Усі грані статинотерапії: на стику спеціальностей

Україна належить до країн із високим ризиком серцево-судинних захворювань (ССЗ), що у переважній більшості випадків є наслідком атеросклерозу, та, як відомо, його лікування неможливе без використання статинів. Історія дослід­жен­ня статинів налічує майже 50 років, при цьому постійно збагачуються теоретична база та клінічний досвід їхнього застосування. Численним позитивним ефектам статинів при лікуванні різних категорій пацієнтів було присвячено науковий захід «Всі грані статинотерапії: на стику спеціальностей» за підтримки швейцарської компанії ACINO, що відбувся в онлайн-форматі 14 жовтня 2020 року. Шість провідних фахівців у галузях кардіології, неврології, ендокринології, сімейної медицини висловили свої думки щодо доступних можливостей в Україні та нових підходів до статинотерапії.

Якість як традиція

Генеральний директор компанії ACINO в Ук­раїні та регіональний директор ACINO у країнах СНД, к. мед. н. Євген Едуардович Заїка підкреслив, що відомі лише поодинокі випадки, коли іноземна компанія потужно інвестувала у на­ціональне виробництво. Одна з та­ких – міжнародна фармацев­тична група ACINO, яка у 2015 р. придбала виробничі потужності «Фарма Старт». Вийшовши на ринок України, ACINO одразу запровадила типові швейцарські принципи якос­ті у виробничому процесі, а у грудні 2019 р. сертифікувала виробництво у м. Києві відповідно до стандартів належної виробничої практики (GMP) європейського зразка, що стало свідоцтвом світового визнання.

За цей період у сучасне обладнання було інвестовано понад 17 млн доларів США, виведено на ринок 10 нових продуктів та отримано лідерство у таких ключових терапевтичних галузях, як психіатрія, кардіологія, ендокринологія. Також компанія розробляє вісім нових продуктів (переважно кардіологічного профілю), що вийдуть на ринок упродовж найближчих 2‑3 років. Наразі в кардіологічному портфелі ACINO в Україні статино­терапія представлена розувастатином (Клівас) та єдиним в Україні серцево-судинним поліпілом, що містить АСК + аторвастатин + раміприл (Триномія).

Сучасний погляд на проблему статинотерапії

Завідувачка кафедри кардіології та функціональної діагностики Харківської медичної академії післядип­ломної освіти (ХМАПО), д. мед. н., професорка Віра Йосипівна Целуйко зазначила, що статини – ​найефективніші лікарські засоби щодо запобігання тяжким серцево-судинним (СС) ускладненням, при цьому теоретично для первинної профілактики можна використовувати будь-які препарати даної групи у невеликих дозах. Але є статини, які слід призначати виключно у межах первинної профілактики, – ​ловастатин, симвастатин. Тобто якщо пацієнт вже має ССЗ, симвастатин не є препаратом ви­бору. Натомість для вторинної профілактики можливо застосовувати лише двоє ліків третього покоління – ​аторвастатин та розувастатин.

Позитивний вплив статинів не обмежується поліпшенням ліпідного обміну, оскільки завдяки плейотропним ефектам охоплює майже всі патогенетичні механізми формування атеросклерозу. Метааналіз 26 рандомізованих досліджень статинів (n=170 тис.) свідчить, що зменшення вмісту холестерину (ХС) ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) на 1,0 ммоль/л (40 мг/дл) знижує загальну летальність на 10%, через ССЗ – ​на 20%, при цьому не підвищується ризик інших причин смерті, а ймовірність рабдоміолізу є дуже незначною (CT Trialists, 2010).

Своєю чергою зниження вмісту ХС ЛПНЩ на 2 ммоль/л зменшує СС-смертність на 40%, а на 3 ммоль/л – ​50% відповідно. За неефективності максимальних доз розувастатину та аторвастатину при вторинній профілактиці потрібно не розв’язувати проблему шляхом заміни препарату, а використовувати комбінацію статину, зокрема з езетимібом.

Варто пам’ятати, що статини, подібно до антидіабетичних чи гіпотензивних засобів, потрібно приймати пожиттєво. За умови відповідного контролю вони є відносно безпечною групою ліків із частотою побічних явищ ˂0,1%.

