Антиоксидантний захист щитоподібної залози – запорука здоров’я всього тіла

25.02.2021

Стаття у форматі PDF

Щитоподібна залоза (ЩЗ) – унікальний ендокринний орган, який впливає на кожну клітину організму. Тиреоїдні гормони підтримують нормальну роботу травної, кардіоваскулярної, нервової, кістково-м’язової, репродуктивної та імунної систем, а в разі зміни рівнів можуть порушувати їх функціонування [1-5]. Особливістю ЩЗ є найвищий серед усіх внутрішніх органів уміст йоду та селену [6], а також високий рівень фізіологічних окислювальних реакцій і водночас висока сприйнятливість до окислювального пошкодження [7]. Зниження рівнів антиоксидантів й окислювальний стрес, які погіршуються за дефіциту селену, можуть пошкоджувати тканину ЩЗ із подальшою появою клінічного гіпер- або гіпотиреозу, розвитком супутніх захворювань і погіршенням якості життя [8-11].

Як окислювальний стрес пошкоджує ЩЗ?

Окислювальні реакції відбуваються в усіх органах і тканинах, але в ЩЗ вони є необхідними для синтезу гормонів [12]. Установлено, що в ЩЗ фізіологічно утворюється величезна кількість активних форм кисню (АФК), особливо перекису водню (H2O2); це пояснює вислів про те, що ЩЗ є органом «окисної природи» [13, 14]. Крім H2O2, в синтезі гормонів ЩЗ беруть участь також інші вільні радикали та реакційно активні речовини, утворені із залишків йоду чи тирозину [15, 16]. У фізіологічних умовах існує баланс між утворенням і детоксикацією вільних радикалів. Для підтримання цього балансу ЩЗ еволюційно виробила ефективні захисні механізми, що включають антиоксидантні молекули та процес компартменталізації потенційно токсичних молекул [17]. Однак за окислювального стресу, спричиненого екзогенними чи ендогенними прооксидантами (іонізуючим випромінюванням, дефіцитом антиоксидантів тощо), відбувається підвищене пошкодження макромолекул ЩЗ, що може зумовити різні захворювання ЩЗ (включно з раком) [18-21].

Окислювальний стрес ЩЗ невід’ємно пов’язаний із запаленням цього органа. АФК й інші вільні радикали чинять прозапальний ефект на ЩЗ, а також, навпаки, запалення внаслідок зміни рівнів тиреоїдних гормонів і цитокінів зумовлює окислювальний стрес, порушує функцію ЩЗ і пригнічує гіпофізарно-тиреоїдну вісь [22, 23]. На тканинному рівні гіпотиреоз підсилює окислювальний стрес, що, своєю чергою, погіршує гіпотиреоз через інгібування дейодинази, тобто утворюється хибне коло (рис. 1) [24].

Рис. 1. Модель взаємозв’язку між окислювальним стресом, запаленням і порушенням функції ЩЗ

Примітки: АТ – ангіотензин; ВЖК – вільні жирні кислоти; IFN – інтерферон; IL – інтерлейкін; TNF – фактор некрозу пухлини.

Дефіцит селену

Окремим фактором окислювального стресу ЩЗ є дефіцит селену (Se) [25-27]. Cеленопротеїни мають вирішальне значення для антиоксидантного захисту ЩЗ, синтезу тиреоїдних гормонів і глобальної цілісності тироцитів, оскільки вони присутні в антиоксидантних ферментах, як-от глутатіонпероксидаза, тіоредоксинредуктаза й дейодиназа. За експериментального виснаження селенопротеїнів у ЩЗ очікувано з’являлося підвищене окислювальне пошкодження мембранних ліпідів, білків і ДНК [28].

Головна причина селенодефіцитних станів – недостатнє надходження цього мікроелемента з їжею через його низький уміст у ґрунті сільськогосподарських угідь [29]. Слід зазначити, що проблема дефіциту селену (як і йоду) характерна для всіх територій нашої планети, віддалених від Світового океану, що пов’язано з вимиванням цих мікроелементів із верхніх шарів ґрунту під час танення льодовиків [30]. Установлено, що в деяких регіонах із тяжким йододефіцитом супутній дефіцит Se підвищує тяжкість гіпотиреозу та спричиняє мікседематозний кретинізм [31, 32]. Водночас показано, що адекватне забезпечення Se захищає ЩЗ від пошкодження на тлі надлишку призначеного йоду в умовах співіснування обох дефіцитів [33, 34].

