Вакцинація. Календар профілактичних щеплень

За даними Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), планова імунізація проти поліомієліту, правця, дифтерії, кашлюка, кору та епідемічного паротиту щорічно рятує життя та здоров’я 3 млн дітей.

Частина населення виступає проти вакцинації та ставить під сумнів безпеку й ефективність щеплень. Проте, як свідчать дані ВООЗ, більшість звинувачень не підтверджуються науковими дослідженнями. Основні аргументи противників вакцинації – наявність у вакцинах різних токсичних домішок (наприклад, тіомерсал – консервант на основі ртуті). Але теорія системної токсичної дії (під час вакцинації стандартними дозами вакцин) не знайшла підтвердження. Немає також доказів зв’язку тіомерсалу з розвитком аутизму в поствакцинальний період.

Дія вакцинації вперше була виявлена народною медициною. З давніх-давен в Індії та Китаї практикувалась інокуляція – щеплення рідиною з пустул хворих легкою формою віспи. Але недоліками такого методу були неможливість введення необхідної дози збудника та інокуляція високопатогенного вірусу.

У Великобританії було помічено, що доярки, які перехворіли коров’ячою віспою (небезпечна для людини), ніколи не хворіли натуральною віспою. Англійський аптекар і ­хірург Дженнер підтвердив це спостереження. 14 травня 1796 року він прищепив коров’ячу віспу 8-річному Джеймсу Фіпсу, а через півтора місяця – натуральну віспу, проте хлопчик не захворів.

Через 100 років французький мікробіолог Луї Пастер зміг цілеспрямовано послабити дію збудників інших захворювань та приготувати препарати для щеплень. У 1881 р. він створив вакцину проти сибірської язви, а в 1885-му – проти сказу. Луї Пастер запропонував називати такі препарати вакцинами, а процедуру застосування – вакцинацією.

Вакцинація (від лат. vaccus – корова), або щеплення, – введення антигенного матеріалу з метою створення імунітету до захворювань, який попередить зараження або послабить його негативну дію.

Профілактичні щеплення – введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб (Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Класифікація імунобіологічних препаратів

• Монопрепарати:

– вакцини (живі, інактивовані, вбиті) – проти кору, ­поліомієліту, кашлюка, епідемічного паротиту, вірусного гепатиту, туберкульозу, сказу тощо;
– анатоксини – правцевий, дифтерійний, стафілококовий і т. ін.;
– імуноглобуліни – проти кору, сибірської язви, ботулізму, правцевий, стафілококовий;
– сироватки – протидифтерійна, протиботулінічна, протигангренозна, протиправцева тощо;
– бактеріофаги – проти дизентерії, черевного тифу.

• Комбіновані – АКДП (адсорбована кашлюково-дифтерійно-правцева вакцина), ботулінічний пентаанатоксин тощо.

Вакцинація буває активною та пасивною. Активна – введення інактивованих (убитих збудників) або токсинів, пасивна – препаратів з антитілами або препаратів з антитілами та інактивованих вакцин (анатоксинів).

Імунобіологічні препарати відрізняються за профілем безпеки та ризиком побічних ефектів. Найчастіше спостерігаються незначне підвищення температури тіла; почервоніння і болючість у місці введення; тривалий плач дитини; погіршення апетиту; алергічні реакції (висипання). Рідко реєструються набряк Квінке, анафілактичний шок, енцефаліт, лімфаденіт, судоми, блювання, набряк кінцівок. У 5% випадків може виникнути реакція, схожа на легку форму захворювання (кір, краснуха, епідемічний паротит), висипання, біль в епігастрії.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 16 жовтня 2012 р. профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов’язковими і внесені до календаря щеплень (табл. 1).

Медичні працівники, які проводять профілактичні щеп­лення, повинні мати відповідну підготовку та зобов’язані надати об’єктивну інформацію особам, яким виконується щеплення, або їх законним представникам про ефективність профілактичних щеплень та про можливі поствакцинальні ускладнення.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи за умови відсутності в неї відповідних медичних протипоказань.

Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об’єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Особам, які не досягли п’ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об’єктивно інформованих батьків або інших законних представників. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов’язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти в них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови надати його – засвідчити це актом у присутності свідків.

Календар профілактичних щеплень в Україні (далі – Календар) затверджений наказом Міністерства охорони ­здоров’я (МОЗ) України від 16 вересня 2011 р. № 595 (у редакції наказу МОЗ України від 11 серпня 2014 р. № 551).

Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз. Інші обов’язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком, щеплення дітей з порушенням цього Календаря, щеплення ВІЛ-інфікованих осіб, за станом здоров’я, щеплення дітей після алло- та аутотрансплантації стовбурових гемопоетичних клітин, щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

При вирішенні питання про щеплення дітей з порушенням цього Календаря необхідно проводити вакцинацію з дотриманням мінімальних інтервалів.

Не слід розпочинати серію вакцинації спочатку, якщо була пропущена доза, незалежно від того, скільки часу минуло.

Необхідно ввести дози, яких не вистачає, за графіком з дотриманням мінімальних інтервалів (табл. 2).

Необхідно брати до уваги особливості введення того чи іншого засобу (табл. 3).

Перелік рекомендованих щеплень наведено в таблиці 4.

Медичний огляд перед щепленням є обов’язковим та складається з таких етапів:

1) збір анамнезу з урахуванням тривалості та тяжкості перебігу перенесених гострих захворювань, оцінка реакції на попередні щеплення та перебігу поствакцинального періоду;
2) термометрія;
3) огляд шкіри, слизових оболонок (кон’юнктиви очей, порожнини рота), аускультація;
4) у разі потреби – клінічне обстеження органів та систем організму;
5) заповнення форми первинної облікової документації № 063-2/о «Інформована згода та оцінка стану здоров’я особи або дитини одним з батьків або іншим законним представником дитини на проведення щеплення або туберкулінодіагностики», затвердженої наказом МОЗ України від 31 грудня 2009 р. № 1086, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02 серпня 2010 р. за № 594/17889 (далі – форма № 063-2/о);
6) оформлення медичного висновку лікаря за результатами обов’язкового медичного огляду (безпосередньо в день щеплення) щодо стану здоров’я дитини, яка підлягає щеп­ленню.

Медичний висновок у разі відсутності захворювання визначається терміном «здоровий», при виявленні ознак захворювання конкретизують діагноз із відповідним записом у первинній медичній документації:

• формі № 097/о «Карта розвитку новонародженого», затвердженій наказом МОЗ України від 26 липня 1999 р. № 184 (далі – форма № 097/о);
• формі № 112/о «Історія розвитку дитини № ___», затвердженій наказом МОЗ України від 28 липня 2014 р. № 527, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13 серпня 2014 р. за № 959/25736 (форма № 112/о);
• формі № 063/о «Карта профілактичних щеплень», затвердженій наказом МОЗ України від 10 січня 2006 року № 1, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 08 червня 2006 р. за № 686/12560 (форма № 063/о);
• формі № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого № ___», затвердженій наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 р. № 110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 р. за № 661/20974 (форма № 025/о);
• формі № 003/о «Медична карта стаціонарного хворого № ___», затвердженій наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 р. № 110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 р. за № 661/20974 (форма № 003/о).

У медичній документації здійснюється відповідний запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення та вкладається форма № 063-2/о.

Запис про проведене щеплення робиться в одній з таких форм:

• № 097/о;
• № 112/о;
• № 025-1/о «Вкладний листок на підлітка до медичної карти амбулаторного хворого», затвердженій наказом МОЗ України від 27 грудня 1999 р. № 302 (форма № 025-1/о);
• № 026/о «Медична карта дитини (для дошкільного та загальноосвітнього навчальних закладів)», затвердженій наказом МОЗ України від 29 травня 2013 р. № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 р. за № 990/23522 (форма № 026/о);
• № 025-3/о «Медична карта студента», затвердженій наказом МОЗ України від 29 травня 2013 р. № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 р. за № 990/23522 (форма № 025-3/о);
• № 025/о;
• № 003/о.

Крім того, вказуються такі дані: торговельна назва вакцини/анатоксину, назва виробника, доза, серія, термін придатності вакцини/анатоксину. У разі використання імпортної вакцини/анатоксину зазначається оригінальне найменування українською мовою. Внесені до медичної облікової документації дані щодо щеплення засвідчуються підписом лікаря.

Після проведення профілактичного щеплення повинно бути забезпечене медичне спостереження (нагляд за особою протягом певного часу після введення вакцини/анатоксину) протягом терміну, визначеного інструкцією про застосування відповідної(го) вакцини/анатоксину.

Якщо в інструкції про застосування вакцини/анатоксину не вказано термін спостереження, особа, якій було проведено щеплення, повинна перебувати під наглядом медичного працівника не менше 30 хвилин після вакцинації.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 20 (417), жовтень 2017 р.