БЦЖ-вакцинація у дітей та її можливі ускладнення

Вакцина BCG (БЦЖ) має достатньо високу профілактичну активність, яка при вакцинації новонароджених становить 70-85%: дитина практично цілком захищена від поширених або ускладнених форм туберкульозу (наприклад, дисемінований ТБ та туберкульозний менінгіт), які без лікування зазвичай закінчуються летально. Якісне проведення імунізації зменшує захворюваність ТБ у 7-10 разів, а інфікованість – у 1,5-3 рази. 

Перша вакцина проти ТБ була створена Альбертом Кальметтом (1863-1933), відомим французьким мікробіологом і гігієністом, учнем і сподвижником Луї Пастера, разом зі своїм помічником Каміллом Гереном. Вчені після 13-річного культивування M. bovis на жовчно-гліцериновому живильному середовищі (використовувалась відкрита Кальметтом властивість бичачої жовчі знижувати вірулентність мікобактерій) після 230 пасажів з інтервалами в 2 тиж отримали штам (в інституті Пастера, в Ліллє, Франція), що втратив початкову вірулентність. Після отримання експериментальних доказів того, що втрата вірулентності є успадкованою ознакою, і випробовуваний штам володіє вираженими імуногенними властивостями, вчені створили живу вакцину, а штам назвали Bacille bilie’ Calmette-Gue’rin. У 1921 р. в Парижі Кальметт і Герен спільно з педіатром Вайлль-Алле вперше зробили щеплення новонародженій дитині отриманою вакциною (вводили перорально). До 1924 р. у Франції були вакциновані більше 300 новонароджених, матері яких хворіли на ТБ.
Перші вакцинні штами спричинювали різні ускладнення, і знадобилось багато років, щоб вакцина набула поширення. У нашу країну штам БЦЖ завіз Л.А. Тарасевич в 1925 р. Штам позначили як BCG-I. Вітчизняні вчені створили суху вакцину, яка довго зберігалась і могла бути транспортована в будь-які куточки країни. Проте обов’язкове масове застосування вакцини в СРСР почалося лише з 1962 р. з відповідною ухвалою уряду.
За час, що минув, у різних країнах світу було виділено безліч різних штамів мікобактерії туберкульозу (МТБ), які мали різний рівень протитуберкульозної активності та яким часто давали імена міст (Копенгаген 1331, Пекін, Токіо 172 і т. п.) або називали їх за іншими ознаками (наприклад, Глаксо 1077, Пастер 1173P2, празький, російський, бразильський, пекінський тощо). Серед вивчених штамів учені продовжували знаходити різні мутації. За результатами експериментальних досліджень найбільша імуногенність встановлена у штамів Глаксо, Пастер і російський, а пекінський штам (штам W) – стійкий до існуючих антимікобактеріальних препаратів (АМБП) і нечутливий до імунітету внаслідок вакцинації БЦЖ.
Нещодавно в Нідерландах виділені резистентні до ізоніазиду штами бактерій Кальметта-Герена у 5 пацієнтів з лімфаденітом, з приводу чого було піднято питання про клінічну значущість отриманих даних, а також про доцільність подальшої вакцинації БЦЖ, стійкої до ізоніазиду. Проте члени ВООЗ дійшли висновку, що сам факт ізоляції і виявлення низького рівня резистентності данського штаму БЦЖ 1331 до ізоніазиду у 5 пацієнтів не є підставою для перегляду стандартного підходу до профілактики ТБ. Разом із тим вакцина БЦЖ Копенгаген сьогодні виготовляється з меншим числом життєздатних бактерій данського штаму 1331 у препараті, не містить тіомерсалу або інших консервантів та вважається найменш реактогенною серед відомих вакцин БЦЖ з високою імуногенністю.
