Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Нецукровий діабет»

Нецукровий діабет (НЦД, diabetes insipidus) об’єднує декілька захворювань різної етіології, для яких характерна гіпотонічна поліурія – ​виділення великої кількості гіпотонічної сечі. У клінічній практиці трапляються переважно три основні типи НЦД: центральний, нефрогенний і первинна полідипсія. Центральний НЦД – ​тяжке нейроендокринне захворювання, зумовлене дефектом синтезу, транспорту або осморегульованої секреції вазопресину (антидіуретичного гормону, АДГ), що призводить до нездатності нирок реабсорбувати воду і концентрувати сечу і проявляється вираженою спрагою та екскрецією великої кількості гіпотонічної сечі. Центральний (гіпоталамічний, нейрогіпофізарний, нейрогенний, вазопресин-чутливий) НЦД розвивається: при патології структури гена вазопресину; у разі хірургічного пошкодження нейронів вазопресину; при вроджених анатомічних дефектах гіпоталамуса або гіпофіза; у разі розвитку пухлин; на тлі інфільтративних, аутоімунних та інфекційних захворювань, що ушкоджують нейрони вазопресину або волокна трактів; у разі підвищеного метаболізму вазопресину. Статистичних даних щодо захворюваності на НЦД в Україні немає.

Поширеність НЦД в популяції становить 0,004-0,01% (US Census Bureau, Population Estimates, 2004). Зазначається світова тенденція до росту поширеності центрального НЦД, що пов’язують зі збільшенням числа хірургічних втручань на головному мозку і гіпофізі, а також кількості черепно-мозкових травм, при яких частота розвитку НЦД становить до 30%. На НЦД однаково часто хворіють як жінки, так і чоловіки, а пік захворюваності припадає на другу-третю декади життя. Саме тому діагностика, лікування і динамічне спостереження пацієнтів із НЦД набувають особливого значення в Україні.

Робочу групу з розробки галузевих стандартів медичної допомоги за темою «Нецукровий діабет» створено наказом Міністерства охорони здоров’я України (МОЗ) від 18 серпня 2020 року № 1908 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров’я України від 16 лютого 2021 року № 265).

Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги (УКПМД)«Нецукровий діабет», розроблений із урахуванням сучасних вимог доказової медицини, розглядає особливості проведення діагностики й лікування НЦД в Україні з позиції забезпечення наступності видів медичної допомоги. УКПМД розроблений на основі адаптованої клінічної настанови «Нецукровий діабет», яка ґрунтується на принципах доказової медицини, із урахуванням сучасних міжнародних рекомендацій, відображених у клінічній настанові SOCIETY FOR ENDOCRINOLOGY CLINICAL GUIDANCE: Inpatient management of cranial diabetes insipidus https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC6013691/.4

I. Паспортна частина

1.1. Діагноз Нецукровий діабет
1.2. Коди за МКХ‑10:

Е 23.2. Нецукровий діабет

N25.1. Нефрогенний нецукровий діабет

R63.1 Полідипсія

1.3. Протокол призначений для лікарів загальної практики-сімейних лікарів, лікарів-терапевтів дільничних, лікарів-педіатрів дільничних, лікарів-ендокринологів, лікарів-ендокринологів дитячих, лікарів приймального відділення, лікарів-терапевтів підліткових, середнього медичного персоналу, інших медичних працівників, які беруть участь у наданні первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги пацієнтам (дорослим і дітям) із НЦД.

1.4. Мета протоколу: забезпечити організацію надання медичної допомоги, встановити єдині вимоги щодо діагностики та лікування пацієнтів із НЦД відповідно до положень клінічної настанови, розробленої на засадах доказової медицини.

1.5. Дата складання протоколу: 2021 рік.

1.6. Дата перегляду протоколу: 2025 рік.

1.8. Коротка епідеміологічна інформація

Поширеність патології у світі становить у середньому 1:25 000 населення, у різних популяціях коливається від 0,004 до 0,01%. Пік захворюваності припадає на вік 20-30 років. За різними даними, захворювання однаково часто виникає як у чоловіків, так і в жінок.