В Україні недостатнє забезпечення Se зареєстровано практично в усіх регіонах, але найвираженіший дефіцит спостерігають у Волинській, Сумській, Харківській і Київській областях [29, 35]. З огляду на це особливої актуальності набуває проблема забруднення довкілля. Зокрема, доведено, що підвищений вплив деяких токсикантів (свинець, кадмій, ртуть, миш’як, алюміній) спричиняє дефіцит Se через порушення його всмоктування (зокрема, в ланцюгу живлення ґрунт – рослина – тварина) [36]. Останнім часом дефіцит цього мікроелемента пов’язують також зі зміною структури харчування українців, меншим споживанням м’яса, риби й інших морських продуктів, які разом із зерновими є основним джерелом Se [37]. При цьому внаслідок технологічної переробки продуктів дефіцит Se в них посилюється [38].

Дефіцит антиоксидантних вітамінів

Доведено, що за більшості хвороб ЩЗ спостерігають низькі рівні антиоксидантних вітамінів А, С, Е [39].

Вітамін А є потужним антиоксидантом і діє як поглинач вільних радикалів (самостійно, а також у складі великої ферментної системи). Дефіцит вітаміну А чинить негативний вплив на функцію ЩЗ, зокрема може спричиняти розвиток гіпертиреозу – гіперметаболічного стану, що супроводжується збільшенням загального споживання кисню, утворенню АФК, а також інших вільних радикалів [40, 41].

Знижений рівень вітаміну Е при захворюваннях ЩЗ зумовлений його використанням для запобігання пошкодженню вільними радикалами, вираженому в пацієнтів із дисфункцією ЩЗ [42]. Також установлено, що вітамін Е діє як поглинач АФК при дисфункції фолікулярних клітин ЩЗ [43]. Інші дослідження продемонстрували, що АФК пригнічують активність ферменту, відповідального за перетворення Т4 на активний гормон Т3, і що достатній рівень вітаміну Е може пом’якшити цей ефект [44, 45].

Вітамін С – потужний природний антиоксидант, здатний знешкоджувати АФК шляхом їх відновлення до стабільніших сполук [46]. За окислювального стресу (особливо при гіпертиреозі) вітамін С надмірно окислюється та втрачає свої антиоксидантні властивості [40].

Синдром низького Т3

Сьогодні дедалі більшу увагу науковців привертає т. зв. еутиреоїдний хворобливий синдром, або синдром низького Т3 (СНТ3), – стан, який характеризується зниженою периферичною конверсією Т4 у Т3 за нормальної секреції тиреоїдних гормонів [24]. СНТ3 асоціюється з такими станами, як голодування, ожиріння, стресові розлади, синдром хронічної втоми, надмірні фізичні навантаження, депресія тощо [46-50]. СНТ3 також можуть зумовлювати певні лікарські засоби, зокрема кортикостероїди, естрогени, оральні контрацептиви, ацетилсаліцилова кислота тощо [51-53].

Згідно із сучасною концепцією, за своєю суттю СНТ3 є гіпотиреозом на тканинному рівні, спричиненим внутрішньоклітинним і системним окислювальним стресом (рис. 2).

Рис. 2. Як гіпер-, так і гіпотиреоз можуть зумовлювати оксилювальний стрес із різними механізмами

Примітки: АФК – активні форми кисню; АФА – активні форми азоту; NO – оксид азоту; МДА – малоновий діальдегід; PON‑1 – параоксоназа‑1; ЗАА – загальна антиоксидантна активність.

Оскільки тиреоїдні гормони підвищують продукцію АФК, при гострому окислювальному пошкодженні СНТ3 може бути адаптивним механізмом. Але якщо окислювальний стрес триває, СНТ3 швидко стає дезадаптивним і підтримує дисфункцію ЩЗ. На відміну від справжнього гіпотиреозу при СНТ3 замісна гормональна терапія зазвичай не потрібна, натомість доцільним є застосування вітамінно-мінеральних комплексів із Se [24].

