Сучасні аспекти діагностики та лікування риніту

Риніт є одним із найпоширеніших захворювань. Останнім часом змінюються уявлення про його негативний вплив на якість життя пацієнтів, а також профілактику, підходи до діагностики та лікування. У травні відбулася науково-практична конференція «Респіраторна медицина: виклики 2023. Міжнародний форум», у якому взяли участь провідні українські оториноларингологи, алергологи та інші спеціалісти.

Керівник Центру алергічних захворювань верхніх дихальних шляхів ДУ «Інститут отоларингології ім. професора О. С. Коломійченка НАМН України» (м. Київ), лікар-алерголог Людмила Валеріївна ­Забродська виступила з доповіддю «Допомога пацієнту з алергічним ринітом (АР) і не тільки».

– АР характеризується виділенням із носа водянистого секрету, чханням (часто нападоподібним), закладенням носа, почервонінням кон’юнктив, свербежем носа, вух, піднебіння і горла, порушенням нюху, сухістю слизової оболонки ротової порожнини. Інколи спостерігаються загальносистемні симптоми: порушення сну, концентрації уваги та здатності до навчання, незначне підвищення температури тіла, головний біль, пригнічений настрій.

Діагностика АР здійснюється з огляду на скарги пацієнта, алергологічний анамнез (зв’язок симптомів з алергеном, сезонність, наявність алергічних захворювань, сімейний анамнез), а також оцінку симптомів АР. Також важливими є консультація отоларинголога, специфічна алергологічна діагностика (шкірні тести, виявлення алерген-специфічних IgE в сироватці крові). Додатково проводяться дослідження функції зовнішнього дихання з метою виключення супутньої алергічної астми (АА).

В основі АР лежить алергічне запалення, в якому беруть участь численні клітини, як-от опасисті клітини, еозинофіли, Т‑лімфоцити. При цьому виділяються медіатори запалення – ​гістамін, лейкотрієни, простагландини, цитокіни тощо.

Важливу роль у механізмі АР, а також розумінні вибору тактики лікування мають лейкотрієни, які утворюються з арахідонової кислоти, оскільки відомо, що синтез арахідонової кислоти погіршується при непереносимості нестероїдних протизапальних препаратів. Також відомо, що в пацієнтів із тяжким персистувальним АР виявляється високий уміст цистеїнілових лейкотрієнів у назальному секреті.

Механізм дії лейкотрієнів складається із бронхоконстрикції (спазм гладких бронхів), хемотаксису (підвищення клітин запалення в слизовій бронхів), підсилення секреції слизу бронхів і вазоактивної дії (підвищення проникності капілярів). Ця ситуація вимагає терапевтичного підходу, який супутньо діє на посередників, відповідальних за загальні симптоми.

Існують 3 основні терапевтичні компоненти лікування АР й АА: уникнення алергенів і зниження впливу тригерів, симптоматичне лікування, специфічна імунотерапія (СІТ).

За ускладнених форм АР показані аерозольні форми кортикостероїдів, антигістамінні (АГП) і антилейкотрієнові препарати.

Завідувачка кафедри оториноларингології з курсом хірургії голови та шиї Івано-Франківського національного медичного університету, доктор медичних наук, професор Іванна Василівна Кошель мала слово з доповіддю «Гострий нежить. Диференційно-діагностичні складнощі поширеного синдрому».

– Нежить – ​одна з найчастіших причин звернення пацієнтів до лікарів первинної ланки, оскільки притаманна ≈20 захворюванням, при цьому вона не є симптомом або діагнозом. Нежить – ​це клінічний синдром, що відображає запалення слизової оболонки верхніх дихальних шляхів (порожнина носа та пазух, носоглотка), а також включає симптомокомплекс, який складається з набряку слизової оболонки (в результаті виникає відчуття закладеності, утруднюється дихання), гіперсекреції (наявність патологічних виділень).

Серед хворих дитячого віку нежить здебільшого пов’язаний з назофарингітом. Це запалення слизової оболонки та лімфоїдної тканини носоглотки понад її фізіологічну норму.

