0 %

Невроотологія — нова, добре забута, давня наука

27.03.2015

До якого лікаря має звернутися хворий із такими симптомами: головний біль, шум у вухах та потемніння в очах? Невропатолога, отоларинголога чи офтальмолога? Як вчинити, якщо отримані поради щодо лікування — суперечливі? Виявляється є потреба мати одного лікаря, відповідального за такого хворого. За даними професора Клаусена (Німеччина), третина хворих, які звертаються до поліклінік, мають невроотологічні проблеми. Не завжди ці проблеми суто первісні: запаморочення чи кружіння може супроводжувати серцеві пороки, ендокринологічні та інфекційні захворювання.

Костянтин Федорович Трінус Сучасна невроотологія досягла неабияких успіхів. При лікуванні моніторної та вібраційної хвороб, станів після стресу, інсульту та травм голови позитивний ефект спостерігають у 80% усіх хворих. У розвинених країнах невроотологічні товариства об’єднуються навколо наукових центрів та університетів, існує Міжнародне невроотологічне та еквілібріометричне товариство з осередком у Німеччині. На жаль, в Україні, втім як і в інших пострадянських країнах, невроотології немає навіть у списку спеціальностей відповідних міністерств і академій. Для нашої країни потреба у фахівцях-невроотологах украй актуальна. До 30% усіх хворих страждають на невроотологічні розлади, а після чорнобильської трагедії цей відсоток почав зростати. І біда не тільки в тому, що немає невроотолога в поліклініці. Не розвинений цілий напрям промисловості: випуск відповідних ліків, діагностичних приладів, не проводиться підготовка кваліфікованих спеціалістів.

Чому в нашій країні не розвинена така медична галузь, як невроотологія, які захворювання перебувають у полі її компетенції? Відповісти на ці та інші запитання ми попросили наукового керівника Київського центру невроотології, доктора медицини Вюрцбурзького університету Костянтина Федоровича Трінуса, котрий займається невроотологією вже давно і нагороджений медаллю ім. К. Е. Ціолковського Федерації космонавтики СРСР за видатний внесок у теорію космонавтики — створення оригінальних діагностичних методик вивчення порушень рівноваги — об’єктивної вестибулометрії.

— Невроотологія почала розвиватись як наука про нервову систему, пов’язану зі структурами вуха, зокрема зі слуховим та вестибулярним (присінковим) аналізаторами. Але через те, що присінок у свою чергу надзвичайно пов’язаний з іншими чутливими та рухливими системами, його неможливо вивчати, ігноруючи, наприклад, ністагм або порушення координації рухів за випробуваннями Уемури, Фукуди тощо. Тому невроотологія в широкому розумінні слова є наукою про нервові захворювання голови.

Присінок — це орган людського організму, що відповідає за сприйняття лінійних та кутових прискорень, а також положення тіла в просторі. Результати досліджень, проведених на Заході, в Австралії, Японії, показують, що значення присінка в житті і здоров’ї людини набагато більше, аніж це уявляють сучасні лікарі. Спектр порушень роботи вестибулярного органа дуже широкий. Це непереносимість світла, гучних звуків, нудота, блювання, потемніння чи мерехтіння в очах, заніміння кінцівок, тремтіння повік, пальців, порушення сну, головний біль, запаморочення, кружіння голови, втрата свідомості, кидання в жар або в холод, спазми, розлади координації рухів, порушення пам’яті, дратівливість.

У полі зору невроотології перебувають такі захворювання та розлади, як вібраційна та моніторна хвороби, чорнобильське запаморочення, епісиндром, неврози, стани після інсульту, стресу, травм голови, астенічні, діенцефальні, цереброваскулярні дисфункції, нейроінфекції, «лунатизм», клімакс, гестози тощо. Нерідко невроотологічні проблеми «ховаються» під маскою соматичних захворювань. Іноді хворі скаржаться на біль у серці, шлунку, на задишку, клубок у горлі тощо. Але причина захворювання — не в органічних змінах у серці, шлунку чи легенях, а в порушенні тонусу нервових центрів, які координують роботу цих органів.

