Найважливіше на зимових симпозіумах ASCO

29.05.2021

Щорічні конгреси Американського товариства клінічної онкології (ASCO), які вже кілька десятків років проходять на початку червня, є загальновизнаними за авторитетністю і науковою значимістю презентованих результатів останніх клінічних досліджень (про найголовніше з ASCO‑2020 – ​див. № 3 (64), 2020, стор. 20-21). Але оскільки вивчення нових методів лікування в онкології відбувається з великою швидкістю, то є потреба в оновленні отриманих результатів частіше, ніж раз на рік. Тому ASCO проводить щорічні зимові симпозіуми: на початку грудня – ​присвячений проблемі раку грудної залози (до пандемії COVID‑19 у Сан-Антоніо в Техасі), у середині січня – ​раку органів шлунково-кишкового тракту (ASCO GI), а в середині лютого – ​онкоурології (ASCO GU; обидва відбувалися в Сан‑Франциско в Каліфорнії).

Симпозіум з раку грудної залози в Сан‑Антоніо (8-12 грудня 2020 р.)

Симпозіум у Сан-Антоніо (San Antonio Breast Cancer Symposium, SABCS) – ​один із найбільших і найавторитетніших серед вузькоспеціалізованих у галузі клінічної онкології. Він започаткований у 1978 р. У попередні роки захід збирав майже 9 тис. клініцистів зі 100 країн світу. Важливою подією SABCS є Меморіальна лекція ім. Вільяма Мак-Ґуайра (William L. McGuire) – ​одного зі співзасновників цього симпозіуму, відомого запровадженням у клінічну практику визначення рецептора естрогенів на клітинах пухлини. На останньому SABCS честь виголосити таку лекцію випала відомій американській онкогенетикині Мері-Клер Кінґ (Mary-Claire King), яка відкрила у 1990-х рр. взаємозв’язок мутацій генів BRCA1/2 із розвитком раку грудної залози (РГЗ). Сьогодні цей факт загальновизнаний, а тридцять років тому спадковість вважалася важливою при захворюваннях із простими генетичними зв’язками (хвороба Гентінґтона, муковісцидоз і серпоподібно-клітинна анемія). Але дослідники скептично ставилися до користі генетики при вивченні більш поширених і складних захворювань, що включають як множинні генетичні фактори, так і впливи навколишнього середовища. Відкриття «гена РГЗ» зробило революцію у вивченні багатьох інших захворювань і фенотипів. Модель і техніка, розроблені доктором Кінґ для ідентифікації BRCA1, виявилися цінними при вивченні багатьох інших хвороб і станів. Доктор Кінґ підкреслила, що близько половини жінок із BRCA1/2 залежним РГЗ та раком яєчника не мають раку в сімейному анамнезі. Отже, якщо ставити амбіційну мету не допустити смерті жодної пацієнтки з мутацією BRCA1 або BRCA2 від раку грудної залози або яєчника, потрібно запропонувати генетичне тестування всім жінкам у віці до 30 років.

Зупинимося на найважливіших повідомленнях SABCS. Застосування інгібіторів циклінзалежної кінази (CDK)4/6 в комбінації з інгібіторами ароматази (насамперед летрозолом) є стандартом лікування занедбаного гормон-рецепторпозитивного (HR+) РГЗ без експресії рецепторів  2 типу людського епідермального фактора росту (HER2-). На конференції SABCS оприлюднили оновлені результати щодо загальної виживаності (ЗВ) у дослідженні MONALEESA‑7. У ньому вивчали ефект додавання рибоциклібу до гормонотерапії (нестероїдний інгібітор ароматази або тамоксифен) у жінок у пре-/перименопаузі (для медикаментозної кастрації застосовували гозерелін) у першій лінії терапії. Відносне зниження ризику смерті при додаванні рибоциклібу до гормонотерапії (ГТ) складало 24% (рис. 1). Аналіз підгруп, що отримували різні гормональні засоби, відповідав загальній популяції: медіана ЗВ при застосуванні нестероїдних інгібіторів ароматази дорівнювала 58,7 міс у разі прийому рибоциклібу проти 47,7 міс – ​плацебо (відносний ризик – ​ВР – ​0,80; 95% довірчий інтервал – ​ДІ – ​0,62-1,04), а при використанні тамоксифену не досягнута у разі прийому рибоциклібу проти 49,3 міс – ​плацебо (ВР 0,71; 95% ДІ 0,45-1,10). Зазначимо також, що попередній  аналіз, однак, вказав на недоцільність комбінації рибоциклібу з тамоксифеном через підвищення ризику серцевих ускладнень – ​подовження інтервалу QTc (Tripathy. SABCS, 2020. Abstr. PD2-04).

