Алгоритм знеболення при гострому та хронічному болю

28.11.2021

Стаття у форматі PDF

Біль – це проблема, з якою стикається багато людей, тому завжди актуальним є питання наявності доказових засобів, які зможуть забезпечити знеболення при гострому болю та больовому синдромі.

У вересні в режимі онлайн відбулася фахова школа «Академія сімейного лікаря». Завідувачка ка­федри фармакології Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця (м. Київ), доктор медичних наук, професор Ганна ­Володимирівна ­Зайченко виступила з доповіддю під назвою «Гост­рий і хронічний біль у практиці сімейного лікаря: чим допоможуть НПЗП».

Серед засобів, які використовують для зменшення болю як амбулаторно, так і в стаціонарі, найпопулярнішими є нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Засоби цієї фармакологічної групи отримують близько 20% стаціонарних хворих, адже їх застосування передбачає лікування 85% захворювань. За статистикою, НПЗП щодня приймають понад 30 млн людей у світі, причому 40% цих пацієнтів віком понад 60 років. У 2001 р. в Україні було продано близько 10 млн упаковок НПЗП, у 2006 р. – ​понад 15 млн, а у 2020 р. – ​більш як 22 млн.

Особливістю сучасних НПЗП є різноманіття лікарських форм, у тому числі для місцевого застосування у вигляді мазей, гелів, спреїв, а також супозиторіїв, трансдермальних терапевтичних систем і препаратів для парентерального введення.

Найефективнішими НПЗП є при усуненні ноцицептивного болю, пов’язаного з ушкодженням тканин і активацією периферичних больових рецепторів (спортивні та побутові травми, оперативні втручання, остеоартрит, вісцеральні болі, головний біль напруження, менструальний біль тощо). Частково ефективні НПЗП у разі змішаного болю з ноцицептивним і нейропатичним компонентами (радикулопатія, онкологічні болі (особливо при метастазуванні), тунельні синдроми тощо). Неефективними НПЗП вважаються за невропатичного болю, який виникає при первинному пошкодженні або дисфункції периферичної чи центральної нервової системи (синдром невдало оперованого хребта, діабетична полінейропатія, постгерпетична та тригемінальна невралгія, мігрень, постінсультний і фантомний біль, вібраційна хвороба).

За частотою виникнення побічних ефектів НПЗП посідають друге місце після антибактеріальних препаратів і випереджають багато інших фармакологічних груп, тому треба відповідально ставитися до визначення необхідної для пацієнта дози й уважно спостерігати за його станом у ході лікування. До побічних ефектів НПЗП належать гастроінтестинальні порушення слизових оболонок, респіраторні ураження, тромбогенні ускладнення, ураження печінки, нирок тощо.

Класичним варіантом ноцицептивного болю є больо­вий синдром, спричинений запаленням. Запа­лення – ​це захисна реакція організму, що виникає як відповідь на пошкодження будь-якого генезу та пов’язана з дією медіаторів (простагландини, брадикінін, гістамін тощо).

У здорових тканинах існують дві ізоформи цик­ло­оксигенази: ЦОГ‑1 (конститутивна), яка відповідає за утворення фізіологічних/гомеостатичних простагландинів – ​регуляторів тканинних гомео­статичних функцій (захист шлунково-кишкового тракту (ШКТ) і сечостатевої системи, агрегація тромбоцитів, диференціація макрофагів), і ЦОГ‑2 (індуцибельна/прозапальна), яка активується при пошкодженні протягом приблизно 3 діб, коли бракує ефективності ЦОГ‑1.

Механізм дії НПЗП пов’язаний з інгібуванням ферментів ЦОГ‑1 та ЦОГ‑2 і пригніченням синтезу медіаторів запалення (болю, лихоманки). Фармакологічними ефектами цього процесу є протизапальний, жарознижувальний, аналгетичний, антиагрегаційний (стосується тільки інгібіторів ЦОГ‑1).

Прикладом НПЗП із вираженою здатністю пригнічувати ЦОГ‑2 (85% фармакологічної дії) є целекоксиб. Цей препарат має високий потенціал керування прозапальними медіаторами в період хронічного запалення. При цьому він зовсім незначно (15% дії) впливає на ЦОГ‑1.

Варто враховувати, що від ступеня селективності до ЦОГ‑2 залежить підвищення кардіоваскулярних ризиків. Наприклад, він дуже високий у луміракоксибу, рофекоксибу, еторикоксибу. Водночас у целекоксибу він відносно низький.

