Випадок неправильного трактування симптомів інфекції сечових шляхів у дітей. Клінічний випадок

Лікарська аксіома стверджує про необхідність встановити сутність патологічних змін, перш ніж призначати лікування. На превеликий жаль, у практичній діяльності педіатрів зазначений принцип часто не береться до уваги, тому зазвичай лікування розпочинають без урахування всіх симптомів і даних лабораторних досліджень. Найчастіше це стосується лікування дітей із лейкоцитурією. У непоодиноких випадках таким хворим установлюють діагноз «пієлонефрит» і призначають короткотривалі курси антибактеріального лікування. Водночас лейкоцитурію можуть спричинювати різні порушення евакуаторної здатності верхніх і нижніх сечових шляхів, а саме: вади розвитку, нейрогенний сечовий міхур та інші першопричини. Наведемо типовий клінічний випадок.

Дівчинка віком 8 років була госпіталізована в клініку на базі Інституту урології АМН України зі скаргами на високу температуру тіла в межах 38-39 °С, біль у правій половині живота і в попереку. 

Анамнез хвороби. Уперше захворіла у віці 2,5 років. Дебютом хвороби було підвищення температури тіла до 38 °С. Мати дитини звернулася до дільничного педіатра одного з районних центрів за місцем проживання. Лікар без розгляду даних аналізів сечі й крові призначив антибактеріальний препарат, розцінивши стан дитини як «грипозний». Упродовж 3 днів температура тіла у дитини нормалізувалася. Протягом року епізоди з підвищенням температури спостерігалися ще двічі. Лише під час третього епізоду хвороби педіатр призначив аналіз сечі, у результаті якого було виявлено лейкоцитурію і помірну альбумінурію. Педіатр установив діагноз «пієлонефрит» і призначив антибактеріальну терапію упродовж 10 днів.

Лише після чергового загострення пієлонефриту хвору направили на консультацію до обласного дитячого нефролога. Після огляду дитячим нефрологом був застосований комплекс діагностичних заходів (цистографія, екскреторна урографія) і встановлений діагноз: двобічний міхурово-сечовідний рефлюкс II-III ступеня, вторинний пієлонефрит. Хворій призначена тривала антибактеріальна терапія з періодичним переходом на так звану профілактичну дозу. Зазначене лікування тривало до госпіталізації в нашу урологічну клініку.

Висновок. Унаслідок неправильної тактики ведення хворої, пізньої діагностики причин рецидивного пієлонефриту навіть після встановлення правильного діагнозу проводилося тривале непатогенетичне лікування. Слід пам'ятати, що за наявності лейкоцитурії необхідно визначити причини її виникнення та направити дитину на консультацію до дитячого уролога.

У нашій клініці було встановлено діагноз: двобічний міхурово-сечовідний рефлюкс IV стадії, післязапальне зморщення правої нирки як наслідок частих загострень пієлонефриту. У хворої була виконана двобічна антирефлюксна операція, що було патогенетично обґрунтованим. У післяопераційному періоді призначені уросептики протягом 14 днів, а після завершення гострого періоду – тривала профілактична терапія фітопрепаратом Канефрон^® Н («Біонорика», Німеччина) упродовж 6 міс. Фітопрепарат Канефрон^® Н має лікувальні властивості, що сприяють профілактиці загострень пієлонефриту; зокрема чинить протизапальну, діуретичну, протимікробну й спазмолітичну дію, а також покращує функцію нирок під час тривалого застосування. Крім того, Канефрон^® Н безпечний для лікування у дітей і має добру переносимість.

Прогноз захворювання у цієї хворої ми бачимо таким чином: при правильному та своєчасному лікуванні запальних процесів сечовивідної системи процес зморщування правої нирки сповільниться, але не припиниться.