Рис. 1. MONALEESA-7: оновлені дані щодо ЗВ (популяція ITT)

єдиним маркером, який встановлював показання до застосування інгібіторів CDK4/6, була гормоночутливість (виявлення експресії естрогенових (ER+) і/або прогестеронових (PgR+) рецепторів при імуногістохімічному дослідженні). На основі даних трьох рандомізованих досліджень MONALEESA проведено аналіз інших імовірних біомаркерів: виконано профілювання експресії генів зі зразків пухлин 1160 пацієнток, а також визначено підтипи на основі PAM50 (діагностичний тест молекулярного типування 50 генів). Люмінальний тип А підтверджено у 47% зразків, решта належать до інших підтипів (наприклад, 3% – ​до базального). При усіх підтипах, крім базального, спостерігався виражений позитивний ефект від додавання рибоциклібу до ГТ. Несприятливий прогноз (медіана виживаності без прогресування – ​ВБП – ​менше 4міс незалежно від лікування) відзначено при базальному підтипі. У цьому найбільшому дотепер аналізі біомаркерів для будь-якого інгібітора CDK4/6 при запущеному РГЗ визначено потенційні біомаркери чутливості до рибоциклібу – ​FRS2, MDM2, PRKCA, ERBB2 (HER2), AKT1E17k, BRCA1/2, а також біомаркери стійкості до рибоциклібу – ​CHD4, ATM, CDKN2A/2B/2C (Prat. SABCS, 2020. Abstr. GS1-04).

Упродовж минулого року було кілька повідомлень щодо застосування інгібіторів CDK4/6 в ад’ювантній терапії РГЗ. На SABCS уточнено дані двох із них. У дослідженні monarchE (включено 5637 пацієнтів) комбінація абемациклібу (застосовувався упродовж 2 років) з ГТ (тривалістю відповідно до стандартів) забезпечує збільшення виживаності без рецидивів інвазивного характеру (iDFS) порівняно лише з ГТ при HR+/HER2- РГЗ із високим ризиком рецидиву після оперативного втручання (± опромінення) і (нео)ад’ювантної хіміотерапії (рис. 2; ВР 0,75; 95% ДІ 0,60-0,93; P=0,01), у тому числі у хворих із високими (≥20%) показниками Ki‑67 (Rastogi. SABCS, 2020. Abstr. GS1-01).

Рис. 2. Дослідження monarchE: iDFS

Натомість у дослідженні PENELOPE-B (включено 1250 хворих) додавання однорічної ад’ювантної терапії палбоциклібом до стандартної ГТ не продемонструвало переваги (рис. 3) у пацієнтів з HR+/HER2- РГЗ і підвищеним ризиком рецидиву після неоад’ювантної хіміотерапії (ХТ) з неповним регресуванням пухлини й оперативного втручання (± опромінення; Loibl. SABCS, 2020. Abstr. GS1-02). Причинами різних результатів вважають тривалість терапії (абемацикліб – ​2 роки, палбоцикліб – ​1 рік), тривалість спостереження (абемацикліб – ​менше 20 міс, палбоцикліб – ​42,8 міс), а також можливі відмінності деяких інших характеристик пацієнтів. До того ж, monarchE було відкритим дослідженням, а PENELOPE-B – ​подвійним сліпим плацебо-контрольованим.

Рис. 3. Дослідження PENELOPE-B: iDFS

Кілька важливих для рутинної практики повідомлень стосувалися деескалації ад’ювантної терапії при HR+/HER2- РГЗ. У дослідженні Prime II (включено 1326 хворих на РГЗ відносно низького ризику віком понад 65 років – ​після органозберігаючих операцій, без ураження лімфатичних вузлів, з пухлинами до 3 см, ER+ або PgR+) вивчали потребу у додатковому призначенні опромінення при ГТ. Під час 10-річного спостереження не виявлено значної різниці в ЗВ – ​80,4% без опромінення проти 81,4% з опроміненням. Розвиток місцевих рецидивів дещо частіше спостерігали у групі без опромінення: 2,3 проти 0,5% при його призначенні (Kunkler. SABCS, 2020. Abstr. GS2-03).

