Системі реабілітації в Україні бути!

З початку нового етапу історії незалежної України минуло вже більше 2 років. Проте, як виявилося, тест на гідність та готовність до взаємодопомоги став для нас лише одним із перших серйозних випробувань. Нині українське суспільство намагається втілити у життя реформи та цінності, здобуті дорогою ціною життя сотень і тисяч наших співвітчизників. Особливо напруженою є ситуація у медичній сфері, де кожне наступне «переформатування» лише поглиблює наявну кризу, а термін «реформа» сприймається як синонім слова «занепад». Вітчизняна система охорони здоров’я – ​ніби строката ковдра, що поєднує різновекторні експертні думки і погляди та регулюється механізмами, далеко не завжди зрозумілими безпосереднім учасникам процесу. Не останню роль у виникненні прірви між указівками «згори» та адекватним розумінням їх суті практичними спеціалістами та адміністраторами охорони здоров’я на обласних, районних і селищних рівнях відіграють дефіцит інформації та відсутність координації між законотворчими урядовими групами і профільними фахівцями. Скоротити цю дистанцію, розповісти про нові ініціативи Комітету Верховної Ради (ВР) України з питань охорони здоров’я та запросити лікарів до відвертого діалогу з представниками урядових структур покликана наша нова рубрика – ​«Діалог із законодавцем». У березні поточного року на розгляд ВР України буде представлений законопроект «Про попередження інвалідності та сис­тему реабілітації в Україні», розроблений експертною групою на чолі з заступником голови Комітету ВР України з питань охорони здоров’я Іриною Володимирівною Сисоєнко. Ми не могли оминути увагою цю знакову для держави та вітчизняної медицини подію.

Проблема створення ефективної системи реабілітації в Україні та професійної підготовки фахівців, які працюють у сфері відновлення здоров’я і в профільних центрах, є складною та актуальною для українського суспільства. Аналіз поточної ситуації свідчить про неухильну тенденцію до погіршення стану здоров’я населення нашої держави. Фахівці класифікують його як «кризовий», адже з 1991 р. смертність у країні стабільно перевищує народжуваність; середня тривалість життя, очікувана при наро­дженні, є чи не найнижчою за останні десятиліття, а різниця цього показника серед жінок та чоловіків у багатьох регіонах сягає ≥10 років (за даними Державної служби статистики, станом на 2013 р. – 76,2 і 66,1 року відповідно). На сьогодні в Україні налічується приблизно 2,7 млн осіб з інвалідністю, у тому числі близько 153 тис. дітей. Стан справ у цій сфері різко погіршився після початку військового конф­лікту в 2014 р. За даними, представленими в засобах масової інформації (з посиланням на Генеральний штаб України), станом на 20.11.2015 р. отримали поранення близько 9 тис. військовослужбовців. Статус учасника антитерористичної операції надано більш ніж 121 тис. бійців. Зрозуміло, що люди, які пройшли крізь горно війни, потребують кваліфікованої медичної, психологічної та фізичної реабілітації, винятків практично немає. При цьому коло постраждалих не обмежується лише ­військовослужбовцями: згідно з висновками медичних психологів, корекція психоемоційного стану вкрай необхідна цивільному населенню, яке проживає на території бойових дій; родинам, які втратили чоловіка, сина чи батька, та навіть сім’ям, яким пощастило дочекатися рідних з війни живими.

