Законодавче регулювання страхування медичних працівників під час виконання ними професійних обов’язків

Якщо детально ознайомитись із уже досить давно ухваленими в Україні законами, нормами яких регулюється страхування медичних працівників під час виконання ними професійних обов’язків, на перший погляд здається, що, оскільки законодавча база присутня, права медичних працівників захищені.

Але насправді це хибне враження. Проблема нашої держави полягає не у відсутності законів, а в недостатній ефективності їх виконання. У тому, що на практиці медичні працівники не мають можливості повною мірою користуватися своїми законними правами, бо відсутні самі механізми їх реалізації.

Так, статтею 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я визначено, що медичні та фармацевтичні працівники мають право на обов’язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров’я (ЗОЗ) у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров’ю у зв’язку з виконанням професійних обов’язків у випадках, передбачених законодавством, а також право на соціальну допомогу з боку держави у разі захворювання, каліцтва або в інших випадках втрати працездатності, що настала у зв’язку з виконанням професійних обов’язків.

Законом України «Про страхування» передбачено, що до обов’язкових видів страхування належать у тому числі:

• особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) при виконанні ними службових обов’язків;
• страхування медичних та інших працівників державних і комунальних ЗОЗ та державних наукових установ на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов’язаного з виконанням ними професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб.

Відповідно до Закону України «Про екстрену медичну допомогу» (ч. 4 ст. 11), медичні працівники системи екстреної медичної допомоги мають право на обов’язкове страхування, яке забезпечується в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз», захворювання на туберкульоз будь-якої локалізації працівників протитуберкульоз­них закладів визнається професійним, а заподіяна їх здоров’ю шкода компенсується у встановленому законом порядку.

Згідно зі статтею 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, що пов’язані з виконанням професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, дезінфекційні заходи тощо), належать до професійних захворювань. Зазначені працівники державних і комунальних ЗОЗ та державних наукових установ підлягають обов’язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу в порядку та на умовах, установлених Кабінетом Міністрів України (КМУ).

Постановою КМУ від 16.10.1998 № 1642 затверджено Порядок та умови обов’язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікування ВІЛ під час виконання ними професійних обов’язків, а також на випадок настання у зв’язку із цим інвалідності або смерті від захворювань, зумовлених розвитком ВІЛ-інфекції.

Згідно зі статтею 28 Закону України «Про психіатричну допомогу», працівники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, у тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, на випадок заподіяння шкоди їх здоров’ю або смерті, пов’язаних з виконанням ними службових обов’язків, підлягають обов’язковому державному страхуванню. Перелік цих працівників та порядок їх страхування встановлює КМУ.

Постановою КМУ від 08.11.2000 № 1662 затверджено Перелік професійних захворювань.

До нього належать у тому числі:

1. Вегетативно-сенсорна поліневропатія верхніх кінцівок (ангіоневроз), що виникає при роботі з медичною апаратурою, яка генерує ультразвук.
2. Інфекційні захворювання та паразитози, зокрема туберкульоз, вірусні гепатити, СНІД, сифіліс, лептоспіроз, що можуть виникати під впливом роботи в медичних закладах (інфекційних, протитуберкульозних, донорських пунктах тощо).
3. Мікози (причинний фактор – робота в медичних закладах (інфекційних, протитуберкульозних, донорських пунктах).
4. Дисбактеріоз, вісцеральний кандидоз (можуть бути наслідком застосування в медичній та фармакологічній практиці антибіотиків, грибів-продуцентів, білково-вітамінних концентратів тощо).
5. Алергічні захворювання, зокрема кон’юнктивіт, ринофаринголарингіт, риносинусит, астматичний бронхіт, бронхіальна астма (фактор ризику – робота, пов’язана з впливом алергенів у хіміко-фармацевтичній промисловості, медичних та аптечних закладах).
6. Неврози, пов’язані з тривалим безпосереднім обслуговуванням психічно хворих (робота медичного персоналу в психіатричних закладах).
7. Злоякісні новоутворення (професійний рак), що можуть виникати як наслідок тривалого контакту з радіоактивними речовинами, роботи з джерелами іонізуючих ви­промінювань, у тому числі в медичній практиці.

Спільним наказом Міністерства охорони здоров’я України, Національної академії медичних наук України та Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2000 № 374/68/338, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24 січня 2001 р. за № 68/5259, затверджено Інструкцію про застосування переліку професійних захворювань.

Пунктом 1 вказаної Інструкції визначено, що Перелік професійних захворювань, затверджений постановою КМУ від 08.11.2000 № 1662, – основний документ, яким слід керуватися при встановленні діагнозу професійного захворювання, його зв’язку з виконуваною роботою або професією, вирішенні питань експертизи працездатності, медичної і трудової реабілітації, а також при розгляді питань, пов’язаних з відшкодуванням власником підприємства, установи чи організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я, пов’язаного з виконанням ним трудових обов’язків.

Дійсно, закони ухвалено. Проте відсутні порядки, згідно з якими мали б реалізовуватися їх положення. Так, є затверджений Порядок та умови обов’язкового страхування медичних працівників та інших осіб на випадок інфікування ВІЛ. А що з рештою інфекційних захворювань? Крім того, відсутній Порядок страхування працівників системи екстреної медичної допомоги; не затверджено й Перелік працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, у тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, та порядок їх страхування.

Яким чином держава реалізує ці права?

Слід зрозуміти, що ухвалені закони – це половина справи. Найголовніше завдання держави – забезпечити їх виконання, щоб кожен відчув: закони України дійсно реалізуються.

Тому серед моїх вимог до уряду – розробка та затвердження відповідних порядків, які дадуть змогу реалізувати в повному обсязі права медичних працівників на обов’язкове страхування під час виконання ними професійних обов’язків.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 22 (419), листопад 2017 р.