У дослідженні RxPONDER (включено 5015 хворих на HR+/HER2- РГЗ із 1-3 позитивними лімфатичними вузлами та коефіцієнтом ризику RS ≤25) порівнювали ефективність ад’ювантної ХТ, після якої розпочиналася ГТ, і лише ГТ. Виявилося, що жінки в постменопаузі не отримали користі від додавання ХТ, тоді як у пацієнток у пременопаузі спостерігалося зменшення випадків iDFS на 46% та смертності на 53%, це сприяло абсолютному поліпшенню 5-річної ЗВ на 1,3% (Kalinisky. SABCS, 2020. Abstr. GS3-00).

Розглянемо три дослідження, присвячені терапії занедбаного РГЗ, у яких брали участь українські онкологи. У дослідженні CONTESSA (включало 685 хворих, які раніше в ад’ювантному або паліативному режимі отримували таксани, причому допускалося не більше однієї лінії паліативної терапії) вивчали ефективність перорального застосування комбінації тезетакселу (інша лікарська форма доцетакселу) з капецитабіном (у зниженій дозі). Виявилося, що ця комбінація істотно покращувала ВБП порівняно зі стандартною для таких випадків монотерапією капецитабіном у хворих з HR+/HER2- РГЗ: медіана ВБП склала 9,8 проти 6,9 міс (рис. 4; ВР 0,716; 95% ДІ 0,573-0,895; P=0,003). Найчастішим ускладненням передбачувано була нейтропенія. Це призвело до припинення лікування у 4,2% пацієнтів проти 1,5% у групі капецитабіну (O’Shaughnessy. SABCS, 2020. Abstr. GS4-01). Таким чином, запропонована ефективна комбінація пероральних засобів для хворих, які раніше отримували таксани.

Рис. 4. Дослідження CONTESSA: ВБП за оцінкою незалежних експертів

За результатами дослідження KEYNOTE‑355 пембролізумаб у комбінації з ХТ схвалений Управлінням з контролю якості харчових продуктів і лікарських препаратів США (FDA) як перша лінія терапії пацієнтів з PD-L1 позитивним (CPS ≥10) метастатичним потрійним негативним РГЗ. Оновлені результати щодо медіани ВБП у цій підгрупі склали 9,7 проти 5,6 міс лише при ХТ (ВР 0,65; 95% ДІ 0,49-0,86; P=0,0012). Ще більша користь від додавання імунотерапії отримана щодо медіани тривалості ефекту від лікування – ​19,3 проти 7,3 міс відповідно (рис. 5). Ефект не залежав від типу ХТ (застосовували три режими – ​наб-паклітаксел, паклітаксел і комбінацію гемцитабіну з карбоплатином; Rugo. SABCS, 2020. Abstr. GS3-01).

Рис. 5. Дослідження KEYNOTE-355: тривалість ефекту залежно від експресії PD-L1

Упродовж останніх років онкологи покладають надії на новий клас таргетних препаратів з групи інгібіторів протеїнкінази AKT, яка є ключовим компонентом шляху PI3K/AKT. У дослідженні IPATunity130 вивчали вплив інгібітора AKT іпатасертибу на ефект від першої лінії ХТ паклітакселом. До нього включали пацієнтів із порушеннями у шляху PIK3CA/AKT1/PTEN. На SABCS повідомлено, що в когорті A (пацієнти з потрійним негативним РГЗ, які раніше не отримували жодного системного лікування) використання іпатасертибу не сприяло поліпшенню ефекту паклітакселу. Раніше аналогічні результати отримано в когорті B (пацієнти з HR+ РГЗ могли отримувати паліативну ГТ), про що повідомлялося на конференції ESMO‑2020. Дослідники шукають біомаркери, які дали б можливість виділити чутливих до інгібіторів AKT хворих (Dent. SABCS, 2020. Abstr. GS3-04).

Симпозіум ASCO щодо лікування раку органів шлунково-кишкового тракту (15‑17 січня 2021 р.)