Десь у паралельній реальності

За яким принципом та наскільки ефективно вирішуються проблеми реабілітації осіб з інвалідністю та постраждалих під час бойових дій у західних країнах? Лише один факт: у 2015 р. у Великій Британії було презентовано найбільш анатомічно точний у світі біонічний протез руки, що не лише відновлює косметичну функцію, а й ідеально відтворює моторику завдяки наявності 14 сенсорів та дає можливість повноцінно виконувати щоденні (навіть дрібні) рухи – ​вставляти нитку в голку, їздити на велосипеді, піднімати предмети вагою до 450 г (до речі, завдяки використанню у виробництві надсучасних композитних матеріалів, які застосовуються у виготовленні болідів для «Формули‑1», вага такої штучної руки становить лише 390 г). «За океаном» людей, які народилися з обмеженими можливостями або ­отримали інвалідність у результаті аварій, бойових дій та ін., можна зустріти де завгодно – ​на танцювальному майданчику та під час прем’єри «Зоряних війн», за кермом автомобіля і на студентській лаві, у розпалі святкування перемоги у фінальному поєдинку з бейс­болу та у просторих залах Лувру… Для населення з особливими потребами відповідним чином облаштовуються громадський транспорт, кафе і ресторани, паркові зони, стадіони, вбиральні, підземні переходи, банкомати та ін., що дає змогу таким особам безперешкодно навчатися, працювати, подорожувати, займатися улюбленою справою – ​одним словом, продовжувати жити нормальним життям, а подеколи навіть перевершувати середньостатистичні людські можливості (зокрема, відомі приклади, коли людина із ампутованими вище колін нижніми кінцівками здійснила 6-місячну веломандрівку практично через усю територію США, а житель Великої Британії, паралізований нижче рівня грудей, брав участь у мотоперегонах). Звісно, говорячи про реабілітацію, закордонні експерти мають на увазі не лише заміну відсутньої кінцівки штучною і т. п.; передбачається повний спектр послуг: над удосконаленням технологічних аспектів протезування невпинно працюють учені (наприклад, на нинішньому етапі розробляються протези, здатні «співпрацювати» з нервовою системою людини та «відчувати» холод, тепло, тиск), покращити ступінь їх комфорту для середньостатистичного американця чи, скажімо, італійця намагаються лікарі, а сформувати законодавчу базу для медичної реабілітації, соціальної та професійної адаптації, що дозволила б уникнути довідково-бюро­кратичної тяганини, та ін. – ​юристи. Поряд із фізичною реабілітацією рівноправне місце у процесі відновлення посідає психологічна корекція, що допомагає усвідомити та безболісно прийняти статус «людини з інвалідністю», а учасникам бойових дій – ​уникнути посттравматичного стресового розладу.

Довідка «ЗУ»

Посттравматичний стресовий розлад – ​психологічний стан, що виникає у людини після дії травмуючого фактора, який виходить за межі звичайного людського досвіду та загрожує фізичній цілісності особи або оточуючих. Варто зазначити, що ­патологічні прояви можуть виникати як безпосередньо після травмуючої дії, так і через 6 міс та навіть 10-15 років після неї. Нав’язливі думки та спогади про катастрофу, страх, тривога, постійне очікування загрози, розлади сну, т. зв. флешбеки (самовільне і раптове переживання травматичного досвіду через спогади, моменти, коли людині здається, що минуле стало реальністю та відбувається тут і зараз), неодноразове відтворення стресової ситуації в уяві або, навпаки, її уникання («білі плями», часткова амнезія) – ​з таким «вантажем» повертаються додому солдати, які брали участь у військових конфліктах (медики виділяють т. зв. афганський, в’єтнамський синдром та ін.). Ускладнення посттравматичного стре­сового розладу у віддаленій перспективі – ​збільшення кількості суїцидів серед ветеранів, «замісна терапія» алкоголем та наркотичними речовинами, немотивована агресія та насильство. За словами одного з американських психіатрів, у США на ліквідацію психологічних наслідків війни у В’єтнамі та реабілітацію бійців було витрачено більше коштів, аніж безпосередньо на проведення бойових дій.

Підтвердженням можливості людей з інвалідністю розпочати нове життя, демонстрацією успішної інтеграції у су­спільство та прикладом, що надихає, є всесвітньовідома історія Ніка Вуйчича – ​35-річного австралійця, який народився з рідкісним синдромом тетраамелії (відсутність 4 кінцівок). Юнак навчився ходити, плавати, писати, працювати на комп’ютері, кататися на скейтборді, отримав ступінь бакалавра з бухгалтерського обліку та фінансового планування і навіть оволодів майстерністю серфінгу. Автор кількох книг і герой кінофільмів, мотиваційний оратор, промови якого збирають стадіони, Нік Вуйчич головним своїм досягненням вважає створення щасливої сім’ї та народження двох дітей.    