Прикладом НПЗП з високою ЦОГ-1 селективністю є препарат кеторолак. Він є потужним знеболювальним засобом, особливо активним у період гострого запалення.

Для препаратів цієї підгрупи характерний низький рівень кардіоваскулярних ризиків, водночас висока селективність ЦОГ‑1 підвищує гастроінтестинальний ризик. Ці закономірності треба враховувати при виборі знеболювальних засобів з урахуванням оптимального балансу між ефективністю та безпекою.

Отже, підходи до лікування гострого та хронічного болю відрізняються. У разі гострого болю перевагу мають інгібітори ЦОГ‑1, адже потрібні висока швидкість настання та вираженість знеболювального ефекту, а також бажано, щоб це був ін’єкційний препарат для короткого курсу лікування. За хронічного болю доцільно призначати інгібітори ЦОГ‑2, оскільки важливішими в цьому випадку є добрі переносимість і безпека, вираженість протизапального й аналгетичного ефектів, відсутність негативного впливу на серцево-судинну систему, слизові оболонки, суглобовий хрящ.

На сьогодні проведено численні клінічні та доклінічні дослідження, котрі свідчать про те, що кеторолак є одним із найпотужніших неопіоїдних аналгетиків, які можуть конкурувати за рівнем аналгетичної активності за умови ноцицептивного болю навіть з опіоїдами, а також добре поєднуються з іншими лікарськими засобами для знеболювання.

Водночас кеторолак досить безпечний і рідко спричиняє побічні ефекти. Проспективне рандомізоване багатоцентрове контрольоване клінічне дослідження в 49 європейських лікарнях, у якому брали участь 11 245 пацієнтів, показало, що за умов дотримання разових і добових доз переносимість лікування цим препаратом досить хороша (Forrest B. et al., 2002).

Публікації в анестезіологічних журналах підтверджують безпеку кеторолаку для знеболення після обширних хірургічних операцій. Спостереження показали, що кеторолак не збільшує ризику виникнення після­операційних кровотеч. Було продемонстровано, що післяопераційне введення кеторолаку безпечне й ефективне в здорових пацієнтів і особ­ливо корисне як опіоїдозберігальний засіб для вразливих груп пацієнтів.

У певних хірургічних і медичних контекстах правильний відбір пацієнтів, заснований на багато­профільній співпраці між періопераційними клініцистами, оптимізує безпеку пацієнтів і результати лікування болю.

Показання до призначення кеторолаку (препарат ­Кетанов) у практиці сімейного лікаря:

  • зубний біль у разі неможливості швидко отримати стоматологічну допомогу;
  • гінекологічний біль за наявності точного діагнозу (альгодисменорея, ендометріоз);
  • мігрень;
  • травми, опіки;
  • онкологічні захворювання;
  • короткочасна терапія гострого болю при радикулітах, міалгії, артралгії;
  • кольки (печінкова, ниркова) – ​разом зі спазмолітиками.

Показання до призначення препарату ­Кетанов у стоматології:

  • помірний і виражений больовий синдром у разі пульпіту;
  • перикороніт;
  • періодонтит;
  • больовий синдром після оперативних втручань і травматичних стоматологічних маніпуляцій;
  • імплантація.

Використовуючи Кетанов, слід пам’ятати, що існують певні ризики, які насамперед пов’язані з високими гастроінтестинальними побічними ефектами. До них належать літній вік, пептична виразка чи шлунково-кишкова кровотеча в анамнезі, призначення інших НПЗП, супутній прийом глюкокортикоїдів або антикоагулянтів, коморбідність. До ймовірних ризиків належать інфекція Helicobacter pylori, куріння та вживання алкоголю.

Особливістю препарату Кетанов є доведена аналгетична дія при гострому болю, котра зіставна з такою морфіну (Yee J.R. et al., 1986). Препарат випускається в ін’єкційних і таблетованих лікарських формах. При цьому, на відміну від опіоїдів та комбінованих аналгетичних засобів, Кетанов не впливає на рівень свідомості (Lassen К. et al., 1992); не спричиняє залежності. Проте необхідним є захист ШКТ, навіть за умови короткочасного застосування. Також слід пам’ятати, що ­Кетанов використовують тільки в дорослих і підлітків від 16 років.
Що стосується умов безпечного використання препарату ­Кетанов (таблетки, ін’єкції) при невідкладних станах, то його призначають для усунення помірного й сильного післяопераційного болю короткими курсами (до 5 днів) і обов’язково в поєднанні з інгібіторами протонної помпи. Також засіб доцільно призначати з метою профілактики ноцицептивного болю (передопераційне та періопераційне знеболювання). Особливу увагу треба приділяти пацієнтам високого ризику (віком понад 65 років, із захворюваннями ШКТ).