В Україні імунізація здійснюється загальною медичною мережею й контролюється санітарно-епідеміологічною та протитуберкульозною службами. Для щеплень здорових контингентів дітей в Україні використовується суха вакцина БЦЖ (одна ампула, запаяна під вакуумом, містить 1,0±0,001 мг вакцини БЦЖ, що становить 20 доз, кожна по 0,05 мг) та суха вакцина з мінімізованим вмістом мікобактерій BCG-М. Вакцини містять живі МБТ вакцинного штаму БЦЖ-1 бичачого виду, ліофільно висушені в 1,5% розчині натрію глутамату.
Штами БЦЖ, які використовуються в Росії, на відміну від зарубіжних містять у своєму складі чинники вірулентності. Розшифровка геному МБТ дозволила виявити принципово важливі факти – знайдена велика кількість дублюючих по функції ферментів, що забезпечують метаболічну лабільність М. tuberculosis, а також виявлена унікальна ділянка RD1, що містить два білки – CFP і ESAT, які відсутні в препаратах БЦЖ. 
Вакцинація БЦЖ в Україні є обов’язковою для новонароджених і повинна проводитись у пологових будинках, при протипоказаннях у новонароджених – в інших лікувально-профілактичних закладах. Для щадної імунізації недоношених дітей із масою тіла більше 2000 г, а також дітей, яких не прищепили у пологовому будинку через медичні протипоказання, застосовується вакцина БЦЖ-М (зі зменшеним вмістом антигену) або половинна доза вакцини БЦЖ.
Механізм захисту після щеплення проти ТБ полягає в обмеженні гематогенного розповсюдження бактерій з місця первинної інфекції. Пригнічення гематогенного розповсюдження збудника ТБ знижує ризик розвитку захворювання і реактивації процесу.
Перше щеплення виконують здоровим новонародженим у пологовому будинку на 3-7-й день життя. Вакцина після попередньої обробки шкіри 70° етиловим спиртом вводиться суворо всередину шкіри на межі верхньої і середньої третини зовнішньої поверхні лівого плеча дозою 0,05 мг (або 0,025 мг) в об’ємі 0,1 мл. Забороняється накладання пов’язки або обробка йодом та іншими дезінфікуючими розчинами місця введення вакцини.
Ревакцинації підлягають здорові діти, які мають негативну реакцію Манту з 2 ТО ППД-Л. Реакцію вважають негативною за відсутності інфільтрату (або гіперемії) або наявності лише голкової реакції (до 1 мм). Інтервал між проведенням проби Манту й ревакцинацією не повинен перевищувати 2 тиж.
На місці внутрішньошкірного введення вакцини БЦЖ в нормі розвивається специфічна реакція у вигляді інфільтрату розміром не більше 10 мм у діаметрі з невеликим вузликом у центрі та з утворенням кірочки, подібної до віспяної; у низці випадків відмічається пустуляція. Іноді в центрі інфільтрату з’являється невеликий некроз з незначним серозним виділенням. Вакцинальна реакція з’являється через 4-6 тиж; після ревакцинації місцеві вакцинальні реакції можуть з’явитися вже на першому тижні після проведення щеплення. Такі реакції вважаються нормальними і підлягають зворотному розвитку без будь-якого лікування. Слід уникати механічного подразнення зміненої ділянки шкіри на місці щеплення під час водних процедур. Як правило, весь процес триває 2-3 міс та довше.
Проведена вакцинація вважається якісною, а сформований протитуберкульозний імунітет ефективним, якщо формується рубчик діаметром 4 мм і більше, неякісною – при розмірі рубця 3 мм і менше. Для оцінки набутого імунітету надалі дитині щорічно (перед іншими щепленнями або через 1 міс після них) проводиться туберкулінова проба (реакція Манту з 2 ТО ППД-Л).
Згідно з наказом МООЗ України № 48 від 03.02.2006 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» дітей, які мають медичні відводи в періоді новонародженості, прищеплюють пізніше – в умовах дитячої поліклініки. Дітям, яким не виповнилось 2 місяців, щеплення проти ТБ проводиться без попередньої постановки проби Манту. Малюкам 2-місячного віку і старшим перед вакцинацією роблять пробу Манту, за допомогою якої встановлюють, чи не заразилася дитина за цей період МБТ. У випадку негативного результату проби виконують щеплення вакциною БЦЖ-М або половинною дозою вакцини БЦЖ.
