Левоцетиризин при лікуванні свербежу в пацієнтів із псоріазом

Стаття у форматі PDF

Свербіж є одним із найнеприємніших симптомів псоріазу та часто зумовлює серйозне погіршення якості життя пацієнтів. Лікування псоріаз‑асоційованого свербежу часто незадовільне через те, що засоби терапії мають відтермінований початок ефекту. 

Існують дані щодо ефективного застосування неседативних антигістамінних препаратів (АГП) за псоріаз-асоційованого свербежу. Так, у клінічних дослідженнях, заснованих на даних опитувальників, пацієнти часто звітують про позитивний ефект Н1-АГП у швидкому полегшенні свербежу. В цій статті надаємо огляд клінічного дослідження, в якому вивчалися ефективність і вплив на якість життя короткотривалого використання левоцетиризину при лікуванні свербежу в пацієнтів із псоріазом.

Вульгарний псоріаз – це хронічне поліетіологічне захворювання шкіри, в основі патогенезу якого лежить дисфункція Т1- та Т‑17-хелперних клітин. Частота захворювання серед європеоїдної популяції складає ≈2% (Boehncke & Schon, 2015). За різними оцінками, частота свербежу при псоріазі становить від 60 до 97% (Amatya, Wennersten & Nordlind, 2008; Bushmakin et al., 2015; Reich & Szepietowski, 2014; Szepietowski & Reich, 2016). Отже, свербіж є найчастішим симптомом псоріазу та спричиняє у пацієнтів найбільший дискомфорт і погіршення якості життя (Reich & Szepietowski, 2014; Mrowietz et al., 2015; Reich & Szepietowski, 2007; Yosipovitch et al., 2000). Доступні наразі варіанти лікування псоріазу здебільшого мають відтермінований ефект; полегшення свербежу відбувається після декількох тижнів або місяців лікування (Bushmakin et al., 2015; Mrowietz et al., 2015; Reich & Szepietowski, 2014). Менеджмент цього симптому нерідко є далеким від ідеалу (Bushmakin et al., 2015; Prignano et al., 2009), тому існує нагальна потреба в пошуку терапевтичних засобів швидкої дії, здатних полегшити прояви псоріаз-асоційованого свербежу.

Патогенез свербежу в разі псоріазу є комплексним; наразі описана участь у розвитку захворювання таких медіаторів, як нейропептиди (Prignano et al., 2009), опіоїди, простаноїди, серотонін і цитокіни, а саме інтерлейкіни IL‑2 та IL‑31 (Nakamura, Toyoda & Morohashi, 2003; Reich, Szepietowski, 2007). Роль гістаміну в патогенезі свербежу при псоріазі суперечлива. Згідно із загальноприйнятою думкою, гістамін не є ключовим медіатором у розвитку псоріазу (Reich, Szepietowski, 2007; Reich, Szepietowski, 2014; Thurmond et al., 2015). Незважаючи на це, існують дані про клінічну значимість антагоністів гістаміну в лікуванні свербежу, пов’язаного із псоріазом.

У нещодавньому дослідженні Domagala, Szepietowski та Reich продемонстрували, що призначення левоцетиризину зменшує прояви псоріатичного свербежу на 40%. Такі висновки підтверджено результатами багатьох інших пуб­лікацій, де описаний досвід застосування АГП у пацієнтів із псоріазом (Amatya, Wennersten & Nordlind, 2008; Chang et al., 2007; Moriue et al., 2013; Prignano et al., 2009; Yosipovitch et al., 2020). Теоретичною основою позитивних ефектів Н1-блокаторів можуть слугувати дані про участь мастоцитів у початковій фазі та пролонгуванні псоріатичного запалення (Schubert & Christophers, 1985; Toruniowa & Jablonska, 1988; Suttle et al., 2015). Описана також пряма взаємодія мастоцитів і нервової системи (Naukkarinen et al., 1993; Naukkarinen et al., 1996), що має складні двобічні регуляторні механізми, як-от стрес-індуковане вивільнення гістаміну (Harvima et al., 2008), що може зумовлювати свербіж (Chen, Lyga, 2014). У дослідженнях із використанням позитронної емісійної томографії було продемонстровано, що Н1-АГП зв’язуються із Н1-рецепторами в ділянках головного мозку, відповідальних за відчуття свербежу; в такий спосіб відкрито потенційні точки мішені для центрального впливу на цей симптом (Mochizuki et al., 2004; Montoro et al., 2006; Tagawa et al., 2001).