Останніми роками хоча і спостерігається стабілізація захворюваності, але показники залишаються на порівняно високих рівнях, що відображається як абсолютними (захворюваність і поширеність), так і відносними (частка в структурі ендокринної патології) показниками.
Такі хворі становлять значну частку амбулаторних пацієнтів лікарів-ендокринологів.

II. Загальна частина

Основною метою цього УКПМД є забезпечення організації мультидисциплінарного надання медичної допомоги пацієнтам із НЦД на всіх етапах медичної допомоги. У протоколі зосереджено увагу на етіології та клінічному перебігу НЦД: наведено визначення клінічних термінів, які використовують як ключові точки для прийняття рішень, методи раннього (своєчасного) виявлення хвороби. Для встановлення ступеня тяжкості береться до уваги як точка зору лікаря, так і суб’єктивна оцінка стану самим пацієнтом. Для забезпечення послідовності надання медичної допомоги пацієнтам із НЦД у кожному закладі охорони здоров’я (ЗОЗ), незалежно від форми власності, який надає медичні послуги, розробляються клінічні маршрути пацієнта (КМП) та обсяг діагностично-лікувальних заходів відповідно до матеріально-технічного і кадрового забезпечення. Взаємодія між ЗОЗ, фізичними особами-підприємцями, які надають первинну, вторинну (спеціалізовану) та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, визначається відповідним наказом структурного підрозділу з питань охорони здоров’я органу місцевого самоврядування. За наявності в пацієнта супутньої патології враховується взаємний обтяжувальний вплив патологічних процесів і, відповідно, планується тактика ведення пацієнта. У такому разі обсяг і порядок проведення діагностичних процедур і методів лікування може відрізнятися від вимог цього протоколу.

III. Основна частина

Організація медичної допомоги пацієнтам із НЦД

3.1. Первинна медична допомога

3.1.1. Профілактика

Обґрунтування

Специфічної профілактики НЦД немає. Популяційний скринінг НЦД не рекомендується, оскільки захворювання має яскраву клінічну симптоматику.

3.1.2. Діагностика

Обґрунтування

Швидка діагностика ознак НЦД і проведення стратифікації ризику на догоспітальному етапі скорочує час для вибору оптимального лікування та транспортування пацієнта до відповідного ЗОЗ.

Необхідні дії 

Обов’язкові:

Детальний збір анамнезу з метою виявлення симптомів НЦД та наявності факторів ризику НЦД (див. Розділ IV п. 4.2.).
Проведення фізикального огляду: (див. Розділ IV п. 4.2.).

Оцінка загального стану і життєво важливих функцій: свідомості, дихання (див. Шкалу Глазго нижче).

Візуальна оцінка кольору і вологості шкірних покривів, наявності набряків.

Бажані:

Перед направленням до спеціаліста (лікар-ендокринолог) пацієнтам надають інформацію щодо НЦД та направлення на проведення загального аналізу сечі. У направленні до спеціаліста зазначають дані фізикального огляду, індекс маси тіла (ІМТ), наявність супутньої патології.

Шкала ком Глазго для дорослих 

Розплющування очей (E, Eye respons)

• Довільне – 4 бали.
• На звернену мову – 3 бали.
• На больові подразники – 2 бали.
• Відсутнє – 1 бал.

Мовна реакці (V, Verbal respons)

• Орієнтованість повна – 5 балів.
• Сплутана – 4 бали.
• Незрозумілі слова – 3 бали.
• Нечленороздільні звуки – 2 бали.
• Відсутня – 1 бал.

Рухова реакція (M, Motor respons)

• Виконує команди – 6 балів.
• Цілеспрямована на больовий подразник – 5 балів.
• Нецілеспрямована на больовий подразник – 4 бали.
• Тонічне згинання на больовий подразник – 3 бали.
• Тонічне розгинання на больовий подразник – 2 бали.
• Відсутня – 1 бал.