Приречені вижити?

У світлі українських реалій подібні новини видаються щонайменше дивними, адже в нашій державі бракує не лише можливостей для виготовлення протезів, що відповідають вимогам часу, та коштів на їх установлення, а й банального – ​реабілітаційних центрів і профільних відділень, де поранені та покалічені бійці могли б відновитися після травм. Не секрет, що, незважаючи на досить розвинену інфраструктуру охорони здоров’я, санаторно-курортної сфери та соціальних інститутів, цілісна система реабілітації населення, у тому числі постраждалого внаслідок бойових дій у зоні проведення АТО, в Україні відсутня. Більшість із пацієнтів не знають, куди слід звертатися після виписки з воєнного госпіталю, тому у кращому випадку дотримуються бюрократичного «за ­місцем проживання». І стикаються з проблемою № 2: зважаючи на відсутність протягом кількох десятиліть військових конфліктів на території нашої держави, фахівці та спеціалісти у сфері реабілітації, особ­ливо психологічної, не мають відповідних напрацювань щодо відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального стану учасників бойових дій та цивільного населення постраждалих територій. Чи будуть дієвими рекомендації терапевта або сімейного лікаря щодо корекції станів, з якими він знайомий лише зі сторінок університетського підручника, сказати важко. Поки що професія «реабілітолог» у переліку медичних спеціальностей офіційно відсутня, як і чітке розуміння того, де і за якими програмами готуватимуть таких лікарів.

Реабілітація: законодавча база

За визначенням Комітету експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) з медичної реабілітації, «реабілітація – ​це процес, метою якого є запобігання інвалідності під час лікування захворювань і допомога хворому у досягненні максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності, на яку він буде здатний у межах наявного захворювання». У світовому масштабі питаннями медичної, соціальної, професійної та фізичної реабілітації займаються Організація Об’єднаних Націй (ООН) та її спеціа­лізовані підрозділи. Також функціонує Комітет експертів ВООЗ з медичної реа­білітації, який постійно вдосконалює її цілі та завдання. Реабілітація відіграє одну з провідних ролей у досягненні стратегії ВООЗ «Здоров’я для всіх у XXI столітті». Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для осіб з інвалідністю затверджені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1993 р. № 48/96. Вони передбачають рівні стартові можливості для всіх осіб незалежно від їх психофізичного розвитку, стану здоров’я, віку, статі, соціально-економічного статусу та охоплюють не лише медичну, а й інші принципово важливі сфери життя (доступність матеріального оточення, освіту, професійну зайнятість, підтримку доходів і соціальне забезпечення, сімейне життя та свободу особистості, культуру, відпочинок, спорт і релігію). Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», при­й­нятий у 1991 р., спрямував державну соціальну політику стосовно інвалідів на створення правових, економічних, політичних, побутових і соціально-психологічних умов для відновлення та збереження здоров’я, матеріального забезпечення, посильної трудової та громадської  діяльності осіб з обмеженими фізичними і розумовими можливостями. Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», прийнятий у 2005 р., визначив основні принципи державної політики у сфері реабілітації осіб з інвалідністю, правові і фінансові гарантії для організації та розвитку державної системи реабілітації осіб з інвалідністю, види і форми реабілітаційних заходів, типи реабілітаційних установ, їх повноваження і відповідальність за якість реабілітації інвалідів, урегулював інформаційне, ­наукове, методичне, матеріально-технічне, кадрове та фінансове забезпечення системи реабілітації осіб з інвалідністю. І міжнародні, і національні законодавчі акти особливу увагу приділяють розвитку реабілітаційної соціально-побутової ­інфраструктури та досягненню доступності соціального середовища.