За результатами клінічного дослідження KEYNOTE‑177 монотерапія пембролізумабом затверджена FDA 29.06.2020 р. як перша лінія при метастатичному колоректальному раку з мікросателітною нестабільністю (MSI-H) або дефіцитом репарації помилково спарених нуклеотидів (dMMR). Остаточний аналіз ВБП продемонстрував перевагу пембролізумабу над ХТ (медіана ВБП 16,5 проти 8,2 міс відповідно; ВР 0,60; 95% ДІ 0,45-0,80; Р=0,0002; Andre. NEJM, 2020; 383: 2207). На цьому симпозіумі ASCO повідомили результати аналізу виживаності до другого прогресування (ВБП2), які також були кращими у групі пембролізумабу, незважаючи на те що 56 зі 154 пацієнтів групи ХТ після прогресування захворювання отримували лікування пембролізумабом. ВБП2 через 12 та 24 міс становила 55,3 та 48,3% при застосуванні пембролізумабу проти 37,3 та 18,6% при ХТ (рис. 6). Тобто можна сказати, що у цій групі хворих використання пембролізумабу у першій лінії має переваги над його застосуванням після прогресування на тлі першої лінії стандартної ХТ (Shiu. ASCO GI, 2021. Abstr 6).

Рис. 6. Дослідження KEYNOTE-177: час до другого прогресування

Загальновизнаними стандартами ХТ при метастатичному колоректальному раку є комбінації на основі оксаліплатину і/або іринотекану. Однак певні підгрупи хворих (наприклад, похилого віку, з вираженою супутньою патологією або незначним пухлинним навантаженням) не відповідають вимогам стандартної комбінованої ХТ. Для них ця терапія є занадто інтенсивною. У такому випадку рекомендують комбінацію пероральних фторпіримідинів із таргетними засобами (традиційно капецитабін + бевацизумаб 7,5 мг/кг маси тіла через кожні 3 тижні, режим С-В). У дослідженні ІІ фази TASCO1 (включено 153 хворих) у першій лінії порівнювали ефективність вказаного режиму терапії з комбінацією трифлуридин/типірацил у стандартних дозах + бевацизумаб у дозі 5 мг/кг через кожні 2 тижні (TT-B). Медіана ЗВ становила 22,31 міс у групі TT-B та 17,67 міс у групі C-B (ВР 0,78; 95% ДІ 0,55-1,10). Імовірність виживаності через 18 міс при використанні ТТ-В становила 62% (95% ДІ 0,50-0,72), а при С-В – ​47% (95% ДІ 0,35-0,57; Van Cutsem. ASCO GI, 2021. Abstr. 14). Зауважимо, що на основі попередніх результатів цього дослідження проводиться (у тому числі у 12 українських клініках) аналогічне дослідження ІІІ фази SOLSTICE. Судячи з усього, невдовзі онкологи отримають додаткову опцію лікування першої лінії занедбаного колоректального раку.

Цікавий терапевтичний підхід застосовано у рандомізованому дослідженні NRG-GI002 (включено 185 пацієнтів) для хворих на місцевий занедбаний рак прямої кишки. Усі пацієнти розпочинали лікування з неоад’ювантної ХТ (8 циклів mFOLFOX6). Через 3-4 тижні після введення останньої дози проводили променеву терапію (45 Гр за 25 фракцій упродовж 5 тижнів + 3 додаткових посилюючих (boost) дози загалом 5,4 Гр), на тлі якої у дні опромінення застосовували капецитабін 825 мг/м2 площі поверхні тіла перорально 2 рази на день. Операцію виконували через 8-12 тижнів після опромінення. Досліджували вплив додаткової до вказаного лікування імунотерапії пембролізумабом (200 мг через кожні 3 тижні, починаючи з першого дня опромінення; всього 6 доз до операції). Всі із запланованих 6 доз пембролізумабу отримали 46% пацієнтів. З’ясувалося, що додавання пембролізумабу до стандартної неоад’ювантної терапії не покращило ефективності лікування. Частота повного морфологічного регресування (pCR) склала 29,4% у групі пембролізумабу проти 31,9% в контрольній групі (p=0,75), повного клінічного регресування (cCR) – ​13,6 проти 13,9% (p=0,95), сфінктерозберігаючих втручань – ​71,0 проти 59,4% (p=0,15; Rahma. ASCO GI, 2021. Abstr. 8).

