Медицина в академічній мантії: момент істини

Україна здавна є колискою медицини. Адже ще за часів Ярослава Мудрого ченці в монастирях відзначалися вправністю в лікувальній справі. Та лише в середині ХІХ сторіччя в Києві, слідом за Харковом, у складі університету Св. Володимира було відкрито медичний факультет. У цьому сенсі його класики, послідовники М. Пирогова, засновника факультету, хірурги В. Караваєв та М. Волкович, інтерністи В. Образцов та Ф. Яновський, акушери-гінекологи О. Матвєєв та Г. Рейн, патологи В. Високович та В. Бец, увійшли до медичних клейнодів України, хоча і в обширах Російської імперії.

Та лише за часів гетьманату, коли 1918 року було засновано Всеукраїнську академію наук (ВУАН), там стартувала заради майбутнього держави й наукова медицина. Знаменно, що два президенти АН України – Д. Заболотний та О. Богомолець – були видатними вченими-медиками. Варто відзначити, що саме за часів наукового новаторства О. Богомольця виникла низка видатних медико-біологічних закладів на чолі з академіками М. Стражеском, В. Філатовим, В. Данілевським. Знайшли розвиток молекулярна біологія, генетика, наука про старіння, трансфузіологія.

Проте, коли з Москви надійшла пропозиція створити в Києві південне відділення Академії медичних наук СРСР, президент АН України висловив стриманий скептицизм з цього приводу. Адже ця ідея фактично гальмувала б самостійний ренесанс української медичної науки. Тож 1990 року в складі АН УРСР з’явилося відділення проблем медицини. Саме його діяльність і постає певним прологом до теми 25-річчя НАМН України, а отже, і до розмови з президентом НАМН України, відомим вченим-нейрохірургом, академіком Віталієм Івановичем Цимбалюком.

В.Ц. Відділенню проблем медицини як академічній фундації справді належить визначна роль у створенні нашої Академії. До його складу увійшли, зокрема, С. В. Комісаренко, В. Г. Пінчук, О. О. Мойбенко, О. Ф. Возіанов, О. О. Шалімов, М. М. Амосов; академіком-секретарем був обраний Ю. І. Кундієв, який і надалі всіляко сприяв прогресу АМН. Діяльність відділення на сталих традиціях О. О. Богомольця, Р. Є. Кавецького, А. П. Ромоданова, інших фактично символів становлення наукової медицини в Україні створила етичні та правові підстави й для нових, принципово важливих кроків на цих вертикалях.

У листопаді 1992 р. українські законодавці у статті 20 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» наголосили, що: «… вищою науковою медичною установою України зі статусом самоврядної організації, незалежної в проведенні досліджень та розробці напрямів наукового пошуку є Академія медичних наук України».

Це й стало початком нового бачення напрямів розвитку медичної науки в Україні: розкриття патогенезу основних захворювань; з’ясування факторів, що визначають тривалість життя; розробка нових методів лікування серцево-судинних, нервових, легеневих, онкологічних патологій; екологічні засади в профілактичній медицині, пов’язані з наслідками аварії на ЧАЕС. Можна сказати, що розбудова АМН здійснювалася вже на ґрунтовній теоретичній та практичній платформі.

На виконання зазначених законодавчих положень відбулася зустріч на той час Президента України Леоніда Кравчука з видатними вченими-медиками М. М. Амосовим, О. Ф. Возіановим, Ю. І. Кундієвим, О. М. Лук’яновою, В. В. Фролькісом, О. О. Шалімовим. Знаменним є те, що в зустрічі та активному діалозі взяв участь президент НАН України Б. Є. Патон.

24 лютого 1993 року Президент України Л. Кравчук підписав Указ, яким було засновано АМН України, а надалі Постановою уряду від 22 березня того ж року було призначено перших членів Академії й визначено перелік установ, які мали перейти до складу АМН України.