Дітям, своєчасно вакцинованим BCG, але за відсутності післявакцинного рубчика, які мають негативну реакцією на пробу Манту з 2 ТО (імунітет проти туберкульозу не сформувався), слід здійснювати додаткове щеплення через 2 роки після вакцинації або через 2 роки після ревакцинації БЦЖ. Ревакцинації в 7 і 14 років підлягають діти з негативною реакцією на пробу Манту. Щеплення для профілактики ТБ не проводять в один день з іншими щепленнями. Неприпустиме поєднання в один день щеплення проти ТБ з іншими парентеральними маніпуляціями.
Ефективність вакцини БЦЖ доведена майже 90-річною практикою її застосування, проте в деяких випадках, наприклад при легеневому туберкульозі у дорослих (найбільш загрозливі контингенти в наш час) препарат не забезпечує достатнього рівня захисту. До причин недостатньої ефективності вакцини БЦЖ відносять варіабельність як найживішого штаму, так і чутливоcті популяції людей, а також збудника. Нові підходи до розробки вакцин (субодиничних, нових живих атенуйованих штамів M. tuberculosis, ДНК-вакцин), можливо, забезпечать вищу захисну ефективність майбутніх препаратів.
Вивчення фундаментальних основ опірності макроорганізму проти ТБ і використання досягнень у цій галузі для підвищення резистентності популяції людини, а також розробка нових вакцин, без сумніву, мають велике значення для майбутнього. Проте зупинити епідемічний підйом захворювання на ТБ необхідно вже сьогодні.
Як показують проведені нами дослідження, недостатня якість вакцинації БЦЖ у переважній більшості випадків спричинена порушеннями техніки вакцинації та необгрунтовано широкими медичними відводами. Відповідними наказами МОЗ України чітко окреслені показання та протипоказання до вакцинації (ревакцинації) БЦЖ дітей. Так, вакцинація БЦЖ абсолютно протипоказана дітям:
– у сім’і яких відмічені випадки вродженого імунодефіциту або набутого, заподіяного вірусом імунодефіциту людини – ВІЛ-інфекцією, дитина не вакцинується, доки не визначено її ВІЛ-статус;
– із безсимптомним носійством ВІЛ або зі слабко вираженою клінікою (клінічна стадія І та ІІ за ВООЗ) за відсутності імуносупресії (CD4+ > 25%) або з помірною імуносупресією (CD4+ > 15%), а також зі СНІДом – клінічна стадія ІІІ, стадія ІІ з тяжкою імуносупресією (CD4+ < 15%); 
– дітям, у братів або сестер яких спостерігались ускладнення після протитуберкульозної вакцинації;
– дітям із вродженими ферментопатіями, важкими спадковими захворюваннями (наприклад, хвороба Дауна), важкими перинатальними ураженнями ЦНС (наприклад, дитячий церебральний параліч).
Вакцинація ВЦЖ відкладається до одужання:
– при будь-яких інфекційних процесах;
– при гемолітичній хворобі новонароджених, тобто захворюванні, що розвинулось унаслідок несумісності крові матері та плода за резус-фактором або групою крові;
– при глибокій недоношеності.
Сучасна вакцина БЦЖ заподіює розвиток локального (місцевого, обмеженого) туберкульозного процесу, безпечного для загального здоров’я дитини. Проте вакцина БЦЖ, як уже наголошувалось вище, – жива культура. Тому вона може спричинити специфічні ускладнення, частота яких останніми роками зростає. Це пов’язано, з одного боку, зі зростанням повноти реєстрації випадків у різних регіонах України, з іншого – неправильним відбором дітей на щеплення та порушенням техніки вакцинації. Відмічено також, що останніми роками спостерігається багато поствакцинальних ускладнень, так званих бецежитів, зокрема таких небезпечних, з летальним результатом, як генералізована БЦЖ-інфекція, при щепленні дітей вакциною БЦЖ виробництва підприємства «Мікроген» (м. Ставрополь, Росія).
