Головна Клінічні рекомендації

Клінічні рекомендації

 
 
 
Ваш вибір
Гастроентерологія
Клінічні рекомендації
Дефіцит заліза (ДЗ) є найпоширенішим дефіцитом харчування в усьому світі. У Сполучених Штатах від 1 до 4% чоловіків мають ДЗ, а ще 2% – ​залізодефіцитну анемію (ЗДА). Принаймні 39% жінок у період передменопаузи та 8% жінок у постменопаузі страждають на ЗДА, а загалом від 4 до 17% жінок мають ЗДА.
Заочеревинні саркоми (ЗС) – рідкісні пухлини, захворюваність на які становить від 0,5 до 1 нових випадків на 100 000 населення на рік. Цей термін визначає гетерогенну групу новоутворень із різними біологічними характеристиками, чутливістю до лікування та онкологічним ризиком. Часто ЗС діагностують на пізній стадії або випадково при обстеженні на інші захворювання.
Хронічний ідіопатичний (функціональний) закреп (ХІЗ) є поширеним розладом, що значно погіршує якість життя пацієнтів. Настанова з клінічної практики, розроблена експертами Американської гастроентерологічної асоціації та Американської колегії гастроентерології, спрямована на інформування клініцистів і пацієнтів шляхом надання практичних рекомендацій щодо фармакологічного лікування ХІЗ у дорослих, що ґрунтуються на доказах.
Екзокринна недостатність підшлункової залози (ЕНПЗ) – ​це розлад, спричинений нездатністю ПЗ забезпечити мінімальний / пороговий рівень специфічних травних панкреатичних ферментів у тонкому кишечнику, що спричиняє мальдигестію поживних речовин і макроелементів, унаслідок чого виникає їхній значний дефіцит. ЕНПЗ часто не діагностується, отже, пацієнти нерідко позбавлені належного лікування. Існує нагальна потреба підвищити обізнаність про цей стан, а також покращити його лікування. Метою цього експертного огляду клініко-практичного оновлення настанови Американської гастроентерологічної асоціації (AGA) є надання рекомендацій з найкращої практики щодо епідеміології, оцінки та лікування ЕНПЗ (рис.).
Останнім часом значно активізувалися клінічні дослідження щодо вивчення патогенезу та лікування неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП). Так, із 2018 року, коли було опубліковано останній настановний документ Американської асоціації з вивчення захворювань печінки (AASLD), з’явилося >1400 публікацій на цю тему. Отже, перегляд рекомендацій був на часі; оновлена настанова побачила світ улітку цьогоріч, відобразивши всі нові досягнення в цьому напрямі. Насамперед вони стосуються неінвазивної діагностики (біомаркерів) і терапії НАЖХП.
Функціональні шлунково-кишкові розлади (ФШКР), які тепер називають розладами кишково-мозкової взаємодії, – це хронічні стани, що характеризуються постійними та рецидивуючими шлунково-кишковими симптомами за відсутності будь-якої органічної патології з боку кишечнику. Виділяють два основних ФШКР із діареєю, – це синдром подразненого кишечнику з діареєю (СПК-Д) і функціональна діарея (ФД).
У більшості випадків рак шлунка (РШ) є спорадичним. Сімейна кластеризація спостерігається приблизно в 10% випадків, а 1-3% є спадковими, охоплюючи спадковий дифузний РШ і сімейний РШ кишкового типу. Також може розвинутися аденокарцинома шлунка та синдром проксимального поліпозу шлунка (GAPPS), який нещодавно визнано рідкісним варіантом САП. Крім того, РШ може розвинутися на тлі інших спадкових ракових синдромів, таких як синдром Лі – Фраумені, САП, Пейтца – Єгерса, LS, спадкового раку грудної залози/яєчника (HBOCS), MAP та ювенільного поліпозу.
Інгібітори протонної помпи (ІПП) є одними з найчастіше використовуваних препаратів у світі. В обсерваційних дослідженнях продемонстровано, що застосування ІПП постійно збільшується, і що приблизно 7-15% пацієнтів у різних країнах використовують ці лікарські засоби в будь-який час. При цьому поширеність прийому ІПП пацієнтами віком від 70 років зростає до 40% [1-4]. Приблизно чверть усіх пацієнтів, які отримують ІПП, продовжують використовувати їх щонайменше 1 рік [5].
Кількість пацієнтів із хронічними захворюваннями печінки (ХЗП) неухильно зростає. Також зростає і кількість їхніх ускладнень – фіброзу та цирозу печінки, розвиток та тяжкість яких корелює з подальшим прогнозом перебігу захворювання та життя пацієнта. Золотим стандартом діагностики цирозу та фіброзу печінки залишається біопсія, але це обстеження має обмеження та недоліки: вплив людського фактору на проведення процедури та оцінку результатів, інвазивність та, як наслідок, можливі ускладнення, висока вартість.
Гемороїдальна хвороба (ГХ) залишається одним із найчастіших аноректальних розладів, а її поширеність коливається від 4,4 до 45% (Lohsiriwat V., 2012; Riss S. et al., 2012; Haas P.A., Haas G.P., 1990). У 2020 р. за участю Європейського товариства колопроктології (European Society of Coloproctology, ESCP) опубліковано нові настанови, створені з метою формування міжнародних мультидисциплінарних рекомендацій високої якості для діагностики та лікування ГХ. Настанови містять 6 розділів з описом симптомів, діагностики, класифікації, базового лікування, амбулаторних процедур, хірургічних втручань та особливих ситуацій. Ключові вказівки щодо ведення пацієнтів із ГХ надано у вигляді 34 рекомендацій, із повною версією котрих можна ознайомитися за посиланням https://www.escp.eu.com/images/ guidelines/documents/ESCP-Guidelines-Haemorrhoidal-Disease-2019-02.pdf.
Ахалазія – первинне порушення моторики, при якому недостатня релаксація нижнього стравохідного сфінктера (НСС) та відсутність перистальтики призводять до застою їжі, а згодом – до езофагеальних симптомів, дисфагії, регургітації, болю в грудях або зниження маси тіла. Ідіопатична ахалазія виникає внаслідок руйнування кишкових нейронів, що контролюють НСС та мускулатуру тіла стравоходу з невідомої причини, швидше за все, запальної. Це рідкісне захворювання вражає чоловіків і жінок будь-якого віку. Щорічно реєструють 1,07-2,2 випадка на 100 тис. осіб, рівень поширеності – 10-15,7 на 100 тис. осіб.
Історично хронічний панкреатит (ХП) визначали як незворотний запальний стан підшлункової залози (ПЗ), що спричиняє екзо- й ендокринну дисфункцію різного ступеня вираженості. Проте нещодавно парадигма змінилася й акцент у діагностиці змістився на раннє виявлення патологічного процесу, що лежить в основі цього захворювання, а в лікуванні – на зміну природного перебігу хвороби та мінімізацію несприятливих наслідків.