Ю.В. Перед нами – відбиття офіційних кроків та подій, але водночас й екран історії. Перебіг подальших подій та ініціатив справді інтригує…

В.Ц. 5 квітня 1993 року відбулися перші установчі збори дійсних членів – засновників АМН, на яких когорту членів-кореспондентів НАН зі складу відділення проблем медицини великої Академії (ще – Патонівської) було обрано й членами-кореспондентами АМН України. Таким чином, до складу нової структури увійшло 25 дійсних членів та 30 членів-кореспондентів. Президентом АМН України було обрано відомого вченого в галузі урології та нефрології О.Ф. Возіанова, віце-президентом – знаного нейрохірурга Ю.П. Зозулю, головним вченим секретарем – доктора медичних наук, надалі члена-кореспондента НАМН, Ю.Г. Губського. З 1996 року головним вченим секретарем Академії стає відомий вчений-патофізіолог, член-кореспондент НАМН України В. А. Міхньов.

Членами президії були обрані академіки АМН М.М. Амосов, Є.Г. Гончарук, А.П. Ромоданов, В.В. Фролькіс. Можна сказати, що йшлося про дієвий флагманський корпус Академії.

У листопаді 1993 р. президент АМН О. Ф. Возіанов виступив на загальних зборах з концептуальною доповіддю «Завдання, перспективи розвитку і напрями діяльності АМН України». В обговоренні цих стратегічних векторів взяли участь президент НАН Б.Є Патон, голова Верховної Ради України І.С. Плющ, відомі вчені, зокрема академіки Л. Т. Мала, О. О. Шалімов, М. М. Амосов, В.В. Фролькіс, міністр охорони здоров’я України, академік АМН Ю.П. Спіженко. Власне, ці прізвища, безумовно, знайомі читачам часопису, говорять самі за себе: розбудова була безпомилковою!

Також було затверджено статут АМН України та інші документи, віце-президентом Академії було додатково обрано В.В. Фролькіса, а членом президії – О.М. Лук’янову. На наступних зборах членами президії було обрано Ю.І. Кундієва та А. В. Візіра.

Ю.В. Настав 1994-й. І знову звернемося до історичних шпальт…

В.Ц. На третіх загальних зборах АМН було розглянуто проблему, висунуту свого часу ще О. О. Богомольцем, – здоров’я та тривалість життя в Україні. Ця кардинальна за демографічно-соціальними вимогами позиція АМН спричинила виступи відомих дослідників, зокрема М. Амосова, Ю. Кундієва, А. Єфімова, Л. Малої, Б. Резника, Л. Пирога, І. Трахтенберга, Ю. Спіженка, О. Шалімова, В. Безрукова та Ю. Кагана.

Надзвичайно важливо, що АМН плідно співпрацювала з відділенням біохімії, фізіології та молекулярної біології НАН України на чолі з академіком-секретарем, відомим державним діячем, академіком НАН і НАМН С.В. Комісаренком.

І навіть сьогодні академік С.В. Комісаренко є членом президії НАМН, а В.І. Цимбалюк – членом бюро відділення біохімії, фізіології та молекулярної біології НАН України.

Додам, що академіками АМН на цих зборах було обрано Г.В. Книшова (серцева хірургія), П.Г. Костюка (фізіологія), О.В. Коркушка (терапія), Ю. Зозулю (нейрохірургія), Г.М. Бутенка (патологічна фізіологія). До корпусу АМН також увійшли члени-кореспонденти АМН Г. В. Бондар (онкологія), Ю.І. Губський (біохімія), О.В. Епштейн (медична радіологія), О.В. Люлько (урологія), О.Т. Михайленко (терапія), М.П. Павловський (хірургія), Є.Г. Педаченко (нейрохірургія), І.С. Сміян (педіатрія), Ю.І. Фещенко (пульмонологія та фтизіатрія), К.Ф. Чернушенко (імунологія).

АМН уперше рекомендувала для обрання своїм іноземним членом відомого австрійського хірурга Х. фон Міллезі.

