіксовано пік захворюваності до 1,42) на 10 тис. населення відповідного віку.

Рис. 15. Захворюваність на цукровий діабет в Україні у 2010-2015 рр. серед дітей 0-17 років включно (на 10 тис. дитячого населення) Примітка. Інформація починаючи з 2014 року (з урахуванням фактора міграції населення з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей) Рис. 15. Захворюваність на цукровий діабет в Україні у 2010-2015 рр. серед дітей 0-17 років включно (на 10 тис. дитячого населення)
Примітка. Інформація починаючи з 2014 року (з урахуванням фактора міграції населення з тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей)

До останнього часу практично всі випадки вперше діагностованого цукрового діабету у дітей зі специфічними симптомами, за наявності гіперглікемії, зниженого рівня С-пептиду в крові відносили до цукрового діабету 1 типу з наступним призначенням інсулінотерапії. Але наразі не всі випадки цукрового діабету можна віднести до цього аутоімунного типу. З розвитком молекулярної генетики з’явилася реальна можливість вивчення генетичних мутацій, що дозволяє в деяких випадках значно покращити перебіг захворювання шляхом відміни традиційної інсулінотерапії з призначенням пероральних цукрознижувальних препаратів. Йдеться, зокрема, про моногенний цукровий діабет, а саме неонатальний цукровий діабет і MODY (діабет дорослого типу у молодих), частота якого, за даними різних авторів, коливається від 2,5 до 10% серед усіх випадків діабету в дітей, а отже, можна прогнозувати, що кількість дітей з моногенним цукровим діабетом в Україні може становити до 800 осіб, тобто деякі з яких наразі необґрунтовано отримують інсулінотерапію.

Відповідно до Українського реєстру дітей, хворих на цукровий діабет, кількість дітей з цукровим діабетом 2 типу становила 34 особи. До 2012 року в зв’язку із неможливістю проведення генетичного обстеження в Україні інформація щодо поширеності моногенного цукрового діабету серед дітей була відсутня.

З 2012 року фахівцями відділу дитячої ендокринології Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії МОЗ України розпочато проведення генетичного дослідження в дітей з неонатальним діабетом (для визначення його варіанту – ​транзиторний чи стійкий), а також для діагностування MODY, що виконується в провідній діабетологічній клініці Великої Британії. Метою цього дослідження є генетичне обґрунтування вибору оптимальної терапії відповідно до міжнародних стандартів (з можливістю застосування таблетованих цукрознижувальних препаратів та скасування інсулінотерапії). Згідно з консенсусом ISPAD (International Society for Pediatric and Adolescent Diabetes, 2014) пероральна цукрознижувальна терапія у таких дітей вірогідно покращує компенсацію вуглеводного обміну.

Серйозною проблемою залишається незадовільна верифікація діагнозів ендокринних хвороб без дотримання протоколів з дитячої ендокринології, затверджених наказами МОЗ України, та використання сучасних діагностичних можливостей. Це стосується також процесу навчання студентів у медичних університетах та лікарів на кафедрах післядипломної освіти.

Незадовільною є вчасна діагностика патології росту та статевого розвитку майже у всіх регіонах України, що пов’язано з недостатньою увагою лікарів первинної ланки до цієї проблеми: не проводяться регулярні щорічні антропометричні виміри дітей, не аналізується динаміка їх росту, статевого розвитку. Про це свідчать результати аналізу амбулаторних карт дітей з усіх регіонів, що проводився нами впродовж року, а також виписок з історій хвороби дітей, які проходили лікування в стаціонарних педіатричних відділеннях різного профілю, в яких відсутня інформація щодо зросту і маси тіла дітей. Це призводить до пізньої діагностики патології росту (в першу чергу гіпофізарного нанізму, синдрому Тернера), а також розладів статевого розвитку – ​передчасного чи затриманого в хлопчиків і в дівчат (у тому числі внаслідок вродженої дисфункції кори надниркових залоз). В свою чергу, це обумовлює несвоєчасне лікування патології і його недостатню ефективність.

Проте слід зазначити певні позитивні тенденції до поліпшення діагностування хвороб, що супроводжуються затримкою зросту, в першу чергу завдяки існуванню програми державного фінансування лікування дітей з певними хворобами, що супроводжуються низькорослістю, препаратами гормона росту.

