Лікарські товариства у формуванні української наукової стоматологічної школи: історіографічні нариси

Стоматологія як наука формувалася тривалий період часу та у своєму розвитку пройшла декілька етапів – від цілительства та народної медицини, що сягає корінням палеоліту і набуває характерних рис за часів Трипільської культури та документально зафіксована в Київській Русі, до класичних обґрунтованих знань. У середні віки стоматологія має характер ремісництва та цирульної справи і майже не пов’язана з медициною. Разом із тим з новими методами лікування з’являються нові матеріали, інструменти. Практично не зазнав змін такий пристрій, як кофердам, який слугував задля захисту слизової оболонки порожнини рота від розігрітих матеріалів під час лікування карієсу та його ускладнень, а не для захисту від слини, як сьогодні. Формування стоматології як медичної спеціальності на теренах України відбулося на зламі XIX-XX століть.

Від другої половини ХІХ ст. лікуванням людей опікувалися земства, що було неможливе без відповідної фахової освіти та підготовки медичних кадрів. Відповідно, держава розвивала вже існуючі та створювала нові медичні факультети при університетах. Медичні університети відігравали значну роль у формуванні професійного середовища та були центрами просвіти.

На тлі активного процесу розбудови університетів медична спільнота організовувала наукові товариства. У розвитку медичної галузі головну роль відігравали саме медичні товариства, які були ініціаторами зборів, земських з’їздів, видання наукових праць, медичних журналів, що віддзеркалювали наукову медичну думку. Під час зборів узагальнювалась інформація про санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи, готувалися доповіді до губернських медичних звітів, обговорювалися нові медичні розробки та методи лікування.

Стоматологічна допомога в Україні за Російської імперії була представлена приватними зуболікарськими школами.

Воєнні події, численні поранення щелепно-лицевої ділянки, потреба надання медичної допомоги та подальшої реабілітації зумовлювали необхідність визначення зуболікарської освіти як галузі медицини та викладання в медичних університетах. На цьому неодноразово наголошував професор М. І. Пирогов. У 1879 р. професор університету ім. Св. Володимира М. В. Скліфосовський на з’їзді лікарів та природознавців виступив з доповіддю стосовно стану зубів мешканців Києва та його взаємозв’язку із загальним станом здоров’я і харчуванням. Він запропонував викладати хвороби зубів та порожнини рота на медичних факультетах. Ідею підготовки зубних лікарів та дантистів до навчальних програм медичних університетів висловив та підтримав О. К. Лімберг. Слід зазначити, що 1828 року професор Карл Прокоп Каліга очолив кафедру з лікування зубів і дантистики Львівського медико-хірургічного інституту.

Наприкінці ХІХ ст. зуболікарську допомогу надавали зубні лікарі та дантисти. Ці спеціалісти не мали загально-медичної освіти та не вважалися лікарями. Зубні лікарі навчалися в приватних зуболікарських школах протягом 2,5 року за затвердженими програмами, після чого мали складати іспит на медичному факультеті. Дантисти навчалися за індивідуальною програмою в приватних зуболікувальних кабінетах з подальшим складанням іспиту комісії при університеті. Дантисти мали право лікувати тільки зуби, а зубні лікарі до того ж ще й захворювання порожнини рота. Разом із тим на той час надавали допомогу й лікарі з вищою освітою, які спеціалізувалися на зуболікарській допомозі, щелепно-лицевій хірургії, – одонтологи.

Перші зуболікарські школи в Україні були засновані наприкінці ХІХ сторіччя: в Одесі Т. О. Тичинським (1893 р.) та І. І. Марголіним (1896 р.), у Києві (1898 р.) – лікарями Л. Головчинером, С. Лур’є та О. Плінером. Згодом відкрилися перша Київська зуболікарська школа Л. С. Бланка, школа приват-доцента Київського університету Св. Володимира М. М. Жука. Приватні школи відкривалися в Харкові, Катеринославі, Львові. Педагогічний процес у цих закладах був організований на високому рівні, оскільки стоматологію викладали переважно фахівці з вищою медичною освітою. Після закінчення школи для отримання права здійснювати зуболікарську практику потрібно було складати іспити в медичних університетах.