Методи дослідження

У рамках нещодавно опублікованого дослідження вивчалися ефективність і вплив на якість життя короткотривалого застосування левоцетиризину, неседативного ­Н1-АГП II покоління при лікуванні свербежу в пацієнтів із псоріазом (Mueller, Navarini, Goldust et al., 2020). Випробування проводили в реальному житті пацієнтів без засліплення. Оцінка ступеня вираженості псоріазу здійснювалася за індексами PASI (індекс поширеності та вираженості псоріатичних уражень) і DLQI (дерматологічний індекс якості життя). Інтенсивність свербежу оцінювалася за шкалами WNRS (цифрова шкала оцінки найсильнішого свербежу) та NRS (цифрова шкала оцінки свербежу) (Naegeli et al., 2015; Pestelli et al., 2001). Учасники дослідження отримували 5 мг левоцетиризину вранці, а також за потреби (NRS >3) ввечері додатково приймали ще 5 мг левоцетиризину. Критеріями виключення були вік <18 та >60  років, корекція схеми системного антипсоріатичного лікування менше ніж за 8 тиж до початку випробування, коморбідні дерматози, що супроводжуються свербежем, когнітивні порушення, великі психі­атричні захворювання на момент дослідження, а також в анамнезі, вагітність і лактація, хронічна ниркова недостатність, епілепсія, алкогольне ураження печінки, вживання препаратів проти свербежу.

Первинними контрольними точками дослідження були зміни в інтенсивності свербежу, виміри котрих проводилися шляхом щогодинної оцінки NRS після 1, 3 та 5 днів лікування, а також визначенням WNRS після 5 днів лікування. Пацієнти вносили дані про оцінку сили свербежу та свій досвід лікування до стандартизованих щоденників. Вторинними контрольними точками дослідження були зміни в задоволеності якістю життя учасників згідно з опитувальником ItchyQol, розробленим Emory University, а також думки пацієнтів про можливість продовження прийому левоцетиризину.

Результати дослідження

У дослідженні взяв участь 31 пацієнт (13 жінок, 18 чоловіків) із середньою тривалістю захворювання 18,4 року (SD +/- 11,8), різною вираженістю псоріазу (середній показник PASI 6,9 +/- 4,4), тривалою наявністю свербежу в анамнезі (в середньому 13,4 року +/- 11,7). Один учасник дослідження не з’явився на повторний огляд; 4 пацієнти не заповнили опитувальники. Хворі звітували про початкову інтенсивність свербежу від середньої до сильної (середній показник WNRS 7,13 +/- 1,38), що спричиняло значне зниження якості життя (середній показник ItchyQoL 80,5 +/- 13,8).

Оцінка первинних контрольних точок дослідження продемонструвала значні позитивні ефекти призначення левоцетиризину. Після 5 днів лікування 29 із 30 пацієнтів (96%) відзначили зниження інтенсивності свербежу. В 16 учасників (53%) полегшення спостерігалося і вдень, і вночі; 9 пацієнтів (30%) звітували про зниження вираженості свербежу переважно в нічний час; 4 хворих (13%) повідомили про покращення переважно в денний час. Порівняно з показниками до початку терапії середнє зниження інтенсивності свербежу після 1 дня лікування становило 23% (95% довірчий інтервал (ДІ) 22,3-23,7; p=0,005), після 3 днів – 40% (95% ДI 39,2-40,8; p<0,001), після 5 днів – 41% (95% ДI 40,3-41,7; p<0,001). Більшість учасників відзначали значне полегшення свербежу через 1-2 год після прийому 5 мг ­левоцетиризину; пацієнти з вираженішими показниками інтенсивності свербежу, котрі прий­мали додатково 5 мг левоцетиризину ввечері (n=13,43%), звітували про відносне зниження сили свербежу на 50% (≈-3 за шкалою NRS).

В учасників спостерігалося також стрімке зниження показників WNRS до початку лікування 7,14 (SD +/- 1,45), після 5 днів лікування – 3,94 (SD +/- 1,62; 95% ДI 3,76-2,46; p<0,001). Серед 17 пацієнтів, котрі вели щоденник лікування, 9 осіб залишили позитивні відгуки, а 8 звітували про наявність побічних реакцій (нудота, n=2; сухість у роті, n=2; сонливість, n=2; головний біль, n=3). Обидва пацієнти, які скаржилися на сонливість, приймали 10 мг левоцетиризину на добу. Жоден учасник не залишив нейтральних або негативних відгуків про лікування.

Результати оцінки вторинних контрольних точок дослідження також були схвальними. Середній показник впливу свербежу на якість життя учасників (n=26), згідно з опитувальником ItchyQol, до лікування складав 79,48 (SD +/- 13,73); після 5 днів лікування цей показник знизився до 67,96 (SD +/- 16,69) (95% ДI 17,1-7,1; p<0,001). Отже, зниження вираженості свербежу мало позитивний вплив на рівень якості життя пацієнтів. Після завершення дослідження 26 із 30 учасників (70,3%) вирішили продовжувати прийом левоцетиризину.

Висновки

Левоцетиризин є ефективним і безпечним препаратом для лікування псоріаз-­асоційованого свербежу. Більшість лікарських засобів, що використовуються в боротьбі з псоріазом, мають відтермінований ефект, полегшують симптоми через декілька тижнів або навіть місяців від початку лікування, а левоцетиризин зменшує прояви свербежу вже через 1-2 год після прийому. 96% учасників клінічного дослідження ефективності левоцетиризину при псоріазі вже через 5 днів спостерігали значний позитивний ефект і покращення якості життя.

Підготувала Ганна Гаврюшенко

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 22 (515), 2021 р.