Надзвичайно складним для діагностування причини і вибору ефективної терапії залишається синдром неонатальної гіпоглікемії. Сьогодні завдяки міжнародній співпраці відділу дитячої ендокринології Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії МОЗ України з провідними лабораторіями Європи проводиться безкоштовне генетичне обстеження дітей з вродженим гіперінсулінізмом, яке дозволяє обґрунтувати і обрати відповідну терапію – ​медикаментозну чи у разі необхідності – ​провести органозберігаюче хірургічне лікування в міжнародному центрі гіперінсулінізму в Данії з досягненням повного одужання пацієнтів з фокальною формою гіперінсулінізму.

Також сьогодні завдяки співпраці з провідними клініками і лабораторіями Європи доступна гормональна діагностика складних форм гіперандрогенії, безкоштовна генетична діагностика пухлин надниркових залоз, пангіпопітуїтаризму (дослідження гена PROP‑1). Так, з метою діагностики складних форм гіперандрогенії відділ дитячої ендокринології співпрацює зі стероїдною лабораторією м. Гісен (Німеччина). Також в рамках співпраці з генетичною лабораторією університету Карла (Чехія) проводиться генетичне дослідження гена PROP‑1 дітям з пангіпопітуїтаризмом.

Сьогодні в Україні спостерігається низький рівень діагностування і реєстрації серед дитячого населення ожиріння – ​патології, яка на сьогодні в світі вважається надзвичайно серйозною проблемою охорони здоров’я дітей. Так, поширеність ожиріння в Україні в 2015 році становила 13,50 на 1 тис. дитячого населення 0-17 років включно (або 1,3%), з негативною динамікою за останні 2 роки. Цей показник значно нижчий, ніж в більшості країн Європи, де частота ожиріння серед дітей коливається в межах 10-15%, більше – ​серед підлітків. Вища частота патології спостерігається серед підлітків, з помірною тенденцією до щорічного зростання показника в цій віковій групі на тлі поступового зниження поширеності ожиріння серед дітей допідліткового віку (рис. 16).

Рис. 16. Динаміка поширеності ожиріння серед дітей окремих вікових груп у 2010-2015 рр. (на 1 тис. дитячого населення) Рис. 16. Динаміка поширеності ожиріння серед дітей окремих вікових груп у 2010-2015 рр. (на 1 тис. дитячого населення)

В Україні найбільша частота ожиріння зареєстрована в 2015 році серед дітей у Вінницькій (показник поширеності становив 28,45 на 1 тис. дітей відповідного віку), Київській (22,61) та Тернопільській (21,04) областях, найменша поширеність ожиріння – ​в Луганській (6,47), Одеській (8,71), Миколаївській (9,35), Волинській (9,75), Запорізькій (9,86) областях (рис. 17).

Рис. 17. Поширеність ожиріння серед дітей віком 0-17 років  включно в різних регіонах України в 2015 р.  (на 1 тис. дитячого населення) Рис. 17. Поширеність ожиріння серед дітей віком 0-17 років
включно в різних регіонах України в 2015 р.
(на 1 тис. дитячого населення)

Захворюваність на ожиріння серед дітей України віком 0-17 років включно в 2015 році становила 2,72 на 1 тис. дитячого населення (всього вперше було зареєстровано хворобу в 20 689 дітей), з негативною тенденцією первинного діагностування патології впродовж останніх 6 років (рис. 18), здебільшого – ​в дітей допідліткового віку (від 3,12 до 2,39 на 1 тис. населення 0-14 років).

Рис. 18. Динаміка захворюваності на ожиріння серед дітей віком 0-17 років включно в Україні у 2010-2015 рр.  (на 1 тис. дитячого населення) Рис. 18. Динаміка захворюваності на ожиріння серед дітей віком 0-17 років включно в Україні у 2010-2015 рр.
(на 1 тис. дитячого населення)

Більш активно виявляли в 2015 році ожиріння в дітей у Вінницькій, Черкаській і Кіровоградській областях, найнижчі показники захворюваності на ожиріння у 2015 році зафіксовані у Луганській, Волинській, Одеській та Миколаївській областях (рис. 19).

Рис. 19. Захворюваність на ожиріння серед дітей віком 0-17 років включно в різних регіонах України в 2015 р.  (на 1 тис. дитячого населення) Рис. 19. Захворюваність на ожиріння серед дітей віком 0-17 років включно в різних регіонах України в 2015 р.
(на 1 тис. дитячого населення)

Диспансерне спостереження дітей з ендокринними хворобами
Рівень та повнота охоплення хворих з патологіями ендокринної системи диспансерним наглядом є одним з важливих показників, які характеризують медичну допомогу дітям. У 2015 році в Україні рівень диспансеризації дітей з ендокринною патологією становив 52,62 на 1 тис. дитячого населення 0-17 років включно, з негативною динамікою за останні 6 років (66,32 – ​у 2010 р.).