У літературі останніх років описується чимало важких небажаних реакцій, часто системного характеру у відповідь на БЦЖ-вакцинацію. Ускладнення після щеплення БЦЖ можна розділити на дві категорії:
– легкі ускладнення, у тому числі внаслідок неякісно проведеної вакцинації та порушення техніки введення вакцини: підшкірний холодний абсцес, виразка шкіри, келоїдний рубець, лімфаденіт;
– важкі ускладнення, пов’язані з генералізацією інфекції: БЦЖ-остеомієліт, генералізована лімфаденопатія, дисемінована БЦЖ-інфекція, туберкульозний вовчак.
Підшкірний інфільтрат (діаметром більше 1 см), або холодний абсцес, утворюється в ділянці введення вакцини не в шкірі, а під нею, що пов’язано з надмірно глибоким уведенням вакцини. Холодний абсцес, безболісний при пальпації, може виникнути через 1-8 міс після щеплення (ревакцинації). Протягом 2-3 міс відбувається його самостійне розсмоктування або пом’якшення з появою флуктуації, а в деяких випадках нориці, через яку виділяється гній без запаху. Починати лікування слід з аплікацій на основі гідрокортизонової мазі, якщо зберігається щільна інфільтрація без розм’якшення. При появі флуктуації показано відсмоктування шприцем казеозних мас і введення у ділянку холодного абсцесу 5% розчину салюзиду (або стрептоміцину чи канаміцину) у відповідній до ваги дитини дозі кожні 3-5 днів. Якщо холодний абсцес упродовж 2-3 міс не піддається місцевому лікуванню, він може бути обережно разом із капсулою видалений методом резекції. 
Виразка шкіри. На місці холодного абсцесу через 3-4 тиж після ревакцинації може утворитися глибока безболісна виразка з підритими краями та специфічною грануляційною тканиною. При загоюванні можливий зірчастий рубець. Для лікування виразки застосовуються присипки ізоніазиду та рифампіцину. 
Келоїдний рубець (10 і більше міліметрів у діаметрі) може виникати на місці загоєння вакцинальної реакції. Це достатньо рідкісне ускладнення, причому в новонароджених воно зустрічається рідше, ніж у більш старших дітей; воно є загальним спадковим захворюванням, при якому будь-яке пошкодження шкіри супроводжується надмірним розростанням рубцевої тканини, що виступає над поверхнею шкіри, білувато-тілесного кольору, дуже щільної консистенції на дотик. Звичайно поствакцинальні келоїди не мають тенденції до росту, хоча в окремих випадках відмічається їх повільний ріст, який супроводжується поколюванням у ділянці рубця, свербінням чи почуттям пекучості, навколо келоїда з’являється рожевий вінчик, а у товщі його – судинна сітка. 
При виявленні у дитини невеликих келоїдних рубців (менше 1 см у діаметрі) та за відсутності ознак росту келоїд лікуванню не підлягає. Лікуванню підлягають, головним чином, великі келоїди з використанням методу їх обколювання 0,5% розчином гідрокортизонової емульсії з 0,5% розчином новокаїну, можна чергувати з обколюванням келоїду лідазою (доза 64 од. для дітей віком за 12 років і 32 од. – 7-11 років). Якщо зазначене лікування неефективне або після деякого періоду спокою знову починається ріст келоїду, показане лікування пірогеналом і лідазою з гідрокортизоном. Хірургічне лікування келоїдів протипоказане, оскільки через 1-3 міс після резекції відмічається рецидив з утворенням келоїду удвічі-втричі більшого розміру, ніж до операції. Для запобігання утворення келоїдів після повторних ревакцинацій слід суворо дотримуватися наявних медичних протипоказань і проводити ревакцинації не вище межі верхньої та середньої третини шкіри плеча. 