Лікар Ісак Ілліч Марголін, засновник Одеської школи, за освітою лікар-одонтолог, закінчив медичний факультет Київського Імператорського університету Св. Володимира. Викладацьку діяльність він поєднував із просвітницькою, протягом тривалого часу очолював «Одеське одонтологічне товариство».

Збільшення кількості фахівців стоматологічного профілю, активна професійна взаємодія зумовили потребу поглиблення їхніх знань шляхом організації фахових співтовариств, видання наукових збірників, журналів. Заснування зуболікарських товариств у Києві (1899), Одесі (1897), Харкові (1902) було значним кроком у розвитку стоматологічної практики та освіти.

Метою утворення лікарських товариств була побудова взаємозв’язку між професорами медичних факультетів та практичними лікарями.

Видатні вчені-медики читали лекції про нові прогресивні методи лікування, популяризували наукові досягнення медицини того часу. Лікарські товариства стали майданчиком для розповсюдження медичних знань та наукового вдосконалення лікарів. Водночас відбувався і зворотний зв’язок – через звіти земських лікарів визначали та обговорювали питання щодо епідеміологічної ситуації в країні та розповсюдженості захворювань, методів профілактики. Важливим аспектом діяльності таких товариств була організація, проведення та координація дослідницької роботи. Одним з головних напрямів діяльності була організація наукових конференцій, з’їздів, де на більш високому рівні обговорювалися наукові та практичні проблеми медицини. За ініціативи одонтологічних та медичних товариств порушувалися питання освіти, наукових підходів до лікування зубів та порожнини рота, нових технологій протезування зубів.

Чи не найголовнішим напрямом діяльності лікарських товариств стало видання наукової друкованої продукції. У 1860 році в Україні вийшов друком перший щотижневий науковий журнал «Современная медицина», в якому публікувалися статті відомих учених, викладачів університетів та представників медичних товариств. Відображенням стану медичної допомоги були земські медичні збірники, наукової думки передових професорів – журнальні публікації медичних товариств, таких як «Товариство російських лікарів у пам’ять М. І. Пирогова».

Медичні університети спільно з лікарськими товариствами були центрами наукової думки та спеціалізованих видань. Водночас каталізатором розвитку стоматологічної періодики були одонтологічні товариства, коштом яких видавалися науково-практичні журнали, організовувалися науково-практичні збори.

Про активність українських одонтологічних товариств свідчить той факт, що до 1917 року на території Російської імперії видавалося 6 журналів, присвячених питанням стоматології. Три з них, а саме «Практическое зубоврачевание», «Зубоврачебный ежемесячник», «Зубоврачебный посредник», видавало Одеське товариство одонтологів. Тут одонтологи, зубні лікарі та дантисти ділилися досвідом, надавали практичні поради початківцям. Журнал «Практическое зубоврачевание» знайомив читачів з новими технічними розробками в галузі протезування («До питання про алюмінієві протези» – К. Руфь), зокрема техніками зняття відбитків («Три рідкісні випадки зняття відтисків» – Я. Плотичер). Неодноразово приділялася увага лікуванню зубів у дітей («Чому потрібно зберігати молочні зуби» – Я. Корнеліус). Як і сьогодні, актуальною була проблема інфекційного контролю в стоматологічних закладах («Які заходи безпеки повинен вжити одонтолог щодо туберкульозного хворого»). Висвітлювалися питання стосовно організації лікувального процесу, вартості стоматологічних послуг («До питання про зуболікувальну таксу» – М. Кутуков).

Одонтологічні товариства опікувалися громадським здоров’ям, впливали на державну службу охорони здоров’я.

На одонтологічному товаристві 9 листопада 1913 року зубний лікар І. Гершанський у доповіді, присвяченій проблемам захворюваності зубів серед учнів, навів статистичні дані щодо карієсу в дітей у таких містах, як Москва (90%), Харків (95,5% у дівчат та 98% у хлопців) та Одеса (від 72 до 95% залежно від школи). Потім порівняв рівні стоматологічної допомоги дітям у Німеччині (більш ніж 200 шкільних амбулаторій) та Одесі (1 амбулаторія, що надавала стоматологічну допомогу дітям безкоштовно). І із запитанням: «І що ж тут може зробити одна амбулаторія?» звернувся до членів Товариства та читачів журналу «Зубоврачебный ежемесячник» (І. Гершанський «Чи достатньо в Одесі однієї зуболікарської шкільної амбулаторії?» (1913. – № 12. – С. 2-8.). У журналі «Зубоврачебный ежемесячник» існував розділ «Громадська та шкільна гігієна зубів і порожнини рота», де було представлено статті стосовно нових методів профілактики та лікування зубів у дітей, організації та діяльності шкільних амбулаторій («Виникнення амбулаторії для учнів міських і народних училищ та зуболікарська діяльність у ній»).