Статинам притаманні не лише ліпідні, але й неліпідні плейотропні ефекти, зокрема:

• поліпшення вазодилатувальної функції ендотелію;
• зниження акумуляції ефірів ХС у макрофагах;
• підвищення стійкості ЛПНЩ до окиснення;
• активація антиоксидантного захисту в тканинах;
• зменшення проліферації гладком’язових клітин;
• пригнічення експресії тканинного фактора росту;
• протизапальний ефект;
• зниження активності інгібітора тканинного активатора плазміногену, агрегаційних властивостей тромбоцитів, рівня фібриногену та в’язкості крові;
• підвищення фібринолітичної активності.

Є всі підстави вважати, що у майбутньому показання до призначення статинів будуть розширені. Останніми дослід­жен­нями продемонстровано, що ці препарати сприяють зниженню ризику коронавірусної інфекції та поліпшенню перебігу захворювання, частоти репротезування суглобів, імовірності розвитку контраст-­індукованої нефропатії та раку легень в осіб із хронічним обструктивним захворюванням легень (Zhang et al., 2020; Toso et al., 2020; Thomрson et al., 2020).

Статини у практиці невролога

Завідувач кафедри неврології, психіатрії, наркології та медичної психології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, д. мед. н., професор, заслужений діяч науки та техніки України Тамара Сергіївна Міщенко показала роль статинів у первинній, вторинній профілактиці мозкового інсульту (МІ) та гострому періоді МІ. Вона зауважила, що тільки останніми роками було доведено, що гіперхолестеринемія є фактором ризику МІ. Метааналіз проведених досліджень показав, що вміст загального ХС на 1 ммоль/л супроводжується підвищенням частоти ішемічного інсульту на 25% (Zhang et al., 2003).

У дослідженні JUPITER практично здорові чоловіки та жінки віком >50 і >60 років відповідно, які не страждали на ССЗ, але мали підвищений рівень С-реактивного білка, приймали розувастатин у дозі 20 мг чи плацебо. У групі розувастатину частота нефатального інфаркту міо­карда знизилася на 65%, нефатального інфаркту мозку – на 48% (Ridker et al., 2008).

Найбільше зниження ризику МІ відбувається при лікуванні статинами у високих дозах (наприклад, 80 мг/добу аторвастатину). При цьому значущу безпеку високо­дозової статинотерапії було продемонстровано у трьох масштабних дослідженнях із використанням аторвастатину в дозі 80 мг/добу. У пацієнтів частота рабдоміолізу становила 0,04-0,05%, підвищення активності креатинфосфокінази – 0,15-0,4%, а лікування не супроводжувалося зростанням ризику геморагічного інсульту (Cannon et al., 2004, 2016).

У гострому періоді ішемічного інсульту статини відносять до засобів нейропротекції (Chen et al., 2003; Wang et al., 2008; Wood et al., 2010). При цьому чим раніше призначено статини, тим нижча смертність, і тим більше шансів матиме хворий на відновлення. За даними метааналізу (n=165 тис.), статинотерапія знижує ризик загальної смертності на 12%, через ССЗ – на 17%, частоту ІМ – на 26%, інсульту – на 18% (Furle et al., 2011). 

Доповідачка зазначила, що довготривале використання статинів до МІ асоційоване із кращим неврологічним відновленням, зменшенням стаціонарної летальнос­ті та більшою функціональною незалежністю хворих. При цьому не тільки приймання статинів до інсульту, але й продовження статинотерапії у гострому періоді супроводжується кращим функціональним результатом та відновленням (Arboix et al., 2010; Flint et al., 2012).

Відповідно до американських та європейських рекомендацій, статинотерапія є однією зі стратегій вторинної профілактики в осіб, які перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку (ТІА), та мають високий ризик розвитку атеросклеротичних кардіоваскулярних хвороб (Kernan et al., 2014; АНА/АSА, 2014, 2019; dis Mach et al., 2019). 