Історія вивчення вестибулярного апарату розпочалася з 1872 р., поштовхом до чого, як часто буває в науці, став випадок. Одного разу австрійський учений Ернест Мах їхав у потязі і звернув увагу на те, що навіть із заплющеними очима відчуває його повороти. Тоді вчений припустив, що в організмі людини має існувати спеціальний датчик інерційних сил, який сприймає рухи людини в просторі. І вже через три роки світ побачив знамениту працю вченого «Про орган рівноваги та інерційних сил в організмі людини», у якій доводилося, що такий орган дійсно є. Ернесту Маху належать і перші спроби діагностики стану вестибулярного апарату — різні варіанти стояння та ходіння із заплющеними очима. Так зародилася невроотологія — наука про нервові захворювання головного мозку, які зумовлені розладами роботи вестибулярного апарату.

На початку ХХ ст. австрійський учений Роберт Барані, тестуючи хворого в кріслі, що може обертатися, чи вливаючи у зовнішній слуховий прохід пацієнта невелику кількість холодної води, уперше описав ністагм (бігання очей), який до сьогодні вважається однією з найбільш діагностично значущих реакцій у клініці вестибулярної патології. Висновок доктора Барані: поява ністагму зумовлена збудженням присінкової периферії. За свої праці у 1915 р. вчений був удостоєний Нобелівської премії.

У 30-ті роки з розвитком авіації, швидкісного морського та наземного транспорту на Заході з’являється все більше спеціалістів, які цікавляться станом вестибулярного органа. Правильна координація рухів виявляється особливо актуальною для пілотів, десантників, моряків. Солідні обсяги фінансування та залучення кращих фахівців дали можливість розробити великий набір фармпрепаратів для лікування присінка та методики його діагностування, найважливішою з яких є методика викликаних потенціалів.

Водночас у СРСР захворювань вестибулярного органа начебто й не існувало. У Радянському Союзі не було визнано вчення Е. Маха, тому все, що ним було зроблено, не мало права на оприлюднення. А згодом з’явилася й інша причина: невроотологія стала стратегічною наукою. І тому в період холодної війни (1945-1972 рр.) країнам капіталізму було не вигідно відкрито ділитися найсерйознішими розробками в цій галузі. Дозволю собі навести широковідомий приклад. Наприкінці 40-х — на початку 50-х років Американське військове відомство серйозно вивчало питання щодо побудови випромінювача низьких частот, за допомогою якого планувалося наводити паніку та розганяти ворожі армії. Були виділені чималі кошти на розробку такої «ієрихонської труби». Група спеціалістів із Каліфорнії під керівництвом професора Галовела Девіса підрахувала, що для розгону тільки однієї армії розмір випромінювача повинен бути відповідним до розмірів земної кулі, але так хотілось отримати фінансування…

І тоді виникла геніальна думка — розділити завдання на два етапи. Спочатку розробити методику об’єктивної діагностики впливу звуків на мозок. Так було створено методику слухових викликаних потенціалів. Ідея методу полягає у виділенні зі спонтанних ритмів мозку електричної активності окремих ядер. Професор Девіс подавав дуже коротке звукове посилання, яке чув обстежуваний, та записував у пам’ять комп’ютера «відтінки» електричної активності мозку. У кожному запису були присутні як спонтанні компоненти, так і відповідь слухових ядер. Коли всі накопичені в пам’яті комп’ютера записи були підсумовані, то спонтанні, випадкові ритми обнулили, а індуковані сигнали вдалося виділити із шумів.