Таким чином, одонтологічні товариства та їх друковані видання були центрами наукової комунікації між фахівцями, які надавали стоматологічну допомогу, консолідували медичну та стоматологічну спільноту (лікарів-одонтологів, зубних лікарів, дантистів), створювали та розповсюджували наукову друковану продукцію, популяризували нові методи діагностики, профілактики і лікування зубів та порожнини рота.

Дискусійним було питання освіти для лікарів та фахівців зуболікарської справи, адже зуболікарську допомогу надавали три спеціалісти: лікар з вищою медичною освітою – одонтолог, зубний лікар, який навчався за затвердженою програмою протягом 2,5 року, та дантист. За ініціативи одонтологічних товариств на наукових зборах та з’їздах обговорювалася необхідність запровадження фундаментальної загально-медичної підготовки для одонтологів, що можливе лише за умов здобуття зуболікарської освіти в університетах. Оскільки одонтологічна освіта в Україні мала «приватнопідприємницький характер зуболікарських шкіл», постало питання організації державних одонтологічних факультетів. Це було необхідно для підвищення фахової підготовки зубних лікарів за єдиними уніфікованими програмами з метою створення державної системи надання зуболікарської допомоги для всіх верств населення.

Воєнні події, Перша світова війна, Жовтнева революція загальмували цей процес на деякий час.

Таку реформу в галузі стоматології здійснив громадський діяч та лікар П. Г. Дауге декретом від 1 жовтня 1918 року, в якому передбачалося, що «зуболікарська освіта буде невід’ємно пов’язана з усією системою вищої медичної освіти».

Влітку 1919 року в результаті об’єднання трьох приватних зуболікарських шкіл у Києві створено вищий науково-навчальний заклад – Державний зуболікарський інститут, де навчання тривало протягом 4 років. Фактично зуболікарську освіту було передано до медичних факультетів університетів та стоматологія визнавалася невід’ємною складовою медицини. Реформування стоматологічної освіти та створення зуболікарського інституту мало вирішити низку науково-методичних питань щодо організації стоматологічної допомоги в країні, надання висококваліфікованої та доступної допомоги для всіх верств населення. Також було реорганізовано приватні зуболікарські клініки в державні установи, що надавали стоматологічну допомогу.

Отже, з відкриттям першого вищого науково-навчального закладу зі стоматології на території України розпочинається новий історіографічний період формування та становлення української наукової стоматологічної школи.

Стоматологія в Україні стала галуззю медицини, що використовує її наукове та практичне надбання, застосовує нові науково обґрунтовані методи діагностики, профілактики та лікування захворювань порожнини рота. І саме від цього моменту розпочинається відлік часу формування та становлення української наукової стоматологічної школи.

У жовтні 1920 р. Державний зуболікарський інститут було реорганізовано в одонтологічний факультет Інституту охорони здоров’я (Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця). Пізніше, у 1921 р., одонтологічні факультети відкрито в Харкові та Одесі.

Для розробки та впровадження нових технологій у стоматології потрібні були наукові підходи до профілактики, діагностики та лікування хвороб порожнини рота. Активна та тривала робота Одеського наукового одонтологічного товариства, підготовка та друк наукових журналів, високий рівень фахової підготовки, величезна кількість науково-практичних статей – усе це стало підставою для заснування 1928 року в Одесі Українського державного інституту зуболікування, а з 1949 р. – Українського науково-дослідного інституту стоматології.

За радянських часів центрами наукової діяльності та фахової стоматологічної освіти були стоматологічні факультети медичних інститутів, де студенти навчалися медицині та передовим технологіям лікування зубів і порожнини рота. Розвивалася стоматологічна наука, захищалися дисертаційні роботи. В університетах формувалися потужні наукові стоматологічні школи.