Результати дослідження, у межах якого статини призначали 1008 хворим після криптогенного інсульту, показали, що статинотерапія зумовлює меншу ймовірність розвитку СС-подій протягом тривалого часу (Puttala et al., 2011).

У плацебо-контрольованому дослідженні SPARCL 4731 пацієнт із перенесеним МІ або ТІА протягом п’яти років отримував аторвастатин у дозі 80 мг/добу. Впродовж спостереження МІ виник у 11,2% хворих у групі аторвастатину та у 13,2% – плацебо. Абсолютне зниження ризику МІ становило 2,2%, основних СС-подій – 3,5%. При цьому вміст ХС ЛПНЩ зменшився на 38% у групі статину та на 7% – плацебо. Також на 16% знизилася частота повторного інсульту і на 26% – ТІА й коронарних подій (Amarenco et al., 2006).

Застосування препаратів Клівас 10 і Клівас 20 (із підтвердженою біоеквівалетністю до оригінального розувастатину в дозах 10 і 20 мг) дозволяє збільшити кількість пацієнтів, що досягають цільових рівнів ХС ЛПНЩ, у сім разів. При цьому переведення пацієнта з терапії аторвастатином у дозі 40 мг на розувастатин по 20 мг дозволяє додатково знизити ХС ЛПНЩ на 24%.

Т.С. Міщенко наголосила, що до стратегії вторинної профілактики хворих на МІ, крім визначення підтипу інсульту, корекції факторів ризику, застосування антитромбоцитарних препаратів та антикоагулянтів (за кардіо­емболічного інсульту), необхідним є призначення статинів. У консенсусних документах, меморандумах та керівництвах фігурує багатокомпонентний препарат Триномія у формі серцево-судинного поліпілу, розроб­лений компанією Ferrer у співпраці з професором В. Фустером (Інститут серця Маунт-Сінай, Нью-Йорк, США) та CNIC (Національний центр кардіоваскулярних досліджень імені Карлоса ІІІ, Мадрид, Іспанія), що містить 100 мг АСК, 20/40 мг аторвастатину та 2,5/5/10 мг раміприлу. Поліпіл Триномія дозволяє використовувати декілька лікувальних тактик одночасно, додатково контролювати ризик ССЗ, а також сприяє підвищенню прихильності пацієнтів до лікування (Vejar et al., 2016; Sosa et al., 2018).

Статини у лікуванні пацієнтів із цукровим діабетом

Завідувачка відділу діабетології ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка НАМН України», д. мед. н., професорка Любов Костянтинівна Соколова у своїй доповіді зазначила, що хворий на цукровий діабет (ЦД) – ​це кардіо­логічний пацієнт, оскільки має у 2‑4 рази вищий ризик виникнення СС-катастроф (порушення мозкового кровообігу, гострого ІМ тощо) порівняно із загальною популяцією. Крім того, в осіб із ЦД є значуща ймовірність розвитку хронічної хвороби нирок (ХХН), яка також погіршуватиме перебіг як ССЗ, так і ЦД. Основною причиною смерті хворих на ЦД 2-го типу є СС-причини (Rawshani et al., 2017). Водночас протягом останніх 20 років спостерігається зниження летальності від СС-причин в осіб із ЦД, що значною мірою пов’язано із застосуванням статинів. Адже саме статини відіграють суттєву роль у правильному лікуванні пацієнтів усіх категорій, і ЦД не є виключенням. Однак смертність від коронарної хвороби серця та інших ССЗ все одно лишається вищою у пацієнтів із ЦД порівняно з тими, які не страждають на порушення вуглеводного обміну.

Професорка Л.К. Соколова звернула увагу на те, що за останні кілька років відбулася зміна підходів до ведення осіб із ЦД 2-го типу – ​від «глюкозо-центричного» до «пацієнт-центричного». Тобто перш ніж призначити цукрознижувальну терапію, слід розглянути цілий комплекс факторів, оскільки змін зазнала також мета лікування – ​від виключно нормалізації рівня глюкози до зниження ризику розвитку ускладнень (передусім СС-подій і ХХН) та оптимізації якості життя.