Півтора десятиріччя спільної роботи з нейрохірургами, під час якої були досліджені хворі з перетнутими слуховими нервами, травмованою слуховою корою та іншими видами патологій, дали можливість Девісу розшифрувати, які структури мозку які піки генерують. Пізніше були створені викликані потенціали інших модальностей: зорові, соматосенсорні (зокрема тактильні та електрошкірні), присінкові (вестибулярні) та нюхальні (ольфакторні). Активно розробляються зараз смакові викликані потенціали. У 1973 р. професори Хуан Мануель Тато із Буенос-Айреса (Бразилія) та Клаус-Френц Клауссен із Вюрцбурґу (Німеччина) опублікували концепцію, а наступного року організувано Невроотологічне та еквілібріометричне товариство.

— Яка структура Невроотологічного та еквілібріометричного товариства?

— Чисельний склад Товариства постійно змінюється. На сьогодні в ньому налічується близько 500 осіб з майже 60 країн світу. Товариство видає два журнали «Вісник невроотології» та «Міжнародний журнал шумів у вухах». Найвищим органом Товариства є Конгрес, який збирається щороку. По парних роках місцем проведення Конгресу визначено місто Бад Кіссінген у Німеччині, а по непарних роках — в різних країнах: Америці, Греції, Швеції тощо. Конгрес — це «ярмарок», де відбувається обмін ідеями. Товариство співпрацює майже з 2000 приватних, державних чи громадських організацій, серед яких найбільше, звичайно, приладобудівельних та фармацевтичних фірм. Останні, з одного боку, постійно відстежують наукові досягнення та втілюють їх у прилади і нові лікарські форми, з другого — використовують Товариство для реклами та маркетингу своїх товарів і нових розробок. Але не тільки суто медичні фірми перебувають у постійному контакті з Товариством:

  • юридичні компанії розробляють критерії виплати відшкодувань, наприклад у разі виробничих травм чи невдалих операцій;
  • економісти розробляють питання розвитку нових медичних напрямів та галузей; — мери великих міст визначають структуру медичної служби, санаторних закладів та профілактичних заходів у своїх містах;
  • на конгресах завжди присутні депутати та високі урядові посадовці.

Діяльність Товариства опирається на велику кількість міжнародних центрів, серед яких особливо виділяються:

  • американські — лідери з питань шумів у вухах (професор А. Шульман, Нью Йорк), слухової імплантації (провадиться у багатьох інституціях), реконструкції втрачених слухових нервів за допомогою ембріональних факторів росту нерва (професор Дж. Пулек, Лос-Анджелес);
  • швецькі — лідирують у питаннях ранньої діагностики та лікування отруєнь промисловими фарбами та лаками (професор Л. Одквіст, Лінкопінг);
  • японські — мають найкращі досягнення у вирішенні питань профвідбору різних контингентів спортсменів (професор Е. Саката, Токіо);
  • німецькі — займають провідне місце серед розробників нових методів діагностики та з питань впровадження нових лікарських препаратів (професор К. Клауссен, Вюрцбург), нових оперативних рішень при пухлинах на нервах (професор Т. Хаїдт, Фюрт).

З 1996 р. до п’ятірки лідерів входить також Україна. Доказом цього твердження є те, що редакція журналу Товариства «Вісник невроотології» розміщений у Києві. Окрім того, проведення конгресу 2007 р. заплановано у Києві. При цьому слід відмітити, що Росія, Польща чи Чехія навіть не фігурували серед конкурентів.

— Ви підкреслили, що Україна відіграє достатньо вагому роль у діяльності Невроотологічного та еквілібріометричного товариства. Це пов’язано тільки з вашою діяльністю як провідного науковця-невроотолога й головного редактора «Вісника невроотології» чи є й інші причини?