Вже за першими результатами дослідження ІІІ фази TAGS (включено 507 пацієнтів), у якому у хворих на занедбаний рак шлунка, рефрактерний до принаймні двох попередніх ліній ХТ, вивчали ефективність трифлуридину/типірацилу проти плацебо (це терапевтичне показання 22.02.2019 р. зареєстроване FDA). На симпозіумі ASCO GI підтверджено й уточнено попередні результати, зокрема продемонстровано поліпшення виживаності у пацієнтів із ≥3 попередніми лініями незалежно від попереднього лікування; кращу виживаність після 3 ліній терапії порівняно з більшою кількістю попередніх ліній (рис. 7). Водночас з’ясовано, що рання втрата маси тіла пов’язана з несприятливим прогнозом щодо виживаності незалежно від групи лікування (трифлуридин/типірацил чи плацебо; Tabernero. ASCO GI, 2021. Abstr. 229).

Рис. 7. Дослідження TAGS: медіана ЗВ і ВБП у загальній популяції залежно від лінії терапії

Відомо, що метастатичний рак шлунка порівняно погано піддається системній медикаментозній терапії, що зумовлює активний пошук нових перспективних терапевтичних мішеней. У рандомізованому дослідженні ІІ фази FIGHT (включено 155 пацієнтів) вивчали активність бемаритузумабу, першого у своєму класі гуманізованого моноклонального антитіла IgG1, спрямованого на рецептор фактора росту фібробластів 2b (FGFR2b), у поєднанні з ХТ режимом mFOLFOX у першій лінії. Застосовували єдину ін’єкцію цього препарату (на 8-й день першого циклу ХТ). Виявлено істотне поліпшення ВБП і ЗВ (рис. 8) у хворих на занедбаний рак шлунка або шлунково-стравохідного з’єднання при надмірній експресії FGFR2b або ампліфікації гена FGFR2 порівняно лише з ХТ (Wainberg. ASCO GI, 2021. Abstr. LBA160).

Рис. 8. Дослідження FIGHT: ВБП і ЗВ

Упродовж останніх років інтенсивно вивчають роль імунотерапії при гепатоцелюлярному раку. Пембролізумаб ще у 2018 р. був затверджений FDA як друга лінія терапії (після прогресування на тлі використання сорафенібу). Комбінація атезолізумабу з бевацизумабом затверджена FDA 29.05.2020 р. вже як перша лінія терапії за даними первинного аналізу результатів IMbrave150. На симпозіумі ASCO GI повідомлено оновлені результати цього дослідження: медіана ЗВ склала 19,2 проти 13,4 міс у контрольній групі, де застосовували сорафеніб. Особливо відзначено, що криві виживаності досить швидко розходилися, і ця різниця зберігалася упродовж відносно тривалого спостереження (рис. 9; Finn. ASCO GI, 2021. Abstr. 267).

Рис. 9. Дослідження IMbrave150: оновлені дані щодо ЗВ

У дослідженні ІІ фази KEYNOTE‑224 (включено 51 пацієнта) монотерапія пембролізумабом у першій лінії забезпечила тривалу протипухлинну активність і перспективну ЗВ у пацієнтів із занедбаним гепатоцелюлярним раком, зокрема медіана ЗВ склала 17 міс (рис. 10; Van Laethem. ASCO GI, 2021. Abstr. 297). Експерти, однак, вважають, що монотерапія інгібіторами контрольних точок недостатньо ефективна. На порядку денному – ​комбінована терапія, і найближчим часом очікуються повідомлення результатів кількох таких досліджень ІІІ фази із використанням при гепатоцелюлярному раку комбінацій дурвалумаб + тремелімумаб, ніволумаб + іпілімумаб, пембролізумаб + ленватиніб та атезолізумаб + кабозантиніб. Автори сподіваються, що медіана виживаності наблизиться до 2 років.