Статини є обов’язковою складовою лікування пацієнтів із ЦД 2-го типу, причому для більшості з них доцільною є високодозова статинотерапія, а саме приймання 20 або 40 мг розувастатину та 40 чи 80 мг аторвастатину. Адже саме такі дози дозволяють знизити вміст ХС ЛПНЩ більш ніж на 50%, про що наголошено у чинних рекомендаціях (Cosentino et al., 2020).

Пацієнт із ЦД 2-го типу належить до групи високого або дуже високого кардіологічного ризику, що зумовлює важливість вибору препарату, найефективнішого у досягненні цільових рівнів ХС ЛПНЩ. Розувастатин у дозах 10 і 20 мг є дієвішим у досягненні цільових рівнів ліпідів, ніж аторвастатин та симвастатин. Своєю чергою розувастатин у дозі 10 мг є ефективнішим для первинної профілактики в осіб із різною патологією, як-от ішемічна хвороба серця (ІХС), метаболічний синдром, ЦД 2-го типу, гіперхолестеринемія, тригліцеридемія, ніж аторвастатин по 20 мг (Jones et al., 2003; Clearfield et al., 2006). При підвищенні дозування препарату Клівас 10 (розувастатин 10 мг), на відміну від аторвастатину, зростає частка антиатерогенних ЛПВЩ (до 10%) (Jones et al., 2003).

Пацієнтам із ЦД 2-го типу притаманні численні фактори ризику розвитку ССЗ (артеріальна гіпертензія, високий протромботичний потенціал, дисліпідемія, порушення вуглеводного обміну). Отже, терапія такого хворого також має бути багатофакторною задля зниження смертності.

Слід зауважити, що прихильність до лікування, на жаль, неухильно знижується протягом перших шести місяців, а до кінця першого року 50‑90% пацієнтів перестають приймати призначені їм ліки (Castellano et al., 2013). Саме тому для хворих на ЦД оптимальним вибором є поліпіл, що містить декілька обов’язкових препаратів. У європейських настановах зазначено, що поліпіл слід розглядати як невід’ємну частину комплексної стратегії профілактики ССЗ, що може підвищити комплаєнс та поліпшити конт­роль факторів СС-ризику (Piepoli et al., 2016). Перехід від звичайного лікування до застосування поліпілу може допомогти досягти цільових показників артеріального тиску (АТ) в осіб із ССЗ у реальних умовах. Загалом лікування ССЗ із застосуванням поліпілу підвищує частку пацієнтів із цільовими значеннями АТ з 20,1 до 51,4%.

Триномія – ​класичний СС-поліпіл, в якому представлені АСК (100 мг), аторвастатин (20 мг) і раміприл у різних дозуваннях (2,5/5/10 мг). Доповідачка зауважила, що пацієнтам із ЦД 2-го типу слід віддавати перевагу дозі аторвастатину 40 мг та раміприлу 5 або 10 мг.

У хворих на ЦД 2-го типу зниження АТ та ХС ЛПНЩ має більший вплив на розвиток ССЗ, ніж контроль глікемії (Ray et al., 2009). Своєю чергою поліпіл знижує систолічний АТ на 6,34 мм рт. ст. та вміст ХС ЛПНЩ на 0,7 ммоль/л порівняно із традиційним лікуванням або прийманням плацебо, що зумовлює зменшення загального СС-ризику (Bahiru et al., 2017).

Потенційні можливості статинів у керуванні СС-ризиками

Професорка кафедри кардіології та функціональної діагностики ХМАПО, д. мед. н. Лариса Миколаївна Яковлева констатувала, що майже немає порогу зменшення вмісту ХС ЛПНЩ, який би не був вигідним щодо керування СС-ризиками. Тобто першочергове значення має сам факт зниження рівня ХС ЛПНЩ. Аналіз загального показника за шкалою оцінки ризику летальних наслідків ССЗ протягом 10 років (SCORE) рекомендований для дорослих віком >40 років без наявних атеросклеротичних ССЗ, ЦД, ХХН, сімейної гіперхолістеринемії або за концентрації ЛПНЩ >4,9 ммоль/л (>190 мг/дл) (клас рекомендації І, рівень доказовості С) (ESC/EAS, 2019).