Порядок диспансерного спостереження за дітьми з хворобами ендокринної системи зазначено в клінічних протоколах з дитячої ендокринології за основними нозологіями, затвердженими відповідними наказами МОЗ України. На жаль, кратність і об’єм диспансерних обстежень залишаються такими, що не відповідають обов’язковим. Найкращий рівень диспансеризації – ​серед дітей з цукровим діабетом, що пояснюється необхідністю відвідання лікаря для отримання рекомендацій з інсулінотерапії, отримання рецептів на інсулін та засобів самоконтролю глюкози в крові. Проте в більшості регіонів відмічається недостатня частота визначення глікованого гемоглобіну – ​критерію адекватності лікування, а також мікроальбумінурії – ​важливого критерію діагностики діабетичної нефропатії.

Зважаючи на зростання випадків злоякісних новоутворень щитоподібної залози в дітей, у тому числі під маскою мікроаденом, неприпустимим є проведення пункційної біопсії вузлів щитоподібної залози в умовах лікувальних закладів на рівні обласних (міських) дитячих установ, що не мають достатнього досвіду їх патоморфологічної вірифікаії, тим більше – ​оперативного лікування дітей з вузловим зобом. Так, якщо протягом 2015 року всього було проведено 79 операцій на щитоподібній залозі, то з них у неспеціалізованих клініках – ​13 (найбільше – ​6 операцій у Львівській області, 2 – ​у Хмельницькій і по 1 випадку – ​у Дніпропетровській, Івано-Франківській, Полтавській, Харківській, Чернівецькій областях).

Інвалідність дітей з ендокринними хворобами
Рівень загальної інвалідності поступово зростає, і найвищий її рівень у 2015 році був зареєстрований серед дітей віком 15-17 років (2,45 на 1 тис. відповідного населення), дещо нижчий – ​серед дітей віком 7-14 років (2,30), 3-6 років (1,16) і дітей до 3 років (0,49). Рівень первинної інвалідності серед дітей віком до 17 років включно у 2015 році виріс порівняно з 2010 роком і становив відповідно 0,22 проти 0,19 на 1 тис. відповідного населення.

Найвищий рівень первинної інвалідності дітей до 17 років включно внаслідок хвороб ендокринної системи зареєстрований у Харківській (0,39) та Полтавській (0,34) областях, Київській області та у м. Київ (відповідно 0,32 і 0,33). Найнижчий рівень первинної інвалідності – ​у Волинській (0,16), Сумській (0,17), Закарпатській, Миколаївській, Херсонській, Чернівецькій (по 0,18), Одеській (0,19) областях.

Стаціонарна допомога дітям з ендокринними хворобами
Загальна кількість дитячих ендокринологічних ліжок у системі Міністерства охорони здоров’я України у 2015 році становила 509 ліжок, з поступовою тенденцією до їх скорочення (у 2010 році було розгорнуто 625 ліжок), і показник забезпеченості цими ліжками дитячого населення сягав 0,67 на 10 тис. дітей віком 0-17 років включно, з поступовим зменшенням показника протягом останніх 5 років, що є позитивною тенденцією, враховуючи використання альтернативних стаціонар-замісних технологій, покращення можливостей амбулаторного обстеження і корекції лікування дітей з ендокринними розладами. Найнижчу забезпеченість дитячими ендокринологічними ліжками у 2015 році зареєстровано у Вінницькій (0,34 на 10 тис. дитячого населення) та Закарпатській (0,38) областях. У Донецькій області у 2015 році дитячі ендокринологічні ліжка не було зареєстровано.

Найбільша кількість дитячих ендокринологічних ліжок входить у ліжковий фонд обласних дитячих лікарень – ​361 ліжко (70,92%), у 6 дитячих міських лікарнях розгорнуто 108 ліжок (21,22%), в ендокринологічних диспансерах знаходиться 30 ліжок (5,89%) і в 1 міській лікарні для дорослих (м. Дніпро) розміщено 10 ліжок (1,96%). Протягом останніх 6 років чисельність ліжок у дитячих обласних лікарнях коливалась від зменшення до 351 – ​до зростання до 399 ліжок.
Середнє число днів зайнятості дитячих ендокринологічних ліжок в 2015 році в Україні скоротилось до 306,82 порівняно із 310,1 – ​у 2014 році і 315,6 дня у 2010 році. Найвищий рівень зайнятості дитячих ендокринологічних ліжок був у Кіровоградській (402,20) області. Найменшу кількість днів були зайняті ендокринологічні ліжка у Волинській (192,20) і Донецькій (74,00) областях.