Рис. 10. Дослідження KEYNOTE-224: ВБП і ЗВ

Занедбаний рак підшлункової залози залишається значною терапевтичною проблемою. Ефективність першої лінії ХТ все ще невисока, а у хворих, у яких досягнуті регресування чи стабілізація процесу, доволі швидко розвивається прогресування. Це стало підставою для вивчення ролі підтримуючої терапії. У сліпому плацебо-контрольованому дослідженні ІІІ фази POLO у пацієнтів після платиновмісної ХТ тривалістю принаймні 16 тижнів і відсутності прогресування упродовж ще 4-8 тижнів після її завершення, а також при наявності зародкової мутації генів BRCA1/2 застосовували олапариб. На симпозіумі ASCO GI повідомлено результати тривалого спостереження у дослідженні POLO. Медіана ЗВ у групі олапарибу була такою ж, як у групі плацебо, але через 3 роки терапії у першій групі залишався живим кожен третій (!) хворий, тоді як у групі плацебо їх було майже удвічі менше (рис. 11; Golan. ASCO GI, 2021. Abstr. 378). Це показання ще 27.12.2019 р. зареєстроване FDA.

Рис. 11. Дослідження POLO: фінальні дані щодо ЗВ

Неоад’ювантна ХТ є одним із стандартів лікування місцевого занедбаного раку підшлункової залози (це дає можливість досягнути медіани ЗВ 18-23 міс). У дослідженні ІІ фази Alliance A021501 (включено 126 хворих) проводили 8 циклів неоад’ювантної ХТ комбінацією mFOLFIRINOX без променевої терапії або 7 циклів mFOLFIRINOX із подальшим стереотаксичним опроміненням (33-40 Гр за 5 фракцій) або гіпофракційним опроміненням (25 Гр за 5 фракцій). З’ясувалося, що у групі з променевою терапією результати дещо гірші: медіана ЗВ становила 17,1 (95% ДІ 12,8-24,4) проти 31,0 міс (95% ДІ 22,2 – ​НД) у групі без опромінення (Katz. ASCO GI, 2021. Abstr. 377).

Симпозіум, присвячений раку сечостатевих органів (11-13 лютого 2021 р.)

На жаль, можна констатувати, що більшість презентацій цьогорічного симпозіуму українські онкологи в найближчому майбутньому застосовувати не зможуть. Вони стосувалися нових препаратів (зокрема, ніволумабу, енфортумабу ведотину при раку сечового міхура, апалутаміду при раку передміхурової залози тощо), які не зареєстровані в Україні. Тому розглянемо повідомлення, які були пов’язані із раком нирки. У лікуванні саме цього типу раку отримано найважливіші, на нашу думку, результати. Це стосується поєднання імунотерапії з таргетною терапією. 

Центральною подією симпозіуму ASCO GU, на думку експертів, стала презентація відомого онкоуролога Роберта Мотцера (його критерії донедавна були стандартом визначення прогнозу при метастатичному раку нирки) щодо ефективності комбінації пембролізумабу з ленватинібом. Ленватиніб – ​мультитирозинкіназний інгібітор, спрямований, зокрема, проти кіназ рецепторів ендотеліального фактора росту VEGFR1, VEGFR2 та VEGFR3. Цей препарат вже зареєстрований FDA для лікування раку щитоподібної залози, печінки, нирки (в комбінації з еверолімусом), матки (разом з пембролізумабом). Сьогодні ленватиніб вивчають у понад 200 клінічних дослідженнях при найрізноманітніших видах пухлин (кілька з них відбуваються і в Україні). У дослідженні CLEAR (включено 1069 пацієнтів) порівнювали ефективність комбінацій пембролізумаб + ленватиніб або ленватиніб + еверолімус із монотерапією сунітинібом (донедавна визнаним стандартом першої лінії лікування при занедбаному світлоклітинному нирковоклітинному раку). З’ясувалася перевага першої з названих опцій щодо безпосереднього ефекту, а також ВБП і ЗВ (рис. 12, 13) – ​медіана ВБП наблизилася впритул до 2 років (Motzer. ASCO GU, 2021. Abstr. 269). Значимість цих результатів підтверджується і тим, що одночасно з повідомленням на симпозіумі ASCO GU ці результати опубліковані у The New England Journal of Medicine (DOI: 10.1056/NEJMoa2035716). Експерти вважають, що ця комбінація невдовзі стане новим стандартом першої лінії терапії при занедбаному раку нирки.