Разом з тим науково-педагогічні працівники, видатні професори зі стоматології спілкувалися та співпрацювали з практичними лікарями на засіданнях лікарських та наукових товариств. Стоматологічні товариства ініціювали конференції, з’їзди, де кожна стоматологічна школа мала змогу представити свої досягнення, наукові напрацювання та поділитися новими методиками діагностики, профілактики та лікування.

Перший Всеукраїнський стоматологічний з’їзд відбувся в Одесі 1932 року, основним гаслом якого було «Покращення стоматологічної допомоги населенню України». За радянських часів відбулося 7 з’їздів стоматологів України, на яких розглядалися питання щодо організації стоматологічної допомоги, впровадження наукових досягнень у практичну діяльність стоматологічних закладів, профілактики захворювань, підготовки кадрів. Збільшується кількість стоматологічних факультетів, посилюється науково-педагогічний потенціал. Викладачі стоматологічних факультетів, відомі професори формують наукові школи, у співпраці з практичними лікарями вивчають розповсюдженість основних стоматологічних хвороб у своєму регіоні, науково обґрунтовують методи профілактики та лікування. Налагодження взаємозв’язку та плідна співпраця між видатними професорами, науковцями та практичними лікарями відбувається на регіональних наукових товариствах стоматологів областей. Формуються потужні наукові школи в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Дніпропетровську, Донецьку, пізніше – в Івано-Франківську, Вінниці, Тернополі. У Полтаві створено Українську медичну стоматологічну академію. Післядипломна освіта, підвищення кваліфікації, набуття нової спеціалізації лікарів-стоматологів відбувається у двох вищих навчальних закладах – інститутах удосконалення лікарів у Києві та Харкові.

Створено потужну державну систему стоматологічної допомоги, що включає обласні стоматологічні лікарні, міські, районні поліклініки. Налагоджено систему управління стоматологічними закладами охорони здоров’я – від головного позаштатного спеціаліста Міністерства охорони здоров’я до обласних та районних головних спеціалістів зі стоматології. Майданчиком, де збираються провідні науковці, практичні лікарі, є науково-практичні стоматологічні товариства. Під їх егідою відбуваються засідання, конференції, на яких обговорюються нагальні питання щодо організації та надання стоматологічної допомоги, профілактики та проведення диспансеризації, впровадження нових технологій у практичну охорону здоров’я.

Українське наукове товариство стоматологів було співзасновником фахових видань для стоматологів «Проблеми стоматології», «Вісник стоматології».

Значні зміни в професійній організації стоматологів відбулися після проголошення України самостійною державою. Наукове товариство стоматологів України ухвалило рішення про реорганізацію його в Асоціацію стоматологів України (АСУ). Такий крок був зумовлений необхідністю інтеграції у світове співтовариство стоматологів на засадах його постійного члена. А це було можливе за умови створення та законодавчо затвердженого об’єднання стоматологів, зубних техніків в Асоціацію.

АСУ засновано 23 жовтня 1994 року. Вона об’єднала лікарів-стоматологів та зубних техніків із 27 регіональних (обласних) асоціацій, професорів та викладачів усіх вищих навчальних медичних закладів України, співробітників науково-дослідного інституту стоматології.

На 86-му конгресі Всесвітньої федерації стоматологів (FDI) 1998 року АСУ було прийнято постійним членом. Завдячуючи президентові АСУ, професору М. Ф. Данилевському, українська наукова стоматологічна школа отримала офіційне міжнародне визнання світовим співтовариством стоматологів.

Таким чином, наукові надбання, теоретичні та практичні напрацювання українських стоматологів через АСУ представлено світовому співтовариству.

АСУ активізує наукові та професійні зв’язки з такими країнами світу, як Польща, Німеччина, Італія, Іспанія, США, Канада, Литва. Поновлюються зв’язки з асоціаціями з пострадянських країн – Казахстану, Грузії, Білорусі, Росії, Азербайджану, Молдови, Вірменії.

АСУ має свої друковані видання: «Современная стоматология», «Новини стоматології», «Дентаклуб». З 2017 р. під егідою АСУ видається міжнародний науково-практичний журнал «Стоматологія. Естетика. Інновації». Українське наукове товариство стоматологів було співзасновником фахового видання для стоматологів «Вісник стоматології».

