Вплив ранньої та відтермінованої комбінованої терапії дутастеридом/тамсулозином на ризик виникнення гострої затримки сечі та проведення хірургічного втручання у хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози

Стаття у форматі PDF

У публікації представлено огляд дослідження, у якому визначали вплив відтермінованої комбінованої терапії дутастеридом 0,5 мг і тамсулозином 0,4 мг на ризик виникнення гострої затримки сечі та потреби у проведенні хірургічного втручання із приводу доброякісної гіперплазії передміхурової залози у пацієнтів із помірними та тяжкими симптомами нижніх сечових шляхів із ризиком прогресування захворювання. За допомогою змодельованих симуляційних клінічних досліджень було встановлено ризики оперативного втручання в осіб із гострою затримкою сечі як наслідок відтермінованого призначення комбінованої терапії.

Ключові слова: симптоми нижніх сечових шляхів, доброякісна гіперплазія передміхурової залози, комбінована терапія дутастеридом/тамсулозином, гостра затримка сечі, симуляційні клінічні дослідження.

Купірування надокучливих симптомів нижніх сечових шляхів (СНСШ) – основ­ний напрямок терапії, у т.ч. й у пацієнтів із підтвердженим діагнозом доброякісної гіпер­плазії передміхурової залози (ДГПЗ) [1]. На даний час це лікування охоплює консервативні, фармакологічні та хірургічні методи. Зо­крема, препаратами першої лінії терапії є інгібітори 5α-редуктази з/без антагоністами α-адренорецепторів (α-блокаторами) та інгібі­торами фосфодіестерази 5-го типу [1, 4]. Фармако­логічний базис застосування комбінованої терапії (КТ) ґрунтується на тому, що, крім впливу α-блокаторів на скоротливість гладкої мускулатури передміхурової залози, ­інгібітори 5α-редуктази ефективно знижують концентрацію дигідротестостерону у сироватці крові та простаті, що викликає інволюцію ­тканини залози [8].

У нещодавній праці S. D’Agate et al. описали довгострокові ефекти відтермінованої КТ ­дутастеридом/тамсулозином за допомогою симу­ляційних клінічних досліджень [21]. Учені виявили статистично значущі відмінності у частці пацієнтів, які досягли клінічної відповіді (зменшення балів за Міжнарод­ною шкалою оцінки простатичних симптомів [IPSS] на ≥25% порівняно з вихідним рівнем) при переході з монотерапії тамсулозином на КТ. Ці результати підтверджують чинні ­рекомендації щодо призначення КТ (­α-­блокатор + інгібітор ­5α-редуктази) як першо­чергову опцію у чоловіків, які мають помірні й тяжкі СНСШ із ризиком прогресування захворювання [22, 23].

Методи

На основі даних 10 238 пацієнтів були проведені симуляційні клінічні дослідження для оцінки ризику хірургічного втручання із приводу гострої затримки сечі (ГЗС) протягом 48 міс при помірних та тяжких СНСШ у пацієнтів із ДГПЗ. Учені порівнювали групи хворих, яким КТ призначалася від самого початку лікування, та тих, яким вона була призначена внаслідок незадовільної відповіді на монотерапію ­тамсулозином.

Були проаналізовані наступні групи:

• прийом тамсулозину у якості монотерапії,
• прийом комплексного препарату дутастерид + тамсулозин,
• початковий прийом тамсулозину з наступним переходом на комплексний препарат ­(дутастерид + тамсулозин)  через 1, 3, 6, 12 та 24 міс від початку лікування.

Симуляційне клінічне дослідження

Симуляційні дослідження дозволяють оцінити потенційні наслідки відтермінованого призначення комплексного препарату ­(дутастерид + тамсулозин). Показанням до переходу з монотерапії тамсулозином на КТ було погіршення симптомів або їх покращення менше ніж на 25% від вихідного рівня, оцінених за шкалою IPSS [21].