Рис. 12. Дослідження CLEAR: ВБП

Рис. 13. Дослідження CLEAR: ЗВ

Представлено цікавий аналіз однієї з підгруп з дослідження KEYNOTE‑426, у якому ще раніше підтверджено переваги комбінації пембролізумабу з акситинібом над сунітинібом у першій лінії лікування раку нирки. На симпозіумі ASCO GU проаналізовано результати лікування хворих, які повністю отримали дворічний курс імунотерапії у поєднанні з таргетною терапією (таких було 103 з 432 пацієнтів досліджуваної групи). Трирічна ЗВ у цій підгрупі склала 94,7% (рис. 14). Визначено, що кращого результату можна чекати у хворих молодшого віку (менше 65 років) з непорушеним загальним станом (≥90% за шкалою Карновського), сприятливим або проміжним прогнозом за критеріями International Metastatic Renal Cell Carcinoma Database Consortium, з нефректомією в анамнезі та мінімальним метастатичним навантаженням (один метастаз), а також саркоматоїдними елементами в гістологічній структурі (Plimack. ASCO GU, 2021. Abstr. 327). Приємно, що в авторський колектив включено трьох українських онкологів, чим відзначено активну участь нашої країни у дослідженні.

Рис. 14. Дослідження KEYNOTE-426: ЗВ і ВБП у підгрупі хворих, що закінчили 2-річний курс терапії комбінацією пембролізумабу з акситинібом

Лікування занедбаного папілярного раку нирки – ​недостатньо вивчена проблема (причиною є відносна рідкість цього гістологічного підтипу і зумовлена цим невелика кількість клінічних досліджень). Найчастіше емпірично пропонують таке саме лікування, як при типовому світлоклітинному нирковоклітинному раку (зокрема, сунітинібом). У дослідженні ІІ фази SWOG 1500 (включено 147 хворих) кабозантиніб порівняно з сунітинібом істотно покращив ВБП – ​9,0 проти 5,6 міс (ВР 0,6; P=0,019) та безпосередній ефект (23 проти 4%; P=0,010). Дослідники пропонують кабозантиніб як новий стандарт системного лікування при метастатичному папілярному раку нирки (Pal. ASCO GU, 2021. Abstr. 270).

Таким чином, на симпозіумах ASCO онкологи отримали додаткові докази ефективності відомих методів лікування раку грудної залози, органів шлунково-кишкового тракту та нирки. Фахівці також покладають сподівання на впровадження нових підходів, пов’язаних, головним чином, з імунотерапією та таргетною терапією.

Тематичний номер «Онкологія, Гематологія, Хіміотерапія» № 2 (69) 2021 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Онкологія та гематологія

28.07.2021 Онкологія та гематологія Урологія та андрологія Предиктивні маркери застосування пазопанібу як терапії першої лінії при раку нирок

Для визначення ефективності та переносимості медичних препаратів найбільш важливими є дані реальної клінічної практики. Автори цього дослідження вивчали показники осіб із нирково-клітинною карциномою, щоб отримати результати, не проаналізовані у попередніх клінічних випробуваннях, у яких брали участь ретельно відібрані пацієнти. Метою дослідження було визначення ефективності лікування, частоти побічних ефектів та предиктивних маркерів терапії на основі аналізу ретроспективних даних пацієнтів із прогресуючими пухлинами нирок, які отримували пазопаніб. ...

25.07.2021 Онкологія та гематологія Якість життя онкологічного хворого як важливий критерій прийняття клінічних рішень

Нирковоклітинний рак (НКР) є найпоширенішою формою злоякісних новоутворень цього органа у всьому світі, він становить майже 4% усіх солідних пухлин. Щороку у світі виявляють близько 300 тис. нових випадків НКР, а 160 тис. осіб помирають від нього (R.L. Siegel et al., 2020; U. Capitanio et al., 2016). ...

25.07.2021 Онкологія та гематологія Патофізіологія системи гемостазу

За підтримки компанії NovoNordisk цієї весни стартував освітній проєкт для лікарів-гематологів «Сучасні алгоритми діагностики та лікування кровотеч в лікарський практиці». ...

25.07.2021 Дерматологія Онкологія та гематологія Таргетна терапія меланоми шкіри: можливості, перспективи та практичний досвід

28-29 травня відбулася ІІ науково-практична конференція з міжнародною участю «Актуальні питання дерматоонкології». У рамках сателітного симпозіуму компанії Novartis було розглянуто сучасні можливості, перспективи та практичний досвід застосування таргетної терапії при меланомі шкіри....