Довідка «ЗУ»

Нині розробкою наукових програм, протоколів реабілітації, методичним керівництвом реабілітаційних закладів зай­маються:

• Науково-дослідний інститут реабілітації інвалідів Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова;
• ДУ «Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології МОЗ України» (м. Одеса);
• Український науково-дослідний ін­с­титут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України (м. Київ);
• ДУ «Український державний науково- дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» (м. Дніпропетровськ).

11 профільних кафедр працюють у вищих навчальних закладах, 3 – ​в установах післядипломної освіти. Реабілітаційна база Міністерства оборони України налічує лише 1400 ліжко-місць, ранній відновлювальний період після оперативних втручань бійці проходять у медичних установах мм. Вінниці та Ірпеня. Відомчі санаторії розташовані у мм. Трускавці та Хмільнику.

  На жаль, незважаючи на деякі позитивні зрушення, процес формування реабілітаційної інфраструктури в Україні, яка б сприяла усуненню обмежень життєдіяльності осіб з інвалідністю чи найбільш повній їх компенсації, значно відстає від наявних потреб і не відповідає вимогам сьогодення. Реабілітація хворих та постраждалих унаслідок бойо­вих дій – ​процес, що потребує залучення кваліфікованих фахівців різного профілю, розширення державних програм, активного впровадження сучасних технологій у відновлювальний процес та створення сучасних багатопрофільних реабілітаційних центрів. Багатогранність завдань медичної, фізичної та психологічної реабілітації постраждалих унаслідок бойових дій передбачає ефективне функціонування цієї системи як самостійного напряму клінічної та соціальної медицини. Недосконалою є законодавчо-нормативна база з питань реабілітації учасників бойових дій та постраждалих осіб у зоні проведення антитерористичної операції, з підготовки та професійної діяльності у сфері реабілітації осіб з немедичною освітою: ­психологів, фізичних терапевтів, соціальних працівників, волонтерів (особливо в галузі медичної та кризової психології). Відсутні єдині стандартизовані підходи щодо реабілітації населення за умов бойових дій, військових конфліктів, терористичних актів. Також досить розмиті уявлення про можливості використання цілющих природних ресурсів, на які багаті земля і надра України, з максимальною користю для здоров’я населення. Для імплементації у практику підходів (навіть тих, що неодноразово довели свою результативність і можуть на гідному рівні конкурувати з фармакотерапевтичними стратегіями щодо суттєвої економії коштів) необхідне відповідне правове поле: нормативно-правові акти для забезпечення реабілітації та соціально-трудової адаптації учасників бойових дій, клінічні протоколи та відповідні стандарти у сфері реабілітації, ­документи, що регламентують ­підготовку кваліфікованих кадрів, змістовні методичні рекомендації та сучасні навчальні програми, які нині відсутні навіть «на папері».

Не словом, а ділом

Поступово буденні справи та щоденні турботи затьмарюють ейфорію від героїч­них вчинків, відволікають увагу від людей, які дійсно потребують допомоги. Подвиги поступово тьмяніють, і Герої залишаються сам на сам із новою буденністю: неможливістю скористатися пандусом чи відвідати кав’ярню, шаленим дефіцитом коштів і усвідомленням власної безпорадності, ризиком ізоляції та стигматизації… Чи потрібні Вітчизні ті, які ще вчора були її захисниками? «Неприпустимо, щоб таке запитання виникало у цивілізованому суспільстві», – ​впевнена заступник голови Комітету ВР України з питань охорони здоров’я Ірина ­Володимирівна Сисоєнко. З метою ефективного та ком­плексного вирішення вищезазначених проблем у 2015 р. за ініціативи Ірини ­Володимирівни було створено Координаційну раду з питань реабілітації учасників антитерористичної операції та Координаційний центр допомоги учасникам антитерористичної операції. Довідка «ЗУ»

Діяльність Координаційного центру допомоги учасникам антитерористичної операції передбачає надання юридичної допомоги та консультацій з питань реабілітації, медичної допомоги та підтримки учасників антитерористичної операції, партнерство з громадськими організаціями і благодійними фондами. Зателефонувавши на безкоштовну гарячу лінію Координаційного центру допомоги учасникам антитерористичної операції за номером 0 800 300 021, військовослужбовці та їх рідні можуть отримати необхідну юридичну консультацію. У разі виникнення потреби у візиті до фахового юриста або адвоката допомога надається за місцем проживання/перебування особи. За період існування центру зареєстровано більше 5000 телефонних звернень; його фахівцями надана реальна допомога майже 4000 осіб.

