Сучасні підходи до лікування артеріальної гіпертензії: фокус на подвійні фіксовані комбінації

Стаття у форматі PDF

Артеріальна гіпертензія (АГ) є основною причиною захворюваності та смертності, що вражає приблизно 1,13 млрд осіб у всьому світі (WHO, 2021). Сучасне лікування АГ передбачає застосування п’яти основних класів препаратів: β-блокатори (ББ), блокатори рецепторів ангіотензину II (БРА), інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ), блокатори кальцієвих каналів (БКК) і діуретики. За даними дослід­жен­ня, у 50‑75% випадків монотерапія не забезпечує адекватний контроль артеріального тиску (АТ), такі пацієнти для досягнення цільового рівня АТ потребують комбінації зазначених класів препаратів. Більшість настанов щодо лікування пацієнтів з АГ рекомендують починати антигіпертензивну терапію (АГТ) із комбінації лікарських засобів, зокрема з поєднання фіксованих доз (Williams et al., 2018; Unger et al., 2020).

Доцільність комбінованого лікування АГ: серцево-судинні наслідки початкової подвійної терапії

АГ є найважливішим модифікованим чинником ризику серцево-судинних захворювань (ССЗ), як-от інсульт, інфаркт міокарда (ІМ) і хронічна серцева недостатність (ХСН), а також захворювань нирок. З ускладненнями АГ щороку пов’язано близько 9,4 млн смертей, із яких 45 і 51% спричинені хворобами серця та інсультом відповідно. Натомість швидке та ефективне лікування АГ може значно знизити захворюваність і смертність, пов’язану з ССЗ та інсультом, і є важливим засобом їх профілактики.

Проте початкова антигіпер­тензивна моно­терапія, як зазначають дослідники, часто є неефективною або забезпечує повільне ­досягнення цільових рівнів АТ (Yu et al., 2015; You et al., 2020).

Відповідно до результатів рандо­мізованих досліджень, виконаних у 1970-х і 1980-х рр., у яких для початкової терапії використову­вали дуже великі дозування одного препарату, збільшення дози початкового анти­гіпертензивного засобу зазвичай майже не підвищує ефективність монотерапії.

Крім того, високі дози майже всіх антигіпертензивних засобів підвищують ризик негативних наслідків. На практиці побічна дія лікарських засобів є основною причиною низької компла­єнтноті пацієнтів до АГТ. Своєю чергою, раціональна комбінована терапія не лише зменшує ризик розвитку побічних реакцій завдяки використанню низьких дозувань засобів у комбінації, але й здатна забезпечити проти­дію, яку кожен із засобів у поєднанні може ­чинити на небажані ефекти іншого засобу (Weir et al., 2017).

Дослід­жен­ня неодноразово демонстру­вали, що у пацієнтів із високим СС-ризиком початкове комбіноване лікування за допомогою антигіпертензивних препаратів двох класів сприяє швидшому досягненню цільо­вого АТ, а також забезпечує більш своє­часний захист від ССЗ (Rea et al., 2018).

Так, у рекомендаціях Європейського това­риства кардіологів (ESC, 2018) і Євро­пейського товариства гіпертензії (ESH, 2018) щодо ведення пацієнтів з АГ зазначено, що «монотерапія дає змогу досягти цільового АТ лише в обмеженої ­кількості пацієнтів» і «зазвичай для досягнення цільо­вого АТ є необхідним використання більш ніж одного препарату» (Williams, et al., 2018).

Рекомендації Американського коледжу кардіологів (ACC) / Американської кардіо­логічної асоціації (AHA, 2017) також пропонують початкове комбіно­ване лікування двома антигіпертензивними препаратами першого ряду різних ­класів для дорослих пацієнтів із АГ 2-ї стадії та середнім АТ, що на >20/10 мм рт. ст. перевищує цільовий (Whelton et al, 2017).

Зниження систолічного АТ (САТ) до <140 мм рт. ст. і діастолічного АТ (ДАТ) до <90 мм рт. ст. асоціюється зі зниженням частоти СС-ускладнень. Втім, у двох третин пацієнтів з АГ не вдається досягти рівнів АТ <140/90 мм рт. ст.

Отже, якщо АТ перевищує цільове значення на 20/10 мм рт. ст., рекомендовано розглянути призначення для початкової терапії двох препаратів (у вигляді окремих лікарських засобів або у фіксованій комбінації (Gottwald-Hostalek et al., 2017).