 — В Україні вже існує ряд невроотологічних центрів (маються на увазі, в першу чергу, профільні невроотологічні, а не ті, які вивчають окремі невроотологічні питання). Якщо дивитись територіально, то Сімферополь займається питаннями реабілітації відставних військовослужбовців; Донецьк вивчає невроотологічні проблеми в шахтарів, у тому числі тих, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської аварії. У м. Славутич вивчали ознаки радіаційного ураження в персоналу ЧАЕС та ліквідаторів. Було відмічено, що найраніше з’являються напади запаморочення, які відображають порушення присінкового стану (Н 81 за МКХ-10). Пізніше розвивається невротизація (F 48). А далі розвивається поліморфна картина патології, аж до зниження імунітету та органічних уражень внутрішніх органів — виразки тощо.

У Києві сьогодні працює 4 невроотологічних центри. В Інституті отоларингології — започаткований професором В. Г. Базаровим, піонером електроністагмографії в Україні. В Інституті нейрохірургії — відкритий професором Т. С. Мостовою, профілем цього відділення є, насамперед, невриноми статоакустичного нерва та травми голови. На базі ендокринологічного диспансеру функціонує філія, де вивчаються поліневропатії при різноманітних ендокринних порушеннях. Відомо, наприклад, що при цукровому діабеті високі рівні цукру в крові призводять до «отруєння» периферійних нервів, у тому числі слухового та зорового. Втручання невроотолога дає можливість відкласти розвиток ускладнень діабету на 10-20 років. Нарешті, наш Центр невроотології, найбільш оснащений сучасною діагностичною апаратурою, розробляє переважно нові технології та веде найскладніші випадки хворих.

— Ви були одним з перших науковців в СРСР, які розпочали вивчення вестибулярного апарату. Чи правда, що це було пов’язано з дослідженнями у сфері космічної медицини?

Створення установки для вестибулярних викликаних потенціалів в Університеті Томаса Джеферсона (Філадельфія, США, 1989) — Вивчення вестибулярного апарату в СРСР розпочалося лише у 80-х роках. Це зумовлювалося потребою вивести на космічну орбіту радянський аналог американського «Шатла» — російський «Буран». Коли другий космонавт СРСР Герман Титов із 25 витків навколо Землі 17 пробув без свідомості, після його повернення на Землю професор О.Г. Газенко, який очолював Інститут медико-біологічних проблем, прокоментував це так: «Ми все-таки виростимо космічну расу, яка житиме в космосі, і два тижні адаптації при цьому не мають ніякого значення». Але, зрозуміло, що на практиці це здійснити практично неможливо. Було поставлено серйозне завдання: досягти керування кораблем за повної свідомості членів його екіпажу з першого ж витка навколо Землі. Цю тему космічної медицини, під назвою «Лабіринт», опрацьовували в Києві з 1980 по 1985 р. На корекцію так званої «космічної хвороби руху» на рік виділявся один мільйон радянських рублів. З 1982 по 1985 р. я працював у групі під назвою «Молнія», котра вивчала саме вестибулярний апарат на базі Київського інституту отоларингології. Ми повинні були розробити систему автоматичної діагностики стану вестибулярного апарату космонавтів. Ті науковці, котрі починали цю роботу, пообіцяли, що з енцефалограми буде виділений вестибулярний викликаний потенціал, чого протягом 30 років ніхто у всьому світі не зміг досягти. У решті решт, після невдалих спроб мені дали доручення довести, що це зробити неможливо. Але, настоявши на тому, що я насамперед дослідник, було проведено ряд експериментів на примітивній інерційній системі з мотузок, паличок та гумок. І, що найдивніше, ми отримали те, чого, начебто, бути не повинно — вестибулярний викликаний потенціал! До цього експерименти проводилися на дуже потужних системах, котрі не давали можливості досягти короткого імпульсу-відповіді вестибулярного апарату на надане прискорення. Завдяки розробленій нами інерційній системі було задане саме те прискорення, котре дозволило виділити вестибулярну відповідь. На жаль, подальші дослідження у зв’язку з розвалом СРСР були згорнуті і протягом 20 років я займаюся цією тематикою переважно за кордоном, у тому числі і в центрах NASA в Сполучених Штатах.