  У травні 2014 р. створено робочу групу з розробки відповідного законопроекту за участю провідних фахівців та ­експертів у сфері попередження ­інвалідності та реабілітації, у тому числі з країн Європи, США, Канади та Ізраїлю. Об’єднати думки та зробити роботу фахівців із міністерств, оздоровчих закладів, наукових інститутів, міжнародних організацій максимально ефективною – ​такі непрості, але, як виявилося, реальні завдання ставили перед собою експерти на чолі з І.В. Сисоєнко. Під час підготовки проекту Закону України «Про попередження інвалідності та систему реабілітації в Україні» проведено 15 засідань робочої групи, оброблено понад 100 пропозицій цент­ральних органів виконавчої влади, наукових установ, громадських об’єднань фахівців медичної, психологічної та фізичної реабілітації, протезування та ортезування, об’єднань осіб з інвалідністю, Фонду соціального захисту інвалідів. Також було враховано рекомендації ВООЗ, попередні висновки оціночної місії ВООЗ з вивчення ­системи ­реабілітації в Україні та рекомендації Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, членів громадських організацій та волонтерських рухів. Важливо, що діяльність міждисциплінарної групи була сфокусована не лише на медичній, а й на психологічній та соціальній реабілітації (абілітації).

 У чому ж полягає важливість Закону «Про попередження інвалідності та систему реабілітації в Україні»? Його розробка та затвердження:

• дозволять створити цілісну систему реабілітації в Україні та регламентувати принципи її фінансування з державного бюджету;

• відкриють шляхи для розвитку державних і регіональних цільових програм та впровадження їх у практику;

• забезпечать доступ учасникам бойових дій та антитерористичної операції до повноцінної реабілітації на різних етапах надання медичної допомоги – ​як у зоні бойових дій, так і в спеціалізованих медичних центрах і санаторно-курортних закладах.