У ретроспективному ­обсерваційному когорт­ному дослід­жен­ні, порівнюючи СС-результати пацієнтів із ­нещодавно діаг­ностованою АГ, які отримували ­оптимальну початкову подвійну терапію (ББ+БКК, БРА / ІАПФ+діуретик, БРА / ІАПФ+­БКК, ­БКК+діуретик), було встановлено, що ті, хто приймав початкову подвійну тера­пію ­ББ+БКК, мали ­значно менший ризик роз­витку великих несприятливих подій (MACE), ­нефатального інсульту та нефатальної ХСН порівняно з учасниками інших груп ліку­вання (Lin et al., 2023).

Зазначене вище досліджен­ня продемонструвало кращий захист СС-­системи (зокрема, нижчий ризик MACE, ­інсульту та застійної серцевої недостатності) в разі застосування ББ+БКК порівняно з ­іншими варіантами початкової подвійної терапії у пацієнтів із нещо­давно діаг­ностованою АГ (Lin et al., 2023).

Ефективність і безпека комбінації фіксованих доз бісопрололу та амлодипіну за есенціальної АГ

Спрощення режиму АГТ за ­допомогою комбінації препаратів в одній таблетці ­сприяє значному підвищенню прихильності пацієнтів до призначеної терапії. Власне, добре себе зарекомендувала подвійна комбінація бісопрололу та амлодипіну, які є широко застосовуваними антигіпертензивними засобами.

Фізіологічно та фармакологічно раціо­нальним підґрунтям для поєднання цих препаратів є те, що вони мають різні, взаємо­доповнювальні механізми дії щодо зниження АТ та можуть протидіяти побічним ефектам один одного. Наприклад, БКК мають тенденцію до збільшення час­тоти серцевих скорочень (ЧСС) (рефлекторна тахікардія), натомість ББ демонстру­ють тенденцію до її зниження.

Отже, судинний селек­тивний БКК амло­дипін, знижує загальний периферичний опір, а β₁-селективний блокатор бісопролол – ​ЧСС і, своєю чергою, серце­вий викид (Hostalek-Gottwald, 2022).

Комбінація бісопрололу та амлодипіну дає змогу підвищити антигіпертензивну і анти­ангінальну ефективність завдяки комплементарному механізму дії двох активних речовин: вазоселективної дії блокатора кальцієвих каналів амлодипіну (знижує периферичний опір) і кардіоселективного β-блокатора бісопрололу (знижує серцевий викид).

Раціо­нальність зазначеної комбінації підсилює той факт, що обидва препарати застосовують лише раз на добу. Для збільшення доказової бази було проведено обсерваційне дослід­жен­ня, спрямоване на збір даних щодо реального досвіду безпеки й ефективності комбінації ­бісопрололу та амлодипіну в лікуванні пацієнтів з есенціальною гіпертензією 2-ї стадії (Rana and Patil, 2022).

У відкритому проспективному непорівняльному дослід­жен­ні за участю 801 ­пацієнта (чоловіки та ­жінки віком від 18 до 70 років) із нещодавно діагностованою клінічно підтвердженою есенціальною гіпер­тензією 2-ї стадії (у середньому на підставі двох або більше записів, кожен із яких зроблено під час двох або більше відвідувань) було відібрано пацієнтів з АГ 2-ї стадії, що не конт­ролювалася ­монотерапією амлодипіном або атенололом.

Критерії ­виключення: гіпер­чутливість до будь-якого з компонентів ­препарату в анам­незі; загальні протипока­зання до приймання ББ або БКК; супутні ­захворювання, як-от неконтрольований цукро­вий діабет, дисфункція печінки чи ­нирок, декомпенсо­вана серцева недостатність; зловжи­вання алкоголем або ­наркотичними засо­бами; вагітність і лактація; ­потреба у супут­ній медика­ментозній терапії, що може спотво­рити інтерпретацію результатів.

Учасники дослід­жен­ня ­отримували комбінацію фіксованих дозувань ­амлодипіну (5 мг) і бісопрололу (5 мг) раз на добу (­бажано вранці) упродовж 4 тижнів. Призначення еналаприлу (5 мг) допускали за неадекватного контролю АТ наприкінці 2-го тижня лікування.