Назофарингіт може мати різну етіологію: вірусну (аденовіруси, риновірус, коронавірус, віруси грипу, парагрипу, вірус Епштейна – ​Барр, вірус Коксакі А тощо), бактеріальну (стрептококи, стафілококи, диплококи, пневмококи, інша мікрофлора, Arcanobacterium haemolyticum, Neisseria gonorrhoeae, Corynebacterium diphtheriae, анаероби, зубні спірохети, вкрай рідко мікоплазми і хламідії), грибкову (дріжджоподібні (Candida, Geotrichum), плісняві гриби (Aspergillus, Penicillium, Scopulariopsis, Mucor, Cephalosporium, Alternaria) та алергічну (респіраторні алергени).

Згідно із клінічним визначенням ЕРОЅ (2020), гострий риносинусит (ГРС) характеризується раптовою появою ≥2 симптомів, одним з яких може бути закладеність носа / утруднене носове дихання або виділення з носа (передня чи задня ринорея) та:

• ± біль / тиск у ділянці обличчя;
• ± зниження або втрата нюху (кашель у дітей).

Для вибору плану лікування необхідно встановити етіопатогенетичну форму ГРС: вірусний, поствірусний, бактеріальний. Усі 3 форми мають приблизно однакові симптоми, тому диференційну діагностику слід проводити із врахуванням тривалості захворювання. Гострий вірусний риносинусит (ГВРС) – ​це ГРС тривалістю до 10 днів за відсутності погіршення симптомів після 5-го дня від початку захворювання. Для гострого поствірусного риносинуситу (ГПВРС) характерне погіршення симптомів після 5-го дня від початку захворювання або стійкість симптомів після 10-го дня від початку захворювання. Гострий бактеріальний риносинусит (ГБРС), на відміну від поствірусного, характеризується значною тяжкістю перебігу та наявністю щонайменше 3 з таких симптомів/ознак: температура ≥38 °C, друга «хвиля» захворювання, однобічна локалізація, гострий біль, підвищення показників ШОЕ/СРБ (за використання методики кількісного визначення).

В ЕРОЅ (2020) уперше набув практичного втілення сучасний підхід до лікування та профілактики захворювань верхніх дихальних шляхів: «надання правильного лікування людині, котра цього потребує, щоразу та в необхідний час».

Є дані про те, що антибіотики зумовлюють значні несприятливі наслідки в дорослих, коли їх призначають при застуді, а також у будь-якому віці в разі гострого гнійного риніту. Використання антибіотиків за цих станів протипоказане. Приводом для їхнього призначення може бути лише чітко сформульований діагноз ГБРС.

Незначний позитивний вплив на суб’єктивні відчуття закладеності носа в дорослих при ГВРС можуть мати деконгестанти. В разі короткотривалого (до 10 днів) використання деконгестанти не збільшують ризику побічних явищ у дорослих.

При ГПВРС з огляду на відсутність клінічно важливих даних керівна група ЕРОЅ (2020) не може надати рекомендацій щодо застосування деконгестантів у дорослих і дітей.

Для полегшення симптомів ГВРС корисною буде іригаційна терапія (здебільшого в дітей). Керівна група ЕРОЅ (2020) вважає можливим її призначення як альтернативу деконгестантам.

НПЗП не знижують показника симптомів або тривалість ГВРС. Однак для знеболення (головний біль, біль у вухах, біль у м’язах та суглобах) вони надають значної користі. Показники кашлю та виділень з носа не поліпшуються, але показник чхання значно покращується.

Керівна група ЕРОЅ (2020) радить призначати топічні ендоназальні кортикостероїди лише при ГПВРС у дорослих у випадках, коли зменшення симптомів вважається необхідним, тобто як додатковий до «базового» метод лікування.

Найчастішою операцією в дитячому віці залишається аденотомія, причому пік цих втручань припадає на вік 3-6 років. У США виконується 687/100,000 на рік, в Швеції 740/100,000 на рік, у Фінляндії 1270/100,000 на рік. Повторні аденотомії проводяться в 1,9% випадків. Ha сайті Американської академії оториноларингології / хірургії голови і шиї показаннями до аденотомії є ≥4 епізоди рекурентного гнійного нежитю протягом останніх 12 міс у дітей віком <12 років, персистувальні симптоми назофарингіту після двох курсів антибактеріальної терапії.

Віцепрезидент ГО «Асоціація алергологів України» (м. Вінниця), заступник керівника Центру алергічних захворювань верхніх дихальних шляхів та вуха ДУ «Інститут отоларингології ім. професора О. С. Коломійченка НАМН України» (м. Київ), доктор медичних наук, професор Інна Володимирівна ­Гогунська виступила з доповіддю «Простий складний вибір терапії АР із позицій доказової медицини».

