Дизайн и предварительные результаты украинского кооперативного исследования НЕБОСВОД
Внедрение бета-адреноблокаторов (ББ) в практику лечения пациентов с хронической сердечной недостаточностью (ХСН) и систолической дисфункцией левого желудочка (ЛЖ) является одним из ключевых стандартных подходов в лечении данного синдрома.
В ныне действующих рекомендациях указывается на необходимость обязательного (кроме случаев противопоказаний и непереносимости) назначения всем больным с ХСН и фракцией выброса (ФВ) ЛЖ <40%, уже получающим ингибитор ангиотензинпревращающего фермента (ИАПФ) либо блокатор рецепторов ангиотензина (БРА), одного из четырех ББ с доказанным благоприятным влиянием на клинический прогноз этой категории пациентов – бисопролола, карведилола, метопролола CR/XL либо небиволола [1].
Несмотря на очевидную клиническую пользу от реализации данного подхода (снижение смертности от сердечно-сосудистых причин, уменьшение потребности в госпитализациях пациентов), назначаемость ББ при ХСН до настоящего времени в реальной практике остается более низкой, чем ИАПФ, составляя, по различным данным, 50-67% [2-4].
Основной причиной такого положения, по мнению экспертов, является нежелание многих врачей инициировать терапию ББ из-за опасения их побочных эффектов либо переоценки противопоказаний к их назначению – в первую очередь у больных преклонного возраста и у пациентов с сопутствующим клиническим диагнозом хронического обструктивного заболевания легких (ХОЗЛ) [5, 6].
Наличие диагноза бронхиальной астмы остается абсолютным противопоказанием к назначению ББ, а ХОЗЛ таковым не является, на что указывается в действующих рекомендациях Европейского кардиологического общества по диагностике и лечению СН (2008).
Полная версия статьи в формате .pdf »
СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ
Основою лікування осіб з явним гіпотиреозом і деяких пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом є довічна замісна гормональна терапія (ЗГТ) левотироксином (LT4) в адекватних дозах [1, 2]. Звичайна добова доза LT4 залежно від індивідуальних обставин варіює від 12,5 до 150 мг. Більшості пацієнтів літнього віку, із супутніми захворюваннями щитоподібної залози (ЩЗ) та інших органів і систем (особливо серцево-судинної), а також особам із низькою масою тіла необхідно стартувати з низьких доз LT4, наприклад 25-50 мг. В огляді проаналізовано практичні аспекти терапії LT4 залежно від рівня тиреотропного гормону (ТТГ) у пацієнтів із гіпотиреозом, особливо в разі необхідності застосування нижчих доз. Акцент зроблено на важливості точного і ретельного підбору початкової дози, подальшого титрування та врахування різних перешкод на шляху до побудови відповідної схеми лікування. ...
21-22 березня 2024 року на базі ДУ «Інституту проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського НАМН України» в режимі онлайн відбулася конференція «Досягнення та перспективи експериментальної і клінічної ендокринології» (ХХІІІ Данилевські читання). Слухачі мали можливість ознайомитися із сучасними досягненнями в ендокринології і новими тенденціями в лікуванні найпоширеніших ендокринних захворювань. Професор кафедри сімейної медицини з курсом дерматовенерології Сумського державного університету МОН України, кандидат медичних наук Оксана Костянтинівна Меліховець розповіла про нові можливості в стратегії зниження ризику прогресування атеросклерозу (АС) у хворих на цукровий діабет (ЦД). ...
Тиреоїдит Хашимото (ТХ), який ще називають хронічним аутоімунним, або лімфоцитарним, тиреоїдитом, є найчастішою причиною гіпотиреозу в регіонах із достатнім умістом йоду [1]. На цю патологію страждають приблизно 160 млн людей в усьому світі, причому жінки у 4-10 разів уразливіші за чоловіків [1, 2]. ТХ характеризується хронічним запаленням щитоподібної залози (ЩЗ), підвищенням рівнів антитіл до антигенів ЩЗ і типовою ультразвуковою картиною [1]. З моменту виникнення гіпотиреозу та пожиттєво пацієнтам рекомендована замісна терапія гормонами (ЗТГЩЗ) [3]. Метою цього дослідження було проведення оновленого систематичного огляду та метааналізу рандомізованих контрольованих досліджень ефективності добавок селену при ТХ, з акцентом на функції ЩЗ, рівнях антитіл проти ЩЗ, імунних маркерів та безпеці застосування. ...
Цукровий діабет (ЦД) – це група розладів метаболізму вуглеводів, коли глюкоза недостатньо використовується як джерело енергії та утворюється у надлишковому рівні через невідповідний глюконеогенез і глікогеноліз, що призводить до виникнення гіперглікемії [1]. Діагноз ЦД встановлюють у разі підвищення рівня глюкози в плазмі венозної крові або рівня глікованого гемоглобіну (HbA1c). Діабет умовно поділяють на декілька клінічних груп, наприклад ЦД 1 чи 2 типу, гестаційний ЦД (ГЦД) та інші специфічні типи, які виникають від інших причин (наприклад, при генетичних розладах, розладах екзокринної функції підшлункової залози чи внаслідок впливу медикаментів) [2]. ...