Загалом завер­шили досліджен­ня 749 паці­єнтів (середній вік 53,6 року). ­Серед­ній САТ на початку дослід­жен­ня становив 171,9±17,9 мм рт. ст. На тлі терапії фіксованою комбінацією бісо­прололу й амлодипіну САТ достовірно (p<0,001) знизився до 152,9±16,4 мм рт. ст., 142,1±13,1 мм рт. ст. і 134,3±10,1 мм рт. ст. наприкінці 1, 2 і 4-го тижнів лікування відповідно (табл. 1).

Середній ДАТ на початку ­досліджен­ня становив 103,9±9,6 мм рт. ст. Вказаний показник також достовірно (p<0,001) ­знизився до 93,5±8,8 мм рт. ст., 88±7,3 мм рт. ст. і 83,4±6,2 мм рт. ст. наприкінці 1, 2 і 4-го тижнів лікування відповідно (табл. 2). ­Також зафіксовано досто­вірні (p<0,0001) ­зміни ЧСС: якщо ­середня ЧСС на початку тера­пії становила 83,3 ± 9,6 уд./хв, то засто­сування фіксо­ваної комбінації дало ­змогу знизити ­значення цього ­показника до 78,3±7,2; 75,8±6,8 і 74,6±6,8  уд./хв ­після 1, 2 та 4-го тиж. ліку­вання відповідно.

Відсоток відпо­віді на тера­пію наприкінці 4-го ­тижня ліку­вання становив 82,5 – у цих пацієнтів досяг­нуто контролю АТ зі значенням <140/90 мм рт. ст. наприкінці 4-го тижня лікування. Ефективність і переносимість на рівні відмінної й ­хорошої спостері­гали в 91,4 і 90,3% учасників дослід­жен­ня відповідно. Застосу­вання комбінації фіксованих дозувань амлодипіну (5 мг) і бісопрололу (5 мг) раз на добу продемонструвало значне ­зниження як САТ, так і ДАТ наприкінці 4-го тижня ліку­вання. Усі зареєстровані побічні явища були легкого ступеня тяжкості та не потребували госпіталізації чи припинення терапії.

Автори дійшли ­висновку, що ­застосування фіксованої комбінації амлодипіну (5 мг) і ­бісопрололу (5 мг) раз на добу для лікування пацієнтів із помірною есенціальною гіпертензією є ефективним, безпечним і добре переноситься.

Доказова база ефективності комбінації фіксованих доз бісопрололу та амлодипіну

За тривалого лікування хронічних захворювань, як-от АГ, прихильність пацієнтів до терапії є проблемою. АТ часто погано контролюється, якщо пацієнти не повністю дотримуються призначеної фармакологічної терапії (Williams et al., 2018).

Як правило, погану прихильність до ліку­вання мають пацієнти з великим навантаженням через значну кількість призначених ліків. Отже, режим терапії у вигляді застосування ­однієї таблетки на добу є кращою страте­гією, оскільки спрощує ліку­вання та поліпшує прихильність пацієнта (Hostalek et al., 2016).

Так, за даними великого когортного ана­лізу, комплаєнтність знижувалася зі збільшенням кількості ліків (Fung et al., 2006).

У мета­аналізі, до якого увійшли ­пацієнти з АГ, ­застосування фіксованої дози раз на добу на 24% поліпшувало прихильність до ліку­вання порівняно з комбінаціями вільних доз (Bangalore et al., 2007).

Крім того, нещодавній метааналіз засвідчив кращий конт­роль АТ у разі застосування однієї таблетки з фіксованими дозами раз на добу порівняно з еквівалентними комбіна­ціями вільних доз (Parati et al, 2021).

Для збільшення доказової бази щодо ефективності, безпеки та прихильності до лікування в разі застосування фіксованої комбінації бісопрололу та амлодипіну в пацієнтів з АГ вивчали дані чотирьох досліджень (одне обсерваційне дослід­жен­ня; два рандомізовані клінічні дослід­жен­ня; один аналіз непрямого порівняння) (Hostalek-Gottwaldaand and Gaciong, 2022).