Слід пам’ятати, що профіль безпеки залежить від тривалості лікування: найсприятливіший – ​у разі короткого курсу. За потреби надалі потрібно скасовувати ­Кетанов і переходити на інгібітори ЦОГ‑2 з низьким ризиком розвитку ускладнень із боку ШКТ, як-от целекоксиб. За тривалого використання цей препарат також має менший ризик серцево-судинної смерті, інфаркту міокарда й інсульту порівняно з іншими НПЗП.

Також доведено, що комбіноване застосування ацетилсаліцилової кислоти з целекоксибом є доцільнішим, аніж використання аналогічної комбінації з іншими НПЗП, стосовно ризику розвитку як кардіо­васкулярної патології, так і розладів ШКТ. В Україні препаратом із підтвердженою за результатами рандомізованого дослідження біоеквівалент­ністю оригінальному целекоксибу є ­Ранселекс.

Отже, можливим є застосування такої схеми знеболювання:

  • гострий біль (1-3 дні) – ​кеторолак (Кетанов);
  • хронічний біль (понад 3 дні) – ​целекоксиб (препарат ­Ранселекс).

Підготував Олександр Соловйов

Медична газета «Здоров’я України 21 сторіччя» № 20 (513), 2021 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Неврологія

29.12.2021 Неврологія Роль сімейного лікаря в наданні допомоги хворим на інсульт

У 2020 році в м. Києві було зареєстровано майже 153 тис. хворих із неврологічною патологією, яка в 74,2% випадків була пов’язана з цереброваскулярними хворобами, а у 2% – з інсультами. Незважаючи на те що за останні 9 років кількість пацієнтів із цереброваскулярними хворобами зменшилася, частка осіб із гострими порушеннями мозкового кровообігу (ГПМК) у різних регіонах країни залишається незмінною або навіть зростає. Насамперед це пов’язано з тим, що лише 15,56% лікарів інформує пацієнтів про ранні симптоми інсульту та тактику дій у разі їх появи. Доцент кафедри неврології Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця (м. Київ), кандидат медичних наук Марія Мирославівна Прокопів розповіла про особливості маршруту пацієнта з ГПМК і роль сімейного лікаря в цьому процесі. ...

28.11.2021 Неврологія Мистецтво використання антикоагулянтів після гострого інсульту

Проблема гострого мозкового інсульту (ГМІ) в Україні є одним з основних тягарів у системі охорони здоров’я, яка щороку завдає значних збитків у соціальній та економічній сферах. Ризик розвитку ГМІ в людини протягом життя в Україні – ​один з найвищих і становить 32%, тоді як середній показник у світі складає 25%. Згідно з оцінками Глобального тягаря хвороб (Global Burden of Disease, 2019), в Україні зареєстровано 127,5 тис. інсультів, з яких 88 тис. – ​ішемічні, 94 тис. летальних випадків унаслідок захворювання (≈13% від загального показника смертності в Україні), 1,85 млн втрачених років життя через смерть або інвалідність. ...

28.11.2021 Неврологія Біологічні ритми, афективні розлади та COVID-19: можливості патогенетичної фармакотерапії

Питання фізіології та патофізіології біологічних ритмів, аналізу їхньої ролі в патогенезі різноманітних захворювань (як і значення хронобіології та хрономедицини загалом) є сьогодні одними з найактуальніших у клінічній практиці для лікарів усіх спеціальностей – ​від неврологів і ендокринологів до сімейних лікарів. Це пояснюється тим, що дослідження механізмів циклічності процесів життєдіяльності організму від молекулярного до системного рівнів дозволили наблизитися до розуміння можливостей їхньої спрямованої фармакологічної регуляції при різних формах патології, пов’язаних насамперед із порушеннями функцій центральної нервової системи (ЦНС)....

28.11.2021 Неврологія Нобелівська премія за відкриття рецепторів TRPV та медичні перспективи похідних гострого перцю

4 жовтня стало відомо, хто отримає Нобелівську премію з фізіології та медицини – ​2021. Нобелівський комітет ухвалив рішення про нагородження фізіолога Девіда Джуліуса з Каліфорнійського університету (США) та невролога Ардема Патапутяна з Центру дослідження Скриппса в Ла Джоллі, Каліфорнія, за відкриття рецепторів температури та дотику. Дослідження в цьому напрямі велися ще в 1990-х роках, і ось для науковців настала мить заслуженої слави [1, 2]....