Інтерпретація отриманих результатів
Таким чином, у шкалі Глазго клінічні ознаки диференційовані за ступенем їх вираженості, що відображено в балах. Для отримання  інформації про ступінь зміни свідомості бали додаються. Що більша сума балів, то менший ступінь пригнічення функції мозку, і навпаки – що менша ця сума, то глибший коматозний стан.

• 15 балів – ясна свідомість.
• 13-14 балів – стан помірного оглушення.
• 11-12 балів – стан глибокого оглушення.
• 9-10 балів – сопор.
• 7-8 балів – кома 1.
• 5-6 балів – кома 2.
• 3-4 бали – кома 3.

3.1.3. Лікування

Обґрунтування

Лікування НЦД призначає лікар-спеціаліст (лікар-ендокринолог). Лікування супутньої патології призначають відповідні спеціалісти згідно з протоколами медичної допомоги.

Необхідні дії

Обов’язкові:

Лікар загальної практики – ​сімейної медицини контролює своєчасне виконання призначень лікаря-спеціаліста.

У разі декомпенсації НЦД викликає бригаду екстреної медичної допомоги для госпіталізації пацієнта до ендокринологічного відділення та до її прибуття проводить оцінку стану (загальний стан, артеріальний тиск, пульс).

3.2. Вторинна (спеціалізована) медична допомога

Амбулаторна медична допомога

3.2.1. Діагностика

Обґрунтування

Діагноз НЦД встановлюється на підставі клінічних і лабораторних даних. Висновок лікаря ґрунтується на скаргах пацієнта, анамнезі, симптомах та ознаках хвороби, даних лікарського огляду.

Необхідні дії

Обов’язкові:

Збір анамнезу (див. Розділ IV п. 4.2.).

Фізикальне обстеження (див. Розділ IV п. 4.2.).

Лабораторні дослідження (див. Розділ IV п. 4.2).

Диференційна діагностика (див. Розділ IV п. 4.4).

Обов’язкове обстеження на наявність НЦД рекомендується проводити в пацієнтів після перенесених нейрохірургічних втручань, черепно-мозкових травм, субарахноїдальних крововиливів.

Бажані:

У разі доведеного центрального генезу НЦД рекомендується проведення магнітно-резонансної томографії (МРТ) головного мозку з контрастуванням для виключення об’ємних утворень.

3.2.2. Лікування

Обґрунтування

Пацієнти потребують пожиттєвого консервативного лікування препаратами десмопресину.

Необхідні дії

Обов’язкові:

Пацієнту надають рекомендації щодо способу життя, а також інформацію щодо перебігу хвороби, імовірних ускладнень і сучасних методів лікування (зокрема, щодо того, ефективність яких препаратів доведена, а яких – ​ні).

3.2.3. Динамічне спостереження за результатами лікування

Обґрунтування

У пацієнтів із НЦД необхідно звертати увагу на кількість рецидивів упродовж року, тяжкість їх перебігу, ускладнення та призначене лікування.

Необхідні дії

Обов’язкові:

Оцінку компенсації НЦД рекомендується проводити не менше трьох разів на рік у пацієнтів зі стабільним перебігом захворювання.

Опитування:

• кількість і тривалість періодів спраги протягом доби;
• діурез;
• частота сечовипускань уночі.

Лабораторні обстеження:

• загальний аналіз сечі (відсутність ознак інфекції сечовивідних шляхів, глюкозурії);
• визначення в сироватці крові рівнів натрію, калію, глюкози, креатиніну.

3.2.4. Стаціонарна медична допомога

Обґрунтування

Усі пацієнти з уперше клінічно встановленим діагнозом НЦД незалежно від статі, віку та інших факторів підлягають госпіталізації.
Успішне лікування НЦД залежить від адекватної чутливості центру спраги, порушення якої можуть супроводжувати НЦД і ускладнювати його перебіг.