— У своїх статтях, інтерв’ю та доповідях ви користуєтеся такими термінами, як запаморочення та кружіння, розділяючи їх. Чи не достатньо існуючого терміну «головокружіння»?

— Аналіз літератури показав, що в структурі нерва, ганглія і навіть мозку є різні варіанти провідних вестибулярних шляхів. У периферичному рецепторі існує два типи волоскових клітин: 1-й тип — великі клітини, компактно локалізовані в центральній частині вестибулярного аналізатора, 2-й тип — невеликі клітини, розсіяні по всьому аналізаторові. Іннервація абсолютно різна: від великих клітин відходить 1, максимум 2 товстих нервових волокна; від клітин 2-го типу — до 8 тонких нервових волокон. Вестибулярний нерв формується таким чином, що в його центральній частині проходять товсті нервові волокна, зв’язані з великими клітинами ганглію. Вони дуже компактно сполучаються з нижньою частиною верхнього вестибулярного ядра ромбовидної ямки, іннервуючи великі нейрони вестибулоокулярної зони. Тонкі волокна вестибулярного нерва, котрі відходять від клітин 2-го типу, дисперсно розсіяні по всім 4 ядрам ромбовидної ямки. Таким чином, складається враження, що існує, починаючи з периферичної і закінчуючи окуломоторною зоною та корою головного мозку, спеціальна система, яка окремо сприймає різнорідну інформацію від одного аналізатора.

Ідея виникнення термінології, котра розрізняє запаморочення і кружіння, пов’язана саме з патогенетичним механізмом їх виникнення. Таким чином, запаморочення — це порушення відчуття простору і руху (багато хто говорить і часу), а кружіння — відчуття неіснуючого руху. Запаморочення викликають хвороби, пов’язані з інтоксикацією — алкогольною, вірусною тощо. Наприклад, вестибулярний неврит найчастіше буває вірусної етіології. Оскільки у товстих волокон співвідношення маси до площі набагато більше, то порушення метаболізму чи поява токсинів призводить до того, що вони страждають у першу чергу. Травми голови, порушення метаболізму, стрес — причини виникнення кружіння. Під час травми може статися відрив окремих отолітів і попадання їх у півкружний канал вестибулярного аналізатора і навіть незначний нахил голови під певним кутом призводить до різко вираженого кружіння. Виявляється, що в такому випадку достатньо зробити різкий рух голови хворому по спеціальній схемі, так званий маневр Сімона, і це дозволить відмовитися від застосування фармакотерапевтичних засобів. Це захворювання називається доброякісним позиційним пароксизмальним головокружінням, яке може також бути пов’язане з порушенням росту і резорбції отолітів (при зміні положення голови гравітаційна дія на кристалики карбонату кальцію супроводжується згинанням лежачих під ними волоскових клітин). Воно включає в себе симптоматику як запаморочення, так і кружіння.

Я можу привести приклад із своєї практики. Ми обстежували 25 осіб зі скаргами на головокружіння із застосуванням типового класичного набору методик вивчення вестибулярних порушень. До речі, у таких хворих дуже часто головокружіння супроводжується головними болями. Було виявлено, що найбільші порушення демонстрував вестибулярний аналізатор, так як у першу чергу реєструвались електричні зміни за даними вестибулярних викликаних потенціалів, потім ішли слухові, сенсорні, зорові порушення. Спонтанний ністагм (частота, швидкість повільної фази, амплітуда) був зареєстрований у 14 з 25 осіб. Треба підкреслити, що частота ністагму — об’єктивний критерій, котрий реєструється без нашої волі за допомогою електричного приладу і показує різницю між кружінням і запамороченням. Виявилося, що частота биття ністагму при кружінні більша ніж при запамороченні, що статистично достовірно доказано при використанні тесту Фішера. Суб’єктивні відчуття при калоричній пробі (вливання теплої і холодної води у вуха) показали домінування кружіння над запамороченням.