Цільовими рівнями ХС ЛПНЩ є 3,0 ммоль/л для хворих груп низького, 2,6 ммоль/л – середнього, 1,8 ммоль/л – високого, 1,4 ммоль/л – ​дуже високого ризику (ESC/EAS, 2019). У пацієнтів із низьким та середнім ризиком за наявності модифікаторів ризику, як-от соціальна депривація, ожиріння, сімейна історія передчасного розвитку ССЗ, хронічний імунно-опосередкований запальний розлад тощо, або за наявності даних методик візуалізації (субклінічний атеросклероз) та залежно від вихідних рівнів ХС ЛПНЩ розглядають можливість призначення фармакотерапії. В осіб груп високого та дуже високого ризику медикаментозне лікування (передусім статинами) призначають негайно (клас рекомендації І, рівень доказовості А) (ESC/EAS, 2019).

Ступінь зменшення вмісту ХС ЛПНЩ залежить від дози і варіює для різних статинів. При цьому лише два статини можуть забезпечити режим високої інтенсивності (зниження рівня ХС ЛПНЩ ≥50%) – ​аторвастатин (у дозах 40 і 80 мг) та розувастатин (20 мг) (АСС/АНА, 2018).

У дослід­жен­ні ROMA ІІ порівнювали ефективність навантажувальних доз розувастатину (40 мг) та аторвастатину (80 мг), введених протягом 24 год до планового черезшкірного коронарного втручання, для зниження частоти перипроцедурного міонекрозу та основних серцевих/цереброваскулярних подій у 350 пацієнтів, які вже перебували на лікуванні статинами. Через добу було зафіксоване достовірне зниження рівня тропоніну в пацієнтів, що приймали статини, порівняно із тими, хто не отримував навантажувальної дози. Це свідчило про зменшення інтенсивності запального процесу та пошкод­жен­ня міокарда. Як розувастатин, так і аторвастатин мали подібний сприятливий вплив на процедурні та довгострокові результати (Sardella et al., 2013).

Стосовно призначення статинів у літньому віці (>65 років) європейські настанови наголошують, що в пацієнтів віком ≤75 років за наявності ССЗ та високого ризику умови є такими самими, як для осіб молодого віку (клас рекомендації І, рівень доказовості А). Ініціацію лікування статинами у хворих >75 років розглядають за наявності високого ризику (клас рекомендації ІІb, рівень доказо­вості В) (ESC/EAS, 2019).

Статини є препаратами вибору для зменшення ймовірності ССЗ у пацієнтів групи високого ризику з гіпертригліцеридемією; вміст тригліцеридів становить >2,3 ммоль/л (>200 мг/дл) (клас рекомендації І, рівень доказовості В). У хворих із високим або дуже високим ризиком за рівня тригліцеридів 1,5‑5,6 ммоль/л (135‑499 мг/дл) слід додати до статину препарат ω‑3 поліненасиченої жирної кислоти (ейкозапентаєнова кислота в дозі 2 г двічі на добу) (клас рекомендації ІІа, рівень доказовості В) (ESC/EAS, 2019).

Окрім того, статини є невід’ємною частиною терапії при ХХН за умови наявності дисліпопротеїдемії (KDIGO, 2012). За даними метааналізу, розувастатин та аторвастатин поліпшують швидкість клубочкової фільтрації за ХХН 2-ї та 3-ї стадій, при цьому аторвастатин є ефективнішим для зниження протеїнурії (але не мікроальбумінурії) (Wo et al., 2012). Ефективність статинів щодо функції нирок пов’язана з поліпшенням ліпідного профілю, оскільки підвищення рівня ЛПНЩ призводить до збільшення їхньої реабсорбції в ниркових канальцях і накопичення у гломерулярній мезенхімі, що веде до виникнення хронічного запалення та гломерулосклерозу.

Загалом застосування статинів або комбінації статину з езетимібом рекомендоване пацієнтам із ХХН 3‑5-ї стадії, що не перебувають на діалізі (клас рекомендації І, рівень доказовості А), тоді як в осіб із діаліз-залежною ХХН ініціацію приймання статинів не рекомендовано (клас рекомендації ІІІ, рівень доказовості А) (ESC/EAS, 2019).