Лімфаденіт. Характеризується безболісними збільшеними (1,5 і більше сантиметрів у діаметрі) пахвовими, шийними, над- і підключичними або рідше торакальними лімфатичними вузлами, які іноді супроводжуються загальною інтоксикацією та утворенням нориці, через яку виділяється гній без запаху. Після самочинного випорожнення лімфаденіту настає загоєння. Якщо не відбувається спонтанного загоєння абсцедуючого лімфаденіту, діти повинні лікуватися протягом 3-6 міс АМБП з одночасною місцевою терапією. Останню починають з пов’язок із гідрокортизоновою маззю та примочок рифампіцину 0,45 г у 100 мл 20% розчину димексиду. За появи флуктуації показано через кожні 5-7 днів відсмоктування шприцем казеозних мас і введення 5% розчину салюзиду (або канаміцину чи стрептоміцину) у відповідній до ваги дитини дозі. В окремих випадках, у тому числі при формуванні кальцинату розміром 1 см і більше із симптомами інтоксикації, проводять хірургічне видалення вузла разом з капсулою на тлі специфічної хіміотерапії. 
БЦЖ-остеомієліт. Перший випадок був описаний більше 40 років тому, а до сьогодні в літературі є вказівки, що у світі подібні ускладнення мали місце в 300 випадках. Зазвичай БЦЖ-остеомієліт розвивається у дітей до 5-річного віку. У більшості випадків локалізація патологічного осередку має місце біля епіфізу довгих кісток. Може бути ураження і кісток хребта, останніх випадків описано лише три. Зокрема такий випадок описаний у 5-місячної дівчинки через 2 тиж після вакцинації. Таке ускладнення може вважатися важливим аргументом проти БЦЖ-вакцинації, оскільки розвиток остеомієліту має місце у дітей з нормальними імунологічними показниками.
Генералізована лімфаденопатія. Розвивається частіше після БЦЖ-ревакцинації, характерна переважно лівобічна локалізація. Лікування не проводиться, оскільки спостерігається спонтанна регресія лімфовузлів.
У Японії вивчено 34 516 дітей віком від 0 до 3 років, що отримали БЦЖ у 1985-1998 рр. Оцінка лімфовузлів проводилася мультипунктурним методом і при збільшенні лімфовузлів більше 7 мм стан розцінювався як лімфаденопатія. Частота лімфоаденопатії дорівнювала в середньому 0,73%, причому в дітей до року частота лімфаденопатій вища (розміри лімфовузлів більші за 10 мм) – 0,4%, із них у 65% випадків діти отримали першу дозу БЦЖ у віці 4-6 тиж.
Дисемінована БЦЖ-інфекція. Клінічно є важким захворюванням, що супроводжується лихоманкою, кахексією, дисеміновим специфічним ураженням лімфовузлів, шкіри, м’яких тканин, легенів, селезінки, печінки, кісткового мозку. Частота розвитку такого ускладнення становить 0,59 випадку на 1 млн вакцинацій. В основному дисемінація має місце у новонароджених із вродженими порушеннями імунітету. Проте існують випадки дисемінації БЦЖ і в дорослих при ВІЛ-інфекції та захворюванні на СНІД. Такі стани погано піддаються лікуванню. При дисемінованій інфекції у хворих з імунодефіцитом рекомендовано лікування трьома або більше АМБП. 
Туберкульозний вовчак (туберкульоз шкіри). У Франції описано два випадки, коли в дітей віком 6 і 7 років розвинувся туберкульозний вовчак через відповідно 7 і 8 міс після БЦЖ-вакцинації. Лікування здійснювали ізоніазидом протягом 9 міс.
Медіастинальний бецежит. Уперше в 1993 р. описано ускладнення у дівчинки віком 1 рік, яку вакциновано при народженні. За допомогою рентгенографії та комп’ютерної томографії виявили збільшення медіастинальних лімфовузлів і припустили наявність тератоми. Проте гістологічно й мікробіологічно діагностували гострий ТБ, а пухлиноподібне затемнення – як медіастинальний бецежит.
У США, Австрії та деяких інших розвинених країнах вакцина БЦЖ рекомендується лише обмеженому контингенту осіб і виключена з графіків рутинної імунізації дітей [28]. 