Середнє перебування хворого на дитячому ендокринологічному ліжку скоротилось від 12,00 днів у 2010 році до 10,54 – ​у 2015 році завдяки поліпшенню догоспітального обстеження і впровадженню сучасних можливостей лабораторної і візуалізаційної діагностики ендокринних хвороб. Найвищим середній ліжко-день був у м. Києві (12,83), у Дніпропетровській (12,57), Львівській (12,36), Запорізькій (12,24), Рівненській (12,15) областях; найнижчим – ​у Миколаївській (7,00), Волинській (8,08), Харківській (8,74) та Полтавській (8,91) областях.

Обіг ліжка, який дає уявлення про середнє число хворих, які можуть пройти лікування протягом року на одному ліжку, в 2015 році поліпшився і зріс до 29,11 проти 26,30 – ​в 2010 році. Найвищим обіг ліжка був у Миколаївській (44,10), Кіровоградській (42,60) та Черкаській (40,33) областях; найменшим обіг ліжка виявився у Донецькій (8,00) області, а також у Львівській (18,56) та Рівненській (18,8) областях.

Протягом 2015 року відбувались непоодинокі випадки госпіталізації дітей з ендокринною патологією, яка не потребує стаціонарної допомоги, а обстеження та лікування може проводитись в амбулаторних умовах – ​відповідно до затверджених МОЗ України протоколів з дитячої ендокринології (накази МОЗ України від 27.04.2006 за № 254 та від 03.02.2009 за № 55, в яких зазначено показання до госпіталізації дітей з різною ендокринною патологією). Це стосується перш за все дифузного зобу, аутоімунного тиреоїдиту тощо.

Крім того, необґрунтовано тривалим було у 2015 році лікування дітей з дифузним зобом ІІ ступеня у Львівській (19,50), Запорізькій (14,00), Сумській (12,33) областях і в м. Києві (12,31).

Летальність хворих на ендокринну патологію та хвороби обміну речовин у стаціонарних відділеннях за 2015 рік становила 0,16 на 100 хворих, які вибули зі стаціонару, проти 0,24 у 2010 році.
Летальність від цукрового діабету серед госпіталізованих дітей віком 0-17 років у 2015 році була 0,03 проти 0,08 на 100 госпіталізованих у 2010 році.

Померло внаслідок цукрового діабету по 1 дитині: у Дніпропетровській, Львівській, Харківській областях. Причиною смерті дітей був діабетичний кетоацидоз, який ускладнився набряком мозку. Основними причинами, які призводили до розвитку діабетичного кетоацидозу, були відсутність своєчасного адекватного лікування (у дітей з соціально неблагополучних сімей, в тому числі внаслідок відмови батьків від лікування інсуліном, самовільне і необґрунтоване зменшення дози інсуліну, пізнє звертання за медичною допомогою тощо), приєднання тяжкого інтеркурентного захворювання.

Дитячі ендокринологи в своїй роботі користуються 29 протоколами з основних ендокринних хвороб у дітей, що затверджені наказами МОЗ (від 27.04.2006 № 254 «Про затвердження протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю «Дитяча ендокринологія» зі змінами від 07.10.2013 № 864, від 03.02.2009 № 55 «Про затвердження протоколів лікування дітей з ендокринними захворюваннями»). На жаль, останній протокол щодо цукрового діабету 1 типу в дітей, що розроблений великою мультидисциплінарною групою провідних фахівців з дитячої ендокринології, нефрології, офтальмології, реаніматології, психології, невідкладної та екстреної медичної допомоги і узгоджений рецензентами, до сих пір не затверджений наказом МОЗ.