— У чому полягає принцип діагностування захворювань невроотологічного профілю?

— Діагностика хвороб мозку, у тому числі і вестибулярного апарату, базується на двох основних групах методів. Одна з них — функціональна оцінка сенсорних, або чутливих, систем мозку, названих викликаними потенціалами. Ця технологія була запозичена з радіолокації і заключається у виділенні сигналів малої амплітуди з високоамплітудних шумів. Шумами в даному випадку є спонтанні ритми різних структур мозку, тобто те, що відображає електроенцефалограма. Точно відомо, по яким шляхам і ядрам буде проходити сигнал, наприклад, при звуковому подразненні.

Як я вже зазначав, уперше це вдалося виявити професору Девісу, котрий зареєстрував електричну активність мозку у відповідь на прямокутний звуковий сигнал. Йому вдалося виділити із шуму відповідний сигнал мозку та визначити, якими структурами мозку він генерований. Нині відомо три «класичних» викликаних потенціали (слуховий, зоровий, тактильний) і два «не класичних», які використовуються лише небагатьма лабораторіями, а саме: вестибулярний і нюхальний, або ольфакторний. Маючи такий набір викликаних потенціалів, за електричними показниками можна судити, у якому стані перебуває більша частина мозку.

У той самий час для оцінки рухових центрів мозку використовують методики, під загальною назвою «окулографія». Завдяки цьому методу ми маємо змогу записувати не просто рух очей, а рефлекси системи їхнього руху. По цим рефлексам за допомогою спеціально розроблених атласів можна уточнити, в якому місці є порушення, виявити гіперактивність або, навпаки, — зниження функції тих чи інших структур центральної нервової системи. Маючи набір таких методик, ми будуємо щось подібне до карти мозку, але не з погляду на форму, як в ЯМР, УЗД чи томографії, а на його електричний стан, електричні реакції.

— До сьогодні достатньо дискутабельним залишається питання етіології виникнення мігреней. У зв’язку з цим існує багато методів лікування цього захворювання, найбільш поширене з яких, але не завжди дієве, симптоматичне використання анальгетиків…

— Мігрень — досить поширений розлад, який, за різними даними, спостерігається у 18% населення світу. Термін походить від грецького слова гемікранія, що означає односторонній головний біль, який може супроводжуватися нудотою та блюванням, непереносністю яскравого освітлення, голосних звуків, млявістю. При класичній мігрені головному болю передує 15-30-хвилинна аура чи продрома. Як правило, вона пов’язана із зоровими (скотоми, спалахи світла, повна тимчасова сліпота) або соматосенсорними (заніміння, затерпання) проявами. Нерідко проявом аури може бути головокружіння як окремий симптом чи у поєднанні із зоровими і пропріоцептивними відчуттями. Деякі автори розглядають навіть шум у голові, викликаний порушенням у темпоромандибулярному суглобі, як прояв мігрені. Інші включають у сферу дискусій шийну мігрень — головний біль та порушення координації, що виникають при поворотах голови й шиї, коли не відбувається оклюзії шийних артерій. Факт асоціації головокружінь з нападами мігрені давно відомий і широко описаний в літературі. Дискусійним є питання про мігрень як замінник головокружіння при порушеннях вестибулярного апарату. Наприклад, при розладах центральної локалізації у дітей часом головний біль виявляється як замінник запаморочення, і його називають вестибулярною мігренню. Відомі поєднання мігрені з хворобою Меньєра та алергіями.

Щодо етіології цього захворювання, то за останніми даними епідеміологічного дослідження фінських науковців, до 80% виникнення мігреней пов’язано з пристінковими порушеннями. Причини, знову ж таки, різноманітні. Якщо розглядати типові випадки шкідливого впливу на вестибулярний орган, то я б виділив 7 основних: травма голови, шум та вібрація, інтоксикації, вірусне та бактеріальне ураження, радіація, магнітні поля.