Ю.В. Ці репрезентативні дані, шановний Віталіє Івановичу, а Вас, до речі, на цих зборах було також обрано членом-кореспондентом АМН за фахом «Нейрохірургія», повертають нас до первісного портрету Академії, і він постає історично прогнозованим й врівноваженим. Та рухаємося далі зазначеним маршрутом…

В.Ц. Справді, АМН вагомо заявила про себе як про багатогалузеву державну корпорацію провідних вчених, й до того ж з Києва, Харкова, Львова, Тернополя, Дніпропетровська, Донецька, Одеси. Тобто було започатковано, що АМН є загальноукраїнським науковим інтегралом.

Зауважу, що надалі, у 1995 р., президія затвердила положення про академічні премії з питань теоретичної, клінічної та профілактичної медицини, а також для молодих учених. Початок цих диспозицій я б назвав харизматичним: спільним рішенням НАН та НАМН було засновано іменну премію імені І.І. Мечникова за видатні досягнення в галузі геронтології, імунології та мікробіології.

Підкреслю, що біля 50 представників АМН за часи її розвитку відзначені Державними преміями в галузі науки та техніки (М.М. Амосов, Ю.Г. Антипкін, К.М. Амосова, О.Ф. Возіанов, В.М. Коваленко, Г.В. Дзяк, А.М. Романенко, В.Ф. Лісовий, Т.Ф. Татарчук, Ж.І. Возіанова, Б.С. Зіменковський, Г.В. Книшов, П.Д. Фомін, Ю.І. Фещенко, Ю.В. Вороненко, Г.В. Гайко, Ю.П. Зозуля, Ю.І. Кундієв, А.М. Сердюк, В.І. Цимбалюк, О.М. Лук’янова, В.В. Лазоришинець, Є.Г. Педаченко, І.М. Трахтенберг та інші науковці). Деякі члени Академії стали двічі лауреатами Державної премії України – академіки О.Ф. Возіанов, О.М. Лук’янова, Ю.П. Зозуля, П.Д. Фомін, В.І. Цимбалюк, Г.В. Книшов, Є.Г. Гончарук, М.П. Павловський, Г.М. Бутенко, О.В. Коркушко, члени-кореспонденти В.Ф. Саєнко, О.В. Люлько.

Премії НАН України імені М.М. Амосова були удостоєні М.Ф. Зінковський; імені О.О. Богомольця – П.Г. Костюк, Г.М. Бутенко, М.Д. Тронько, І.М. Трахтенберг, В.І. Цимбалюк; імені Р.Є. Кавецького – В.М. Запорожан, В.Л. Ганул, Ю.І. Кундієв; імені В.П. Комісаренка – Ю.Б. Чайковський, М.Д. Тронько; імені І.І. Мечникова – К.Ф. Чернушенко, С.В. Комісаренко, О.Я. Гречаніна; імені О.В. Палладіна – А.Ф. Фролов; імені М.Д. Стражеска – Д.Ф. Чеботарьов, О.В. Коркушко, Л.Т. Мала, В.О. Бобров, О.М. Пархоменко, О.П. Волосовець; імені Ф.Г. Яновського – Ю.Г. Фещенко.

Ю.В. Надзвичайно цікава деталізація щодо іменних номінацій. Адже, погодьтесь, це погляд у майбутнє, і мені відомо, що Ви приділяєте велику увагу роботі Ради молодих учених НАМН, яку зараз очолює кандидат медичних наук Г. Рибачук.