Необхідні дії

Обов’язкові:

Обстеження для виключення ниркового НЦД при виявленні персистувальної гіпотонічної поліурії: виділення понад 3 л або понад 40 мл на 1 кг маси тіла сечі на добу; осмоляльність сечі менш ніж 300 мОсм/кг або відносна щільність сечі менш ніж 1005 г/л в усіх порціях разової сечі або аналізу сечі за Зимницьким.

Диференційна діагностика (див. п. 4.4).

3.2.5. Лікування

Обґрунтування

Лікування НЦД призначає і проводить лікар-ендокринолог. Основна мета лікування – ​підбір мінімально ефективної дози препарату.

Необхідні дії

Обов’язкові:

Лікування НЦД проводять синтетичним аналогом вазопресину – ​десмопресином.

Вибір фармацевтичної форми препарату десмопресину здійснюють індивідуально.

Основна мета лікування десмопресином – ​підбір мінімально ефективної дози препарату.

Для зниження ризику передозування у вигляді водної інтоксикації та гіпонатріємії рекомендується навчити пацієнтів дотримуватися питного режиму.

Хірургічних методів лікування НЦД не розроблено.

1.3. Третинна (високоспеціалізована) медична допомога

1.3.1. Діагностика

Обґрунтування

У клінічно складних випадках НЦД і в разі ускладнень діагностика потребує проведення додаткових обстежень.

Необхідні дії

Обов’язкові:

Пацієнту, відповідно до клінічної ситуації, проводять додаткові обстеження (див. п. 4.3) в обсязі, необхідному для встановлення діагнозу.

Бажані:

За наявності додаткових факторів, що можуть свідчити про початок розвитку ускладнень, чи супутніх станів, які обтяжують перебіг хвороби, лікар організовує консиліум.

3.3.2. Лікування

Обґрунтування

Лікування клінічно складних випадків або ускладнень полягає в комплексному підході з урахуванням тяжкості стану і супутньої патології.

Необхідні дії

Обов’язкові:

Ураховуючи вибір пацієнта, лікар приймає зважене рішення і призначає схему лікування (див. п. 4.5.).

Медична допомога щодо супутньої патології та ускладнень надається відповідно до встановленого діагнозу.

IV. Опис етапів медичної допомоги

4.1. Фактори ризику швидкого погіршення перебігу нецукрового діабету

Певна група пацієнтів із НЦД має особливий ризик раптового погіршення стану. До них належать особи: із гострою або хронічною сплутаністю свідомості; із порушенням ентерального харчування або уповільненим надходженням рідини або їжі; із нездатністю самостійно приймати препарат десмопресину; із гіпо- чи гіпернатріємією; з адипсією (не відчувають спраги).

У пацієнтів із психогенною полідипсією (ПП), на відміну від НЦД, відсутнє зменшення об’єму циркулюючої рідини, навпаки, спостерігається його збільшення, тому для таких пацієнтів не характерна наявність симптомів дегідратації. При цьому хворі можуть скаржитися на пітливість або слинотечу. При їх опитуванні необхідно враховувати, що хворі на ПП іноді підміняють скарги на спрагу компульсивним бажанням прийому рідини, або відчуттям сухості, або іншими неприємними відчуттями в порожнині рота (печіння, гіркота).

При ПП пацієнти можуть відволіктися від спраги, наприклад під час нічного сну, при тривалих екскурсіях, під час походу до магазинів або в разі захоплення будь-якою іншою справою. Патологія центру спраги може спостерігатися як самостійне порушення у вигляді гіпер-, гіпо- або адипсії. Центр спраги може додатково вражатися при ЦНД, що являє собою особливу небезпеку розвитку тяжкої гіпо- або гіпернатріємії. Немає об’єктивних тестів для оцінки спраги, тому рекомендується її оцінка щодо вимірюваних показників крові.