Дослідження ефективності, профілю безпеки та прихильності до лікування в разі застосування подвійної фіксованої комбінації після переходу з поєднання вільних дозувань

У великому когортному ­дослід­жен­ні було продемонстровано поліпшення контролю АТ і прихильності до лікування на тлі застосування комбінації фіксованих доз ­бісопрололу й амлодипіну після пере­ходу з поєднання вільних доз. ­­До ­участі в дослід­жен­ні ­пацієнти з АГ із шести країн Східної Європи (Чехія, Угорщина, ­Польща, Румунія, Сербія та Словаччина; n=12 424) перед переходом на фіксовану комбінацію бісопрололу й амлодипіну впродовж 4 тиж. отримували ­вільну комбінацію зазначених препаратів. Дані пацієнтів і клінічні результати реєстрували на початку дослід­жен­ня та після 6 місяців лікування фіксованою комбінацією (Hostalek et al., 2016).

Через 6 міс. після початку терапії бісо­прололом і амлодипіном спостерігали прихильність до лікування у 99% пацієнтів. Отримані дані доповнюють попередні докази високого рівня комплаєнтності пацієнтів, що на тлі застосування фіксованої комбінації бісопрололу й амлодипіну зросла у 2,2 раза проти еквівалентної комбінації вільних дозу­вань. САТ і ДАТ наприкінці 6-тижневої терапії знизилися: середній САТ – ​із 147,6 до 131,2 мм рт. ст.; середній ДАТ – ​із 88,3 до 78,9 мм рт. ст., тобто на 16,5 мм рт. ст. і 9,5 мм рт. ст. відповідно. Показово, що в 30% пацієнтів (n=3664) АТ на початку дослід­жен­ня не вдавалося тримати під контролем; ­після 6 міс. лікування (n=130) АТ недостатньо контролювався лише в 1% пацієнтів. Крім того, показники зниження АТ підтверджують дані попередніх досліджень, які підтверджують, що комбінована терапія є ефективнішою за моно­терапію для контролю гіпертензії (Law et al., 2003; Wald et al., 2009).

Пульсовий тиск і ЧСС, що є незалежними чинни­ками ризику ССЗ, під час дослідження значно покращилися. Середній пульсовий тиск знизився із 59,3 мм рт. ст. (на ­початку ліку­вання) до 52,3 мм рт. ст. після 6 міс. тера­пії. Також знизилася з 75,8 до 68,4 уд./хв ­середня ЧСС. Результати попереднього дослід­жен­ня продемонстрували поліпшення контролю пульсового тиску за допомогою комбінації фіксованих доз бісопрололу й амлоди­піну, що потенційно пов’язано з кращою комплаєнтністю пацієнтів (Сhesnikova et al., 2014).

Частота припинення лікування становила лише 0,07% (Hostalek et al., 2016). Це свідчить про низькі показники припинення ліку­вання ­через побічні ­ефекти під час ­дослідження комбінації фіксованих доз бісопрололу й амло­дипіну.

Як зазначають дослідники, лікування припиняли ≤1% учасників без жодних повідом­лень про відхилення лабораторних показників.

Поліпшення конт­ролю АТ та ­зниження ризику СС-подій на тлі застосування фіксованої комбі­нації бісопрололу й амлодипіну можна пояснити високою комплаєнтністю до терапії. ­Власне, це узгоджується з даними нещодавніх досліджень, у яких висока прихильність до лікування може поліпшувати конт­роль АТ і знижувати ризик ССЗ, посилюючи клінічну користь терапії фіксованою комбінацією бісопрололу й амло­дипіну порівняно з поєднанням вільних доз (Parati et al., 2021; Lee et al., 2021).

Більшість паці­єнтів (90%) віддавали пере­вагу фіксованій комбінації над поєднан­ням вільних дозувань, демонстру­ючи високу комплаєнт­ність до терапії (Hosta­lek et al., 2016).

Оцінювання ефективності фіксованої комбінації у повсякденній практиці в багатоцентровому рандомізованому порівняльному дослід­жен­ні фази 3

Дослід­жен­ня поліпшення контролю АТ за допомогою фіксованої комбінації бісопрололу й амлодипіну після неефективної монотерапії в клінічному дослід­жен­ні фази 3 представило додаткові докази, що підтверджують хорошу переносимість і високу прихильність пацієнтів до лікування в разі застосування фіксованої комбінації, що може поліпшувати контроль АТ і знижувати ­ризик СС-подій проти комбінації вільних доз (Gottwald-Hostalek et al., 2016).