За підтримки АСУ вітчизняні вчені представляють свої наукові розробки на Всесвітніх стоматологічних конгресах у вигляді доповідей. Наукові праці українських вчених публікуються в міжнародному стоматологічному журналі FDI International Dental Journal.

На сьогодні в Україні працюють більше ніж 26 тис. лікарів-стоматологів, стоматологічні дисципліни викладаються на 18 стоматологічних факультетах. Вивчення епідеміології стоматологічних захворювань, розробку нових технологій у стоматології здійснює ДУ «Інститут стоматології та щелепно-лицевої хірургії НАМН України» (м. Одеса), післядипломну освіту, підвищення кваліфікації лікарів-стоматологів провадять Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика (м. Київ) та Харківська медична академія післядипломної освіти. В Україні створюються інститути післядипломної освіти при медичних університетах, які також підвищують кваліфікацію лікарів-стоматологів. Відповідно до свого фаху лікарі об’єднуються в асоціації – пародонтологів, ортопедів, ортодонтів, щелепно-лицевих хірургів, ендодонтистів, дитячих стоматологів тощо. Разом з тим основним об’єднавчим майданчиком для лікарів є АСУ, де спільно вирішуються питання організації стоматологічної допомоги, стоматологічної освіти, науки та практичної діяльності.

За ініціативи АСУ проводяться з’їзди, науково-практичні конференції, симпозіуми. У 2012 р. організовано 1-й Національний український стоматологічний конгрес, метою якого стало висвітлення сучасних наукових напрямів розвитку української стоматології та ключових досягнень у практичній стоматології.

АСУ бере активну участь у реформуванні медицини та стоматології.

З 2016 р. є співзасновником Національної лікарської ради, що об’єднує всі медичні асоціації України. Метою діяльності Національної лікарської ради є підготовка, широке громадське обговорення законопроектів України щодо медицини, а саме «Про лікарське самоврядування», «Про первинну медико-санітарну допомогу», «Про організацію медичного обслуговування населення в Україні», «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів». На координаційних радах АСУ обговорюються питання стоматології, реформування в стоматології та медицині, доповнення до законопроектів, що перебувають на розгляді у Верховній Раді України.

За активного сприяння АСУ відбулися парламентські слухання «Медична освіта в Україні: погляд у майбутнє» та багато інших заходів, де обговорювалися питання медичної реформи в України, комунікації між медичними працівниками та пацієнтами, етики професійної взаємодії медпрацівника та хворого.

Захист професійної діяльності лікаря-стоматолога є нагальною потребою сьогодення. Тому за ініціативи АСУ організовуються семінари з провідними юристами України з питань медичного права, юридичних аспектів професійної діяльності лікаря, захисту його прав.

Таким чином, АСУ є дієвої організацією, що забезпечує координацію роботи лікарів-стоматологів, міжпрофесійну комунікацію з лікарями загальної практики – сімейної медицини через Національну лікарську раду, з державними установами – Міністерством охорони здоров’я, Комітетом з питань охорони здоров’я Верховної Ради України. Задля поліпшення наукових розробок у стоматології АСУ підписала відповідний договір про співпрацю з Національною академією медичних наук України.

АСУ як член Всесвітньої федерації стоматологів представляє досягнення вітчизняної науки та практики світовому співтовариству: бере участь у вирішенні важливих питань стосовно здоров’я порожнини рота, що розглядаються на засіданнях генеральної асамблеї FDI, інформує про поширеність основних стоматологічних захворювань, особливості освіти, організацію стоматологічної допомоги, заходи для стоматологів.

Стоматологічна спільнота України готується до проведення 4-го Національного українського стоматологічного конгресу «До сторіччя формування Української наукової стоматологічної школи». Під час цього заходу науковці та лікарі-стоматологи з державних та приватних клінік, організатори охорони здоров’я, молоді вчені матимуть змогу поділитися своїми науковими досягненнями, практичними напрацюваннями, новими методиками діагностики, лікування та профілактики. Тут розглядатимуться актуальні питання щодо епідеміології основних стоматологічних хвороб та комплексних програм їх профілактики, професійного захисту діяльності лікарів-стоматологів та стоматологічних клінік. І сьогодні наше головне завдання – зберегти і примножити наукове надбання української школи та потужну загальнодержавну систему надання стоматологічної допомоги мешканцям України.

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 18 (415), вересень 2017 р.