Загальна характеристика та основні положення законопроекту

Проектом Закону України «Про попередження інвалідності та систему реабілітації в Україні» пропонуються: • визначення державної політики у сфері попередження інвалідності та у системі реабілітації (розділ ІІ) із зазначенням основних завдань (ст. 4) та їх реалізації (ст. 5), державного управління у сфері попередження інвалідності та у системі реабілітації (ст. 6), повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері попередження інвалідності та функціонування системи реабілітації, соціального захисту осіб із тимчасовим обмеженням життєдіяльності, осіб з інвалідністю, ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, діяльність якого спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України (ст. 7), повноважень Міністерства соціальної політики України у сфері попередження інвалідності та забезпечення реабілітації (ст. 8), основних повноважень центральних органів виконавчої влади, які беруть участь у здійсненні державної політики у сфері попередження інвалідності та у системі реабілітації (ст. 9), повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері попередження інвалідності та у системі реабілітації (ст. 10), участі громадськості у сфері попередження інвалідності та у системі реабілітації (ст. 11); • попередження інвалідності та сис­тема реабілітації (розділ ІІІ) ґрунтуються на запровадженні Державної програми з попередження інвалідності (ст. 12), визначенні структури системи реабілітації (ст. 13), запровадженні системи стандартів у сфері реабілітації (ст. 14), Державній типовій програмі реабілітації (ст. 15), проведенні медичної експертизи щодо тимчасового обмеження життєдіяльності особи та медико-соціальної експертизи стійкого розладу функцій організму (ст. 16), проведенні експертизи професійної придатності осіб з інвалідністю (ст. 17); • визначення організації реабілітацій­ного процесу (розділ IV), що включає: ­реабілітаційний процес (ст. 18), учасників реабілітаційного процесу (ст. 19), рівні реабілітації (ст. 20), види реабілітаційних заходів (ст. 21), форми реабілітаційних заходів (ст. 22), засоби реабілітації (ст. 23), вимоги щодо індивідуальної програми реабілітації (ст. 24), основні права осіб із тимчасовим обмеженням життєдіяльності, осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю при здійсненні реабілітаційних заходів (ст. 25), виплату грошових компенсацій при реалізації індивідуальних програм реабілітації осіб з інвалідністю (ст. 26), виплату грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування (ст. 27), виплату грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування (ст. 28), забезпечення діяльності реабілітаційних установ (ст. 29), типи реа­білітаційних установ (ст. 30), основні засади діяльності реабілітаційних установ (ст. 31), організацію медичного обслуговування в реабілітаційних установах (ст. 32), організацію психологічної підтримки в реабілітаційних установах (ст. 33), організацію харчування в реабілітаційних установах (ст. 34), наукове і методичне забезпечення реабілітаційних установ (ст. 35), кадрове забезпечення реабілітаційних установ (ст. 36); • визначення порядку проведення реабілітації (розділ V), що включає: порядок і умови отримання реабілітаційних послуг (ст. 37), медичну реабілітацію (ст. 38), ранню реабілітацію дітей з інвалідністю (ст. 39), фізичну реабілітацію (ст. 40), психологічну реабілітацію (ст. 41), соціальну реабілітацію (абілітацію) (ст. 42), професійну реабілітацію (ст. 43), трудову реабілітацію (ст. 44), фізкультурно-спортивну реабілітацію (ст. 45).

З метою економії бюджетних коштів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері попередження інвалідності та функціонування системи реабілітації, соціального захисту осіб із тимчасовим обмеженням життєдіяльності, осіб з інвалідністю, ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, створюється шляхом надання повноважень у сфері попередження інвалідності та у системі реабілітації чинному центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.

Оскільки значна частина заходів щодо попередження інвалідності та заходів з реабілітації проводитиметься у санаторно-курортних умовах із ­використанням природних і лікувальних ресурсів, однією з функцій цього центрального органу визначається проведення наукових досліджень з метою збільшення реабілітаційного та санаторно-курортного потенціалу України та ефективності його використання відповідно до Закону України «Про курорти».

Слід зазначити, що законопроектом передбачається запровадження 3 рівнів реабілітації: первинний (стаціонарний), вторинний (відновлювальний) і третинний (підтримуючий).

Первинна (стаціонарна) реабілітація здійснюється в гострий період перебігу захворювання або травми (поранення) у відділеннях реанімації, інтенсивної терапії, спеціалізованих клінічних відділеннях закладів охорони здоров’я за профілем основного захворювання за наявності підтвердженої результатами обстеження перспективи відновлення функцій (реабілітаційного потенціалу) і за відсутності протипоказань до застосування методів реабілітації. Вторинна (відновлювальна) реабілітація проводиться в ранній відновний період перебігу захворювання або травми (поранення), пізній реабілітаційний період, період залишкових явищ перебігу захворювання, при хронічному перебігу захворювання поза загостренням в амбулаторних умовах за місцем проживання особи з тимчасовим обмеженням життєдіяльності, особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю в спеціалізованих реабілітаційних відділеннях закладів охорони здоров’я, реабілітаційних установах, санаторно-курортних закладах. Третинна (підтримуюча) реабілітація здійснюється в період залишкових явищ перебігу захворювання, при хронічному перебігу захворювання поза загостренням в амбулаторних, санаторно-курортних умовах, а також виїзними реабілітаційними бригадами за місцем проживання особи з тимчасовим обмеженням життєдіяльності, особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю. Реабілітація на третинному рівні проводиться особам із тимчасовим обмеженням життєдіяльності, особам з інвалідністю, незалежним у повсякденному житті при здійсненні самообслуговування, спілкування та самостійного переміщення (або з додатковими засобами опори), за наявності підтвердженої результатами обстеження перспективи відновлення функцій (реабілітаційного потенціалу). Відповідно до державних соціальних нормативів та галузевих стандартів, реа­білітаційні заходи реалізуються мультидисциплінарними командами на всіх рівнях реабілітації.