– За сучасними даними, 150 млн людей в Європі мають алергію, при цьому майже ⅓ пацієнтів не повністю задоволена призначеними їм ліками від алергії, майже ⅔ дуже зацікавлені отримати призначення нового лікарського засобу для лікування алергії, а 26% хворих «постійно потребують застосування різних лікарських засобів, щоб знайти ефективні (Marple B. F. et al., 2007).

Незважаючи на те що CIT – ​це єдина високоефективна етіологічна терапія алергічних захворювань, її отримує незначний відсоток хворих.

У 2011 році P. Matricardi та співавт. виконали метааналіз багатоцентрових рандомізованих контрольованих клінічних досліджень, у якому порівнювали ефективність СІТ і фармакотерапії, зокрема АГП II покоління, в зменшенні симптомів АР. Оцінку проводили за сумарним показником тяжкості назальних симптомів (ТNSS), шкалою загальної оцінки симптомів (TSS) або за двома цими параметрами протягом першого сезону пилкування після початку лікування. Ефективність визначали як відсоток зменшення оцінки згідно з даними ТЅЅ і ТЅЅ, отриманими за активного лікування, порівняно із плацебо (відносний клінічний вплив, RCI), а також як стандартизовану середню різницю (SMD) у групах лікування проти плацебо. Зменшення симптомів було суттєво вираженішим у пацієнтів, які отримували СІТ.

Багатоцентрове рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване паралельне дослідження III фази з вивчення ефективності й безпеки біластину в пацієнтів із цілорічним АР за участю 765 хворих, 256 з яких отримували біластин, 254 – ​фексофенадин і 255 – ​плацебо, показало, що значно меншою загальна оцінка назальних симптомів виявилася в групі біластину (-0,98) порівняно із плацебо (-0,63; p=0,023). Досліджувані препарати переносилися добре (Okubo K. et al., 2017).

За результатами досліджень, призначення біластину пацієнтам з АР надає можливість досягнути ефективності, зіставної з СІТ. Ще однією перевагою цього препарату є швидкість настання дії.

Згідно з рекомендаціями ARIA й EAACI/GA(2)LEN/EDF/WAO, АГП – ​перший етап терапії як персистувального АР, так і хронічної кропив’янки. АГП ІІ покоління надається перевага перед АГП І покоління завдяки співвідношенню ефективність/безпека, фармакокінетиці, відсутності антихолінергічних і седативних побічних ефектів (Vena G. A. et al., 2008; Zuberbier T. et al., 2014).

Співробітник кафедри оториноларингології, хірургії голови та шиї Варшавського медичного університету Магдалена Арцимович мала слово з доповіддю «Лікування алергії: чи це лише блокада рецепторів Н1?».

– Останні 10 років спостерігалося зростання випадків АР на 15-20%. На АР страждає майже половина населення віком від 6 до 17 років. Також прискорюється процес атопічного маршу, що пов’язано з ушкодженням шкірного бар’єра (підвищенням TSLP, IL‑33, IL‑25), змінами мікробіому, генним втручанням, «соціальною» дисфункцією клітин і молекул, епігенетичними чинниками. Саме тому типовими для немовлят є атопічний дерматит і харчова алергія, що переходять в АР і АА.

ARIA запропоновано розподіляти АР на сезонний і хронічний. Залежно від прояву симптомів він може мати легкий, середній і тяжкий ступінь. За ступенем контролю АР може бути добре контрольованим, частково контрольо­ваним і неконтрольованим.

Також виокремлюють загальний (із позитивними результатами шкірного прик-тесту та/або наявністю специфічного IgE в сироватці крові), локальний – ​ентропія (з негативними результатами PTS і сироваткового сегменту, але типовими симптомами та позитивним інтраназальним провокаційним тестом на алерген, наявністю специфічного IgE в носових виділеннях), подвійний АР (поєднання ознак загального і локального АР).

Основою діагностики АР є опитування, доповнене оглядом і результатом шкірного прик-тесту, даними про наявність специфічного IgE в сироватці крові та позитивним результатом інтраназального провокаційного тесту на алерген, при цьому співбесіда має узгоджуватися з результатами додаткових тестів.