Результати та обговорення

Симуляційні дослідження дозволили оцінити потенційні наслідки відтермінованого призначення КТ (дутастерид + тамсулозин). Так, у пацієнтів, яким початково була призначена монотерапія тамсулозином, а перехід на КТ відбувся лише через 6, 12 та 24 міс, не було виявлено інших факторів ризику хірургічного втручання із приводу ГЗС окрім відтермінованого призначення КТ (рисунок).

Рис. Кумулятивна частота хірургічного втручання із приводу ГЗС у різних групах лікування
Графік кумулятивного ризику описує кумулятивну частоту хірургічного втручання із приводу ГЗС протягом 48 міс, стратифіковану за групами лікування. Лінії представляють середню кумулятивну частоту хірургічного втручання із приводу ГЗС за певний час, затінені ділянки – 95% довірчі інтервали

У чоловіків із помірними або тяжкими СНСШ із ризиком прогресування захворювання інгібітори 5α-редуктази разом із ­α-­блокатором є першочерговою ланкою вибору, що рекомендовано клінічними гайдлайнами [1]. Однак у рутинній клінічній практиці хворих із помірними або тяжкими СНСШ із ризиком прогресування захворювання продовжують лікувати лише ­α-блокаторами [27].

Велике ретроспективне дослідження показало, що пацієнти, які отримували дутастерид за призначенням уролога, мали нижчий ризик операції з приводу ДГПЗ, ніж ті, хто ­отримував фінастерид [30]. Відповідно до вище­згаданих даних, результати наведеного моделювання клінічних досліджень вказують на те, що тамсулозин не знижував ризик ­хірургічного втручання із приводу ГЗС і що відтермінування КТ на півроку і більше призводило до статистично значущого збільшення частоти ускладнень.

Ранній початок лікування дутастеридом + тамсулозином у вигляді КТ (<6 міс затримки) характеризувався приблизно трикратним зниженням відносного ризику порівняно з тамсулозином (Cook S.F. et al., 2016). Цей ефект поступово зменшувався зі збільшенням часу переходу від монотерапії тамсулозином до КТ: чим довшим було відтермінування, тим вищою була частота подій. Ця перевага доповнювалася впливом КТ (дутастерид + тамсулозин) на послаблення симптомів, що оцінювалося за шкалою IPSS. У дослідженні D’Agate S. et al. (2019) встановлено, що ранній початок КТ призводив до значно вищого рівня відповіді на лікування та проявлявся більшою часткою пацієнтів із покращенням СНСШ (­зменшення балів за шкалою IPSS ≥50%) ­порівняно з відтермінуванням КТ на півроку та більше.

Висновки

Використання симуляційних клінічних досліджень дозволило  визначити, що відтермінування КТ на ≥6 міс значно підвищує у пацієнтів ризик хірургічного втручання із приводу ГЗС на відміну від хворих, які одразу розпочинають лікування з прийомом комплексного препарату (дутастерид + ­тамсулозин). Ранній початок КТ не лише забезпечує кращу відповідь на лікування та загальне поліпшення симптомів [36], а й уповільнює прогресування захворювання шляхом зниження ризику хірургічного втручання із приводу ГЗС. Однак такі переваги необхідно зважувати індивідуально, беручи до уваги ризик про­гре­су­вання та ймовірний розвиток побічних дій ліків, а також враховуючи власні вподобання пацієнта.

Список літератури знаходиться у редакції.

Підготувала Єлизавета Лисицька

Реферативний огляд за матеріалами: S. D’Agate et al. Impact of early vs. delayed initiation 
of dutasteride/tamsulosin combination therapy on the risk of acute urinary retention
or BPH‑related surgery in LUTS/BPH patients with moderate‑to‑severe symptoms at risk 
of disease progression. World Journal 
of Urology (2021) 39:2635-2643.

Тематичний номер «Урологія. Нефрологія. Андрологія» № 1-2 (26-27), 2022 р.