Синергічна дія Se й антиоксидантних вітамінів

Завдяки визнанню ключової ролі окислювального стресу в патології ЩЗ останніми роками в тиреоїдології широко застосовують спеціальні дієтичні добавки – вітамінно-мінеральні комплекси, що містять Se, вітаміни-антиоксиданти (А, С, Е) й інші речовини, для захисту клітин ЩЗ, профілактики автоімунних порушень, гіпо- та гіпертиреозу, онкопатології ЩЗ [54]. Установлено, що за вираженого окислювального стресу Se-вмісні ферменти працюють на межі своїх можливостей; призначення Se не завжди забезпечує подальше підвищення їхньої активності. Водночас додавання до Se антиоксидантних вітамінів створює сприятливий «клімат» на рівні ферментів і в цей спосіб потенціює дію Se [55]. Крім того, вітамін Е разом із Se-вмісним ферментом глутатіонпероксидазою підтримує цілісність клітинних мембран і бере участь у відновлювальних реакціях із глутатіоном [56].

У нещодавньому дослідженні також було продемонстровано, що комбінація лікопіну (каротиноїд томатів), вітаміну Е, вітаміну С та β-каротину (провітаміну А) має антиоксидантні властивості, котрі перевищують такі арифметичної суми окремих компонентів, тобто досягається виражений синергічний ефект [57].

Додаткові джерела Se – органічні чи неорганічні?

У природі та живих організмах Se присутній в органічній і неорганічний формах; його головними органічними формами є селенометіонін і селеноцистеїн [58]. Неорганічні форми представлені селенітом, селенідом, селенатом і елементарним Se.

Серед харчових продуктів найбільше Se містять бразильські горіхи (6-8 горіхів = 989% добової норми), морепродукти (тунець, сардина, устриці), м’ясні субпродукти та яйця; менша кількість Se також присутня в інших горіхах, м’ясі (свинина, яловичина, курятина), цільнозернових і молочних продуктах, бобових [59-63]. Питна вода не є значущим джерелом Se в більшості регіонів світу [64, 65].

У західних країнах дуже популярними є дієтичні добавки із Se; наприклад, у США їх уживають 18-19% дорослих і дітей [66]. Ці добавки можуть містити органічний Se (часто у формі селенометіоніну чи збагачених Se дріжджів) або неорганічні солі Se – селенат або селеніт натрію. Вважають, що органічні форми Se всмоктуються краще, ніж неорганічні, проте наукові дані щодо порівняльної біодоступності різних форм Se в людини досить обмежені [67]. За даними Ради з питань продовольства та харчування Інституту медицини США (FNB), біодоступність селенометіоніну становить >90%, селеніту натрію – >50%, селенату натрію – близько 100% [68]. Водночас селенометіонін і селеніт натрію більшою мірою утримуються в організмі, а селенат натрію легше виводиться із сечею.

Se є мікроелементом із вузьким «терапевтичним вікном», що може нести як користь (за вживання в адекватних кількостях), так і шкоду (в разі перевищення дози чи накопичення в організмі) [69]. З огляду на це органічні форми Se можуть бути менш безпечними через ризик кумуляції. Ще однією проблемою є те, що зазвичай джерело селенометіоніну в дієтичних добавках – дріжджі, котрі вирощують у збагаченому Se середовищі [70]. У нещодавньому дослідженні в селенових дріжджах, окрім селенометіоніну, було виявлено додатково понад 60 різних Se-вмісних сполук, зокрема >20 метаболітів, про котрі раніше не повідомлялося [71]. Невідомо, які біологічні ефекти матимуть ці сполуки при вживанні людиною. Крім того, характер накопичення Se в різних штамах дріжджів дуже різний, тому продукти на їхній основі можуть значно відрізнятися за низкою параметрів, як-от термін зберігання, біодоступність і токсичність, і їх практично неможливо стандартизувати [70]. Загалом регуляторні органи, зокрема FNB [72] та EFSA (Європейський Союз) [73], у рекомендаціях щодо вживання Se не зазначають переваг певної форми, але з огляду на вищенаведені дані неорганічні форми (особливо селенат натрію) можна вважати безпечнішими. Між іншим, дитячі молочні суміші в більшості країн містять саме неорганічні форми Se [74].

Оксилік – антиоксидантна формула для захисту ЩЗ і всього організму

Дієтична добавка Оксилік – унікальний продукт німецької компанії Woerwag Pharma, спеціально розроблений для захисту клітин організму від окислювального стресу [75]. Оксилік містить Se (у формі селенату натрію), посилений іншими потужними антиоксидантами – вітамінами А, С, Е й лікопіном, завдяки чому захищає від окислювального стресу ЩЗ, підтримує природну захисну систему та сприяє здоров’ю всього тіла.