Симптоми, що свідчать про АР: ≥2 з нижченаведених симптомів тривають ≈1 год/день – ​водянисті виділення з носа, чхання (часто уривчасте), закладеність носа, свербіж у носі (при цьому симптоми мають бути двобічними). Додаткові ознаки АР: кон’юнктивіт, сезонність симптомів, одночасне існування АА. Симптоми, зазвичай не пов’язані з АР: усі назальні симптоми однобічні, ізольована закладеність носа, слизово-гнійні виділення з носа, посилений відтік секрету задньою стінкою горла, часто рецидивувальна кровотеча з носа, біль, аносмія (якщо немає інших типових симптомів АР).

Лікування АР симптоматичне. Практика показує, що АГП із широким спектром протизапальних / протиалергічних властивостей забезпечуватимуть краще полегшення симптомів за таких станів, як АР (і хронічна кропив’янка). Альтернативою інтраназальному кортикостероїду в лікуванні набряку слизової оболонки носа при АР у певної групи хворих може бути розробка препаратів, що впливають на фактор активації тромбоцитів (ФАТ).

Клінічні дослідження продемонстрували, що такі препарати, як рупатадин, є сильним селективним антагоністом рецепторів гістаміну Н₁, який, на відміну від інших АГП, також пригнічує ФАТ‑рецептори. Проте слід пам’ятати, що згідно з міжнародними рекомендаціями, більшість пацієнтів з АР потребують у своїй терапії інтраназальних кортикостероїдів або комбінованих препаратів.

Завідувачка кафедри отоларингології Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця (м. Київ), доктор медичних наук, професор Юлія Валеріївна Дєєва виступила з доповіддю «Риногенний головний біль при риносинуситі: нова проблема – ​відомі рішення».

– Головний біль і риносинусит – ​2 найпоширеніші причини звернення пацієнтів до лікарів, причому в ≈2 із 10 пацієнтів ці стани зустрічаються одночасно. Риносинусит – ​розповсюджене захворювання в більшості країн світу; щороку хворіє 6-15% населення, що зумовлює значне навантаження на суспільство щодо потреби в медичній допомозі та зниження продуктивності праці. У США щороку фіксують ≈20 млн випадків рецидивувального ГРС.

Однією з ключових причин вторинного головного болю є риногенні головні болі, які найчастіше спостерігаються при риносинуситах. Як діагностичну групу включають головний біль, спричинений гострим, хронічним (ХРС) або рецидивувальним риносинуситом чи іншою синоназальною патологією, яка спричиняє головний біль (наприклад, точки контакту слизової оболонки). Якщо головний біль має риногенне походження, лікарі загальної практики, отоларингологи та неврологи часто використовують діагноз «синоназальний головний біль».

Найпоширенішими видами головного болю є мігрень (сильний пульсувальний біль в одній ділянці голови), біль, пов’язаний з гіпертонією (тяжкий пульсувальний біль зазвичай у ділянці потилиці), біль, пов’язаний зі стресом (тривалий біль, що «стискає» голову як обруч), біль за грипу та ГРВІ (локальний біль у ділянці надбрівних дуг, скронь і чола), біль при остеохондрозі (різкий біль під час руху в потиличній ділянці та біля скронь).

У 1988 році Стаммбергер і Вольф припустили, що головні болі риногенного походження були спричинені іррадіацією болю через інтенсивний і постійний контакт між слизовими оболонками носа, а також гіпоксією приносових пазух через погану або відсутність вентиляції унаслідок обструкції (набряку при ГРС, тиску, спричиненим проліферацією носових поліпів чи наповнення ексудативним вмістом пазухи). Крім того, потенційний механізм виникнення головного болю в контактній точці слизової оболонки припускає, що імпульси аксональних рефлекторних дуг генеруються за стимуляції між двома поверхнями слизової оболонки всередині носа чи приносових пазух. Цей рефлекс спричиняє вивільнення субстанції Р, вазодилатаційного нейропептиду, який міститься в немієлінізованих нервових волокнах групи С (Bernichi J. V. et al., 2021).

Згідно з ICHD‑3 (2018), діагностичними критеріями риногенного головного болю є:

1) будь-який головний біль, що відповідає критерію, наведеному в пункті 3;

2) клінічні, назальні ендоскопічні та/або візуалізаційні докази поточної чи минулої інфекції або іншого запального процесу в порожнині носа чи приносових пазухах;

3) докази причинно-наслідкового зв’язку, підтверджені щонайменше двома показниками з таких:

• головний біль розвинувся у часовій залежності від початку риносинуситу;
• головний біль посилюється і слабшає паралельно зі ступенем закладеності носа або іншими симптомами ХРС;
• головний біль посилюється під час натискання на зони проєкцій приносових синусів;
• при однобічному риносинуситі головний біль локалізується іпсилатерально від ураженого синуса.