4.2. Діагностика

Анамнез

Основні симптоми НЦД у дорослих:

• спрага (полідипсія; кількість випитої рідини за добу від 3 до 20 л);
• рясне, пришвидшене сечовипускання, нічне сечовипускання (ніктурія);
• загальна дегідратація (сухість шкіри і слизових оболонок, зменшення слюно- і потовиділення), у разі не­адекватного поповнення втрат рідини настає різко виражена дегідратація, що проявляється загальною слабкістю, головним болем, нудотою, блюванням, лихоманкою, судомами, тахікардією, згущенням крові, колаптоїдними станами або психомоторним збудженням;
• шлунково-кишкові прояви (постійне перевантаження водою спричиняє розтягування шлунка, дегідратація може призводити до зниження секреторної функції шлунково-кишкового тракту і закрепів);
• загальна слабкість, швидка стомлюваність, порушення сну в більшій частині випадків пов’язані з необхідністю частого прокидання вночі для сечовипускання і пиття;
• за наявності патології гіпоталамо-гіпофізарної ділянки можуть спостерігатися симптоми, пов’язані зі вторинним дефіцитом гормонів передньої частки гіпофіза і неврологічні порушення як результат здавлення пухлиною структур головного мозку.

У дебюті захворювання класичні симптоми поліурії і полідипсія зазвичай виникають гостро, але в деяких випадках розвитку НЦД передує період полідипсії без зниження максимальної концентраційної здатності нирок.

Анамнез містить такі відомості: перенесені хірургічні втручання, прийом медикаментів; супутні захворювання, що є чинниками ризику НЦД; сімейний анамнез.

Фізикальне обстеження

При фізикальному огляді в пацієнтів на тлі дегідратації зазначається сухість губ, язика, слизової рота.

При проведенні фізикального обстеження можуть бути виявлені ознаки загальної дегідратації, а також симптоми, пов’язані з вторинним дефіцитом гормонів передньої частки гіпофіза.

Анамнез і фізикальне обстеження допомагають встановити фактори ризику НЦД, скерувати пацієнта на обстеження, визначити/уточнити тактику ведення.

Висновок лікаря ґрунтується на підставі скарг пацієнта, анамнезу, симптоматики та ознак хвороби, даних лікарського огляду і враховує суб’єктивну оцінку стану тяжкості хвороби самим пацієнтом.

Лабораторна діагностика

Загальний аналіз сечі. Аналіз сечі за Зимницьким. При виявленні персистувальної гіпотонічної поліурії: виділення понад 3 л або понад 40 мл на 1 кг маси тіла сечі на добу; осмоляльність сечі менш ніж 300 мОсм/кг або відносна щільність сечі менш ніж 1005 г/л в усіх порціях разової сечі або аналізу сечі за Зимницьким.

Біохімічне дослідження крові: калій, натрій, іонізований кальцій, сечовина, креатинін.

Визначення осмоляльності плазми крові і сечі.

Інструментальні методи обстеження

Оглядова бічна рентгенографія черепа.

МРТ або комп’ютерна томографія (КТ) головного мозку (гіпоталамо-гіпофізарної ділянки).

Додаткові обстеження

Дегідратаційний тест при осмоляльності плазми крові 270-300 мосм/л. Консультація офтальмолога (огляд очного дна і оцінка полів зору), нейрохірурга (за необхідності).

Попри те що НЦД є наслідком недостатності АДГ, у діагностиці НЦД його вимірювання проводять рідко через низьку інформативність.

4.3. Формулювання діагнозу

Рекомендовано використовувати класифікацію, відповідно до якої НЦД поділяють на центральний НЦД і первинну полідипсію, а також вказувати тяжкість перебігу: легкий – ​виділення сечі до 6-8 л/добу без лікування; середньої тяжкості – ​виділення сечі до 8-14 л/добу без лікування; тяжкий – ​виділення сечі понад 14 л/добу без лікування. Крім того, у діагнозі потрібно вказувати ступінь компенсації НЦД: компенсація – ​при лікуванні спрага і поліурія не турбують; субкомпенсація – ​при лікуванні трапляються епізоди спраги і поліурії протягом дня; декомпенсація – ​спрага і поліурія зберігаються.

4.4. Диференційна діагностика

Диференційний діагноз НЦД охоплює інші стани, які проявляються поліурією і полідипсією: психогенна полідипсія, ЦД, компенсаторна поліурія в азотемічній стадії хронічного гломерулонефриту і нефросклерозу.