Законопроектом передбачено запровадження системи стандартів у сфері реабілітації, що являють собою державні соціальні нормативи та галузеві стандарти. Державні соціальні нормативи у сфері реабілітації встановлюють вимоги до змісту та обсягу реабілітаційних заходів щодо відновлення та компенсації обмежених функціональних можливостей особи з урахуванням оцінки стану її здоров’я щодо здатності до самообслуговування, самостійного пересування, спілкування, контролю своєї поведінки, навчання та зайняття трудовою діяльністю.

Галузевими стандартами у сфері реабілітації є:

• стандарт з реабілітації – ​сукупність норм, правил і нормативів, а також показники (індикатори) якості надання реабілітаційних послуг відповідного виду, які розробляються з урахуванням сучасного рівня розвитку науки і практики у сфері реабілітації;

• табель матеріально-технічного оснащення – ​документ, що визначає мінімальний перелік обладнання, устаткування та засобів, необхідних для оснащення конкретного типу реабілітаційної установи, підрозділу з реабілітації закладу охорони здоров’я та санаторно-курортного закладу, а також для забезпечення діяльності фізичних осіб – ​підприємців, які провадять господарську діяльність у сфері реабілітації за певною (певними) спеціальністю (спеціальностями).

У січні відомим виробником дитячих іграшок LEGO вперше в історії було презентовано фігурку у вигляді хлопчика в інвалідному візку. У такий спосіб компанія виступила проти «культурної маргіналізації» дітей із обмеженими можливостями. Дійсно, зробити внесок у шляхетну справу реабілітації та адаптації таких осіб можна по-різному: у вигляді креативних технологічних рішень; хірургічних втручань, виконаних із ювелірною майстерністю; дивовижних арт-перформансів, які не можна залишити без уваги; фундаментальних юридичних документів та ін. Сподіваємося, що вже зовсім скоро переваги законопроекту щодо реабілітації, який є результатом кропіткої праці вітчизняних експертів та їх закордонних колег, зможуть оцінити і пацієнти, і практичні лікарі, й організатори системи охорони здоров’я. Підготувала Ольга Радучич

Експертна думка

Заступник голови Комітету ВР України з питань охорони здоров’я ­ Ірина ­Володимирівна ­Сисоєнко, голова експертної групи, яка займалася розробкою законопроекту: – Над проектом Закону «Про попередження інвалідності та систему реабілітації в Україні» більше року працювали найкращі українські юристи. Його ухвалення ВР України дозволить запровадити правову основу для реалізації дієвих заходів щодо попередження інвалідності та функціонування загальнодержавної системи реабілітації; окреслити коло осіб, яким надається така реабілітація; визначити повноваження органів державної влади у цій сфері, а також установити рівні та механізм проведення реабілітації. Сподіваюся, результатом нашої тривалої та напруженої роботи стане підвищення якості та доступності заходів щодо відновлення здоров’я, зниження рівня інвалідизації та смертності населення України, підвищення якості життя осіб із тимчасовим обмеженням життєдіяльності та інвалідністю. Слід розуміти, що за цими «сухими» термінами та показниками статистики – ​живі люди, реальні долі, сотні та тисячі ще нездійснених мрій та бажань… Обов’язок держави та кожного з нас як громадянина – ​не співчувати, а допомогти позбутися бар’єрів, бути небайдужими, забезпечити гідне і повноцінне життя (не існування за межею бідності!), подарувати надію і шанс на своєчасне та максимально повне відновлення здоров’я пораненим і особам із особливими потребами.