Виходячи з цього, терапія мігрені може бути досить різноманітною, хоча медикаментозні методи переважають над немедикаментозними. Досі, зокрема для контингенту потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС, особливо ефективними виявилися гістамінові блокатори: діменгідринат і його комбінації, гісманал. Ці засоби діють на широкий спектр гістамінових рецепторів, насамперед на Н1. Водночас у нервовій системі особливу роль відіграють Н3-рецептори. Вибірковим блокатором саме цих рецепторів є бетагістина дигідрохлорид, єдиною зареєстрованою в Україні лікарською формою якого є препарат Бетасерк, виробництва компанії Солвей Фарма. Опираючися на власний досвід лікування хворих з болями пристінкового походження, я можу стверджувати що попередні дані показали понад 80% позитивного ефекту в 47 хворих, пролікованих в 1999-2001 рр. Щодо механізму дії цього препарату, позитивним є той факт, що він не уповільнює ефекту габітуації (звикання), це важливо при ураженнях присінкових структур. Остання аргументація, за відсутності протипоказань, робить Бетасерк препаратом вибору в терапії вестибулярної мігрені.

Запам’ятався недавній випадок, коли до мене звернувся молодий хлопець, військовослужбовець-зв’язківець, зі скаргами на інтенсивний, наподоподібний головний біль, який супроводжувався головокружінням. Напади виникали 1-3 рази на тиждень, триваючи упродовж доби. Цей хворий перебував майже постійно на стаціонарному лікуванні з 2002 по 2003 р. Йому проводили наступну терапію: судинну, ноотропну, дегідраційну, седативну, анальгезивну (у тому числі з однократним використанням препарату морфію), антимігренозну, десенсибілізуючу, протисудомну, імунокорегуючу, противірусну, гормональну, вітамінотерапію. На фоні отриманого лікування характер, частота виникнення та інтенсивність головного болю не змінилися. Хворий отримав направлення на оформлення III групи інвалідності. Після загального обстеження в нашому центрі було виявлено тотальне збільшення латенції всіх піків викликаних потенціалів, високочастотний мікроністагм у латеральних положеннях, домінування подовження латенції периферичного представництва вестибулярної нервової системи. Це свідчило про порушення електричної активності майже в усіх сенсорних системах мозку і, насамперед, про вестибулярну природу походження головного болю. Згідно з МКХ-10, основний діагноз був таким: вестибулопатія (H 81), порушення координації руху середнього ступеня тяжкості (R 27.8), мігренозний статус (G 43.2). Той факт, що основу головного болю становили порушення вестибулярної функції, став підставою до призначення селективного Н3-гістамінового блокатора Бетасерка в дозі 16 мг тричі на добу. Позитивний ефект спостерігався вже в перші дні лікування, поступово збільшилися «світлі» проміжки між нападами і наприкінці місяця напади зникли. Описаний випадок показав правомірність подальшого вивчення вестибулярної мігрені та розробки алгоритму її диференціальної діагностики і терапевтичних підходів з використанням препарату Бетасерк.

— У чому полягає ефективність цього лікарського засобу?

