На вістрі поетичного скальпеля

У Національній науково-медичній бібліотеці України відбулася презентація книги «Палітра почуттів». Її автор, поважний хірург і відомий живописець Анатолій Радзіховський, здивував прихильників його обдарувань ще й віршованим щоденником епохи…

У новій книзі, що побачила світ 20 лютого 2018 року, до чергової карбованої дати в бутті Анатолія Павловича, понад сімдесят поетичних пелюсток, офортів, об’єднаних у чотири розділи: «Основи», «Пам’ятне», «Сподівання Майдану», «Рефлексії».

Вельми цікавими, з гіркими фактами щодо зльотів і стопору свого Вчителя, Олександра Шалімова, є штрихи до його портрету у форматі блискучого нарису. Та почати годиться з перших рядків гарної роботи.

Дитя війни, у справжньому значенні цього нещадного слова, Анатолій Радзіховський ще майже немовлям у рідному Тальному на Черкащині пережив громовиці смертоносної Корсунь-Шевченківської битви, другого акорду в поразці нацистських армад. Тож у рядках невеличкої поеми «Свята матінко моя» він звертається до пам’яті мами Катерини Кирилівни:

Забрав фашист Сашка і Вітю
І не минула рана Вас.
Та нас із Валькою від смерті
Господь на клич Ваш слізний спас…

Вели бійців Ватутін, Конєв,
Бронею Ротмістров гримів.
Та я в смертельній круговерті
Лиш ласку мами розумів…

А ось ще історико-політична замальовка – «Доля України»:

А були ж ми козаками,
Брали вражі мури.
То невже нам поміняли
ДНК структуру?
Де наш Гоголь, де Шевченко,
Де славні ватаги?
Думав я, що поніміли
Наші думки й саги…
Та коріння в гени, браття,
Проросло, як спори.
І здригнулись, Україно,
Твої доли й гори.
На Майдані, на Майдані,
Цвіт твого народу –
Славна молодь бунтівна
З Заходу і Сходу.

Інша річ, чим це відгукнулося. Та так було, й А. Радзіховський небайдужим оком усе це зафіксував.

Далі йде біографічна поема «Моя доля». Ось рядки, немов дагеротип ХХ століття.

Війна в Європі, революцій смерч,
Терор червоний, табори сибірські,
Голодомор і Друга світова –
Так і пішли чотирнадцять мільйонів…

А закінчується цей автобіографічний спалах так: «І я не сам, як вітер серед поля. Таких нас тисячі – дітей війни, зомбованих на працю…»

Серед праць Анатолій Радзіховський виклав свій погляд на спільну долю. Цитувати можна далі й далі. Слід лише підкреслити, що «Палітра почуттів» рясніє іменами шанованих колег автора, живих і вже відлетілих. З жалобою згадуються Микола Сергієнко, Віктор М’ясніков, Ігор Шлапак, Іван Сухарєв. Прощальне слово про Бориса Олійника видрукувала «Літературна Україна». Відгукувався Анатолій Радзіховський і на відхід першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка. Сльозою написані рими про передчасну смерть молодого хірурга Знаєвського…

Насправді весь цей стогін, але й спів душі Анатолія Павловича інтегрує його вираз і світосприйняття – «Рефлексія». Тож книжку варто порівняти зі скрипічною або ж фортепіанною сонатою, якою автор, заслужений ­художник України, заслужений діяч науки України, ­лауреат Державної премії з хірургії, засвідчує різнобарвність своєї натури.

Усі ці сторінки, навіяні насамперед «Кобзарем», постають немов свідчення часів і зламів, притаманних дійсності. Але поет залишається вірним пам’яті. Це драматичний ескіз про Анатолія Раханського, який дивом врятувався з Уманської ями полонених (так було, і А. Радзіховський про це чи не вперше публічно згадав), але якого ледве не вбили поліцаї, бо був підозріло кучерявий… А врятував його німецький офіцер. І це теж правда…

Художник за уподобаннями та майстерністю, А. Радзіховський дав своїй сповіді майже професійну назву – «Палітра почуттів». І може, це його найцінніший скарб, знак того, що почуття не зів’яли, не скам’яніли. Так, слідом за «Сполохом болю», передмову до якої написав незабутній Борис Олійник, неначе пташка, злетіла й ця славетна акварель з відтінками реалій…

Підготував Юрій Віленський

P. S. Від імені «Медичної газети «Здоров’я України» вітаємо Анатолія Павловича Радзіховського з обранням академіком НАПН України!

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 6 (427), березень 2018 р.