Порівняння впливу пантопразолу й омепразолу на секрецію соляної кислоти

27.03.2021

Стаття у форматі PDF

Секреція соляної кислоти парієтальними клітинами шлунка є наслідком стимуляції з боку нейрокринних, паракринних і гормональних подразників після зв’язування основних секретагогів (включаючи гастрин, ацетилхолін, PACAP та гістамін) з відповідними рецепторами поверхні клітин. Після генерації внутрішньоклітинних вторинних месенджерів, які активують протеїнкінази, секреція кислоти стимулюється за рахунок активації ферменту H+,K+-АТФази парієтальних клітин (протонної помпи). Для підтримки внутрішньоклітинного гомеостазу через протонні помпи відбувається обмін внутрішньоклітинних іонів водню та позаклітинних іонів калію у співвідношенні 1:1. Таким чином, стимульовані канальцеві протонні помпи є остаточним загальним шляхом утворення соляної кислоти. У нормальних фізіологічних умовах вироблення соляної кислоти контролюється за допомогою механізму негативного зворотного зв’язку. Інгібітори протонної помпи, такі як пантопразол, пригнічують секрецію кислоти у шлунку шляхом незворотного зв’язування й інактивації H+,K+-АТФази (D.C. Metz et al., 2002). 

З метою визначення впливу рекомендованих терапевтичних доз пантопразолу й омепразолу на стимульовану їжею секрецію соляної кислоти у шлунку було проведене подвійне сліпе плацебо-контрольоване трьохетапне перехресне дослідження (H.G. Dammann, F. Burkhardt, 1999). Протягом 5 днів 12 здорових добровольців чоловічої статі отримували пантопразол у дозі 40 мг, або омепразол 20 мг, або плацебо. Стимульовану секрецію шлункового соку визначали на 1-й, 4-6-й, 8-10-й, 16-18-й та 24-26-й годині, а також на 3-й та 5-й день через 4-6 год після перорального прийому препарату. На 1-й день через 4-6 год після перорального введення 40 мг пантопразолу та 20 мг омепразолу виділення соляної кислоти, стимульоване прийомом їжі, зменшилось на 36 та 24% відповідно. Через 3 та 5 днів застосування препаратів секреція соляної кислоти відповідно зменшилася на 88 та 85% при прийомі 40 мг пантопразолу та на 70 і 74% – 20 мг омепразолу. У всіх точках вимірювання протягом 5 днів ефект від застосування 40 мг пантопразолу перевищував такий 20 мг омепразолу в інгібуванні стимульованої їжею секреції соляної кислоти в шлунку. Таким чином, пантопразол у дозі 40 мг краще пригнічує стимульовану секрецію соляної кислоти в шлунку, ніж омепразол у дозі 20 мг. Крім того, пантопразол характеризується більш швидким настанням ефекту.

У подвійному рандомізованому плацебо-контрольованому дослідженні V.S. Pratha та співавт. (2006) порівнювали швидкість настання ефекту та тривалість дії однієї дози пантопразолу й омепразолу на стимульовану секрецію соляної кислоти у шлунку. Для індукції вироблення соляної кислоти 36 учасникам дослідження вводили пентагастрин (після застосування 40 мг пантопразолу, або 20 мг омепразолу, або плацебо). Протягом 24 год аналізували об’єм, рН, концентрацію іонів водню та вироблення соляної кислоти (англ. gastric acid outputs – GAO). Прийом пантопразолу зумовлював значно більше пригнічення GAO, ніж омепразолу. Так, середнє загальне GAO при застосуванні пантопразолу склало 164±130 mEq, а омепразолу – 283±159 mEq (P=0,031). Слід зазначити, що у пацієнтів з групи пантопразолу досягалося і підтримувалося GAO нижче 10 mEq/год протягом 5,7 год, тоді як в осіб із групи омепразолу цей поріг ніколи не досягався.

Підготувала Ілона Цюпа

Тематичний номер «Гастроентерологія. Гепатологія. Колопроктологія» № 1 (59) 2021 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Гастроентерологія

18.02.2022 Гастроентерологія Роль сучасних пробіотиків у лікуванні гострої діареї

Щороку в світі реєструються близько 1,5 млрд випадків гострої діареї, яка є причиною загибелі >2 млн людей, причому в структурі летальності від діареї переважають діти перших 5 років життя. Високий рівень захворюваності та смертності, надзвичайне різноманіття етіологічних збудників гострої діареї значно ускладнюють обрання тактики дії та підбір адекватного лікування в умовах первинної медичної практики....

02.02.2022 Гастроентерологія Ураження кишечнику в умовах пандемії COVID-19

Під час науково-практичної конференції «Сучасні проблеми медицини», що відбулася в онлайн-форматі, доктор медичних наук, професор Андрій Едуардович Дорофєєв (Національний університет охорони здоров’я України ім. П.Л. Шупика, м. Київ) висвітлив питання уражень кишечнику в умовах пандемії коронавірусної хвороби (COVID‑19). У цьому матеріалі представлено виступ Андрія Едуардовича у форматі «запитання – ​відповідь»....

01.02.2022 Гастроентерологія Терапія та сімейна медицина Сучасні можливості замісної терапії за допомогою травних ферментів мікробного походження

Належне травлення є важливим фактором здоров’я та добробуту людини. Оскільки великі частинки їжі не можуть потрапити до клітин, процес травлення готує їжу для використання клітинами, розщеплюючи її на поживні речовини, які можуть усмоктуватися в кров і потрапляти до клітин. Ефективне травлення – ​це складний та багатоетапний процес, що включає механічне і ферментативне розщеплення їжі. Механічне травлення – ​фізичне розщеплення харчових речовин на дрібніші частинки для ефективнішого хімічного. Роль хімічного травлення полягає у подальшому спрощенні травними ферментами молекулярної структури харчових субстратів, основними з котрих є жири, складні вуглеводи та протеїни....

16.01.2022 Гастроентерологія Екзокринна недостатність підшлункової залози: сучасні можливості замісної терапії

Хронічні захворювання органів травлення є найчастішою патологією, що трапляється як у дорослих, так і в дітей. Серед гастроентерологічних захворювань перше місце посідає патологія верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, що становить майже половину всіх захворювань, передусім за рахунок патології гастродуоденальної зони [2]. Хронічні запальні захворювання верхніх відділів органів травлення досить часто супроводжуються ураженням підшлункової залози (ПЗ)....