4) не пояснюється іншим діагнозом ICHD‑3.

Варто зауважити, що головний біль, спричинений риносинуситом, не є типовою причиною головного болю. Більшість пацієнтів із головним болем у ділянках проєкцій основної та решітчастих пазух, за даними досліджень, мають мігрень, при цьому риносинусит і первинні головні болі (мігрень) можуть виникати одночасно. Головний біль за риносинуситу частіше має двобічний і напружений характер, однак інколи характер больових відчуттів може варіюватися, що залежить від індивідуальних порогів чутливості пацієнта. Для достовірного визначення риногенного походження болю доцільно керуватися критеріями ІСHD‑3.

Інша доповідь, з якою виступила професор Дєєва, була присвячена ХРС і питанням безпечної протизапальної терапії.

– ХРС із назальними поліпами (ХРСзНП) – ​хронічний запальний стан, пов’язаний зі значною захворюваністю. За оцінками, ХРСізНП уражає 1-4% загальної популяції та 25-30% пацієнтів із загальної кількості ХРС. ­ХРСізНП може спричиняти довготривалі симптоми, як-от закладеність носа, постназальне затікання, втрата нюху та виділення, що негативно впливають на якість життя пацієнтів. Поліпи частіше виникають у чоловіків, проте перебіг ХРСізНП є тяжчим у жінок. Середній вік пацієнта із ХРСізНП складає 42 роки (зазвичай діагностується у віці від 40 до 60 років) (Chen S. et al., 2020).

Згідно з визначенням EPOS (2020), ХРС – ​це запалення слизової оболонки носа та приносових синусів із наявністю ≥2 таких симптомів, як закладеність носа, виділення з носа, тиск / біль в обличчі, гіпо-, аносмія, а також із тривалістю ≥12 тиж.

Назальні поліпи – ​незлоякісні утворення, що ростуть зі слизової оболонки носа та приносових синусів; можуть бути асоційовані з алергією, бронхіальною астмою, інфекцією – ​грибковою чи бактеріальною (64% пацієнтів із ­ХРСзНП при бактеріологічних дослідженнях мали колонії золотистого стафілокока), муковісцидозом, чутливістю до аспірину.

Необхідно зауважити, що в 15-50% пацієнтів із ХРС зустрічається сімейний анамнез. У пробандів, які страждають на це захворювання, родичі І ступеня в 4,1 раза частіше (порівняно з контрольною групою) мали проблему формування назальних поліпів, родичі ІІ ступеня – ​у 3,3 раза. Наявність хворого члена сім’ї збільшує ризик розвитку захворювання в 5 разів порівняно з населенням загалом.

ХРС – ​поліетіологічне захворювання, яке насамперед потребує якісної диференційної діагностики, оскільки наявність поліпів може маскувати низку інших захворювань.

Під час діагностики ХРСзНП як первинний огляд для ідентифікації поліпів носової порожнини використовується передня риноскопія. Проте слід розуміти, що дані передньої риноскопії не завжди є достатньо інформативними (можна оцінити лише наявність великих поліпів у пацієнтів із ХРСзНП).

Методом вибору є комп’ютерна томографія (КТ), що зазвичай використовується для візуалізації приносових синусів, але не є первинним кроком у діагностиці; має застосовуватися при однобічному ураженні та симптомах або за інших несприятливих ознак. КТ забезпечує виявлення поліпів і набряку слизової оболонки остіомеатального комплексу та дозволяє спланувати хірургічне втручання. В разі однобічного ураження, появи ускладнень або за підозри на злоякісні новоутворення може використовуватися магнітно-резонансна томографія.

Ведення пацієнта із ХРС залежить від тяжкості захворювання та наявності поліпів. Ключовим компонентом у розробці керівних принципів клінічної практики для реалізації настанов EPOS (2020) є участь пацієнта. Для покращення якості лікування важливо пояснювати хворому доступною для нього мовою цілі терапії та те, як забезпечується подальший контроль симптомів захворювання самим пацієнтом (уникання застосування антибіотиків, уникання провокувальних факторів тощо). При правильному мотивуванні пацієнта та навчанні якість його життя буде значно зростати.