В.Ц. Це важливий аспект розвитку НАМН, її майбутнього, бо вік основного складу академіків, членів-кореспондентів, директорів інститутів, скажімо, не є оптимальним. З іншого боку, це вагомі школи. Молодь у лавах інститутів – це здебільшого яскраві ентузіасти. Наука не є прибутковою матерією буття, особливо в порівнянні, припустімо, з приватними клініками. Утім, це – захоплююче інтелектуальне поле й навіть, якщо хочете, гра розумових престолів. Досить навести теми, що обговорювалися на основних загальних зборах Академії в період 1995-2010 рр.: атеросклероз та його ускладнення (ішемічна хвороба серця і мозку); вплив довкілля на здоров’я людини; фундаментальні проблеми ендокринології та їхній розвиток в Україні; сучасні проблеми туберкульозу; медична наука на межі століть; онкологія: сучасний стан та перспективи розвитку; актуальні проблеми здоров’я та освіти дітей на початку ХХІ століття (разом з АПН України); наука – здоров’ю людини (разом з НАН України). Головуючі та доповідачі – Б.Є. Патон, О.Ф. Возіанов, С.А. Андронаті, В.І. Цимбалюк, Ю.І. Кундієв, В.Ф. Чехун, М.О. Корж. Відповідно до рішення спільних загальних зборів НАН і АМН України 8 квітня 2004 року було створено міжвідомчу координаційну наукову раду НАН і АМН України з фундаментальних проблем медицини.

На загальних зборах 2006 року за участю вчених з Великої Британії, Іспанії, США та РФ висвітлювалася тема «Медичні аспекти Чорнобильської катастрофи. 20 років потому», наступного року у фокусі уваги – «Демографічна криза в Україні і роль медичної науки в її подоланні».

Ю.В. Окреслені рядки постають найцікавішим науковим романом, який ще чекає на дописувачів. Тут слід надати належне Героєві України О.Ф. Возіанову, який спрямовував Академію впродовж 18 років, але за станом здоров’я звернувся з проханням прийняти його відставку. Ми, таким чином, торкаємося найсвіжіших сторінок у літописі НАМН. Згадаємо, що статус Національної Академії надано Указом Президента України від 24 лютого 2010 року.

В.Ц. Найсвіжіші сторінки та дилеми… Це не перебільшення. Ось хоча б номінації деяких нових обранців – академіків та членів-кореспондентів НАМН: В.К. Гринь (регенеративна медицина), Д.І. Заболотний (хвороби вуха, горла, носа), М.Д. Тронько (радіаційна ендокринологія), В.М. Коваленко (кардіологія), В.В. Лазоришинець (дитяча кардіохірургія), В.М. Лісовий (урологія), Б.М. Маньковський (діабетологія), Ю.М. Соколов (інтервенційна кардіологія), Б.М. Тодуров (трансплантація серця), Н.В. Харченко (дієтологія), Т.Ф. Татарчук (ендокринна гінекологія), Є.Г. Педаченко (нейрохірургія), С.Б. Арбузова (медична генетика), Д.А. Базика (радіаційна медицина), М.А. Андрейчин (військова епідеміологія), Т.А. Бухтіарова (фармакологія), Н.В. Пасечнікова (офтальмологія), І.М. Дикан (променева діагностика), М.О. Колесник (внутрішні хвороби), В.М. Лісовий (урологія), С.М. Кузнецова (цереброваскулярна патологія), О.М. Лоскутов (ортопедія і травматологія), В.І. Медведь (внутрішня патологія вагітних), В.І. Чернюк (медицина праці), Н.С. Полька (гігієна дітей та підлітків), О.М. Біловол (клінічна фармакологія), А.М. Нагорна (гігієна), О.П. Яворовський (гігієна праці), Д.Д. Дячук (терапія, профілактика неінфекційних захворювань), І.П. Хоменко (військова хірургія), І.А. Лурін (науково-медичне забезпечення збройних сил та правоохоронних органів), В.І. Задорожна (епідеміологія інфекційних хвороб), О.Ю. Усенко (загальна та невідкладна хірургія), А.В. Руденко (хірургія коронарних судин), Г.В. Гайко (ортопедія та травматологія), В.В. Бойко (загальна та невідкладна хірургія), Ю.В. Вороненко (гігієна), П.Д. Фомін (хірургія), О.С. Никоненко (трансплантологія), О.Г. Резніков (патофізіологія), Є.Є. Шунько (неонатологія), С.С. Страфун (травматологія і ортопедія), Ю.В. Думанський (онкологія), В.К. Гаврисюк (фтизіатрія і пульмонологія).