Диференційну діагностику між нефрогенним і центральним НЦД проводять у процесі дегідратаційного тесту, коли на тлі дегідратації пацієнт отримує десмопресин. При центральному НЦД обсяг сечі зменшиться, а осмоляльність і питома вага сечі підвищаться.

4.5. Лікування

При НЦД центрального генезу застосовують АДГ із замісною метою. Як основний лікарський засіб призначають десмопресин – ​синтетичний аналог природного АДГ. Десмопресин випускається у формі таблеток (0,1-0,2 мг), інтраназального спрею (10-20 мкг) та ін’єкційних форм (1-2 мкг).

Незважаючи на те що біодоступність пероральної форми десмопресину низька (1-5%), цього достатньо для досягнення антидіуретичного ефекту тривалістю 7-9 год у хворих на НЦД. Доза десмопресину не може бути передбачена до початку лікування за статевими характеристиками, масою тіла, об’ємом діурезу, функцією нирок або печінки. При цьому підібрана доза препарату в кожного пацієнта зазвичай є стабільною величиною, схильною до лише деяких коливань. Ініціація лікування десмопресином являє собою перехідний період, потенційно пов’язаний із можливістю передозування препаратом і розвитком водної інтоксикації. Інтраназальний спрей десмопресину має порівняно більше дозування проти таблетованих форм, без можливості її зниження, що робить її надлишковою для 25-35% пацієнтів із НЦД, через що його застосування для ініціації терапії може бути пов’язано з великим ризиком водної інтоксикації або бути просто менш зручним для пацієнтів (наприклад, у разі тривалості дії дози приблизно 18 год).

Не варто вважати метою лікування обов’язкове підвищення відносної щільності сечі, особливо в кожній із проб аналізу сечі за Зимницьким, оскільки не в усіх пацієнтів із НЦД на тлі клінічної компенсації захворювання при цих аналізах досягаються нормальні показники концентраційної функції нирок (фізіологічна варіабельність концентрації сечі протягом дня, похилий вік, супутня патологія нирок тощо).

V. Ресурсне забезпечення виконання уніфікованого клінічного протоколу

На момент затвердження цього протоколу засоби матеріально-технічного забезпечення дозволені до застосування в Україні. При розробці та застосуванні КМП необхідно перевірити реєстрацію в Україні засобів матеріально-технічного забезпечення, що включені до КМП, і відповідність призначення лікарських засобів Інструкції для медичного застосування лікарського засобу, затвердженої МОЗ України.

Із Державним реєстром лікарських засобів України можна ознайомитися за посиланням http://www.drlz.kiev.ua/.

5.1. Первинна медична допомога

Кадрові ресурси: лікарі загальної практики – ​сімейної медицини, середній медичний персонал.

Матеріально-технічне забезпечення:

Оснащення: відповідно до табеля оснащення.

Лікарські засоби: Десмопресин.

5.2. Вторинна (спеціалізована) медична допомога

Кадрові ресурси: лікарі-ендокринологи, середній медичний персонал, інші медичні працівники, які беруть участь у наданні вторинної медичної допомоги пацієнтам із НЦД.

Матеріально-технічне забезпечення

Оснащення: відповідно до табеля снащення.

Лікарські засоби: Десмопресин.

5.3. Третинна (високоспеціалізована) медична допомога

Кадрові ресурси: лікарі-ендокринологи, середній медичний персонал, інші медичні працівники, які беруть участь у наданні третинної медичної допомоги пацієнтам із НЦД.

Матеріально-технічне забезпечення

Оснащення: відповідно до табеля оснащення.

Лікарські засоби: десмопресин.

VI. Індикатори якості медичної допомоги

6.1. Перелік індикаторів якості медичної допомоги

1. Наявність у лікуючого лікаря загальної практики – ​сімейної медицини, який надає первинну медичну допомогу, КМП із НЦД.

2. Наявність у лікарів-ендокринологів, які надають вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, КМП із НЦД.