Ефективність статинотерапії збільшується протягом років, зокрема, зниження рівня ХС ЛПНЩ на 1 ммоль/л сприяє зменшенню імовірності ССЗ на 24% починаючи із другого року лікування (Collins et al., 2016). Натомість наслідком низької прихильності та відмови від викорис­тання статинів є зростання ризику ССЗ (De Vera, 2014).

Статини у практиці сімейного лікаря

Завідувачка кафедри фтизіатрії, пульмонології та сімейної медицини ХМАПО, д. мед. н., професорка Марина Миколаївна Кочуєва наголосила, що сімейні лікарі не мають права нехтувати можливістю зберегти статинотерапію у комплексному веденні хворого із СС-ризиком та допустити зниження дози статину і його скасування, а також повинні запобігати зменшенню комплаєнсу. Прогноз-модифікувальними заходами є корекція способу життя, навчання пацієнтів, контроль факторів ризику, лікування антитромбоцитарними засобами, статинами, блокаторами ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), β-блокаторами (ESC/EAS, 2019).

Доповідачка зазначила, що ІХС є клінічною формою атеросклерозу. Це поліорганне захворювання супроводжується такими ускладненнями, як інсульт або ТІА, стенокардія чи серцевий напад, ниркова недостатність, еректильна дисфункція, атеросклероз периферичних артерій (Piepoli et al., 2014).

У європейських рекомендаціях щодо ведення пацієнтів з ІХС (із гострими коронарними подіями та стабільною ІХС) як засоби вторинної профілактики рекомендовані інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ), АСК та статини (клас рекомендації І, рівень доказовості А) (Smith et al., 2011). При цьому саме статини роблять найбільший внесок у зниження СС-ризику. Так, АСК, інгібітори РААС, β-блокатори знижують відносний ризик на 25%, тоді як статини – ​на 30% (Fonarow et al., 2001).

Професорка М.М. Кочуєва зауважила, що монотерапія статинами знижує ризик смертності від усіх причин на 47%, іАПФ – ​на 20%, АСК – ​на 41%, тоді як приймання комбінації АСК + статин + іАПФ дозволяє зменшити ймовірність смертності від будь-яких причин у пацієнтів зі встановленим ССЗ на 71% (Gæde et al.,1999,2008).

На жаль, комплаєнс хворого знижується протягом першого року терапії. Натомість європейські настанови наполягають на тому, що лікар має сприяти підвищенню прихильності до терапії, зокрема шляхом призначення поліпілу.

Ефективність поліпілу порівняно зі звичайною терапією у пацієнтів із ССЗ або високим ризиком було продемонстровано у метааналізі даних 3140 хворих із шести країн світу (Велика Британія, Ірландія, Нідерланди, Австралія, Нова Зеландія, Індія). У групі поліпілу на 27% більше учасників досягали контролю факторів ризику ССЗ (АТ, ХС ЛПНЩ, антитромбоцитарна терапія) порівняно із традиційним лікуванням монопрепаратами (Webster et al., 2016).

У багатоцентровому обсерваційному проспективному дослід­жен­ні SORS (n=1193) було показано, що поліпіл додатково сприяв ефективнішому зниженню рівня ХС ЛПНЩ та АТ, ніж монокомпонентна терапія, навіть порівняно з потужнішими статинами та подвійним комбінованим антигіпертензивним лікуванням (Castellano et al., 2019). Встановлено, що СС-поліпіл Триномія має переваги щодо подальшого поліпшення обміну ліпідів у хворих, які отримували попередню статинотерапію (Castellano et al., 2019).

Таким чином, стратегія використання поліпілу в межах вторинної профілактики забезпечує належне лікування багатофакторного захворювання, базову терапію для оптимального контролю у пацієнтів після СС-ускладнення, кращий контроль факторів ризику порівняно з моно­компонентними препаратами, простоту в застосуванні (один раз на добу) тощо (Piepoli et al., 2016).