Дози компонентів Оксиліку підібрані для максимальної безпеки й за умови застосування відповідно до інструкції є значно нижчими від верхньої межі безпечного добового вживання (табл.). Форма Se (селенат натрію) характеризується високою біодоступністю й низьким ризиком кумуляції, а стандартизована доза цього мінералу (50 мкг, 71-91% від добової потреби) підібрана так, щоби забезпечувати організм Se з урахуванням Se, що надходить з їжею. Підвищені дози вітамінів С та Е узгоджуються з даними досліджень [76-79], у яких було продемонстровано позитивний вплив таких доз на функцію ЩЗ, і при цьому є цілком безпечними. Формула Оксиліку посилена лікопіном – найпотужнішим серед відомих каротиноїдів антиоксидантом із нейропротекторними, протипухлинними, протизапальними, гіпохолестеринемічними та прокогнітивними властивостями [80].

Оксилік рекомендовано вживати дорослим по 1 капсулі 1 р/добу під час прийому їжі, тривалість курсу становить 1-3 міс або за порадою лікаря.

Список літератури знаходиться в редакції.

Підготував Олексій Терещенко

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 2 (495), 2021 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Ендокринологія

17.10.2021 Ендокринологія Застосування комбінованої ін’єкційної терапії у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу, які мають високий рівень HbA1с (≥9%) та/або тривалий стаж захворювання (>8 років)

Рекомендований цільовий показник HbA1с для осіб із цукровим діабетом (ЦД) 2 типу знаходиться в діапазоні від 6,5 до 8%, проте приблизно 15% таких пацієнтів мають рівень HbA1с >9%. Добре відомо, що показник HbA1с ≥9% асоціюється зі значним зростанням ризику ­мікро‑ та макроваскулярних ускладнень і потребує інтенсифікації лікування для якнайшвидшого поліпшення глікемічного контролю. В цьому огляді пропонуємо читачам ознайомитися зі стислими доповідями провідних фахівців у сфері діабетології щодо причин неадекватного контролю захворювання, а також із варіантами вирішення цієї проблеми. Ці доповіді у відеоформаті розміщено на платформі Clinical Diabetes Digital Publication Американської діабетологічної асоціації (American Diabetes Association – ADA). Експерти акцентують увагу на особливій ролі фіксованої комбінації базального інсуліну й агоніста рецепторів глюкагоноподібного пептиду‑1 (GLP‑1) у лікуванні таких пацієнтів. ...

08.09.2021 Ендокринологія Цукровий діабет та артеріальна гіпертензія

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, артеріальна гіпертензія (АГ) та цукровий діабет (ЦД) 2 типу є одними з провідних чинників серцево-судинного ризику. За останні 30 років поширеність АГ зменшилася до 1/4 населення світу, але захворюваність на ЦД зросла з 4,7 до 8,5%, і прогноз на майбутнє свідчить про подальший драматичний приріст....

08.09.2021 Ендокринологія Фізіологічна роль та перспективи клінічного застосування R-енантіомера α-ліпоєвої кислоти

Альфа-ліпоєва кислота (АЛК) вперше була виділена в 1951 році як кофермент у циклі Кребса [1]. Це сполучення належить до ліпоамідів, функціонує як кофактор у мультиферментних комплексах, котрі каталізують окислювальне декарбоксилювання α-кислот, як-от піровиноградна й α-кетоглутарова кислоти [2, 3], і є потужним природним антиоксидантом. Згодом було встановлено, що синтетична АЛК існує в R‑ та S-енантіометричних структурних формах у співвідношенні 50:50, при цьому лише R-форма є важливим ендогенним кофактором у біологічних системах [4, 5]....

08.09.2021 Ендокринологія Селенодефіцит і патологія щитоподібної залози: зв’язок, яким не можна нехтувати

Селен – есенціальний мікроелемент, що має надзвичайно важливу роль у забезпеченні фізіологічних процесів людського організму; він необхідний для синтезу низки функціональних білків (селенопротеїнів), через які реалізує антиоксидантні, протизапальні, протипухлинні й інші властивості. Селен був уперше описаний у 1817 р.; свою красиву назву отримав на честь місяця (із грецької – Σελήνη), за однією з версій, завдяки своєму сірому кольору з металевим блиском. Щитоподібна залоза (ЩЗ) – орган з найбільшою концентрацією селену на 1 г тканини, що опосередковано відображає значення цього мікроелемента для нормальної роботи ЩЗ. У цьому огляді підсумовано сучасні знання щодо ролі селену у функціонуванні ЩЗ і ефективності прийому його добавок у лікуванні захворювань ЩЗ....