Ю.В. У цьому переліку є й посилання: В.І. Цимбалюк (нейротрансплантологія)… Напрям нашої бесіди змушує фактично оминути Ваші пошуки як досвідченого нейрохірурга з реєстром харизматичних проваджень. Так, трансплантацію стовбурових нейрогенних клітин у лікуванні апалічного синдрому, ДЦП, епілепсії Ви застосували вперше у світі, водночас запровадивши напрям «відновна нейрохірургія». Але, як ми домовилися, йдеться про поступ НАМН у її першу чверть сторіччя загалом…

В.Ц. У 2011 р. президентом НАМН було обрано відомого вченого-гігієніста, директора Інституту гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва А.М. Сердюка. А в січні 2016-го відкритим рейтинговим голосуванням цю надзвичайно відповідальну посаду було довірено мені. Я відчув: працювати треба майже 20 годин на добу, бо світанки, як і раніше, вирішив віддавати нейрохірургії у клініці…

Складність моменту – це діяльність НАМН в умовах збройного конфлікту на Сході України, появи великої кількості мігрантів із цих місць, необхідність належного фінансування Академії. А це ж 36 академічних інститутів та наукових центрів, переважно світового потенціалу. Зазначу, що їхні клінічні підрозділи відразу включилися в тактику допомоги пораненим в АТО. Було сформовано потужні госпітальні бази, зокрема з використанням можливостей Інституту загальної та невідкладної хірургії імені В.Т. Зайцева (Харків) й Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова (Київ), Інституту нейрохірургії ім. А.П. Ромоданова, Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова, двох наших інститутів ортопедії та травматології (Київ, Харків), Інституту очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова тощо. По суті, усі наші установи виділили ліжка для поранених і постраждалих у зоні АТО. В Інституті медицини праці за пропозицією академіка Ю.І. Кундієва (на жаль, рік потому він пішов від нас) було налагоджено клінічну лінію психофізіологічної реабілітації постраждалих від вогневих та контузійних впливів. Для мене вирішувати всі ці питання було майже звичною справою, адже і в попередньому статусі віце-президента НАМН України йшлося про мій функціональний обов’язок стосовно цих актуальних напрямів…

Ю.В. Існує три ключові акредитиви в подальших злетах НАМН: інтелектуальний потенціал, організація, фінанси. Як відбуваються змагання, скажімо так, на цих фарватерах?

В.Ц. Не є таємницею, що останніми роками висувалися ідеї поглинання НАМН як підлеглої структури МОЗ України. Тож нашім завданням було переконливо довести: медицина академічного рівня є безцінним надбанням держави і суспільства. Я інколи звертаюся до тези: якщо виходити з вартості людського життя, визначеного ВООЗ, фахівці нашої Академії, надаючи допомогу (передусім тяжко пораненим у зоні АТО), рятуючи життя, зберегли державі й величезні додаткові кошти.

У нинішньому році фінансове забезпеченням НАМН на досить задовільному рівні. Та все складається далеко не просто, тут не діє якась чарівна паличка. НАМН у своїй діяльності відчуває підтримку Президента України, голови уряду, низки комітетів Верховної Ради. Це дає підстави констатувати, що НАМН вступає у друге 25-річчя, так би мовити, у науковому всеозброєнні. Академія втілює в життя мрію Данила Заболотного, лицаря науки, про те, що в Україні з’явиться й сад науки.

Ю.В. Дуже вдячний Вам за цікаві й відверті міркування. Який етичний девіз, на Вашу думку, пасуватиме для епілогу нашої розмови?

В.Ц. Я відповім мудрою латиною в українському перекладі: стосовно й заради людини! Бо це і призначення, і справа честі нашої Академії.

Підготував Юрій Віленський

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 4 (425), лютий 2018 р.