­Зокрема, 18-тижневе багатоцентрове рандо­мізоване порівняльне ­дослід­жен­ня фази 3 (NCT01977794) за участю 200 пацієнтів з АТ, що неадекватно контролювався моно­терапією бісопрололом або амлодипіном (5 мг раз на добу). Пацієнти розпо­чали лікування бісопрололом і амлодипіном у дозі 5/5 мг раз на добу і були згруповані відповідно до попередньої невдалої моно­терапії зазначеними препаратами.

Учасники з контрольованим АТ на 6-му ­тижні продовжували ­приймання фіксованої комбінації в дозі 5/5 мг (83,2%); ­пацієнтів із неконтрольованим АТ ­рандомізували для застосування вищої дози фіксованої комбінації (5/10 мг або 10/5 мг). На 12-му тижні учасники ­дослід­жен­ня з контрольованим АТ продовжували приймати поточну дозу; паці­єнтам з неконтрольованим АТ на тлі застосу­вання дози 5/10 мг або 10 м/5 мг дозу титру­вали до 10/10 мг. Первинною кінцевою ­точкою була зміна САТ на 18-му тижні порівняно з початковим рівнем.

Ефективність фіксованої комбінації бісо­прололу й амлодипіну щодо зниження АТ ­продемонстровано незалежно від не­ефективності монотерапії бісопрололом або амлодипіном. Середнє значення САТ знизилося зі 151,1±10,04 мм рт. ст. на початку дослід­жен­ня до 125,8±11,91 мм рт. ст. на 18-му тижні лікування (середнє зниження САТ: ​-25,3 мм рт. ст.; p<001). ­Схожі результати фіксували також щодо ­середнього ­значення ДАТ, який ­знизився із 91,2±7,95 мм рт. ст. на ­початку дослід­жен­ня до 77,7±7,35 мм рт. ст. ­через 18 тижнів (­се­реднє зниження ДАТ: -13,5±12,25 мм рт. ст. (p<0,001).

Крім того, в обох групах спостерігали значне зниження ЧСС проти вихідного рівня до 4-го тижня (p <0,001): ­зниження на -6,6±9,67 уд./хв і -11,5±8,65 уд./хв у групах попередньої невдалої монотерапії бісопрололом та амлодипіном відповідно. Серед пацієнтів, які отримували най­нижчу дозу фіксованої комбінації бісопрололу й амлодипіну, у більшості (83,2%) вдалося досягти хорошого контролю АТ протягом короткого періоду часу (6 тиж.) без потреби у підвищенні дози. Тобто успішна відповідь на тера­пію низькими ­дозами допомагає уникнути ескала­ції дози, що ­супроводжується меншою кількістю побічних ефектів і потенційно знижує ризик припинення ліку­вання. ­

Результати цього дослід­жен­ня допов­ню­ють ­наявні ­докази ефективності та пере­носимості фіксованої комбінації ­бісопрололу й ­амлодипіну, яка асоціюється зі значним поліпшенням АТ та дає змогу ­контролювати АТ в пацієнтів, яким раніше не вдавалося ­досягти цього за допомогою монотерапії.

Фіксована комбінація проти монотерапії амлодипіном: результати фази 3 дослід­жен­ня AMCOR

Поліпшення контролю АТ за допомогою бісопрололу й амлодипіну порівняно з моно­терапією амлодипіном продемонстровано у фазі 3 багатоцентрового рандомізованого подвійного сліпого клінічного дослід­жен­ня AMCOR (Jеdrusik et al., 2023).

У дослід­жен­ні взяли участь 367 пацієнтів із неконтрольованим АТ після лікування амлодипіном (5 мг), які були у випадковий спосіб розподілені для застосування комбінації бісопрололу (5 мг) та амлодипіну (5мг) (n=181) і моно­терапії амлодипіном (5 мг) (n=186) упродовж 8 тижнів.

Як ­через чотири, так і через вісім тижнів ­лікування спостерігали значну різ­ницю щодо зни­ження САТ і ДАТ між гру­пами комбінованого лікування і моно­терапії: після 4-тижневого лікування ­фіксованою комбінацією у 62% пацієнтів ­вдалося досягти цільових як САТ, так і ДАТ ­порівняно з 41% у групі монотерапії (p=0,002). Крім того, після 8-тижневого лікування цільових САТ і ДАТ досягли 65 і 46% пацієнтів у групі фіксованої комбінації та моно­терапії відповідно (p =0,004). Пацієнти, які отримували комбінацію бісопрололу й амлодипіну, ­також мали нижчу ЧСС, ніж у групі застосування ­амлодипіну, а різниця через 4 і 8 тиж. становила -7,23±9,84 і -6,25±9,26 уд./хв відповідно (p<0,0001). Під час ­дослід­жен­ня смертельних випадків або серйозних побіч­них ефектів зареєст­ровано не було. Як зазначають дослідники, застосу­вання комбінації бісопрололу й амло­дипіну було ефективнішим за моно­терапію амлодипіном щодо зниження АТ і ЧСС.