Література
1. Н.Б. Зелінська. Аналіз статистичних показників дитячої ендокринологічної служби України у 2015 році / Н.Б. Зелінська, Н.Г. Руденко // Український журнал дитячої ендокринології.  – 2016.  – № 2.  – ​С. 7-17.
2. Статистичний довідник дитячого ендокринолога за 2010 рік (Головний ред. Аніщенко О.В.).  – ​Київ, 2011.  – 102 с.
3. Статистичний довідник дитячого ендокринолога за 2011 рік (Головний ред. Богатирьова Р.В.).  – ​Київ, 2012.  – 96 с.
4. Статистичний довідник дитячого ендокринолога за 2012 рік (Головний ред. Богатирьова Р.В.).  – ​Київ, 2013.  – 98 с.
5. Статистичний довідник дитячого ендокринолога за 2013 рік (Головні ред. Терещенко А.В., Голубчиков М.В., розробники Зелінська Н.Б., Руденко Н.Г.).  – ​Київ, 2014.  – 100 с.
6. Статистично-аналітичний довідник дитячого ендокринолога за 2014 рік (Головні ред. Терещенко А.В., Голубчиков М.В., розробники Зелінська Н.Б., Руденко Н.Г.).  – ​Київ, 2015.  – 102 с.
7. Статистично-аналітичний довідник дитячого ендокринолога за 2015 рік (Головний ред. Голубчиков М.В., розробники Зелінська Н.Б., Руденко Н.Г., Руденко О.В.).  – ​Київ, 2016.  – 96 с.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Ендокринологія

15.06.2021 Терапія та сімейна медицина Ендокринологія Оновлений склад препарату Еутирокс®: більша стабільність діючої речовини та безлактозна формула

Первинний гіпотиреоз є одним із найпоширеніших ендокринних захворювань, яке в більшості випадків потребує пожиттєвої гормонозамісної терапії (Taylor P. N. et al., 2018). Клінічний гіпотиреоз уражає кожного трьохсотого мешканця США; більша поширеність спостерігається серед жінок та осіб похилого віку. Симптоми гіпотиреозу варіюють від мінімальних проявів хвороби до станів, які загрожують життю (мікседематозна кома). Типові клінічні ознаки включають непереносимість холоду, швидку втомлюваність, збільшення маси тіла, потемніння шкіри, закрепи, зміни голосу. Більшість ознак і симптомів, які свідчать про дисфункцію щитоподібної залози (ЩЗ), є неспецифічними (особливо ті, що з’являються на ранніх стадіях хвороби), тому діагноз має ґрунтуватися на визначенні рівня тиреотропного гормона (ТТГ) та вільного тироксину (Wilson S. A. et al., 2021)....

15.06.2021 Терапія та сімейна медицина Ендокринологія Метформін при цукровому діабеті 2 типу: більше, ніж контроль глікемїї

Метформін багато років є препаратом першої лінії в лікуванні цукрового діабету (ЦД) 2 типу й напевне посідатиме цю позицію ще дуже тривалий час. Він є основою лікування ЦД 2 типу завдяки потужній цукрознижувальній дії, відмінному профілю безпеки та низькій вартості, що робить його доступним для всіх пацієнтів із цим захворюванням. Окрім того, метформін має низку плейотропних ефектів, які вигідно вирізняють його серед інших цукрознижувальних препаратів. Лікарям корисно знати про такі властивості метформіну, адже це допоможе їм краще мотивувати хворих на тривале лікування. Пропонуємо огляд свіжих досліджень метформіну, що розкривають його нові грані....

15.06.2021 Терапія та сімейна медицина Ендокринологія Цукровий діабет і гострі коронарні синдроми

Цукровий діабет (ЦД) – ​один з основних чинників ризику хронічного коронарного синдрому (ХКС), а в >40% пацієнтів із гострими коронарними синдромами (ГКС) спостерігається ЦД. ЦД зумовлює зростання відсотка смертності в пацієнтів із ГКС, включаючи гострий інфаркт міокарда (ІМ) без підйому сегмента ST (ІМбпST), гострий ІМ із підйомом сегмента ST (ІМпST), реваскуляризацію, зокрема тромболіз або черезшкірне коронарне втручання (ЧКВ) тощо....

15.06.2021 Терапія та сімейна медицина Ендокринологія Ліраглутид у дітей та підлітків із цукровим діабетом 2 типу

У дітей та підлітків із цукровим діабетом (ЦД) 2 типу основним препаратом вибору є метформін, але за монотерапії цим цукрознижувальним засобом спостерігається досить швидка втрата глікемічного контролю. Мета цього рандомізованого плацебо-контрольованого дослідження – ​підтвердити перевагу ліраглутиду над плацебо в контролі глікемії у дітей та підлітків із ЦД 2 типу при додаванні до метформіну (з інсуліном або без нього)....