6.2. Паспорти індикаторів якості медичної допомоги

1. Наявність у лікуючого лікаря загальної практики – ​сімейної медицини, який надає первинну медичну допомогу, КМП із НЦД.

Зв’язок індикатора із затвердженими настановами, стандартами та протоколами медичної допомоги: Індикатор ґрунтується на положеннях УКПМД «Нецукровий діабет».

Зауваження щодо інтерпретації та аналізу індикатора: цей індикатор характеризує організаційний аспект запровадження сучасних протоколів медичної допомоги в регіоні. Якість медичної допомоги пацієнтам, відповідність надання медичної допомоги вимогам КМП, відповідність КМП чинному УКПМД цим індикатором висвітлюватися не може, але для аналізу зазначених аспектів необхідне обов’язкове запровадження КМП в ЗОЗ.

Бажаний рівень значення індикатора: 2021 рік – ​90%. 2022 рік і подальший період – ​100%.

Інструкція з обчислення індикатора: Організація (ЗОЗ), яка має обчислювати індикатор: структурні підрозділи з питань охорони здоров’я обласних державних адміністрацій (ОДА). Дані надають лікуючі лікарі загальної практики – ​сімейної медицини, зареєстровані на території обслуговування, до структурних підрозділів із питань охорони здоров’я ОДА. Дані надаються поштою, у тому числі електронною.

Метод обчислення індикатора: підрахунок шляхом ручної або автоматизованої обробки. Індикатор обчислюють структурні підрозділи з питань охорони здоров’я ОДА після надходження інформації від усіх лікуючих лікарів загальної практики – ​сімейної медицини, зареєстрованих на території обслуговування.

Значення індикатора обчислюється як відношення чисельника до знаменника. Знаменник індикатора становить загальну кількість лікуючих лікарів загальної практики – ​сімейної медицини, зареєстрованих на території обслуговування. Джерелом інформації є звіт структурних підрозділів із питань охорони здоров’я ОДА, який містить інформацію про кількість лікуючих лікарів загальної практики – ​сімейної медицини, зареєстрованих на території обслуговування.

Чисельник індикатора становить загальну кількість лікуючих лікарів загальної практики – ​сімейної медицини, зареєстрованих на території обслуговування, для яких задокументований факт наявності КМП із НЦД. Джерелом інформації є КМП, наданий лікуючим лікарем загальної практики – ​сімейної медицини. Значення індикатора наводять у відсотках.

2. Наявність у лікарів-ендокринологів, які надають вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, КМП із НЦД.

Зв’язок індикатора із затвердженими настановами, стандартами і протоколами медичної допомоги: Індикатор ґрунтується на положеннях УКПМД «Нецукровий діабет».

Зауваження щодо інтерпретації та аналізу індикатора: цей індикатор характеризує організаційний аспект запровадження сучасних протоколів медичної допомоги в регіоні. Якість медичної допомоги пацієнтам, відповідність надання медичної допомоги вимогам КМП, відповідність КМП чинному УКПМД цим індикатором висвітлюватися не може, але для аналізу зазначених аспектів необхідне обов’язкове запровадження КМП в ЗОЗ.

Бажаний рівень значення індикатора: 2021 рік – ​90% 2022 рік і подальший період – ​100%.

Інструкція з обчислення індикатора: Організація (ЗОЗ), яка має обчислювати індикатор: структурні підрозділи з питань охорони здоров’я ОДА. Дані надають лікарі-ендокринологи, зареєстровані на території обслуговування, до структурних підрозділів із питань охорони здоров’я ОДА. Дані надаються поштою, у тому числі електронною.

Метод обчислення індикатора: підрахунок шляхом ручної або автоматизованої обробки. Індикатор обчислюється структурними підрозділами з питань охорони здоров’я ОДА після надходження інформації від усіх лікарів-ендокринологів, зареєстрованих на території обслуговування. Значення індикатора обчислюється як відношення чисельника до знаменника.