Для переходу від загальної неонатальної вакцинації до вибіркові в країнах з малою ендемічністю за наявності ефективної системи виявлення випадків захворювання необхідно враховувати такі критерії: кількість нових випадків бацилярного (виявлення МБТ шляхом мікроскопії) ТБ легенів, що реєструються протягом року, не повинна перевищувати 5 на 100 тис. жителів, або кількість випадків туберкульозного менінгіту, що виявляється протягом року, у дітей віком до 5 років повинна бути нижчою 1 на 10 млн жителів протягом попередніх 5 років, або середній річний ризик туберкульозної інфекції повинен бути нижчим 0,1% (WHО, 2004).
За критеріями ВООЗ, вакцинацію БЦЖ проводити недоцільно у випадку, коли рівень інфікованості МБТ дітей становить 0-2%. Якщо частка інфікованих становить 2-5%, то вакцинацію рекомендують проводити у віці 6-7 років, при перевищенні 5% бар’єру вакцинація є обов’язковою у перші дні життя. За нашими дослідженнями та даними наукової періодики, в Україні рівень інфікованості МБТ дітей шкільного віку становить 25-30%, а підлітків – майже 80%. 
Ревакцинація БЦЖ при задовільній епідемічній ситуації з ТБ (захворюваність не більше 20 на 100 тис. населення) дозволяється одноразова в 7-річному віці, а при захворюваності ТБ понад 20 на 100 тис. населення дворазова – в 7 і 14 років. Дорослим ревакцинація взагалі не доцільна. За офіційними статистичними звітами, в Україні станом на 2006 р. показник захворюваності ТБ становив 83,2 на 100 тис. населення.
На сьогоднішній день проблема протитуберкульозної вакцинації окреслена низкою значущих питань, які не поставали раніше перед науковцями та практичними лікарями, а тому поглиблено не вивчалися. Насамперед ідеться про доцільність щеплень в імуноскомпрометованих пацієнтів при ВІЛ-інфікуванні, про нешкідливість застосування вакцини БЦЖ внаслідок умісту в ній сполук ртуті, про об’єктивність інформації з питань вакцинопрофілактики ТБ в Інтернеті, про розробку нових вакцин для профілактики ТБ та оновлення підходів до попередження захворювання на резистентний ТБ.
Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) у 1999 р. з метою здійснення оперативних, ефективних і незалежних (від ВООЗ) науково обгрунтованих заходів із проблем безпеки вакцин, що мають глобальне значення, був створений Глобальний консультативний комітет з безпеки вакцин (ГККБВ). Комітет функціонує як консультативний орган ВООЗ із питань науки та клініки.
У 2003 р. ГККБВ відзначив повторні повідомлення про розвиток місцевих або дисемінованих уражень, зумовлених вакцинним штамом БЦЖ, які виникли через декілька років після імунізації вакциною БЦЖ ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Підкреслено, що необхідний ретельніший моніторинг побічних реакцій на територіях з високою захворюваністю на ВІЛ, акцентуванням особливої уваги на диференційній діагностиці БЦЖ-інфекції та ТБ. Нині не рекомендується вносити будь-які зміни до політики імунізації, хоча необхідно постійно оцінювати співвідношення між ризиком і користю від імунізації, а нагляд за ВІЛ-інфікованими пацієнтами, які отримали вакцинацію БЦЖ, повинен тривати не менше 5-7 років. При розробці нових атенуйованих вакцин проти ТБ слід особливої уваги надавати питанням специфічної безпеки їх застосування в імуноскомпрометованих осіб.
Існує невелика кількість досліджень популяцій щодо ефективності імунізації вакциною БЦЖ для попередження важких форм ТБ у ВІЛ-інфікованих дітей. Враховуючи високу розповсюдженість ВІЛ-інфекції і ТБ у деяких країнах, а також здійснювану сьогодні розробку нових протитуберкульозних вакцин, частина з яких заснована на використанні штаму БЦЖ, ГККБВ рекомендував не робити будь-яких змін у рекомендаціях з імунізації дітей в країнах з високою розповсюдженістю ТБ. Рекомендовано також провести дослідження популяцій для визначення ефективності та безпеки вакцини БЦЖ і аналогічних вакцин у ВІЛ-негативних і ВІЛ-інфікованих дітей в країнах з високою ендемічністю ТБ. Комітет підтримав недавню ініціативу ВООЗ, направлену на додаткове вивчення штамів БЦЖ, що допоможе здійснити систематичне диференціювання вакцин БЦЖ з погляду їх безпеки та ефективності.