Первинну терапію, згідно з рекомендаціями ЕРОЅ (2020), необхідно розпочинати із сольових розчинів і топічних кортикостероїдів. За потреби використовуються антибіотики, проведення десенсибілізації до аспірину, біологічне лікування (анти-IgE, -IL5, -IL4, -IL13 тощо), мукоактивні речовини, антигістаміни, деконгестанти, фітотерапія. Для лікування пацієнтів із ХРС, які не реагують на медикаментозне лікування, здійснюється хірургічне втручання. Для реабілітації хворих після FESS доцільно призначати НПЗП, що дозволить зменшити больові відчуття в після­операційний період.

Керівник ДНВЦ ендоскопічної риноларингології та міського фоніатричного центру, доцент кафедри отоларингології Національного університету охорони здоров’я України ім. П. Л. Шупика (м. Київ), кандидат медичних наук Богдан Назарович Біль виступив із доповіддю «Роль АР у пацієнтів із ХРС».

– Поширеність АР у всьому світі складає 10-40% (5-22% у США); досягає піків у дитинстві та підлітковому віці, але мінімуму в літніх людей. Прямі витрати на лікування АР становлять 5,9-7,9 млрд дол./рік, непрямі – ​3,4 млрд дол./рік (США).

Поширеність АР у пацієнтів із ХРС – ​5-15% (як в Європі, так і в США). У США поширеність ХРС збільшується з віком (2,7% у групі 20-29 років, 6,6% – ​у групі 50-59 років), після 60 років вирівнюється до 4,7%. У Канаді поширеність АР із ХРС складає 3,4% у чоловіків і 5,7% у жінок. Витрати на ХРС – ​8,6 млрд дол./рік (США).

Алергічне запалення при АР є результатом дії алерген-специфічного IgE. Алергічна запальна реакція опосередковується запальною відповіддю 2 типу. В пацієнта з АР вдихуваний алерген активує назальні дендритні клітини чи інші антигенпрезентувальні клітини. Еозинофіли, макрофаги, В‑лімфоцити та мастоцити, які беруть участь у цьому процесі, активують Т‑хелпери.

ХРС без назального поліпозу та ХРСзНП можна диференціювати на основі різних цитокінових шляхів, залучених до запалення. ХРСзНП найчастіше опосередковується запальною відповіддю 2 типу за участю еозинофілів і цитокінів (IL‑4, IL‑5, IL‑13). ХРС без назального поліпозу зазвичай характеризується запаленням типу 1, при цьому нейтрофіли є звичайним типом клітин і вивільняють цитокіни, як-от γ-інтерферон.

Тригерами запалення при АР є алергени, за ХРС – ​бактерії, грибки, алергени, віруси та токсини навколишнього середовища. На молекулярному рівні процеси алергічного запалення (наприклад, бронхіальна астма) та запалення при ХРСзНП майже ідентичні й опосередковані одними і тими самими інформаційними молекулами.

Одним із основних прозапальних медіаторів за риніту є ФАТ, який має такі патофізіологічні ефекти:

• підвищує судинну проникність, що посилює набряк;
• підвищує чутливість тканин до гістаміну та брадикініну, що посилює їхні симптоми;
• зв’язується із ФАТ‑рецепторами, які експресуються на мастоцитах, що сприяє їхній дегрануляції, запуску процесу запалення;
• підвищує синтез гістаміну (та стимулює його ефекти);
• залучає та активує гранулоцити та моноцити – ​підтримує запалення.

Оскільки механізми виникнення запалення при АР і ­ХРСзНП схожі, то й прояви запалення також є дещо схожими; в разі АР – ​свербіж у носі, чхання, ринорея, закладеність носа (яка є прямим наслідком як дії ФАТ, так і активації синтезу гістаміну, чутливості тканин до нього), очні та загальні симптоми; при ХРСзНП – ​обструкція, закладеність носа, постназальне затікання (часто слизово-гнійне), біль у ділянці обличчя або тиск, головний біль, погіршення / втрата нюху, віддалені симптоми (біль у горлі, дистонія, кашель), загальні симптоми.

Симптоми пізньої фази запалення (закладеність носа, яка є одним із провідних симптомів як АР, так і ХРС), окрім дії гістаміну, опосередковуються непрямою дією ФАТ і активацією ФАТ‑рецепторів.

Підготував Олександр Соловйов

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 16 (552), 2023 р