Підвищення ефективності фармакотерапії: погляд фармаколога

Професорка кафедри клінічної фармакології Інституту підвищення кваліфікації спеціалістів фармації Національного фармацевтичного університету, д. мед. н. Наталія Володимирівна Бездітко зупинилася на аспектах якос­ті генеричних препаратів. Вона зауважила, що високоякісний генерик – оптимальний препарат для лікування більшості пацієнтів, бо поєднує належну якість із доступною ціною препарату. Об’єктивними критеріями якості генерика є сертифікат GMP (належної виробничої практики), доведена біоеквівалентність оригінальному ЛП, а також клінічні дослідження за участю певного контингенту пацієнтів.

Зазначеним вимогам повністю відповідають препарати Клівас 10 і Клівас 20 (розувастатин, 10 і 20 мг відповідно), якість виробництва яких підтверджено європейським сертифікатом GMP 2019 р., що дає можливість виходу на європейський ринок. Молекула розувастатину має низьку розчинність у воді та шлунково-кишкових рідинах, що зумовлює рН-залежне всмоктування (Kulkarni et al., 2015; Alshora et al., 2016). Саме тому рівень всмоктування та біодоступність діючої речовини генериків розувастатину суттєво залежить від складу допоміжних речовин та технології виготовлення препаратів.

Для забезпечення високої біодоступності при виробниц­тві препаратів Клівас 10 і Клівас 20 додають допоміжні речовини, які підлужують середовище, що підвищує здатність активної молекули до всмоктування. Підтвердження біоеквівалентності (тотожної біодоступності) даних ліків оригінальному розувастатину отримано в дослідженнях in vivo, що в поєднанні з результатами клінічних випробувань (Л.А. Міщенко, 2016) переконливо свідчать про їхню клінічну ефективність та безпеку.

На додаток, слід зазначити, що дані лікарські засоби включено у соціальну програму «З турботою про співвітчизника» (хворий отримує 10 додаткових таблеток до кожних 20 придбаних). Це знижує фінансове навантаження на пацієнта та позитивно впливає на прихильність до лікування. З урахуванням соціальної програми, Клівас 10 і Клівас 20 є економічно вигідними препаратами розувастатину на вітчизняному фармринку.

Також доповідачка зауважила, що поліпіл та комбіновані препарати є різними лікарськими формами, які відрізняються за технологією виробництва. Поліпіл – ​це доступний інструмент для підвищення ефективності профілактики СС-подій, створений за найвищим рівнем фармацевтичної технології, оскільки кожен компонент знаходиться в окремій таблетці у певній послідовності, які своєю чергою містяться в одній капсулі. Така технологія гарантує відсутність хімічної/фармацевтичної взаємодії, а також є запорукою того, що кожен компонент всмоктуватиметься саме у тій ділянці шлунково-кишкового тракту, де потрібно, а отже, працюватиме в організмі у належній дозі та та в прийнятні терміни.

В основі комбінації препаратів у складі Триномії лежить терапевтичний підхід, що базується на доказовості та спрямований на зниження ризику ССЗ і смерті шляхом адекватного контролю АТ, рівня ХС та агрегації тромбоцитів. Кожен компонент має доведену ефективність та є безпечним для вторинної профілактики ССЗ.

Основні переваги при застосуванні препарату Триномія:

• терапія ССЗ із застосуванням поліпілу дозволяє одночасно контролювати фактори СС-ризику;
• терапія ССЗ за допомогою поліпілу сприяє зниженню систолічного та діастолічного АТ, рівня ХС ЛПНЩ (Castellano et al., 2019);
• комбінація АСК + статин + раміприл зменшує ризик загальної смертності (71%) у пацієнтів з ІХС (Hippisley-Cox, Coupland, 2005);
• повідомлення про підвищений ризик розвитку побічних ефектів при використанні зазначеного препарату відсутні.

Отже, застосування багатокомпонентного препарату являє собою базову щоденну довготривалу терапію для хворих на ССЗ із можливістю включення до схеми додаткових ліків відповідно до потреб пацієнтів.

Підготувала Олександра Демецька

UA-CLIV-PUB-122020-037

Тематичний номер «Кардіологія, Ревматологія, Кардіохірургія» № 6 (73) 2020 р.