Останнім часом у засобах масової інформації все частіше піднімаються питання щодо безпеки вакцини БЦЖ як препарату, що містить мертіолят (до його складу входить етилове похідне ртуті). До цього часу об’єм інформації про будь-яку специфічну чутливість до токсичної дії мертіоляту в дітей з масою тіла менше 2,5 кг, а також у дітей з порушеннями живлення обмежений. ГККБВ намітив два шляхи подальшого вивчення безпеки цієї сполуки: епідеміологічне вивчення впливу мертіоляту та фармакокінетичне дослідження у дітей. Міжнародні експерти ГККБВ вважають актуальними дослідження з використання моделей на лабораторних тваринах для кращого розуміння можливого зв’язку, якщо такий існує, між мертіолятом і нейроповедінковими розладами у немовлят, дітей і дорослих, що отримали вакцини з ад’ювантами. Нині здійснюються епідеміологічні дослідження.
У серпні 2003 р. для протистояння незбалансованій і хибній інформації про безпеку вакцинації, що заполонила Інтернет, ГККБВ відкрила Інтернет-проект з безпеки вакцин. Для реалізації цього проекту розроблені та схвалені критерії належної інформаційної практики з безпеки вакцин для сайтів в Інтернеті. Після того як ці критерії були сформульовані, ВООЗ провела аналіз багатьох сайтів Інтернету, що пропонують інформацію з безпеки вакцин, на предмет їх відповідності таким критеріям, як «надійність» і «зміст». Сайти, відповідні до вимог цих критеріїв, перераховані на сайті ВООЗ з безпеки імунізації. Пріоритетним завданням проекту на найближчі місяці є розширення мережі неангломовних сайтів, а також сайтів у різних регіонах світу. 
Таким чином, ефективність вакцини БЦЖ та її можливі ускладнення сьогодні є найдискутабельнішими питаннями. 
Доведеним є факт забезпечення захисту дітей раннього віку від генералізованих форм туберкульозу шляхом щеплення новонароджених БЦЖ. У країнах, які відмовилися від масової вакцинації новонароджених БЦЖ (Данія, Чехія, Швеція, Німеччина та ін.), відмічалося підвищення захворюваності ТБ дітей раннього віку в 2-4 рази, збільшення чисельності дисемінованих форм, відмічалися випадки туберкульозного менінгіту, у 3-4 рази частіше порівняно з періодом масової вакцинації спостерігалося первинне інфікування. 
За останні 10-12 років частота поствакцинальних ускладнень на вакцину БЦЖ (Росія) зросла в Україні до 0,2%, а в окремих регіонах – до 1,5 – 2%, що в 10-100 разів більше, ніж за часів передостанньої епідемії ТБ (1946-1990 рр.). Проте слід підкреслити, що ризик подібних ускладнень є значно меншим за ризик захворювання у невакцинованої дитини. 
Украй несприятлива епідситуація з ТБ, що склалася в Україні, спричинює необхідність біомедичних фундаментальних досліджень у галузі фтизіатрії. Нині триває розробка нових ефективних та безпечних вакцин з М. tuberculosis, зростає кількість досліджень, спрямованих на вивчення активності мононуклеарних фагоцитів, генома МБТ і окремих компонентів у клітині МБТ. А поки нова вакцина проти ТБ не створена, відміняти вакцину БЦЖ не слід. Вважаємо також за необхідне рекомендувати посилити профілактику туберкульозу серед дітей України за рахунок використання більш очищеної та з вищою імуногенністю вакцини БЦЖ виробництва Данії, яка відповідає вимогам GMP (належна виробнича практика) ВООЗ.

Список літератури знаходиться в редакції.