Фіксована комбінація низьких дозувань проти монотерапії високими дозами

Минулого року було проведено порів­няння зміни САТ і ДАТ проти вихідного рівня на 8-му тижні застосування фіксованої комбінації амлодипіну та бісопрололу (5/5 мг) та амлодипіну в підвищеній дозі (10 мг) у пацієнтів із неконтрольованою АГ на тлі моно­терапії амлодипіном (5 мг) (Foch et al., 2022).

Учасників ­дослід­жен­ня відібрали зі 129 центрів у Бельгії, Канаді, Данії, Фінляндії, Франції, Кореї, Нідерландах, Норвегії, Філіп­пінах, ­Південній ­Африці, Швеції та Тайвані (із жовтня 2007 р. до ­жовтня 2008 р.). ­

Середнє зниження САТ ­проти початкового рівня на 8-му тижні стано­вило -6,18 мм рт. ст. у групі амлодипіну в дозі 5 мг (n=255) і -11,11 мм рт. ст. у ­групі застосування амлодипіну в дозуванні 10 мг (n=261). Середнє зниження ДАТ стано­вило -5,71 мм рт. ст. і -7,95 мм рт. ст. у групах амло­дипіну в дозуваннях 5 і 10 мг відпо­відно. Для індивіду­альних даних пацієнтів із дослід­жен­ня AMCOR було ­отримано дві регресійні ­моделі. ­

Змодельоване порів­няння ліку­вання ­виявило сильніше зниження САТ і ДАТ проти базового рівня на 8-му тижні застосу­вання фіксованої комбінації ­бісопрололу та амлодипіну порівняно з ­монотерапією амлодипіном у дозі 10 мг (-1,6 мм рт. ст. і -3,3 мм рт. ст. для САТ і ДАТ відповідно). Це підтверджує дані попередніх досліджень, згідно з якими застосування комбінації двох препаратів із різ­ними механіз­мами дії, наприклад бісопрололу й амлодипіну, може бути ефективнішим за монотерапію висо­кими ­дозами (Law et al., 2003; Wald et al., 2009).

Крім того, клінічно значущого ­зниження АТ можна досягти за допомогою низьких дозу­вань комбінації бісопро­лолу й амло­дипіну, уника­ючи необхідності збільшення дози амло­дипіну за моно­терапії, що супроводжувалося зростанням частоти побічних реакцій порівняно з меншим дозуванням.

Результати дослід­жен­ня продемонстру­вали ефективність зниження САТ і значу­щого зниження ДАТ за комбінації низьких доз бісо­прололу та амло­дипіну порівняно зі збільшенням дозування амлодипіну до 10 мг, ­доповнюючи попередні докази дії фіксованої комбінації бісопрололу й амлодипіну в лікуванні пацієнтів з АГ (Foch et al., 2022).

Висновки

За поточними настано­вами з лікування АГ рекомендовано розглянути можливість початку терапії з двох препаратів, оскільки застосування фіксованої комбінації (замість поєднання вільних дозувань) сприяє кращим клінічним результатам і комплаєнтності ­пацієнта.

Для спрощення схеми лікування пацієнтів з АГ, підвищення його ефективності, поліпшення профілю безпеки та зручності терапії розроблено комбінацію фіксованих дозувань бісопрололу (5 мг) і амлодипіну (5 мг).

Власне, дослід­жен­ня фіксованої комбі­нації бісопрололу та амлодипіну допов­ню­ють зростаючу кількість доказових даних ефективності й безпеки ­такого лікування пацієнтів з АГ, акцентуючи на клінічно значущому зниженні САТ, ДАТ і ЧСС, а також високій комплаєнтності до терапії.

Підготувала Олександра Демецька

Тематичний номер «Кардіологія, Ревматологія, Кардіохірургія» № 4 (89) 2023 р.