Знаменник індикатора становить загальну кількість лікарів-ендокринологів, зареєстрованих на території обслуговування. Джерелом інформації є звіт структурних підрозділів із питань охорони здоров’я ОДА, який містить інформацію про кількість лікарів-ендокринологів, зареєстрованих на території обслуговування.

Чисельник індикатора становить загальну кількість лікарів-ендокринологів, зареєстрованих на території обслуговування, для яких задокументований факт наявності КМП із НЦД.

Джерелом інформації є КМП, наданий лікарями-­ендокринологами. Значення індикатора наводять у відсотках.

Особи, які брали участь у розробці протоколу

Садов’як І.Д. – ​перший заступник міністра охорони здоров’я України, голова робочої групи.

Товкай О.А. – ​директор Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних ­органів і тканин МОЗ України, заступник голови робочої групи з клінічних питань.

Власенко М.В. – ​завідувач кафедри ендокринології ­Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова.

Гончарова О.А. – ​професор кафедри ендокринології і дитячої ендокринології Харківської медичної академії після­дипломної освіти.

Зелінська Н.Б. – ​завідувач відділу дитячої ендокринології Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України.

Ідоятова Є.Ж. – ​в.о. генерального директора Директорату медичного забезпечення.

Комісаренко Ю.І. – ​завідувач кафедри ендокринології ­Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

Маньковський Б.М. – ​завідувач кафедри діабетології ­Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика.

Матюха Л.Ф. – ​завідувач кафедри сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика.

Микитюк М.Р. – ​заступник директора ДУ «Інститут проблем ендокринної патології імені В.Я. Данилевського НАМН України».

Орленко В.Л. – ​керівник науково-консультативного відділу амбулаторно-профілактичної допомоги хворим з ендокринною патологією ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка НАМН України».

Очеретенко В.Д. – ​ГО «Українське громадське об’єднання сприяння хворим на цукровий діабет «Українська діабетична федерація».

Паньків В.І. – ​завідувач відділу профілактики, лікування цукрового діабету та його ускладнень Українського науково-­практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ­ендокринних органів і тканин МОЗ України.

Пашковська Н.В. – ​завідувач кафедри клінічної імунології, алергології та ендокринології ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет».

Перцева Н.О. – ​завідувач кафедри ендокринології ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України».

Петренко Л.І. – ​директор ГО «Міжнародна діабетична асоціація України».

Погадаєва Н.Л. – ​завідувач відділення дитячої ендокринології Національної дитячої спеціалізованої лікарні ­«Охматдит» МОЗ України.

Прудіус П.Г. – ​головний лікар КНП «Вінницький обласний клінічний високоспеціалізований ендокринологічний диспансер» Вінницької обласної ради.

Сіренко Ю.М. – ​завідувач відділення симптоматичних ­артеріальних гіпертензій ДУ «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України.

Соколова Л.К. – ​керівник відділу діабетології ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка НАМН України».

Спринчук Н.А. – ​завідувач відділення дитячої ендокринної патології ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка НАМН України».

Урбанович А.М. – ​завідувач кафедри ендокринології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.

Харченко Н.В. – ​завідувач кафедри гастроентерології, ­дієтології та ендоскопії Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика.

Шадрін О.Г. – ​завідувач відділу проблем харчування та соматичних захворювань дітей раннього віку ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О.М. Лук’янової НАМН України».

Юзвенко Т.Ю. – ​заступник директора з наукових питань Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України.

Рецензенти: Хижняк О.О. – ​д. мед. н., професор, завідувач відділу клінічної ендокринології Інституту проблем ендокринної патології імені В.Я. Данилевського НАМН України; Пасєчко Н.В. – ​д. мед. н., професор, завідувач кафедри внутрішньої медицини № 1 з курсом ендокринології Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського.

Затверджено Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14 серпня 2021 року № 1946.

Перелік літературних джерел, використаних при розробці Уніфікованого клінічного протоколу медичної допомоги, – ​у редакції.

Тематичний номер «Діабетологія, Тиреоїдологія, Метаболічні розлади» № 4 (56) 2021 р.