 — Бетасерк — синтетичний аналог гістаміну, активний при пероральному прийманні. Діє головним чином на гістамінові Н1- і Н3-рецептори внутрішнього вуха і вестибулярних ядер ЦНС. Шляхом прямої агоністичної дії на Н1-рецептори судин внутрішнього вуха, а також опосередковано через Н3-рецептори покращує мікроциркуляцію та проникність капілярів, тим самим нормалізуючи тиск ендолімфи в лабіринті та завитці. Разом з тим збільшується кровоток у базилярних артеріях. Бетасерк також має виражений центральний ефект, як інгібітор Н3-рецепторів ядер вестибулярного нерва. Він нормалізує нейрональну трансмісію в полісинаптичних нейронах вестибулярних ядер на рівні стовбура головного мозку. Клінічна дія препарату проявляється швидким (від декількох годин до доби) ефектом при гострих приступах вестибулярного головокружіння та синдрому Меньєра. У випадку рецидиву, а також при хронічних станах, найкращі результати досягаються у разі тривалого (4 тижні та більше) приймання препарату. Бетасерк нормалізує як вестибулярні, так і кохлеарні порушення, купірує шум і дзвін у вухах, перешкоджає розвитку глухоти. Але найголовніше, що це чи не єдиний лікарський засіб, котрий має доведену ефективність при терапії хвороби Меньєра, мігреней та головокружінь різноманітного походження, зареєстрований в Україні.

— Чи проводиться в Україні навчання лікарів за спеціальністю «Невроотологія»?

— З 26 травня до 24 червня 2004 р. уперше в Україні на базі Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика я буду читати цикл тематичного вдосконалення лікарів за спеціальністю «Невроотологія» і запрошую всіх бажаючих відвідати його (тел./факс: (044) 213-66-11; e-mail: trinus@ukrpack.net). Треба підкреслити, що цей цикл, виходячи з загальноосвітнього рівня викладення нових підходів у лікуванні багатьох захворювань, є абсолютно унікальним не тільки для пострадянських держав, а й для усього світу. Особлива увага буде приділятися сучасним підходам у діагностиці та лікуванні як класичних невроотологічних проблем: хвороби та синдрому Меньєра, кінетозів, статоакустичного невриту, приглухуватості, так і хвороб сучасності: вестибулярної мігрені, хронічної втоми, моніторної та вібраційної хвороб, неврозів, вестибуло-кардіального синдрому, пострадіаційної енцефалопатії тощо.

Цикл тематичного вдосконалення, який має стати постійним, один з кроків до основної мети — невроотологія повинна бути внесена Кабміном до спеціального переліку. Тоді стане можливим готувати нові кадри, видавати спеціальні підручники. Усе це потрібно, перш за все, українському народові для збереження його здоров’я, тому що постчорнобильська ситуація продовжує залишатися напруженою. Соціальний та економічний стан наших співвітчизників також залишає бажати кращого.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ

15.11.2018 Акушерство/гінекологія Актуальные вопросы нутрициологии в акушерстве: роль кальция и витамина D3 в формировании благоприятных условий для вынашивания плода

Акушерская нутрициология – направление в медицине, которое охватывает весь спектр факторов, влияющих на создание условий, благоприятных для зачатия и развития плода. Данное направление включает в себя современные возможности нутрициологии и варианты решения проблем, а также меры предосторожности при их использовании. ...

15.11.2018 Акушерство/гінекологія Сравнительное исследование эффективности применения диклофенака натрия в форме суппозиториев для послеоперационной аналгезии при гинекологических хирургических вмешательствах

Боль, безусловно, является одним из самых тревожных симптомов, сопровождающих практически любое заболевание. При этом едва ли не каждый врач, и прежде всего анестезиолог, считает облегчение боли пациента одной из своих основных обязанностей. ...

07.11.2018 Хірургія, ортопедія та анестезіологія Прощальное слово

Безвременно, вследствие обострившегося недуга, ушел из жизни один из создателей и директор Украинского научно-практического центра эндокринной хирургии, трансплантации органов и тканей Мин­здрава Украины Александр Сергеевич Ларин. ...

06.11.2018 Хірургія, ортопедія та анестезіологія Эффективное лечение трофических нарушений нижних конечностей: новый взгляд на пентоксифиллин

Пентоксифиллин – ​препарат с длительной историей применения и высокой терапевтической эффективностью в лечении заболеваний, связанных с нарушением периферического кровообращения. Благодаря своей безопасности и хорошей переносимости, а также протекторному действию на сердечно-сосудистую систему он очень популярен у врачей различных специальностей....